ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Вигнати торгашів із нашого храму!

Корупція, корозія, ерозія, розтління, тлін – споріднені слова, кожне окре­мо і всі разом констатують біду. Мабуть, з огляду саме на стан і масштабність корупції в Україні на­родний депутат В. Олійник назвав її «раковою пухлиною, яка вже кругом дала метастази». На щастя, Олій­ник не онколог і, слід гадати, навіть не філолог, інакше не скористався б такою сильною метафорою. Бо якщо він має рацію, то й нема про що казати, а діяти так: накритися простирадлом і повільно повзти на цвинтар.

«ДУРІТЬ СЕБЕ, ЧУЖИХ ЛЮДЕЙ, ТА НЕ ДУРІТЬ БОГА»

Виступаючи 7 квітня з посланням до Верховної Ради, Президент Віктор Янукович наголосив: «Ко­рупція в Україні – системне явище, яке руйнує державу та принижує кожного гро­мадянина». Так, корупція – не біда й не проблема нашої країни, а справжня націо­нальна драма. За рейтин­гом глобальної антикоруп­ційної неурядової організа­ції Transparency International, Україна за рівнем корупції торік посіла 146-е місце серед 178 країн світу, отримавши 2,4 бала з 10 можливих. Причому «10» – це найкращий показник. Фахівці недаремно вважа­ють, що результат нижче 3 балів є ганьбою для нації: вона живе в тотально ко­румпованій країні. Що за організація така, оця Transparency International, досте­менно не знаю, але експер­ти, економісти постійно по­силаються саме на неї.

До слова, Transparency International досліджує ко­рупцію лише в державному секторі, оминаючи бізнес, інакше ми були б іще далі від 146го місця. За даними цієї ж компанії, торік підно­сили хабарі 32% українців, а це, як підрахував політолог Михайло Бесараб, щонай­скромніше – 1,5 млрд дола­рів, хоча він переконаний, що реальна картина набага­то трагічніша. Бо в масовій свідомості міцно вкоренила­ся думка – і не без підстав, – що без «стимулювання» від­повідного службовця чи по­садової особи жодної про­блеми не розв’яжеш.

Величезні масштаби ко­рупції в держсекторі. Про наскрізь корумповану судо­ву систему не казав хіба лі­нивий. Але кому ж не відо­мо, що й в інших держструк­турах найменший рух неодмінно супроводжується хабарем?! Наша газета пи­сала про довге й болісне хо­діння громадянина коридо­рами влади, де за кожними дверима або дивляться «крізь нього», або дивлять­ся очікувально: мовляв, де гаманець? Якщо фізична (чи юридична) особа зверта­ється з будь-яким клопотан­ням до владної структури і не має при цьому особисто­го куратора (якому теж слід «віддячити»), то вона вже наперед знає, що а) доку­мент слід писати не люд­ською (невідомою чиновни­кові), а суто бюрократич­ною мовою, якою володіють хіба самі бюрократи, і б) всі етапи – від реєстрації кло­потання аж до об’єктивного розгляду документа на пле­нарному засіданні – їй нале­жить пройти самостійно. І пройти «грамотно», тобто адекватно задовольнивши апетити посадовців. Рані­ше, ще два-три роки тому, розмір хабара за оформлен­ня документів (яке ці чи­новники й так зобов’язані робити відповідно до ком­петенції) промовляли по­шепки або писали на папір­ці, й ладні були трошки по­торгуватися. Але часи змі­нюються: нині визначену таксу називають уголос, і обговоренню вона не підля­гає. Корупція припинила ховати страхітливе облич­чя під вуаль, хіджаб, чадру, паранджу, ще й бравірує своєю потворністю, наче кузькіна мати.

ЖИТИ БУДЕТЕ ПОГАНО, АЛЕ – НЕДОВГО

Будь-яка система, в тому числі, звісно, й коруп­ційна – це всім відомо – збу­дована та діє ієрархічно, за принципом піраміди. Ві­зьмімо отой самий «низ», мене, «маленького україн­ця», що стоїть у центрі умовного кола, а весь його просторовий контініум – ті, кому я змушений «давати»: лікар з його «рекомендова­ною» аптекою, медсестра, лікарня, школа, технікум, ВНЗ, суддя, чиновник, гаіш­ник, нотаріус та іже й іже з ними. «Можна й не давати, – смішив людей Жванець­кий, – якщо вас не цікавить результат». І даємо, хоч бід­ні, ще й радіємо, коли швид­ко беруть! Бо цікавить ре­зультат. Інакше – довге й практично безрезультатне ходіння по колу, про що та­кож писали «ПВ».

При всьому тому, що масштаби «побутової» ко­рупції не мають аж такого вже впливу на економіку країни, вона сама по собі де­моралізує громадян, розбе­щує посадовців і врешті-решт робить корупцію по­всякденним явищем, котре в багатьох випадках навіть не обговорюється й не засу­джується. Так усі ми посту­пово «втрачаємо обличчя».

І можна собі уявити, як змінюються цифри в міру наближення до верхівки пі­раміди – тут уже йдеться про мільярдні суми, котрі зіставляються із держав­ним бюджетом! Тож, скажі­мо, хабар у 42 млн доларів, який намагалися одержати колишні чиновники Бро­варського району Київщи­ни, не більше ніж дещиця, – але як мерзенно!

У принципі, «непричет­ним» громадянам державні злочини не дуже й помітні, багато хто наївно вважає, що нас узагалі це не стосу­ється: ну, кілька мільйонів-мільярдів туди або сюди, яка різниця? Але всі оборуд­ки нагорі – з ліками, паль­ним, газом, емісіями, тари­фами – це мільярдні хабарі та відкати «тудисюди», по­кладені в особисті кишені й відібрані у фактично погра­бованих «маленьких україн­ців». А оскільки ми з вами, очевидно, ще не всі кишені і не по вінця наповнили – при­міром, якомусь мажору тро­хи бракує грошей, аби купи­ти невеличкий острів чи пару замків у іншій країні, – то нам заморожують або й не виплачують зарплати, до­бивають тарифами в ЖКГ, подорожчанням продуктів, пального тощо. Це вже – ко­рупція з автоматом Калаш­никова: елементарний від­стріл, гра на виживання.

ЩО ТАКЕ ПОЛІТИЧНА ВОЛЯ?

У контексті теми є сенс казати про невиправдано розширену в Україні до­ звільну систему, котра спродукувала чимало структур-посередників, які дуже «хочуть їсти». І вони зумисне тягнуть час, розу­міючи зручність свого ста­новища. А якщо їх прибра­ти? Питання вирішиться швидше і меншою кров’ю! Усі, хто читав детективи, знають: якщо вивести з гри «організатора», замовник виходить безпосередньо на виконавця. У Грузії, примі­ром, скасували пожежну інспекцію, і пожежники припинили спати між по­жежами, почали активно опікуватися профілакти­кою як невід’ємною скла­довою своєї компетенції. Пожеж відчутно поменша­ло. До речі, незайве поду­мати, навіщо взагалі по­трібні документи дозвіль­ного характеру, чи гаран­тують вони досягнення мети? Як досягти її в най­більш ефективний спосіб?

Цим питанням серйозно опікується народний депу­тат Юрій Костенко. За його словами, «стратегія щодо дерегуляції економіки та боротьба з корупцією – не новина, однак радикаль­них кроків жодним урядом не зроблено. Виробничій активності підприємця всі двадцять років незалеж­ності заважає дозвільна система, якою керує корум­пований чиновник». Він, до слова, теж посилається на досвід Грузії, де мале та се­реднє підприємництво роз­вивається швидкими темпами.

А ось думка директора політико-правових про­грам Центру О.Разумкова Юрія Якименка: «Будь-яка успішна антикорупційна стратегія має три основні складові: законодавство, інституції і, найголовніше, політична воля, необхідні для практичної боротьби з корупцією. А що таке полі­тична воля? Це готовність носіїв владних повнова­жень протидіяти корупції, боротися з нею без жодних винятків. Тобто, насампе­ред готовність самої влади жити за антикорупційни­ми правилами і нормами, починати боротьбу з коруп­цією із себе». Ось уже наша ВР й ухвалила президент­ський антикорупційний за­кон (того ж таки 7 квітня). За нього проголосували 277 народних депутатів, як по­відомляє ЛІГАБізнесІн­форм. Але кореспондент видання тут-таки додає, що в залі на той момент було трохи більше ста нардепів, включно з депутатами від опозиції. Це як розуміти?

Проте, якщо «нагорі» справді почнуться благо­датні зміни, «низи» негай­но перебудуються! Закон психології.

А влада ж і справді роз­раховує на успішну анти­корупційну стратегію – так чи ні? То чи вистачить по­літичної волі нарешті ви­гнати поганою мітлою гендлярів із храму? А храм – він у нас один: моральна, чиста, правова, гідна Бать­кіщина.

ДАЙ, БОЖЕ, Й НАШОМУ ТЕЛЯТІ...

Джерело MIGnews.com.ua, посилаючись на Transparency International, повідомило, що, за результатами опитування, торік 32% українців давали хабарі. При цьому 59% опитаних вважають неефективними заходи, яких вживає влада для боротьби з корупцією; 63% переконані, що рівень ко­рупції в країні стабільний, а 30% українців упевнені, що він відчутно зріс.

Тож нам лишається поставитися із серйоз­ністю та повагою до того факту, що група держслужбовців Харківщини збирається у травні ц. р. на навчання до Сінгапуру. Чого б це так далеченько? УНіАН повідомляє, що голова Харківської оДА м. Добкін, який, зрозуміло, у складі делегації, серед іншого пояснив: «Сінгапур відомий також тим, що урядові вдалося повністю викоренити ко­рупцію у державному секторі. Країна стала унікальним прикладом, коли з корумпова­ністю чиновників було покінчено раз і наза­вжди». Разом із тим, як відомо, «бананово-лимонна» країна-місто спромоглася ство­рити найоптимальніші у світі умови для ін­весторів і розвитку підприємництва.

МИЛЕ СЛІВЦЕ – ВІДКАТ

Лише відкат може примусити банків­ського службовця видати кредит (!). Знов-таки, є такса, а в окремих випад­ках кредит навіть ділиться навпіл. Це свого роду бізнес. У 2008–2009 роках НБУ вводив тимчасову адміністрацію приблизно в два десятки банків. Через брак коштів та мораторій гроші вклад­никам не повертали (деяким не повер­нули й до сьогодні). Але в банківських колах довго обговорювали, за яку кон­кретно суму банківські працівники за­плющували очі на мораторій і віддава­ли депозити «своїм». А також те, що ку­раторами цього процесу були особис­то тимчасові адміністратори, і відкати становили 10–40% від суми вкладу.

А «податок» при працевлаштуванні на «тепле» місце, при зарахуванні до вишу? А торгівля магазинними поли­цями? Ну й, зрештою, як стверджує експерт Ради підприємців при Кабміні Сергій Радзівіл, корупція завжди при­сутня там, де бізнес-проект фінансу­ється з держбюджету.

14.05.2011

Тетяна МОРГУН, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини