Дзвоник на перший урок пролунав

Українські школярі розпочали новий на­вчальний рік. Яким він буде? Які нововве­дення слід очікувати учням у новому на­вчальному році? Чи вистачить на всіх за­декларованих безплатних підручників? Та чи оговтаються батьки від матеріаль­них витрат, зібравши до школи першо­класника? Про це і не тільки – у «Проф­спілкових вістях».

Якщо рівнятися на Європу

Тривалий час суспільство йшло на по­відку в освітянських реформаторів. Ті, аби продемонструвати свою значущість, лише те й робили, що з року в рік ускладнювали шкільні програми. Дійшло до того, що на­справді перший клас став щось на кшталт інституту. Безглузді завдання, складні за­дачі, абсолютно нелогічні «логічні загад­ки». Вигадали тести, за результатами скла­дання яких почали «відсіювати» дошкіль­нят. Когось визнавали перспективним, а на когось дивилися, як на баласт, котрий шко­лі може зашкодити, бо впливатиме на якісь ефемерні показники. Про те, що таке тес­тування з розряду «підпільних ініціатив», батьки й нині не знають. Бо так заведено. Ким і коли – питання риторичне.

«В усьому світі програми, надто для по­чаткової школи, набагато простіші від на­ших, – констатує заступник директора де­партаменту загальної середньої та до­шкільної освіти МОН Наталія Бєскова. – В Європі першокласників насамперед на­вчають жити в соціумі, спілкування з од­нолітками. Впродовж першого навчаль­ного року діти мають виконувати найпро­стіші вправи. Тим часом наші першачки-шестирічки чи семирічки ще до вчора за програмою першого класу навіть рівняння розв’язували».

Програму спростили за численними про­ханнями і скаргами батьків. Бо нерідко на­віть дорослі з вищою освітою не могли впо­ратися з домашнім завданням своєї дити­ни. Про те, що в такий спосіб відбивають будь-яке бажання у дітей вчитися далі, іні­ціатори реформ геть не думали.

Нині програму довели до «розумних меж». Першокласникам виділили більше часу на вивчення букваря. Замість 76 годин запропонували 89. З програми української мови кілька складних тем переадресували до середньої школи. Те саме і з математи­кою. Група фахівців ретельно попрацюва­ла, аби складні терміни з математики за­мінити доступними поняттями.

Серед новацій нинішнього навчального року слід виділити особливе ставлення до іноземних мов. Для цих предметів перед­бачили більше часу. Кількість годин збіль­шено практично в кожному класі. Експер­ти кажуть, що така новація запроваджу­ється не з ініціативи МОН чи на прохан­ня батьків, а швидше, аби догодити Главі уряду. Той знає англійську блискуче. Під час однієї з передач «10 хвилин з Прем’єр-міністром» Арсеній Яценюк несподівано повідомив країні: «Я дав доручення збіль­шити кількість годин у середній школі з вивчення іноземних мов».

Своє рішення Арсеній Петрович аргу­ментував тим, що це сприятиме підвищен­ню конкурентоспроможності нашої освіти не тільки в Європі, а й у світі. З таким ар­гументом усі погодилися, тож до поглибле­ного вивчення бодай однієї іноземної мови готові.

А от якщо розглядати тезу «максималь­но спростили програми», то у батьків та учнів є запитання. Приміром, до програми «Я у світі», що пропонується до вивчення четвертокласниками, долучили теми про глобальну екологічну кризу та економію ресурсів. Чи сподобається такий експери­мент учням, покаже час.

Як стало відомо, чиновники Кабміну надто переймаються патріотичним вихо­ванням підростаючого покоління. Урядов­ці хочуть домогтися, щоб казковий герой Котигорошко став популярнішим за амери­канського супермена. В усякому разі, такі плани мають члени новоствореної спеці­альної комісії Кабміну з патріотичного ви­ховання.

А тим часом у Маріуполі школярів на­вчатимуть шукати міни.

Першокласник на вагу золота

Допоки шестилітні малюки опановують буквар, батьки зайняті арифметикою: під­раховують, кому й скільки заборгували за спорядження дитини до першого класу. Здавалося б, нічого складного – лише фор­ма шкільна та спортивна, портфелик і кан­целярський набір. Та якби ж то ціни ниніш­нього року так не вдарили по бюджетах українських родин! При середньомісячній зарплатні у 1330 гривень про «золоту се­редину» годі й мріяти. Мінімальна сума, на яку розраховували мами і тата на стар­ті навчання, – 3 тисячі, максимальна – від 5 тисяч і вище. У будь-якому разі, на власній дитині та її навчанні нікому економити не хотілося. Хіба що хтось мав на те доволі ва­гомі причини.

Ціни на шкільні товари цього року по­били всі допустимі межі. Це вже були не коливання, не стрибки, а справжні вибу­хи. Приміром, за вітчизняну шкільну фор­му просили від 630 до 4000 тисяч гривень. Піджак можна було придбати за 400, якщо дуже пощастить. В іншому разі – від 650 гривень і вище.

До слова, оце «від», здається, вигадане українцями як маркетинговий хід. У пошу­ках жилетки «від 120 гривень» можна втра­тити не один день. Або партію дешевих і добротних жилеток розкупили буквально перед вашим приходом, або вона раптом виявилася бракованою і її повернули швей­никам.

Торговельні організації пропонували блузки для дівчаток від 50 гривень. Оце вже відверте знущання над батьками першо­класниць. Як, власне, і батьками хлопчиків-першачків. Сорочку для дитини можна було знайти не менш як за 250 гривень. У деяких супермаркетах білу чи блакитну сорочку пропонували і по 420, і по 530 гривень.

За зручне й натуральне взуття довелося заплатити від 300 до 1100 гривень.

Те саме з портфелями. Залежно від зо­внішнього оформлення ранці продавали від 250 гривень і вище. Якщо поверхню наплічника прикрашено вишивкою чи етнічним зображенням, треба було на­кинути ще хоча б 100 гривень за креатив­ність авторів моделі. Навіть пенали вра­зили ціновим діапазоном. Найдешевший коштував 23 гривні, найдорожчий – 104. Або ж альбом для малювання – від 10 до 51 гривні.

Цікаво, що цінову диспропорцію про­давці в супермаркетах, і у спеціалізова­них магазинах, і на ринках пояснюва­ли просто: дорожче, отже, якісніше. І це спрацьовувало. Бо батькам, звісно, хо­четься придбати дитині тільки якісні об­новки. Та батьки чогось забувають ви­магати у продавців сертифікати відпо­відності задекларованої «високої якос­ті». Якщо паперів бракує чи продавець відмовляється надати таку інформацію, краще розвернутися і піти геть. Не купу­вати річ, бо від цього залежить здоров’я дітей, яке, у свою чергу, впливає на ефек­тивність навчання.

Зворотний бік медалі

Як засвідчили перші дні навчання, учні до навчального року підготувались. Та чи підготувалися школи і держава в цілому? Бо навіть зараз відкритим зали­шається питання забезпечення школя­рів безплатними підручниками. Взага­лі це питання з розряду вічних, кажуть експерти.

Цього року крига начебто скресла. Пре­зидент України Петро Порошенко підпи­сав Закон про зміни до Держбюджету–2015, що передбачає збільшення видатків на під­ручники для шкіл за рахунок коштів, що мали бути спрямовані на зарплати та соц­забезпечення народних депутатів. Під під­писом Глави держави стоїть дата – 17 лип­ня, тобто практично за місяць до початку навчального року. Всі добре знають, що книгодрукування – це тривалий процес, тож радіти такому «дарунку» від нардепів поки завчасно. Заступник Глави АП Рос­тислав Павленко на брифінгу з приводу та­кої події зазначив: «Зараз Міносвіти веде роботу, аби 100% дітей було забезпечено підручниками та посібниками, а вже з 1 ве­ресня чи пізніше – це питання процесу».

Поки що пропонують дітям навчати­ся за електронними підручниками. Але для цього треба, аби у всіх дітей були планшети або гаджети. А це вже додат­кова стаття видатків, які не кожному по кишені.

Серед невирішених заздалегідь за­лишається й питання про придатність шкільних приміщень. Близько тисячі шкіл потребують не косметичного, а ка­пітального ремонту. Бо якщо перший за­звичай виконують батьківським коштом, то на капітальний ремонт «благодійних» коштів точно не вистачить.

Наприкінці серпня відбулося розши­рене засідання колегії Державної санітарно-епідеміологічної служби країни. Обговорювали готовність навчальних за­кладів відчинити двері перед школяра­ми. Отут і виявилося, що в деяких шко­лах двері й не зачинялися, бо зірвані з пе­тель іще років два тому.

13 тисяч зауважень і пропозицій щодо зміцнення матеріально-технічної бази спрямовано керівникам шкіл, аби в на­вчальних закладах було забезпечено до­тримання вимог санітарії. Усі розумі­ють, що якість опанування знань зна­чною мірою залежить від стану здоров’я учнів та умов навчання. Розуміють, звіс­но, на словах. Адже, даруйте, навіть не в усіх школах облаштовано внутрішні ту­алети. Майже 400 шкіл в Україні працю­ють на привозній воді, яку навряд чи до­зволяють «нерозумно витрачати» на еле­ментарне миття рук.

Ось тут і знадобилася б депутат­ська поміч. Школи покладають надії на жовтневі вибори. Можливо, знайдеться якийсь кандидат, котрий хоча б один чи два склопакети вставить у вікна класу чи спортивної зали. А якщо пощастить, то ще й дах відремонтує. Словом, підсо­бить матеріально-технічній базі школи, а отже, українській освіті загалом.