ЗА ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВЕКТОР ГІДНОЇ ПРАЦІ

7 жовтня – міжнародний день «мобілізації усього світу на боротьбу за гідну працю». Масштаби та кількість учасни­ків великого походу у різних країнах будуть неоднакови­ми. Та навіть заможні європейські держави підтримують дії за гідну працю. Для України боротьба за гідну пра­цю почнеться з переорієнтації зусиль: спершу на забез­печення людей роботою, а згодом – впровадженням кри­теріїв не будь-якої, а гідної праці. Для цього профспілки закликають окреслити перспективи на найближче май­бутнє, а «Профспілкові вісті» викладають своє бачення такого майбутнього.

Що більше у нас буде високо­оплачуваних робочих місць, на яких працюватимуть ефектив­ні, прогресивні й цілеспрямова­ні фахівці, які постійно вдоско­налюють свої знання і прагнуть досягти міжнародного рівня, то потрібніші вони для суспіль­ства. Цю, здавалось би, незапе­речну істину в Україні ігнору­ють. І насамперед на рівні вла­ди. Посилаються на економічну скруту, витрати на воєнні дії на сході країни, на ймовірність де­фолту та ще низку об’єктивних та не дуже причин. Сукупність цих відмовок і стала результа­том практичного провалу Про­грами гідної праці на 2012-2015 роки, що була підписана в Же­неві під час участі тристорон­ньої делегації України на 101-й сесії Міжнародної конфедерації праці. У програмі було визначе­но три ключові пріоритети й довгострокові цілі: зміцнення інституцій соціального діалогу, заохочення гідної праці та під­вищення спроможності працевлаштування, удосконалення системи соціального захисту. Погодьтеся, не так уже й багато вимагали від України.

Крім того, мали реалізовува­тися заходи у рамках програми. Однак такої кардинальної змі­ни суспільно-політичної ситуації, як це сталося у нас, ніхто й передба­чити не міг. Та тіль­ки на окупацію те­риторій, воєнні дії списувати не­виконання про­грами ніяк не можна. І в цьо­му – принципо­в а п о з и ц і я профспілок з усіх трьох пріо­ритетних напря­мів. Приміром, перший – розвиток зайнятості заради стабільності та зрос­тання. Саме з реалізаці­єю цих завдань проблем більш ніж досить. Ринок праці у нас абсолютно не прогнозова­ний. Ті, хто покликаний відпо­відати за його стабільність, за­йняті черговою реорганізацією структур та неприхованою імі­тацією реформ. У так званих ре­формах чомусь не знайшлося місця для аналізу скорочення масштабів неформальної зайня­тості, оплати праці, соціального страхування. Що говорити про неформальну зайнятість, якщо Міністерство соціальної політи­ки не може назвати точу цифру безробітних у країні.

Наразі експерти ООН розро­бляють стратегію реформи рин­ку зайнятості України, яка, на думку провідних міжнародних експертів, здатна забезпечити доступ до продуктивної зайня­тості, а отже – до гідної праці. Одним із пріоритетів нової про­грами, розрахованої вже на 2016-2019 роки, буде відновлення за­йнятості населення і створення сприятливого бізнес-середови­ща. Розпочнеться така робота із загального аналізу стану ринку праці в Україні. Місія пропонує не хапатися за все одразу, а ви­значити кілька пілотних проек­тів, де апробують нові підходи до соці­альної реформи. Аби реформа традиційно не залишилась у задекларова­ному вигляді, місія планує конкретні пропозиції щодо по­ліпшення якості зайнятості. Приділять увагу й професійній освіті українців. Словом, усі проблеми розглянуть у комп­лексі, адже, на переконання представників ПРООН , в Укра­їні «без системного реформу­вання не вдасться досягнути системних результатів». А по­чинати слід з модернізації та розвитку української служби зайнятості.

Та чи не стане чергова про­грама планом дії на папері, а за­певняння тих, хто має відпові­дати за її реальне втілення, – черговим популізмом?

ЗАРПЛАТА УКРАЇНЦІВ – ВИНАГОРОДА ЧИ ПОКАРАННЯ?

Може, це прозвучить парадок­сально, але більшість українців про принципи гідної праці мають дуже мізерні відомості. За ре­зультатами опитування, для 73% респондентів найважливішим показником якості роботі зали­шається зарплата. Ідуть не туди, де їхні знання та досвід згодяться якнайповніше, а переважно туди, де платять більш-менш пристой­но. Буквально хапаються за будь-яку роботу, не замислюючись, на­скільки вона гідна. Керуються принципом: аби лише була робо­та, щоб утримувати сім’ю.

Навесні в інтерв’ю провідним українським телеканалам очіль­ник уряду навіть розгнівався, коли у нього запитали, як про­стим українцям прожити на одну зарплату. «А чого ви мене про це питаєте?! У Конституції записано, хто відповідає за стабільність національної гро­шової одиниці. Це – Націо­нальний банк України».

Але ж у Конституції запи­сано, що кожен громадянин має право на працю. І жодного рядка в Основному Законі, що українці мають отримувати найнижчу в Європі заробітну плату, найнижчу пенсію і, як закономірний наслідок, – най­нижчу тривалість життя. Та в уряді продовжують заклика­ти затягнути паски і терпіти. Все списують на війну та еко­номічну скруту. Проти такої позиції виступають профспіл­ки. Адже криза зачепила не тільки Україну, однак саме в нашій країні кожен четвертий живе за межею бідності. Міні­мальна зарплата вже давно не виступає у ролі соціального стандарту оплати праці. Тіль­ки Україна може похвалитися «досягненням» – тотальна бід­ність серед працюючих. На­віть з точки зору елементар­ної людяності таке ганебне явище не має виправдання.

Тим часом в уряді вважають абсолютно не актуальними проблеми гідної праці, поліп­шення її умов та безробіття. Бо, за твердженням урядовців, є справи нагальніші. Про те, що найкращий спосіб боротьби з бідністю – висока зайнятість і гідна оплата праці, нам змуше­ні підказувати міжнародні екс­перти. Міжнародна конфедера­ція профспілок закликає уряди всіх країн, і нашої також, до створення нових робочих місць. Не задля кількості, а для якісного їх наповнення. Адже подолання соціальної неспра­ведливості, наголошують профспілкові діячі, слід розпо­чинати з подолання дефіциту гідної праці. Якби в Україні па­нували принципи гідної праці у повному обсязі, без будь-яких обмежень та половинчастих рі­шень, це привело б до реально­го підвищення якості людсько­го потенціалу. Українська на­ція – амбітна й працьовита, тож може і має гідною працею за­безпечити гідне життя. Працю­вати не за копійки, гарувати не на двох, а то й трьох роботах, а на одній – обраній з урахуван­ням власного потенціалу і ба­жання. Поки що бодай паро­стків позитивних змін на рин­ку праці не спостерігається. Впроваджувати принципи гід­ної праці, попри низку реко­мендацій, програм з боку між­народної спільноти, Україна не поспішає. Не до того, у нас ві­йна. Стратегічні завдання у сфері зайнятості, соціального діалогу, трудових відносин можна відкласти на потім. Поки що можна лиш пообіцяти народу, що завтра чи післязав­тра всі заживемо краще.

СКІЛЬКИ КОШТУЄ ПРАЦЯ В КРАЇНАХ ЄС

Зростання реальної заробіт­ної плати у більшості країн ЄС систематично відстає від зрос­тання продуктивності праці. Хоча становище в Європі не таке катастрофічне, як в Украї­ні. Приміром, у Польщі реаль­не зростання зарплат відстає від зростання продуктивності праці на 10%. З 1999 року реаль­на зарплата в Польщі відстала від продуктивності праці на вражаючу величину – 40%. Але ж як живуть поляки і як живе­мо ми! Чому наші заробітчани так прагнуть до Польщі, Чехії, Австрії, де оплата праці неадекватна порівняно з корін­ним населенням, але ж у рази більша, ніж на батьківщині.

Європейська комісія доклад­но проаналізувала ринки праці у країнах ЄС і дійшла висно­вку, що серед держав-членів Європейського Союзу існує конкуренція заробітних плат. Реальна ж зарплата може під­вищуватись виключно при зростанні продуктивної праці. Конкуренція держав – це гонка по спіралі донизу, вона підри­ває попит та відновлення еко­номіки. Бо конкурентні перева­ги однієї країни із зарплати обертаються втратами для ін­ших країн. Як не допустити міжнародного демпінгу зарплати? На цим активно працює європейська комісія, інші ін­ституції, і не тільки міжнарод­ні, а й у кожній із країн.

Важлива позиція європей­ських профспілок. Після де­тального і всебічного аналізу ринку праці у низці країн вони зробили такий висновок: сильна зарплата є потужним стимулом інвестицій в еконо­міку і підвищення продуктив­ності. Гнучкість оплати праці, навпаки, надає роботодавцям спокусливу можливість про­сто скоротити зарплату для зменшення витрат замість здійснення ризикованих ін­вестицій в інновації та більш ефективну організацію праці. А от низький мінімальний розмір зарплати є перепоною для зайнятості та фактором зростання ризику стати пра­цюючим бідним.

Хоча тут теж є свої особли­вості. На початку нинішнього року в Німеччині запровадили мінімальну зарплату – 8,5 євро за годину. Цей показник стано­вить 50% від середньої зарплати. Консервативні еконо­місти забили тривогу: країна може втратити 900 тисяч робо­чих місць. Однак економіка Ні­меччини не впала і навіть не похитнулась. Як і раніше, ство­рює нові робочі місця та продо­вжує скорочувати безробіття. До того ж збільшилась кіль­кість платників податків на соцстрахування, зросла загаль­на купівельна спроможність.

Чому ж Україна зволікає із залученням кращих європей­ських практик для вдоскона­лення інститутів ринку праці? Небажання влади чи інерт­ність суспільства? Певно, і те, й інше. Однак надію на позитив­ні зміни дала міжнародна кон­ференція «Ринок праці Украї­ни: європейський вимір», що відбулася в Україні наприкінці червня. У рамках конференції підписано Угоду про коопера­цію між Державною службою зайнятості України та Феде­ральною агенцією зайнятості Німеччини. Може, німецькі радники навчать нас шукати достойні робочі місця, а пошук обернеться гідною працею з до­стойною платнею.

• КОНТРОЛЬНА РОБОТА НА ЗАВТРА

На суспільство чекає нова про­блема – працевлаштування воїнів АТО та вимушених пе­реселенців. У столиці розпо­чато ініціативний проект «Воїну – гід­ну працю». Волонтери працюють із потенційними роботодавцями та пла­нують створити мережу лояльних, які б із належним розумінням поста­вилися до працевлаштування тих, хто повернувся чи повернеться із зони бо­йових дій на сході країни.