ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Чия «Победа»? Хто переможений?

Про епізодичне загострення загарбницьких рефлексів у місцевої кримської влади щодо об’єктів курортної проф­спілкової власності не писав, напевно, тільки лінивий. «ПВ» також чимало сторінок присвятили висвітлен­ню цього неподобства. Зрозуміло, що земля у Криму, осо­бливо біля моря, – справжній клондайк. Дарма, що вона має ще й цілющі властивості. Головне – на ній «рос­туть» гроші. І місцеві князьки погано розуміють, чому ці гроші «ростуть» не в їхні кишені.

Але випадок, про який йтиметься нижче, навіть у цій низці неблагородних вчинків влади стоїть осторонь. Бо ж мерія спокусилася не просто на майно, землю тощо. Цього разу самоврядні мужі вирішили забрати оздоровчий пляж у… хворих дітей!

Із часу свого заснування санаторій «Победа» для ді­тей з батьками ПАТ «Укрпрофоздоровниця» не мав ніякого клопоту з пляжем: близько 30 років орендував в міста відповідну земельну ділянку. А як інакше? Адже, керуючись здоровим глуз­дом, та й відповідно до зако­нодавства України у процесі лікування та оздоровлення санаторно-курортний за­клад, розташований на тери­торії певного курорту (а згід­но з Постановою Кабміну Євпаторія є всеукраїнською дитячою оздоровницею), ви­користовує природні ліку­вальні ресурси, до яких на­лежить і морська вода. Та й чи можна собі уявити ліку­вальний заклад на морсько­му узбережжі без власного пляжу? Як же тоді признача­ти оздоровчі процедури на кшталт сонячних чи мор­ських ванн?

Утім, виявляється, по­няття здорового глузду не кожен сприймає однознач­но! Тож в євпаторійській мерії вирішили, що пляж – це недозволена розкіш для дітей. Якщо проаналізувати підстави, на основі яких міська рада ухвалила рі­шення про відмову санато­рію в продовженні оренди пляжу, складається вражен­ня, що або там сидять дурні, або інших за дурнів мають! Суть озвучених «претензій» полягає у начебто порушен­ні з боку санаторію правил облаштування й експлуата­ції пляжів, а також пору­шенні правил пожежної та техногенної безпеки. Втім, до таких красивих слів вар­то було б додати іще відпо­відним чином оформлені документи. У цьому випад­ку – акти відповідних обсте­жень об’єктів із підписами уповноважених осіб оренда­ря. Та дарма! Таких доку­ментів немає і бути не може, оскільки і обстежень відповідних ніхто не прово­див. Про протягування під­став «за вуха» свідчить і канцелярська казуїстика: приміром, лист очільника главку МНС, на який поси­лається рішення міськради, датований тим же днем, що й саме рішення! Даруйте, але такого фізично бути не могло б! Пропущені через канцелярії та пошту доку­менти досягають адресатів, у кращому випадку, на третій-четвертий день! А тут – така «оперативність»!

Утім, подібні нюанси, схоже, мерію не засмучу­ють, адже головне – резуль­тат! А він, як кажуть, наяв­ний – у продовженні термі­ну оренди відмовлено! І зро­блено це саме 29.12.2009 року – в день закінчення терміну дії попереднього договору. Щоправда, і тут державні мужі промахнулись. Про таке рішення орендар – са­наторій «Победа» – дізнався лише два місяці потому, аж наприкінці лютого 2010го. А за умовами договору оренди та відповідно до Закону «Про оренду землі» у разі відсутності письмових запе­речень орендодавця протя­гом одного місяця після за­кінчення терміну дії догово­ру оренди договір підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, що й попередній. Отже, са­наторій має законні підста­ви користуватися пляжем. І на цьому можна було б ста­вити крапку! Але не так ста­лося, як гадалося…

Державне рейдерство

Гроза прогриміла вран­ці, о 6.00 (стежте за часом) 23 липня 2010 року. Без будь-якого «оголошення війни», тобто попередження про відповідні наміри, пляж са­наторію захопила чимала ватага міських чиновників і на автомобілі ГАЗ52 ви­везла майно санаторію – 60 шезлонгів та 30 крісел – у невідомому напрямку (за­галом збитки санаторію становлять 23 тис. грн). Це таким чином мерія спробу­вала спірну територію про­сто загарбати. Уявіть собі, як були вражені діти, що оздоровлювались у санато­рії, коли вдень пляжні пра­цівники змушені були пояс­нювати, що їхні шезлонги більше потрібні пузатим дядькам із мерії.

Відстояти право на дитя­че купання вдалося лише завдяки тому, що всі пра­цівники санаторію вийшли на пляж при підтримці ви­кликаного наряду міліції. До останньої звернулося й керівництво закладу (реє­страційний номер заяви 5591 від 23.07.2010), але віз і нині там.

Утім, виявляється, що по­передження з боку мерії про наміри провести процедуру вивільнення земельної ді­лянки таки існувало і дато­ване воно 16 липня 2010 року. Але в документі зазначало­ся про необхідність відря­дження на місце повноваж­ного представника оренда­ря, цитую: «21.02.2010 р. о 10.00»… Тобто ще одне «піди туди, не знаю куди…»

Єдиний позитивний мо­мент у цій рейдерській ата­ці все ж таки був: лише піс­ля неї суд, який уже другий рік поспіль розглядає позов санаторію про примушення міськради продовжити до­говір оренди пляжу, спро­мігся з метою забезпечення позову накласти заборону на вчинення будьяких дій щодо зміни орендаря. Тож питання поки що зависло у повітрі.

Земельна ціль

«Друга серія марлезон­ського балету» розпочалася наприкінці 2010го. Зрозумів­ши, що кавалерійська атака на дитячий пляж якщо й не провалилася, то, принаймні, її результати відтерміновані

і залежать швидше від вну­трішніх вагань представни­ків суддівської гілки влади між власним сумлінням та матеріальною залежністю від місцевої влади, остання перегрупувалася й розпоча­ла другу хвилю наступу на санаторій. Тепер головною ціллю стала земля, а вірні­ше її цільове (даруйте за ка­ламбур) використання. Та й засоби атаки змінили – за­мість ГУ МНС «у бій» всту­пила прокуратура та зе­мельна інспекція. Керую­чись статтями Земельного кодексу про неприпусти­мість нецільового викорис­тання земельних ділянок, згадані інстанції послідов­но здійснили низку припи­сів. Склали протокол на ди­ректора санаторію про те, що землю, яка виділена са­наторію з цільовим призна­ченням «для оздоровлення», він використав для здаван­ня в оренду комерційним структурам для розміщення різноманітних об’єктів роз­важального напряму – атракціонів, закладів гро­мадського харчування тощо. Отож подали до суду позов про вилучення цієї зе­мельної ділянки в санато­рію та повернення її місту.

Утім, знову, як і прита­манно місцевим горе-юристам, забули про голо­вне: попри перелічення чис­ленної кількості статей за­конів, вищезгадані доку­менти так і не містять роз’яснення – а чим саме було порушено принцип «цільового» землевикорис­тання? Якщо звернутися до законодавства, то можна зробити певні висновки. Зе­мельний кодекс не дає ви­черпного визначення, яке ж, власне, використання землі для оздоровлення є «цільовим», а відсилає до законів. У законі ж про ку­рорти є лише два застере­ження щодо використання таких земель: діяльність на них не може завдавати шко­ди їх цілющим природним властивостям та має сприя­ти повноцінному відпочин­ку та оздоровленню пацієн­тів. А саме під останню де­фініцію й підпадає діяль­ність орендарів санаторію! Тому й не вигадали переві­ряючі інстанції конкретних пунктів, порушених при ви­користанні цієї землі, адже вони не вкладалися б у за­здалегідь визначений ре­зультат перевірки.

Звісно, результати цих «приблизно юридичних» перевірок були опротесто­вані в суді і також очіку­ють на своє вирішення.

Подвійні стандарти

Приклад наочності власного прикладу для ви­ховання підлеглих іще ніх­то не тільки не скасував, а й навіть не заперечив! Тож і владі, яка має вимагати дотримання законодавства при господарюванні, варто було б самій показувати приклад іншим суб’єктам господарювання. Тобто принаймні самій викорис­товувати землю, призначе­ну для оздоровлення, від­повідно до її цільового при­значення. Логічно!

Але, знову ж таки, не для євпаторійської мерії. Через невеличку пішохід­ну доріжку від паркану са­наторію «Победа» розташо­вана колишня територія санаторію ім. Рози Люк­сембург, що теж раніше на­лежав «Укрпрофоздоровни­ці», а нині переданий «міс­цевій громаді». Від потуж­ного колись оздоровчого закладу на 350 ліжко-місць не залишилось і друзки. Зате на комунальній землі оздоровчого призначення розміщено ті ж самі закла­ди громадського харчуван­ня чи торгівлі – кафе, рес­торани, магазини тощо. Причому капітальні будів­лі, на відміну від складально-розбірних конструкцій (згідно з висновком про­фільного НДІ), як на тери­торії оздоровчого закладу «Победа». А ці землі, як і санаторні, віднесено до другої охоронної санітар­ної зони! Ба навіть у парку ім. Фрунзе (теж вотчина мерії), який належить до першої зони, можна бачи­ти такі ж кафе-ресторани і навіть атракціон «колесо огляду» – як і в санаторії. То ж хто справжній поруш­ник земельного законодав­ства – питання риторичне. Просто підходи мерії до за­конності мають подвійні стандарти на кшталт відо­мої фрази: «що дозволено кесарю…». Утім, навряд чи закон розділяє такі погля­ди. Хіба що підсліпуваті його опричники…

* * *

Журналісти – не ясно­видці. Тож спрогнозувати, чим закінчиться описана ситуація, – важко. Втім, чиєю б в результаті владної війни не виявилася «Побе­да», нам зрозуміло, хто буде переможеним: діти, які по­требують лікування!

ЩО МОЖЕМО ВТРАТИТИ?

Лише за останні 5 років у переоснащен­ня, капремонти, закупівлю медичного устаткування «Победа» вклала понад 7 млн грн власних коштів. оновлено всі комунікації, частину медичних примі­щень та житлового корпусу. Наразі про­водиться реконструкція водолікарні, за­проваджено нові види лікувальних по­слуг. На черзі у найближчі роки – понов­лення плавального басейну, будівни­цтво басейну для гідрокінезотерапії та другої черги котельної, поновлення мі­нералопроводу, а також ремонт ліку­вального корпусу (з переобладнанням першого поверху під СПа-комплекс) і житлового корпусу (разом із заміною ліфтів).

Санаторій – стабільно доходне підпри­ємство, яке приносить власникам понад півмільйона гривень щорічно та, крім цього, вкладає власні кошти у модерні­зацію відпочинку та оздоровлення.

Про «хазяйновитість» мерії можна писати довго. Наприкінці 90-х «Укрпрофоздоров­ниця» передала місцевій громаді, крім уже згаданого санаторію ім. Рози Люксем­бург, ще 2 санаторії, дитячий садок, чов­нопрокатну станцію разом із пляжем… Результат? Пляж, приміром, передано ко­мерційній структурі «Водный мир», що й досі перебуває у стадії реконструкції. Отже, повноцінно не функціонує. (До речі, з компетентних джерел стало відомо, що «Водный мир» належить одному з колиш­ніх керівників ДАІ, який дістав майно у відповідь на доволі пікантну послугу ке­рівництву мерії. Але це – можлива тема для окремого газетного матеріалу). Сана­торії ж не працюють, землю роздано в оренду комерсантам.

Отож на тлі подібної «хазяйновитості» волання чиновництва про необхідність створення у місті «комунальних пляжів» викликають навіть не здивування, а здо­рове розуміння цілковитого владного цинізму – адже тут ідеться не про інтереси громади, а про перерозподіл гро­шових потоків. І те, що при цьому страж­дають пацієнти курортів, у тому числі й діти, які сподівалися на оздоровлення у «Всеукраїнській дитячій оздоровниці», – нікого не обходить: золоте теля бере своє!

21.04.2011

Олексій ПЛАКСІН, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини