ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

УКРАЇНА СТАЛА ГОЛОВНИМ ЄВРОПЕЙСЬКИМ ЗЛИДАРЕМ

Швейцарський банк визнав Україну найбіднішою країною в Європі.

Таких висновків дійшли експерти Credit Suisse, порівнявши статки пересічних дорослих громадян різних держав Єв­ропи. Антирейтинг очолила наша країна, після Білорусі та Молдови. Втім, українцям до таких сумних рекордів не зви­кати. Минулоріч унаслідок падіння економіки ми мали най­гірший у світі показник ВВП. Позаминулий рік запам’ятався іншими песимістичними даними. Власне, як і п’ять, десять і двадцять років тому. Чи з’явиться світло в кінці українсько­го тунелю? Чи співвітчизники й надалі підтверджуватимуть імідж головного європейського бідняка? Над цим розмірковують «Профспілкові вісті».

 СКЛАДОВІ БІДНОСТІ

За шість місяців нинішнього року ВВП України впав на 16,3%. У Міністерстві економічного роз­витку стверджують, що найбіль­ше економіка України страждає через конфлікт на Донбасі. А от про те, що негативний вплив на економіку держави здійснюють накопичені системні диспропор­ції, замовчують. Наслідками цих диспропорцій стали девальвацій­ні та інфляційні шоки. Відтак безперечною складовою націо­нальної бідності слід визнати по­гіршення економічної ситуації в цілому, другим фактором висту­пає девальвація гривні. За рік за­робітні плати українців скороти­лися на третину.

За підсумками нинішнього року за рівнем економічного роз­витку Україна виявиться в одно­му ряду із злиденними країнами Центральної та Східної Африки, а низка країн із цих регіонів по­тіснить нас іще нижче. Нас уже обігнали Республіка Конго, де річний дохід на дорослу людину становить 2329 доларів США, Гондурас – 2369, Папуа Нова Гві­нея – 2597, Нігерія – 2884 долари.

Та Гондурас – то не про нас. Ми маємо свої проблеми. Па­діння економіки і стрибок долара призвели до ка­тастрофічного зростання без­робіття. Навіть великі компа­нії та виробни­цтва масово ско­рочували штат­них працівників, а кому пощастило – тих перевели на триденний робочий тиждень. Рівень безро­біття, вирахуваний за мето­дологією Міжнародної органі­зації праці, сягає майже 10%, що вважається доволі високим по­казником. Насправді рівень без­робіття ще вищий, стверджують аналітики ринку.

Тільки одному з чотирьох працівників упродовж першого півріччя підвищили заробітну плату. Інфляція і постійне зрос­тання цін призвели до сумної статистики: половині офісних працівників бракує зарплати, аби дотягнути до наступної. Причому 15% компаній змушені через економічну нестабільність затримувати виплату заробле­них коштів своїм працівникам. Борги із зарплати вже давно ста­ли національною рисою.

Стрибок долара не тільки сприяв зростанню вартості хар­чів, ліків, комунальних і тран­спортних послуг, а й посилив кре­дитне навантаження на україн­ців. Бо навіть для валютних боржників, які «від­стояли» бодай най­менші пільги, креди­ти обходяться у півтора-два рази дорожче.

Можна ще довго про­довжувати перераховува­ти складові української бід­ності. Проте непокоїть інше. Влада запевняє світ, що за останні 15 років Україна змогла скоротити рівень бідності втри­чі. Міністр фінансів Наталія Яресько присягається, що краї­на «заживе добре» і досягне рів­ня Швейцарії. Щоправда, у дуже далекому майбутньому – через 25 років. Може, колись це і станеться. За обіцянки такої далекої перспективи міністр не несе жодної відповідальності.

А от міністр української еконо­міки Айварас Абромавичус «га­рантує» зростання економіки вже наступного року – аж на 3%. Нато­мість більшість експертів стосов­но ренесансу вітчизняної еконо­міки не дають позитивних про­гнозів. Політичний експерт Воло­димир Шевченко переконаний, що відбувається тотальна деінду­стріалізація країни. І ці зміни, на його переконання, незворотні. Україну заштовхнули у режим виживання, наобіцяли перспек­тив реформування усього, що тільки підлягає реформуванню. Та про справжні реформи забули.

ПАСКИ НА ШИЇ

Курчат рахують восени. А в Україні восени – новий виток зростання цін. Після чергового підвищення нас заспокоюють: це

ще не межа. Відтак економити на всьому почали не тільки пенсіонери і студенти, а й люди середнього достатку, котрі за­безпечені стабільною робою з нормальною заробітною пла­тою. Загалом ближче до зими українці масово перейдуть на підніжний корм. Добре, якщо встигли запастися порівняно недорогими овочами, бо вже за­раз городина б’є рекорди.

На що українці витрачають гроші? Звісно, на товари першої необхідності. Найменше витра­чають на подорожі, побутову техніку, театри і концерти.

Ощадливішими стали до одягу та взуття. Цієї осені, пере­конують аналітики, додасться роботи невеличким ательє, бо люди масово почнуть нести речі на «перелицювання». Взут­тя українці планують купувати на передноворічних розпрода­жах, бо придбавати його зараз – суцільне божевілля. Нині над­звичайно популярні ринки, де торгують речами «з чужого пле­ча», хоча й там торговці підні­мають ціни на поношений одяг.

А от комунальні послуги, оренда житла, ліки поки що залишаються серед витрат, на яких економлять найменше. Але якщо ціни й надалі так стрімко зростатимуть, а дохо­ди українців іще швидше па­датимуть, то існує ризик, що в ЖКГ стикнуться із масовими неплатежами, а лікарні – з різ­ким напливом пацієнтів.

Тим часом на тлі політичної та економічної кризи трьох останніх років кількість укра­їнських мільйонерів зростає. Станом на 1 квітня нинішнього року дохід у понад один міль­йон гривень офіційно задекла­рувало 683 українці. Це на три відсотки більше, ніж за анало­гічний період минулого року. Купівельна спроможність та­ких людей не надто залежить від девальвації та інфляції. Ре­шта населення стане безпреце­дентно бідним за нинішньої по­літики Національного банку на чолі з Валерією Гонтаревою та урядом Арсенія Яценюка, за­значає колишній заступник глави Нацбанку Олександр Савченко. На його думку, сус­пільство за таких умов не змо­же довго мирно існувати. За­клики затягнути паски стали зашморгом на шиях переваж­ної більшості українців.

За підрахунками аналітиків, нульове зростання ВВП при зростанні цін на 12% означає, що громадяни цього року втра­тять 40% реальних доходів, а наступного – 10, а то й усі 20%. Дані соцопитувань свідчать, що лише третина українців го­това терпіти труднощі за умо­ви проведення «реформ, що зго­дом покращать життя», а 29% населення категорично не по­годжується на зниження рівня життя. Бо воно зараз і так для багатьох просто нестерпне.

ХТО ДАВНЄ ПОМ’ЯНЕ

Трохи більше року глава На­ціонального банку Валерія Гонтарева видала свій прогноз інфляції – менше 10%. Це точно буде однозначна цифра, заяв­ляла головний банкір. Однак, за даними Державного коміте­ту статистики, споживчі ціни на товари та послуги зросли на 41,4%, тоді як за аналогічний період 2014 року зростання цін становило 17%. Більш масш­табної й потужної інфляції наша країна не зазнавала впро­довж останніх двадцяти років. Тож, як кажуть, хто пом’яне сказане главою Нацбанку…

При цьому експерти попе­реджають: інфляція в Україні триватиме. От тільки наскіль­ки? Нацбанк дає свій прогноз – до кінця року зростання спо­живчих цін сягне 44%. У Мініс­терстві економічного розвитку менш оптимістичний показ­ник – 46%. Уряд пропонує одра­зу три сценарії: падіння ВВП на 11,9% при інфляції 42,8%, падіння економіки в діапазоні від 5,5 до 8,6% при інфляції у діапазоні від 26,7 до 38,1%.

Аналітики МВФ прогнозу­ють інфляцію на рівні 50%. З ними погоджується і виконав­чий директор Фонду Блейзера Олег Устенко. Дехто з аналіти­ків фінансового ринку схиль­ний вважати, що реальний рі­вень інфляції 2015 року – не нижче 70%. Вагомий вплив на процес інфляції матиме підви­щення тарифів на опалення. У столиці вартість обігріву одно­го квадратного метра стано­вить 16,14 гривні замість мину­лорічних 9 гривень.

На думку експертів, україн­ська інфляція, без сумніву, стане найвищою серед країн Східної Європи. Навіть якщо порівнювати з Російською Фе­дерацією чи з Казахстаном, рі­вень зростання цін в Україні є катастрофічним.

Чому ж так різняться показ­ники інфляції не тільки поміж експертами, а й фахівцями з уряду? З одного боку, напрошу­ється думка про повну неком­петентність влади, а з іншого – небажання показати реаль­ний стан економіки та фінан­сів. Певно, комфортніше почу­ватися головним жебраком у Європі, до якої закликають можновладці. Цей рік зробив українців біднішими за колум­бійців та бразильців, за темпа­ми зубожіння ми попереду пла­нети всієї. Ми не можемо на­віть у цифрах звести кінці з кін­цями. У 2015 році відбулося зростання рівня бідності до 33% проти цільового орієнтиру 7%. Хто такі орієнтири визна­чав і чому вони не виконані?

Тут би главі Нацбанку пока­ятися перед народом, визнати свою помилку в підрахунках ін­фляції. Та ні! Вона знову про­гнозує українцям світле май­бутнє. «За нашими планами, за три роки у нас буде інфляція 5%. Зараз усім смішно, коли чу­ють цю цифру, але я впевнена, що вже тоді зможу сказати, що місія виконана, а мости добудо­вані», – заявила Гонтарева.

Може, і було б смішно, од­нак поки що сумно. Від того, що вкотре світ визнав нас най­біднішими. Та ще сумніше від того, що людські жертви на Майдані, напевне, були абсо­лютно невиправданими.

 Юлія СЕРЕДА,

старший науковий співробітник Інституту економіки і прогнозування НАН України:

«Є дуже цікавий індикатор, який ми називаємо «інфляційними очікування­ми». За останні півроку він перебуває фактично на піку. За останні 10 років дно таких очікувань було під час сві­тової економічної кризи. Цьогоріч ми опустилися нижче цього дна».

Олег СОСКІН,

економіст і політолог:

«Від того, що долар штучно занижують, відбу­вається ще страшніший процес – доларова ін­фляція. Україна чи не єдина в усьому світі, де доларова інфляція становить майже 9% річ­них. Якщо враховувати і цей фактор, фінансо­вий і банківський сектори практично ведуть на забій».

Ярослав ЖАЛИЛО,

президент Центру антикризових до­сліджень:

«Перше, чим має зайнятися влада, – це антимонопольне регулювання, припинивши зловживання монополь­ною поведінкою торговельних мереж. Друге – жорстко контролювати ціно­утворення у сфері насамперед кому­нальних тарифів».

Олег УСТЕНКО,

виконавчий директор Міжнародного фонду Блейзера:

«Україна – найбідніша країна Європи. За результатами цього року наш ВВП на душу населення становитиме близько 2 тисячі доларів США на людину. Водно­час, наприклад, Нігерія виходить на по­казник ВВП на душу населення 2,2 тисячі доларів. А Польща цьогоріч покаже ре­зультат 15 тисяч доларів на людину».

Всеволод СТЕПАНЮК,

економічний експерт:

«Імідж України продовжує неухиль­но скочуватися до рівня Сомалі, да­руйте за таке порівняння. Жодного прориву на міжнародній арені в України не було. Навіть по сусідній Польщі стало помітно, що за остан­ній рік до нас почали ставитися на­багато гірше».

• КОМЕНТАР

Григорій ОСОВИЙ, Голова Федерації профспілок України:

Останнім часом кількість працю­ючих бідняків в Україні зросла більш ніж у півтора раза. Тіль­ки 8 мільйонів співвітчизників мають постійне місце роботи. Ця статис­тика вражає. Проте її помічають лише безробітні та профспілки. Уряд не помі­чає проблеми, або робить вигляд, що не помічає.

Але проблема є, без вирішення вона нікуди не зникне. В умовах неповного ро­бочого часу працюють 8,6% українських робітників. І отримують за це жебрацьку зарплату. Заробітна плата в Україні низь­ка. Про це нам нагадують міжнародні ін­ститути після проведення моніторингів, досліджень, аналізів. Результати таких досліджень іще раз доводять, що Україна не просувається, а буквально котиться у прірву злиденного існування.

Згідно з розрахунками ООН нижньою межею бідності визначено 5 доларів США на день. В Україні мінімальна заробітна плата трохи вище півтора долара на день. То про який європейський рівень життя говорить влада? Чи, може, народ такий сліпий, що не помічає цього рівня?

Градус невдоволення діями влади зростає. Це надто тривожний сигнал для суспільства. Ще навесні профспіл­ки провели соціологічне опитування, одним із питань якого було й таке: чи готові ви до участі у протестних діях? Опитали не сто, не тисячу, а сто тисяч наших співгромадян. Відповідь врази­ла: більш як половина респондентів без вагань заявила про готовність виступи­ти на захист своїх законних прав – мати роботу і гідний заробіток. Думаю, якщо провести таке дослідження зараз, коли ми виступаємо у статусі найбідніших у Європі, відсоток людей, готових вийти на акції протесту, був би доволі висо­ким. Не виключаю, що не за горами все­українська акція протесту. Бо розрив між багатими й бідними в Україні сяг­нув критичного рівня – у 50 разів. Тіль­ки війна на сході стримує українців від соціального вибуху.

Неодноразові спроби профспілок за допомогою соціального діалогу встано­вити об’єктивний прожитковий мінімум, економічно і соціально виважений, об­ґрунтований розмір мінімальної заробіт­ної плати, на жаль, поки що не принесли бажаних результатів.

13.11.2015

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини