ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

ЕКОНОМ-РЕЖИМ ПО-УКРАЇНСЬКИ

Разом з ухваленням бюджету і чергових змін до Податкового кодексу напередодні минулого року депутати з подачі Кабмі­ну проголосували ще за один документ. Законопроект № 3628 має непримітну назву – «Про внесення змін у деякі законодав­чі акти України». Однак саме цей норматив вносить зміни до 38 законодавчих актів, позбавляючи пільг багатьох громадян. Йдеться про малозабезпечені й низькооплачувані категорії на­селення. Відтак розмови про підвищення соціальних стандартів – чергові декларації від влади. «Профспілкові вісті» з’ясували, по кому найбільше вдарять урядові новації.

ХРОНІКА СОЦІАЛЬНОГО ОБРІЗАННЯ

У цивілізованому світі раху­вати чужі гроші вважається ознакою поганого тону. Проте наш уряд робить це постійно. Переглядаючи пенсії українців, чиновники вирішили, що вітчизняні пенсіонери ведуть за­надто розкішне життя. Особли­во ті, хто заробив пенсію у три мінімальні зарплати. Це на сьо­годні 4134 гривні. У кого пенсія вища, уряд пропонує стягнути з неї податок у розмірі 15%. Екс­перти стверджують, що такої норми немає ніде у світі. Макси­мальні пенсії цьогоріч обмежать сумою 10 740 гривень. Бай­дуже, що пенсіонер заробив таку допомогу, працюючи у шахті чи льотчиком-випробува­чем. У країні криза, на сході ві­йна, тож пенсіонери мають ро­бити на це поправку.

У 2016 році продовжує діяти норма про невиплату пенсій низці категорій працюючих пенсіонерів. Йдеться про держ­службовців, суддів і прокурорів. Також ця норма стосується вій­ськових пенсіонерів, які працю­ють, за винятком інвалідів I і II груп, інвалідів війни III групи, учасників бойових дій.

Згаданий норматив боляче вдарив по окремих категоріях працівників, котрі мали пра­во виходу на пенсію за ви­слугою років у певних галу­зях. Пільговий стаж для такої категорії становив 25 років. Віднині його хочуть продовжити до 30 років.

Новація стосується двох категорій працівників. До першої належить льотний склад – пілоти, бортінженери, штурмани, стюарди. Тепер вони зможуть отримувати пенсію тільки після досягнення 50 ро­ків – за наявності пільгового стажу. Для більшості представ­ників зазначених професій від­тепер пільгова пенсія стане не­досяжною. Адже до 50 років збе­рігати стан здоров’я, придатний для льотної роботи, – проблема­тично.

До другої групи працівників входять артисти, соціальні пра­цівники, а також найбільш чис­ленна категорія пільгових пен­сіонерів в особі вчителів та ме­дичних працівників, які також мали право виходити на «част­кову пенсію» після досягнення 25-річного стажу роботи за спе­ціальністю. Тепер вони виходи­тимуть на пенсію не раніше ніж у 55 років, а пільговий стаж буде збільшено з нинішніх 25 до 30 років (протягом 2016–2024 років він збільшуватиметься на шість місяців щороку).

Істотно урізали низку пільг, пов’язаних із дітьми. Вигадали нову формулу: розмір допомоги буде обчислюватися «як різниця між відповідним прожитковим мінімумом та середньомісяч­ним доходом на одну особу за попередні півроку». В результа­ті, якщо мати-одиначка дитини до 6 років має зарплату 2500 гри­вень, то на допомогу їй годі роз­раховувати.

Постраждають діти і від де­централізації, на яку централь­на влада перекинула всі дитячі проблеми. У місцевих бюджетах грошей немає ані на безкоштов­не харчування, ані на часткову компенсацію за харчування у дитсадках та молодших класах школи. Задекларовані пільги залишаться тільки на папері.

Тим часом міністр фінансів Наталія Яресько обурення гро­мадян не сприймає: «Ми не зні­мали ніякі категорії соціальних пільг у проекті нового бюджету. Ми зробили більш адресними деякі пільги, щоб надати їх тим, кому вони справді потрібні».

ЛОГІКА АБСУРДУ

З 1 січня на деякі категорії громадян, які традиційно отри­мували допомогу від держави, чекає сюрприз – пільги на проїзд можуть бути не профінансовані. Міністр соціальної політики Павло Розенко констатує «не­стандартність ситуації», що ви­никла з фінансуванням пільго­вого проїзду. В державному бю­джеті грошей на це не передба­чено, а право місцевим органам остаточно не передано. Правиль­ніше сказати, що таке право у них є, але скористатися ним міс­цева влада може за бажанням.

Провідний науковий співро­бітник Інституту демографії та соціальних досліджень Лідія Ткаченко переконана, що спро­ба передати фінансування пільг на місцевий рівень – привід вза­галі забути про них. Вона вва­жає: «Більшість пільг із часом помре своєю смертю, хоча все буде залежати від пріоритетнос­ті на місцях. Якщо взяти Київ, то тут працює соцкартка кияни­на. І якщо в столицю приїде пен­сіонер з іншого регіону, то він не зможе безкоштовно користу­ватися транспортом».

«Логіка спочатку у нас була проста, – пояснює пан Розенко. – Ми не просто передавали міс­цевим органам влади фінансу­вання. Ми говорили про те, що система пільг на проїзд має встановлюватися на місцях». Соціальний міністр зазначив, що впродовж січня-лютого пи­тання пільгового проїзду не­захищених верств населення буде переглянуто. Адже мета уряду – не зекономити, а зро­бити систему соціальної полі­тики адресною. Що це означає на практиці, достеменно не можуть пояснити навіть екс­перти. Що вже казати про де­путатів, які один одного «про­сто не зрозуміли» і поясню­ють, що ухвалення бюджет­них поправок відбувалося «з голосу», а під ранок хтось про­сто проспав соціальні ініціа­тиви уряду.

Задовго до ухвалення бю­джету головне науково-екс­пертне управління парламен­ту било на сполох: проект спрямований на подальше зниження рівня соціального захисту громадян, насамперед малозабезпечених та із серед­нім достатком. А це в умовах фінансової кризи неодмінно призведе до зниження рівня життя переважної більшості населення України. Однак думка парламентських екс­пертів так і залишилась їхнім особистим поглядом на реалії.

Уряд неодноразово попе­реджав про скорочення соці­альних витрат у 2016 році. Од­нак у Мінфіні публічно за жодних умов не називали ка­тегорій громадян і види пільг, які потрапляють «під ніж». У Верховну Раду соціальний за­конопроект № 3628 було внесе­но як пропозицію «щодо стабі­лізації фінансового стану дер­жави та удосконалення окре­мих положень соцполітики».

Тим часом народні обранці назвали законопроект анти­конституційним і геноцид­ним. А деякі навіть вважають його «прямою дорогою на цвинтар», бо норми цього до­кумента спрямовані на те, щоб «обібрати до нитки» пен­сіонерів, дітей-сиріт, учителів і медиків. Однак за цю «доро­гу на кладовище» проголосу­вало 228 народних депутатів. Чомусь народними їх назива­ти зовсім не хочеться.

КРАЇНА ПІЛЬГОВИКІВ

Допоки владу обиратимуть пільговики задля нових пільг, Україна не стане розвиненою і процвітаючою. І тут доречно послатись на приклад Данії. У цій скандинавській країні го­лосувати за депутатський кор­пус мають право лише плат­ники податків. І саме вони ма­ють призначати осіб, які бу­дуть ці податки розподіляти. На економіку, на утримання державного апарату, на соці­альний захист.

В Україні ситуація прямо протилежна. У нас просто обо­жнюють «любих бабусь», ко­трі за кіло гречки проголосу­ють за кого завгодно. І це зако­номірно: громадяни, які отри­мують соціальні блага з бю­джету і утримуються за раху­нок інших, є цілком залежни­ми від держави. І від кандида­тів у депутати. Малозабезпе­ченим верствам населення ви­гідніше голосувати не за тих, хто пропонує реформи, а за тих, хто обіцяє підвищувати соціальні виплати та роздава­ти пільги. Що бідніша країна, то ефективніше працює така схема. І влада цим користу­ється дуже вдало. Декларува­ти підвищення соціальних стандартів набагато легше, аніж потім ці обіцянки вико­нувати. Однак парадокс в ін­шому: щойно представники тієї чи іншої політичної пар­тії проходять до парламенту, як усі свої обіцянки забува­ють. Від виборів до виборів – суцільні намагання підвищи­ти рівень життя електорату. Виключно на папері.

Жоден чиновник насправді не володіє інформацією, скільки коштують Україні різ­номанітні пільги та компенса­ції. Нещодавно у Міністерстві соціальної політики оприлюднили цифру – начебто 200 млрд гривень щороку. Та це якщо все, передбачене за­конодавством, виплачувати до копійки. На практиці ви­трачається значно менше. Скільки? Експерти кажуть, що це питання риторичне. Адже щороку до державного кошторису неодмінно дода­ється стаття, що норми окре­мих законів «застосовуються у порядку та розмірах, вста­новлених Кабінетом Міні­стрів України, виходячи з на­явних фінансових ресурсів державного і місцевого бю­джетів». Зайве говорити, що йдеться про норми законів, які дають право на пільги.

Чи зможе наша країна піль­говиків обрати тих політиків, які обіцяють не вкладати ми­лостиню у простягнену руку, а створити умови, аби людина сама для себе заробила гривню, і дві, і сто? Тільки тоді питання права голосу в пільговиків зникне природним шляхом. І їх буде не 60 чи 70%, а максимум 10% – виключно людей, які ре­ально через об’єктивні причи­ни не здатні вирішувати свої життєві проблеми самотужки.

Скажете, що до такого ви­бору українці ще не готові? А може, варто спробувати, якщо Україна хоче бути успішною і процвітаючою? Як Данія в Єв­ропі чи Грузія на теренах ко­лишнього СРСР.

• КОМЕНТАР

Григорій ОСОВИЙ, Голова Федерації профспілок України:

«Поки уряд говорить про ін­дексацію зарплат і пен­сій, профспілковий актив змушений констатувати, що відбувається істотне скорочення со­ціальних виплат. І вже не важливо, як цей процес називати – урізанням, скасу­ванням чи відкладанням пільг на по­тім. Важливо те, що влада не спромож­на виконувати взяті на себе зобов’язання. Відтак вона є банкрутом не тільки щодо зовнішніх боргів, а й щодо влас­них громадян. А всякого банкрута треба приводити до тями. Одними закликами профспілки, напевне, вже не обмежува­тимуться. Тим більше, що найбільш жорсткі антисоціальні реформи – попе­реду. Цьогоріч мають розпочатися масштабні скорочення лікарень та під­вищення пенсійного віку.

На такий висновок наштовхує зміст Лис­та про наміри та Меморандуму між Україною та МВФ. У цих матеріалах уряд посилається на «різкіше, ніж очіку­валось» скорочення економічної актив­ності. А це якраз свідчення неефектив­ності реформ, які уряд декларує, але не проводить. На переконання профспілко­вих активістів, усі реформи здійснюють­ся виключно за рахунок тих, хто працює і віддає більшість зарплати на продукти чи комунальні платежі. Однак влада, ко­тра довела народ до крайнього зубожін­ня, запевняє, що жодні ініціативи, спря­мовані на послаблення соціального за­хисту, не пройдуть. Виходить, що права рука навіть не здогадується, що робить ліва? Якщо народ і далі мовчатиме, під­вищення соціальних стандартів узагалі може зникнути з порядку денного чин­ної влади на найближчі роки.

Чому уряд не може збагнути, що люди хочуть отримувати гідні пенсії, зарплати, якісне медичне обслуговуван­ня, жити в теплих квартирах, сплачую­чи адекватні комунальні тарифи, а не ті, які їм нав’язали згори.

Замість того, щоб зупинити падіння, ре­формувати економіку і нарощувати її потенціал, уряд знову має намір позба­вити найбільш незахищені верстви на­селення навіть тих мізерних пільг, які їм залишилися у спадок. Профспілки з таким станом речей миритися не бу­дуть. Усіма доступними засобами проф­спілкова громада домагатиметься соці­альної справедливості. Переконаний, що профспілки матимуть широку під­тримку всього населення країни».

Олександр ДЕМ’ЯНЧУК, завідувач кафедри політології Національного університету України «Києво-Могилянська академія»:

«На нинішній уряд покладали серйозні надії, та вони, на жаль, не виправдалися. До влади прийшли люди, котрі продовжують вести політику старими методами. Збереглася лінія роботи, спрямована на те, щоб максимально відбирати у населення. Це прикро і це обурює».

Андрій ПАВЛОВСЬКИЙ, експерт із питань соціальної політики:

«Такими змінами уряд просто забиває цвяхи в кришку труни найменш захищених верств населен­ня, намагаючись «економно та раціонально вико­ристати державні кошти». Проте, чи потрібна нам така економія? Ми йдемо хибним шляхом шокової терапії, чого в країні, яка перебуває у кризі та війні, робити не можна».

22.01.2016

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини