ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Хронічне здоров’я українських трударів

Ситуація, що склалася в Україні з професійною патоло­гією, не задовольняє ні працівників, ні лікарів, ні робото­давців, ні суспільство в цілому. Зокрема, кількість ново­виявлених професійних захворювань становить 6–8 ти­сяч на рік. Так, із 1,6 мільйона працюючих у шкідливих умовах тільки кожному двохсотому ставиться діагноз професійного захворювання. Це набагато менше, ніж у багатьох розвинутих європейських країнах. Що «бо­лить» в українських робітників та чому левова частка профхворих лишається поза статистикою? На ці запи­тання «ПВ» шукали відповіді разом з Віталієм Легко­вим – керівником відділу охорони здоров’я Департамен­ту охорони праці ФПУ, Анатолієм Стовбуном – довіре­ним лікарем Департаменту охорони праці ФПУ та Ін­ною Лубяновою – провідним науковим співробітником відділу профпатології Інституту медицини праці.

Стан здоров’я працюючо­го населення є однією з прі­оритетних проблем у розви­нутих країнах світу та най­важливішою складовою трудового потенціалу. Саме він значною мірою визна­чає економічний і соціаль­ний розвиток будь-якого суспільства і безпосередньо впливає на виробничий процес та якість продукції.

Результати вибіркового опитування міжнародної ре­крутингової компанії Kelly Services показали, що кожен п’ятий житель планети впев­нений: робота негативно впливає на його здоров’я. За­галом було опитано 115 тис. респондентів із 33 країн Америки, Європи та Азії. Зо­крема, більше за всіх нега­тивним впливом виробни­чих чинників на здоров’я стурбовані у Японії (понад 60% працюючих), далі йдуть Канада, Україна, Фінляндія, Гонконг та Росія.

За словами Інни Лубяно­вої, основними галузями, де найчастіше формується про­фесійна патологія, залиша­ються вугільна, металургій­на та машинобудівна про­мисловості. Найбільша кіль­кість випадків профзахво­рювань та гострих профотруєнь припадає саме на вугільну галузь – її частка становить 69–81%. У мета­лургійній промисловості ця кількість коливається від 355 до 560 випадків на рік. У свою чергу, у сільському господарстві спостерігаєть­ся значне зниження кількос­ті осіб, що захворіли, – 33–39 випадків на рік. Таких ре­зультатів досягнуто насам­перед завдяки спеціалістам з використання пестицидів, які в останні роки стали менш токсичними, а отже, не завдають шкоди здоров’ю працівників та не спричиня­ють отруєння. Тим часом іще 30–40 років тому такі ви­падки фіксувалися дуже часто. Щорічно зменшуєть­ся кількість професійної па­тології в хімічній галузі та легкій промисловості – близько 11–13 та 25 нових ви­падків відповідно.

Найбільша кількість професійних захворювань спричинена патогенним впливом пилу. На неї при­падає близько 63% загаль­ної кількості професійних захворювань. Майже всі ви­падки професійних хвороб дихальної системи реєстру­ються у вугільній промис­ловості. У свою чергу, кіль­кість хворих з діагнозом «ві­браційна хвороба» у маши­нобудуванні зменшилася майже в 2 рази. Також змен­шилася кількість випадків нейросенсорної приглуху­ватості – у попередні роки вона коливалась від 244 до 368 випадків. Однак слід за­уважити, що робітник може мати не одне, а цілий комп­лекс професійних захворю­вань. Скажімо, шахтарі мо­жуть страждати на профе­сійну легеневу патологію, хвороби опорно-рухового апарату, захворювання пе­риферичної нервової систе­ми, також у них може розви­нутися приглухуватість.

Особливе занепокоєння у медичних працівників ви­кликає захворюваність на туберкульоз, який у 1993 році ВООЗ визнаний пробле­мою всесвітнього значення. Відомо, що ризик захворю­ваності значно зростає під час контакту хворого з пи­лом. Тому найбільше ризи­кують захворіти на туберку­льоз працівники видобув­ної, будівельної галузі, ли­варного виробництва, під час виконання електрозва­рювальних та шліфуваль­них робіт. Водночас недооці­нюються ризики інфікуван­ня інших груп працівників, професійна діяльність яких пов’язана з тривалими кон­тактами з особами, що нале­жать до соціальних груп ри­зику виникнення туберку­льозу: медичні працівники, працівники соціальних служб, пасажирського тран­спорту, комунальних по­слуг, виправних установ, служби порятунку тощо.

Вірус байдужості

Які ж основні причини ви­никнення професійних за­хворювань? За словами Ана­толія Стовбуна, найголовні­ша – це незадовільні умови праці. За даними Державної експертизи умов праці, в Україні в умовах, які не від­повідають санітарно-гігіє-нічним вимогам, працюють 1,6 млн трудівників, або 26% усіх робітників. На окремих підприємствах вугільної і гірничодобувної промисло­вості, металургії і машино­будування, в агропромисло­вому комплексі цей показ­ник становить 70–80%.

В Україні розроблено різ­ні види спеціальних засобів індивідуального захисту, які дають змогу істотно зменшити негативний вплив шкідливих факторів на працівника, зокрема рес­піратори та протигази для захисту органів дихання, окуляри, маски та екрани – для захисту очей, протишу­ми та беруші для захисту органу слуху, антивібрацій­ні килимки та рукавички – для захисту від вібрації.

Розроблено державні нор­мативні акти з охорони пра­ці і типові галузеві норми забезпечення працівників спеціальним одягом та засо­бами індивідуального захис­ту (ЗІЗ). Проте роботодавці неналежно фінансують про­ведення заходів з охорони праці, не забезпечують до­статню кількість спецодягу та ЗІЗ. Тому, проаналізував­ши показники забезпечення працівників спецодягом і спецвзуттям, маємо сумну картину: у найкращому разі воно становить 30–50%. Осо­бливо незадовільно забезпе­чуються працівники утепле­ним одягом і утепленим спецвзуттям, зимовими ви­дами спецодягу.

На погіршення стану здоров’я працюючих зна­чною мірою також негатив­но впливають і недоліки у проведенні атестації робо­чих місць за умовами праці, що призводить до незадо­вільного планування і забез­печення комплексних захо­дів для поліпшення умов безпеки, гігієни праці та ви­робничого середовища.

Скажімо, на підприєм­стві на робітника одночас­но впливає низка шкідли­вих факторів (збільшена температура повітря, шум, загазованість та запиле­ність), а зазначається – лише один. Як же зменши­ти вплив на організм тих факторів, що лишилися поза увагою експертів?

Для прикладу, вплив шкідливих факторів мож­на зменшити за рахунок:

– скорочення робочого тижня до 36 годин;

– надання працівникові додаткової відпустки, яка може досягати 35 діб;

– надання робітникові надбавки до заробітної пла­ти, на яку він може купити молока, вітамінів для поси­лення захисних властивос­тей організму і відстрочити термін початку професій­ного захворювання.

Негативно вплинула на ситуацію щодо раннього виявлення й профілактики професійних захворювань ліквідація медико-санітарних частин та здоровпунк­тів. Раніше практично при кожному підприємстві був лікар-профпатолог, якому були відомі шкідливі фак­тори, що діють на конкрет­ному підприємстві, та який міг відрізнити, скажімо, звичайний бронхіт і перші симптоми розвитку профе­сійної хвороби легенів – пневмоконіоз.

Нині з будь-якою кліні­кою можна укласти договір на проведення медогляду. Тож часто медичні праців­ники, які ніколи не бачили хворого на професійне за­хворювання, оглядаючи людину, ставлять хибний діагноз, не пов’язують його з виробничою сферою.

Непокоїть також низька якість і недотримання тер­мінів проведення періо­дичних медичних оглядів, виконання рекомендацій заключного акта медогля­ду, стан диспансеризації виявлених хворих, їх медичної та професійної реа­білітації, збереження – в кінцевому підсумку – тру­дового потенціалу країни. Трапляється, що медогля­ди проводяться раз на 3–5 років. Хоча, як відомо, ма­ють бути щорічними, а ін­коли навіть і двічі на рік.

Україна – не Європа

– У більшості європей­ських країн діагноз «про­фесійна хвороба» визнача­ється наявністю захворю­вання та часом, який люди­на пропрацювала на певній роботі зі шкідливими умо­вами праці. Скажімо, якщо шахтар 20 років видобував вугілля і має бронхіт, то останній вважатиметься саме професійною хворо­бою. Натомість в Україні працівники підприємств змушені роками боротися за те, щоб підтвердити діа­гноз, – із прикрістю зазна­чає Віталій Легков. – При­міром, у Дніпропетров­ській області, під час про­ведення Днів федерації, до нас звернулася жінка, яка розповіла історію свого чо­ловіка, хворого на туберку­льоз. Він – лікар, працював у закладі пеніцитарної сис­теми (виправній колонії), до того ж із хворими на ту­беркульоз, які мали відкри­ті форми цієї недуги. І на­віть за таких умов на під­твердження діагнозу про­фесійного захворювання йому знадобилося майже три роки.

У багатьох країнах світу головна увага приділяється питанням профілактики. Це зумовлено тим, що вона за­вжди обходилася дешевше, ніж лікування і, що надзви­чайно важливо, дозволяла уникати значних непоправ­них людських втрат. В Укра­їні, навпаки, спостерігаєть­ся стрімке зниження профі­лактичної роботи на рівні підприємства. Відсутня еко­номічна зацікавленість ро­ботодавців у проведенні профілактичних заходів та їх відповідальність за пору­шення санітарного законо­давства. Тому дуже важли­во скоординувати дії мініс­терств та відомств, місце­вих органів виконавчої вла­ди, громадських організа­цій з метою кардинального поліпшення стану здоров’я працездатного населення України з обов’язковою со­ціальною відповідальністю бізнесу. Там, де існує ризик розвитку професійного за­хворювання, роботодавці повинні нести особливу від­повідальність за впрова­дження конкретних заходів запобігання негативному впливу шкідливих факторів на стан здоров’я людини.

Також проблема поля­гає в лікуванні профзахво­рювань як таких, що не пов’язані з виробництвом, а тому хворі не отримують жодного соціального за­хисту та фінансової ком­пенсації.

Якщо говорити про нашу державу, то ситуація з про­фесійною захворюваністю в останні 20 років змінила­ся далеко не в кращий бік. Низка інститутів, які ма­ють право встановлювати діагноз профзахворювань, навіть працюючи цілодобо­во, все одно не в змозі огля­нути всіх працівників.

З огляду на вищевикла­дене, доречно пригадати приказку, що «спасіння по­топаючого – справа його власних рук», тому безпо­середньо робітники через профспілкові організації мають вимагати повного забезпечення спецодягом та індивідуальними захис­ними засобами, проведен­ня в необхідні терміни атестації робочих місць за умовами праці за належ­ною методикою, складання і реалізації планів поліп­шення безпеки, гігієни пра­ці та виробничого середо­вища, повного і своєчасно­го надання пільг та ком­пенсацій за важкі та шкід­ливі умови праці.

Люди мають право ви­магати те, що їм належить по закону. Та й не варто не­хтувати засобами самоза­хисту. Якщо одержав оку­ляри для зварювання, то вони мають захищати очі, а не бути на лобі! І не варто забувати про те, що здоров’я набагато легше збе­регти, ніж відновити!

Інна Лубянова зазначає, що реєструються в основному важкі форми хронічних професійних захворювань, у 92% нововиявлених патологій вони одразу ж призво­дили до інвалідності. Тобто професійні захворювання виявляються запізно, на задавненій стадії, коли минає 7–10 років із часу їх виникнення. Люди бояться втрати­ти роботу, тому не афішують власний діагноз, потрапля­ючи до профпатолога лише тоді, коли, приміром, уже не те що відбійний молоток у руках тримати не можуть, а навіть виделку.

Занепокоєння викликає стан охорони праці і профілак­тики професійних захворювань на підприємствах мало­го бізнесу, зумовлений серйозними проблемами полі­тичного, економічного, правового характеру. За деяки­ми даними, дві третини працівників таких підприємств перебувають «у тіні», тобто працюють без юридично оформлених відносин з їх власниками. отже, ті мають можливість ухилятися від будь-якої відповідальності перед законом у разі порушення прав людини.

Щодо профспілок, то вони також втратили спеціальний контингент працівників, які займалися профілактикою профзахворювань. Це – довірені лікарі, кількість яких свого часу в країні досягала 400–500 осіб. Наразі лиши­лося приблизно 20 довірених лікарів на всю Україну, зокрема четверо у вугільній галузі. Це дуже мало.

– Ще років із 20 тому і роботода­вець, і профпатолог, і робітник були зацікавлені у виявленні профзахворювання на ранній стадії, адже це давало змогу провести профілактику та зна­чно покращити здоров’я працівника. Санаторно-курортне лікування, переведення на іншу роботу, об­меження робо­чого часу – все це сприяло зменшенню сер­йозності наслід­ків та припинен­ню розвитку професійного за­хворювання. Люди значно рідше ставали інвалідами. На жаль, в умовах фінансово-економічної кризи, загрози втрати робочого міс­ця хворі запізно звертаються до ліка­ря, продовжуючи контактувати зі шкідливими чинниками, що по­гіршує стан їхнього здоров’я і призводить до підвищення рів­ня інвалідності.

Як правило, інвалідами стають висококваліфіковані працівники, що працюють десятиріччя і до­сконало знають технологію вироб­ництва. Вони могли б ще стільки ж працювати на користь собі, влас­ній родині та роботодавцю. У свою чергу, в гонитві за швидки­ми прибутками була майже по­вністю знищена соціальна сфе­ра, і промислова медицина зокрема. Те, що відбувається сьогодні, фактично спрямоване на знищення тру­дового потенціалу країни.

28.04.2011

Олена ОВЕРЧУК, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини