ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

ДЕПУТАТСЬКІ ТРУДОДНІ: ЧИ МОЖНА ЗМУСИТИ ОБРАНЦІВ ПРАЦЮВАТИ?

Голова Верховної Ради Андрій Парубiй узявся дисциплінувати депутатів, котрі у сесійні дні не з’являються на робочому місці. Він підписав розпорядження про стягнення штра­фів з їхньої зарплати за прогули. Це вже не перша спроба змусити парламентарів бра­ти участь у пленарних засіданнях. Рік тому Володимир Гройсман запровадив програму «Стоп, прогульнику!», у рамках якої персональні сторінки депутатів на сайті Верховної Ради були доповнені графою, у якій зазначалася кiлькість пропущених засідань. Про­те оприлюднення iнформацiї про порушників трудової дисципліни не надто вплинуло на відвідуваність у парламенті. Проблема не тільки залишилася невирішеною, а й стала номером один. Чи змінять ситуацію штрафні санкції, з’ясовують «Профспілкові вісті».

НА РОБОТУ – ЯК НА СВЯТО

Змоделюємо ситуацію: хворо­го підготували до проведення складної операції, проте анесте­зіолог, який мав ввести наркоз, не з’явився в операційній залі. Начебто із поважних причин. На­слідки такого недбальства – ціл­ком очевидні. Тим часом депута­ти не з’являються у сесійній залі тижнями, а то й місяцями – і ні­чого. Те, що через їхню відсут­ність не ухвалили той чи інший закон, їх геть не обходить.

Чому насправді депутати про­гулюють засідання? Експерти стверджують: через те, що вони ставляться до роботи в сесійній залі як до чогось другорядного. Головною для них була і є мож­ливість користуватися депутат­ськими повноваженнями для ло­біювання та просування власних інтересів. Інтереси громади, яка, по суті, вручила їм мандати до­віри, їх цікавлять тільки напере­додні виборів.

До того ж вони мають справи важливіші, аніж економічна си­туація в країні. Можна оминути сесійну залу і попрямувати до буфету, в кулуарах зустрітися із журналістами і розповісти, як вони вболівають за народ. Мож­на, зрештою, впритул зайнятися своїми бізнесовими справами або майнути на острови, щоби потім похизуватися засмагою пе­ред телекамерами чи у соціаль­них мережах.

Народні депутати звикли до такого режиму. Вони розуміють, що за це їм нічого не буде. Єди­не, про що вони жалкують, що минув час «кнопкодавства», коли можна було лишати свою картку, аби хтось із своїх нею проголосував.

Нині сесійна зала практично щоразу напівпорожня. Парла­мент перестав бути парламен­том і перетворився на статусний клуб, у який заходять мільйоне­ри, аби в майбутньому стати мі­льярдерами та вирішувати влас­ні питання. Сам по собі законо­давчий процес, якщо він не тор­кається конкретних лобістських питань, депутатів мало ціка­вить. Абсолютно очевидно, наго­лошують політологи, що лобізм і корупція у Верховній Раді про­цвітають. Професіоналів, яким справді небайдужі інтереси кра­їни, – одиниці. Дуже прикро, що питання дисципліни стали най­більшим викликом і ризиком ни­нішнього складу парламенту.

Облік робочого часу депута­тів ведуть співробітники секре­таріатів комітету, членами яких є народні депутати. Якщо при­пустити, що депутат не працює, то це має бути відображено у та­белі. Та уявіть собі ситуацію, що працівник секретаріату, фактич­но підлеглий народного депута­та, зважиться навпроти його прізвища поставити прогул. Якщо й поставить, то неодмінно додасть – із поважних причин. І то вже не клопіт секретаріату, які причини спонукали народно­го обранця провалювати роботу парламенту, елементарно нехту­ючи своїми обов’язками.

Звісно, є закони про регламент і статус народного депутата, які зобов’язують буквально по кожно­му питанню, внесеному на роз­гляд, визначитися, тобто натисну­ти кнопку – «за», «проти» чи «утри­мався». Та спокуса обійти ці зако­ни, вочевидь, набагато сильніша.

ШТРАФИ ДЛЯ МАНДАТОНОСЦІВ

Ініціатива спікера парламен­ту Андрія Парубія – карати депу­татів штрафами чи зменшенням зарплати – викликала неодноз­начну реакцію як серед депутат­ського загалу, так і у групі полі­тичних експертів. Однак в одно­му думки збігаються: ситуацію треба не просто виправляти, а рятувати. Адже нинішній склад Верховної Ради, переконують провідні вітчизняні політологи, найбільш безвідповідальний з усіх, що були раніше.

Спікер слова дотримав і під­писав розпорядження про урі­зання зарплати прогульників. «Зняття заробітної плати, про що я підписав розпорядження, – важливий елемент. Крім того, необхідно озвучувати прізвища тих депутатів, які не з’являються на робочих місцях. І я про­ситиму, щоб «Голос України» пу­блікував дані реєстрації», – зая­вив голова ВР. І уточнив, що ці методи нічого не змінять, якщо «не буде громадського тиску».

Та будьмо відвертими: прогу­люють засідання аж ніяк не де­путати, для яких зарплата у пар­ламенті є єдиним та основним джерелом прибутку. Відтяти 800 чи 1000 гривень із заробленого «непосильною розумовою пра­цею» – дрібниця. Депутат більше витратить на вечерю у столично­му ресторані. Штрафувати міль­йонерів, котрі представляють ва­гому частку українського парла­менту, – смішно. Вони самі, на­певне, здивуються, що у Верхо­вній Раді, виявляється, ще й зарплату видають.

Дехто пропонує встановити грошову заставу в один мільйон гривень для обранців, котрі про­пустили без поважних причин 5 пленарних засідань. За кожен наступний прогул із цієї суми вираховуватимуть 100 тисяч гри­вень. Після 10 невідвідувань де­позит згоратиме, тож нардепу доведеться вносити черговий мільйон. Або ж скласти мандат.

Проте, стверджують експерти, немає такого закону, який би за прогули дозволяв позбавляти де­путатських повноважень. Такий закон мали б ухвалити у сесійній залі, але хто зважиться «воювати проти себе»?

Можна задіяти інші механіз­ми, які позбавляли б депутатів, які не виходять на роботу, можли­вості брати участь у засіданнях і формувати депутатські запити та звернення. Відтак прогульники були б обмежені у правах, зокре­ма, й для просування власних ін­тересів. Так чи інакше, проблему слід вирішувати комплексно, із залученням усіх можливих меха­нізмів. Штрафи можуть бути лише одним із таких заходів.

Спікер запропонував запрова­дити адміністративні заходи за прогули: позбавляти депутатів можливості працювати в міжна­родних групах, виключати про­гульників із керівництва коміте­тів і штрафувати.

Згадаймо петицію на сайті Президента України про позбав­лення мандатів за три прогули без поважної причини. Вона блискавично набрала необхідну кількість голосів. Президент на­віть пропонував розглянути це питання, але далі усних пропо­зицій справа не пішла. Тим ча­сом страх втратити мандат точ­но дисциплінував би депутатів.

З НАДІЄЮ НА ВИБОРЦІВ

Чи зможуть українці пока­рати несумлінних депутатів? З одного боку, є дієвий важіль впливу. Якщо депутати, які іг­норують роботу в сесійній залі, постійно фігуруватимуть у публічних антирейтингах, вони можуть стати головними кандидатами на виліт із вищої політичної ліги. Інформація про злісних прогульників має бути доступною суспільству. Виборці повинні розпізнавати тих, хто прийшов у Верховну Раду ухвалювати потрібні для держави закони, а хто – заради депутатського значка і стату­су недоторканності.

Експерти стосовно реально­го тиску громадськості на до­тримання депутатами дисци­пліни у парламенті налаштова­ні дещо песимістично. Вплину­ти зараз на трудову дисципліну народних обранців – безпер­спективно, стверджують полі­тологи. Треба змінювати закон про вибори, який не дозволяти­ме мати у партійній «лінійці» грошовитих кандидатів.

Міжнародні експерти пере­конують: політики скрізь одна­кові – хочуть менше заробляти й більше отримувати. Проте все залежить від активності громадянського суспільства, наскільки люди готові відсте­жувати подальший шлях депу­тата, за якого вони віддали свій голос. Відтак запропоновані за­ходи на кшталт публікацій да­них щодо реєстрації депутатів на пленарних засіданнях, моні­торинг цих даних ЗМІ, складан­ня рейтингу «топ-прогульників» та інші «профілактичні» заходи впливатимуть як на са­мого народного депутата, так і на вибір виборців.

Також було б доцільно зобов’язати оприлюднювати на офіційному порталі Верховної Ради, на персональних сторін­ках народних депутатів дані щодо відвідування ними засі­дань комітетів із зазначенням причини відсутності, адже ці причини мають бути зазначені у протоколах засідань. Зараз фактично немає деталізації та­ких причин: зазвичай у прото­колі можуть вказати, та й то не завжди, узагальнене формулю­вання – «з поважних причин».

Голова Верховної Ради Ан­дрій Парубій теж сподівається на силу громадського тиску. «Якби громадяни, виборці за­питували своїх депутатів: «Де ви є?», це би дуже змінило ситу­ацію», – вважає спікер. На його переконання, громадський тиск – надто потужна сила, з якою не зрівняються жодні штрафи чи «виховні години».

І ще одне: у законі про ре­гламент ВР задекларовані принципи гласності та відкри­тості. На практиці гласність означає можливість проведен­ня радіо-та телевізійної тран­сляції, здійснення аудіо-і відеозаписів. Відкритість означає можливість і право громадян бути присутніми на заходах ВР, у тому числі на пленарних засіданнях. Такі норми існують в усіх цивілізо­ваних країнах. Проте депутати цю норму не схвалюють: мов­ляв, це короткий шлях до анар­хії. Тоді чому в парламентах Німеччини чи Польщі будь-який громадянин може прийти і на балконі спостерігати за за­сіданням парламенту? Перед цим у нього неодмінно переві­рять документи, заберуть теле­фон чи інші технічні засоби, але європейці не вбачають у цьому утискання своїх прав. Чи прижилася б у нас така практика? В усякому разі, спо­діваємося на це. Тоді пересічні громадяни самі зробили б ви­сновок, хто присутній у залі, а хто – в буфеті. Чи взагалі на островах.

• У парла­ментських залах світу

Виявляється, що депутати майже скрізь однакові. Проте із злісни­ми прогульниками борються скрізь і доволі ефективно. При­міром, в Ісландії несумлінного депутата можуть позбавити депутатського ман­дата. Схожа ситуація і в сусідній Поль­щі. Там за пропуск кількох засідань сей­му відбирають депутатське посвідчен­ня. В Європі дуже популярний спосіб виховання через фракцію. Лідери фрак­ції вважають ганебним прогули без по­важної причини з боку своїх підопічних. У Великій Британії у партії є спеціальна людина із символічним іменем «батіг». Вона не лише стежить за порядком у парламенті, а й за тим, щоб депутати не прогулювали засідання.

Педантичні німці застосовують штра­фи. Пропуски засідань бундестагу без поважних причин прирівнюють до прогулів і карають відрахуваннями із зарплати. Норми про позбавлення де­путатів частини зарплати через прогу­ли діють практично в усіх країнах світу.

В італійському парламенті теж перед­бачено штрафи. Але там діє класич­ний принцип: «Де штрафи, там і пре­мії». Тих, хто сумлінно відвідує засідан­ня, заохочують солідною премією, що сягає половини окладу.

Тим часом у США діє інститут приста­вів. Якось трапився випадок, коли службовець, який стежить за відвіду­ванням сенаторів, зламав палець од­ному із них, намагаючись доставити його до зали.

Своєрідний принцип соціальної спра­ведливості запроваджено у Бельгії. Там обкладають штрафом не тільки лі­нивих парламентарів, а й виборців. За небажання голосувати на виборах бельгійцю можуть виписати штраф у 150 євро. Однак штрафи – не такі вже й рішучі заходи покарання для парла­ментських прогульників. У новітній іс­торії Європи траплялися і більш суво­рі заходи покарання. Так, у 2002 році майже половину фракції тодішнього президента Воїслава Коштуниці ви­ключили з парламенту Сербії за прогу­ли. Деякі із їхніх місць віддали депута­там від інших партій. На знак протесту всі 45 депутатів президентської фрак­ції залишили парламент.

Коментуючи інцидент, прем’єр-міністр Сербії Зоран Джинджич наголосив: «Депутати мають робити те, за що їм платять, а не бойкотувати сесії».

Може, світовий досвід варто активні­ше впроваджувати у будівлі на Грушевського?

Віталій БАЛА, директор Агентства моделювання ситуацій:

«Як на мене, головна причина такого стану речей – брак політичної культури й політичної вiдповiдальностi пар­ламентарів. Складається враження, що до Верховної Ради люди йдуть, щоб отримати депутатське посвідчен­ня. А тоді намагаються вирішувати особисті питання, а не питання держави та її громадян».

Руслан БОРТНИК, політолог:

«Якщо говорити про якісь заходи, то це має бути не тільки позбавлення зарплат, а й запрова­дження солідних штрафів. Прізвища особливо злісних прогульників слід вивішувати на голо­вній сторінці сайту ВР або навіть друкувати на білбордах».

Тарас ЗАГОРОДНИЙ, керуючий партнер Національної антикризової групи:

«Пропоновані зміни до регламенту – це імітація діяль­ності, до серйозних зрушень це не приведе. Нинішня система дає можливість депутатам не працювати, бо а) не має вимог з боку суспільства, б) депутат може не прийти на голосування, знаючи, що голосів все одно не набирається».

Андрій БУЗАРОВ, політичний експерт:

«Це проблема всієї 25-річної історії незалежності України. Ніколи не було так, щоб Верховна Рада нормально працювала в частині індивідуального голосування. Тому хоч би хто був спікером – Грой­сман, Литвин або Парубій – все одно не вдасться досягти швидкого прогресу в цьому питанні».

20.05.2016

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини