ФЕНОМЕН УКРАЇНСЬКОЇ БІДНОСТІ

Доки влада захоплюється фантазіями на тему реформ, населення стрімко зубожіє. Адже від постійних економіч­них та політичних експериментів життя не покращується, а навпаки, щодень гіршає. У запалі боротьби з числен­ними «агресорами» влада, здається, забула про свою основну функцію – дбати про добробут народу. Одна з головних причин, чому держава кинула напризволяще своїх громадян, полягає в тому, що влада не зацікавлена в заможних і мудрих людях. Бідними легше маніпулювати. Збільшивши на сотню гривень зарплати та пенсії, випла­тивши одному з десяти субсидію, влада готова рапортувати, що дбає про соціальні здо­бутки. Що доповідатиме уряд своєму народу у Всесвітній день боротьби з бідністю? Відповідь на це запитання намагається знайти головна тема номера «Профспілкових вістей».

УПЕРЕД ДО ЄВРОПИ І НАЗАД ДО ЗІМБАБВЕ

Бідність – не вада. Але це єди­не, що можна сказати на її ко­ристь. Бідних людей в Україні не те, що з кожним роком, а з кожним днем більшає. Однак єдиного критерію оцінювання бідності в Україні досі немає. Говорять про відносний, абсо­лютний, суб’єктивний та ще якийсь рівень бідності, але тим, кому бракує грошей на хліб та ліки, байдуже, якщо навіть така класифікація існує. Тим часом межа бідності є, і від цього ніку­ди не подітися. Під цим понят­тям розуміють рівень доходу, нижче якого неможливе задово­лення основних потреб людини.

Зубожіння нації триває, по­при гучні заяви, що держава всі сили спрямовує на боротьбу з бідністю. Хоч би в яку принадну обгортку не вкладали програми, заходи чи тези, користі від попу­лістських намагань політиків немає. І в найближчому майбутньому її годі й очікувати. Єдине, чого не приховують по­літики, то це те, що бідність – глобальне яви­ще і Україна – не виняток.

Рівень бідності в Україні в 2015 році може підвищитися до 33%. Про це свідчать дані національної доповіді «Цілі розвитку тисячоліття України: 2000–2015». Але ж планували не 33, а всього 7%. Не склалося, не зрослося. Аргумент уряду – че­рез війну на сході країни. Аргу­мент аналітиків: ми до цієї кри­зи підійшли не через війну. Не можна все на неї списувати. Треба проаналізувати недолугу політику влади, яка запрова­джує так звані соціальні пільги, що виконують хтозна які за­вдання, але тільки не борються з бідністю.

Але ж тривалий час в Україні спостерігалося поступальне ско­рочення кількості бідних, нехай і незначне. Тоді чому ж цей по­казник намагається повернути­ся до позначки дев’яностих – надто несприятливих років? Або до 2000-го, коли рівень бідності вражав – понад 70%.

Сьогодні експерти б’ють на сполох: населення перебуває у стані неприхованого голоду. Ак­тивісти вимагають підвищити прожитковий мінімум до 7 тисяч гривень. Стверджують, що це саме той рівень доходу, який за­безпечить українцям нормальне життя. Та експерти економічно­го середовища категорично про­ти таких популістських рішень. «Ажіотаж навколо цієї проблеми просто таки істеричний. Ви­моги цих людей неадек­ватні й незрозумілі, – по­яснює керівник аналітично­го відділу консалтингової ком­панії «ААА» Марія Колесник. – Вони мають розуміти, що не­контрольоване друкування гро­шей перетворить їх на папірці. Невже українці прагнуть стати ще біднішими і жити в країні типу Зімбабве?»

Та ні. Якраз українці і не прагнуть до африканської краї­ни. Навпаки, взяли курс до си­тої й благополучної Європи. Тільки ніяк не складається. Спробували жити по-новому, та не заладилося. Затягнули пас­ки, та кінця-краю погіршенню немає. Навпаки, із кабінетів можновладців лунають чергові погрози – заморозити громадян узимку, відімкнути електроенергію, бодай віялово, але щоб відчули, як влада дбає про своїх підданих. І тарифи, і ціни на продукти обіцяють іще бодай двічі, але неодмінно підвищи­ти. Щоб ми не розбагатіли рап­том та не відірвалися від Зім­бабве чи Гондурасу. Побудемо й надалі аутсайдерами на постра­дянському просторі.

ЖИТИ ЧИ ВИЖИВАТИ?

Чи можна все списувати на ві­йну? Статистичні дані 2013 року вражають і спонукають до розду­мів: чому ж ми рухаємося від по­ганого до ще гіршого? Менш ніж за півтора року влада система­тично випробовує на «міцність» доходи громадян. Упродовж цьо­го часу відбулося дві хвилі підви­щення вартості комунальних послуг і газу для населення, практично 300% девальвації гривні, а рівень інфляції, за різ­ними оцінками, між 50 і 60%. До чого призвели такі рефор­маторські дії уряду? Борги за комунальні послуги стрімко зростають, витрати населення зводяться до купівлі продуктів харчування, а лікування, ту­ризм і розваги перейшли у ка­тегорію нездійсненних мрій.

Однак ніхто з урядовців не висловив публічної стурбова­ності проблемою низьких со­ціальних стандартів, не за­кликав їх переглянути. Ба на­віть не пообіцяв створити умови для їх поступового під­вищення. До наступних пар­ламентських виборів ще дале­ко, тож можна потримати електорат на короткому повідку.

За даними аналітиків, 80% українців живуть за межею бідності, тобто їхнє грошове забезпечення не досягає рівня норм, встановлених міжна­родними стандартами та ООН. Чиновники таку ситуа­цію пояснюють знеціненням гривні, звинувачують у тако­му стрибку долара некваліфі­ковані дії керівництва Націо­нального банку. А услід за курсом зросли в ціні пальне, харчі, одяг. Ліки взагалі стали недоступними для більшості українців, насамперед для пенсіонерів. Вони взагалі во­ліють швидше померти, аби не вводити дітей та онуків у додаткові витрати з похован­ня, бо ціни на такі послуги теж зростають услід за кур­сом долара.

А в уряді звітують: відна­йшли резерви і підвищили рі­вень мінімальної зарплати. Але на що її вистачає – їхньої мінімальної зарплати? Якщо вирахувати витрати на тран­спорт, комунальні послуги, грошей залишиться якраз на 170 грамів хліба, склянку мо­лока на обід, а на вечерю… Втім, після шостої взагалі шкідливо їсти. Надто коміч­ним виглядає споживчий ко­шик українця, для продуктів на вечерю у ньому взагалі не­має місця.

Проблема в тому, наголошу­ють експерти, що індексації прожиткового мінімуму про­вести не здогадалися. Не було навіть коригування прожитко­вого мінімуму на інфляцію, що відбулася. Відтак офіційно затверджений прожитковий мінімум нижчий від фактич­ного принаймні вдвічі.

Стосовно споживчого ко­шика, то тут думка фахівців однозначна: продуктів у ко­шику достатньо лише для того, аби не простягнути ноги. До того ж набір з 32 основних продуктів харчу­вання нині коштує не менше 750 гривень. Якщо додати до них ще й рекомендовані Каб­міном, вартість підвищиться до тисячі гривень. А норми продуктів там дуже й дуже мінімальні. Тож увесь про­житковий мінімум доведеть­ся витратити на продукти. Звісно, альтернатива є: хар­чуватися через день або вда­тися до голодування виключ­но з лікувальною метою.

НЕКОРЕКТНІ РОЗРАХУНКИ

Характерна риса бідності в Україні виглядає феноменаль­но. Якщо у світі малі доходи переважно мають люди без ро­боти чи низькокваліфіковані, то в Україні навіть вища осві­та й стабільна робота не га­рантують рівня доходів, що дасть змогу гідно утримувати родину. Кожна третя родина з однією дитиною в Україні вва­жається бідною. А світовий банк затверджує новий поріг бідності. В жовтні, певно, до міжнародного дня боротьби із бідністю, його піднімуть до 1,9 долара на особу на день. Нині цей показник становить 1,25 долара. Втім, це поріг бід­ності для країн Африки. Для групи країн, до складу яких входить Україна, поріг біднос­ті на сьогодні – 5 доларів на особу на день. Після перера­хунку ця цифра становитиме близько семи доларів. Тож щоб не стати офіційним же­браком, українцеві треба заро­бляти щонайменше чотири з половиною тисячі гривень на місяць. І це за умови, якщо не­має родини і дітей. Навіть до цієї позначки середня зарпла­та українців не дотягує. Ми­нулого місяця середня заро­бітна плата у нас становила 4205 гривень.

Межу рівня бідності Світо­вий банк переглядає що де­сять років, адже вартість міні­мального споживчого кошика змінюється. За великим ра­хунком, це коригування на рі­вень інфляції. Що вищий міні­мальний поріг, то більше лю­дей опиняється за межею бід­ності. Одначе два, п’ять чи сім доларів – це теж умовна межа, тому що показники для кож­ної країни вираховують із по­правкою на паритетні ціни. Бо у різних країнах на один до­лар можна придбати різну кількість товарів.

Приміром, коли в Україні долар офіційно коштував 8 гривень, за паритетом купі­вельної спроможності курс був близько п’яти гривень. Тобто за межею бідності офі­ційно вважалися люди, які живуть менш як на 25 гривень на день. Таких було не більше 5%. За останній рік курс дола­ра стрімко зріс, зросла й вар­тість споживчого кошика. Та все ж він подорожчав не про­порційно до зростання курсу долара, хоча рівень життя на­селення й погіршився. Яким виявиться новий поріг біднос­ті з урахуванням паритетних цін, ніхто ще не прораховував. Узагалі такий розрахунок не коректний, стверджують еко­номісти. Бо сім доларів – це вже 150 гривень на день. Міні­мальної зарплати не виста­чить і на одну декаду.

Насправді, переконують експерти, варто взагалі від­мовитися від будь-яких роз­рахунків. Замість такої ариф­метики для працюючих лю­дей необхідно забезпечити можливість максимально за­робляти на життя і в такий спосіб піднімати економіку. І лише після цього братися за соціальні програми. Наразі ж уряд на словах співчуває най­біднішим верствам населен­ня, а це призводить до того, що соціальна програма не працює. А все через те, що ми надто бідна країна, аби утри­мувати соціальні програми.

• ДЕНЬ, ЯКИЙ ВАЖКО НАЗВАТИ СВЯТОМ

Міжнародний день боротьби за ліквідацію злиднів – саме такий день. Його по­чали відзначати ще 1987 року. Саме у минулому столітті на площі Трокадеро в Парижі було за­кладено пам’ятний камінь у пам’ять про тих, хто загинув від злиднів. Тоді цей день вирішили назвати Всесвітнім днем боротьби за подо­лання крайньої бідності. Він мав привернути увагу світової спільноти до існуючої проблеми.