Реальний суверенітет Україна здобуває сьогодні
День 24 серпня для українців 24 роки тому став знаменним. Саме
цього дня 1991 року Україна виборола свою незалежність. Відтоді його відзначають
на державному рівні. Та кожен із нас по-своєму ставиться до цієї дати. Хтось у
гучних промовах наголошує на величності й важливості цього дня. Дехто нарікає на
неспроможність повноцінної самореалізації Україною своїх потенціалів і продовжує
сумувати за радянським «розвиненим соціалізмом».
Що означає для українців День Незалежності? Над цим розмірковують
«Профспілкові вісті».
Без параду та феєрверків
Історично склалося так, що кожна знаменна подія характеризується
своїми традиціями. Деяких з них дотримуються з року в рік, частина втрачається,
а якісь приходять із часом. Раніше День Незалежності України за традицією відзначали
військовим парадом на Хрещатику. 2011 року парад було скасовано. Не побачили його
і в наступному. Цього року параду з військовою технікою у столиці теж не буде.
Передбачається проведення Маршу незалежності, у центрі якого буде особа воїна-захисника
країни, якому ми завдячуємо свободою та незалежністю, повідомив заступник Голови
Адміністрації Президента Віталій Ковальчук.
Напередодні, у День прапора, також заплановані заходи із вшанування
пам’яті загиблих в АТО, зазначив чиновник. Не буде й традиційних цього дня салютів.
На думку переважної більшості громадян, торжества нині не на часі.
Ще не загоїлися рани після іловайської трагедії, яка трапилася
рівно рік тому. Поки у Києві тривав парад, українських військових в Іловайську
«вітали» вогнем та свинцем. Добровольці, котрим пощастило вижити, згадують, як
по одному-єдиному «живому» телевізору спостерігали за дійством на Хрещатику. Той
парад засвідчив, що в Україні є справжня армія, за якою і подвиги, і слава, і,
на жаль, втрати. Донині точної кількості жертв під Іловайськом ніхто не ризикує
назвати. Тож, на думку учасників АТО, святкувати будемо і з парадами, і з феєрверками,
коли Україна врегулює збройний конфлікт на своїй території. «А це обов’язково станеться,
бо на нашому боці – правда», – пишуть своїм рідним бійці Збройних Сил.
24 серпня 2015 року, в День Незалежності України, міста нашої
держави приєднаються до надзвичайно важливої всеукраїнської акції – вшанування
загиблих на сході Героїв. Цього дня о 14.00 на вулицях міст на одну хвилину зупиняться
транспортні засоби й звуковими сигналами вшанують пам’ять загиблих воїнів у зоні
АТО.
Аналітик групи «Інформаційний спротив» Костянтин Машовець переконаний,
що заходи за участі військових потрібні, аби продемонструвати боєготовність держави.
Водночас, за його словами, важливо вшанувати пам’ять людей, які віддали життя
за незалежність та цілісність держави.
Своє слово про День Незалежності сказав і перший президент України
Леонід Кравчук: «Свято слід використати для критичного аналізу зробленого за весь
час незалежності, у тому числі й нинішньою владою, не посилаючись на попередників
і складнощі, які виникли, мовляв, уперше. За базу мають бути взяті не заяви та
слова, а конкретні результати, діяльність конкретних посадових осіб. Свято без
литавр і без сліз. Святкують відповідальні люди перед відповідальним вибором».
У багатьох містах країни до святкування Дня Незалежності намагаються
приурочити своєрідні рекорди: спекти найбільший коровай або вибудувати найдовший
«живий» ланцюг під час ходи Параду вишиванок.
Є й небажані традиції, яких дуже складно позбутися. Мітинги в
День Незалежності України стали справжнім лихом. Незважаючи на те, що їх заборонили
по всій країні, з року в рік зустрічаються люди, які, попри судові заборони, влаштовують
масові заворушення, намагаються зіпсувати атмосферу святкового настрою.
Серце Незалежності – Майдан
Майдан Незалежності у центрі Києва – символ гідності, свободи
та європейських цінностей, який чітко асоціюється з боротьбою українців за демократію,
свободу та європейський вибір. Власне, з цього й складається незалежність. На головній
площі країни українці не раз доводили світові, що вони є європейським народом,
готовим захищати європейські цінності.
Всі доленосні події у новітній історії України відбувалися в
епіцентрі головної столичної вулиці, що зветься Хрещатик. Коротка вулиця, трохи
більше кілометра, стала свідком єднання цілого народу.
Першою була Революція на граніті, яка відбулася у 1990 році,
ще до проголошення незалежності, однак боролися саме за це. Тоді понад сто студентів
оголосили голодування на Майдані, який до їхньої акції носив ім’я Жовтневої революції.
Революція на граніті, що не мала аналогів у Європі, відіграла
неабияку роль у становленні незалежності України.
Акція «Україна без Кучми» 2000–2001 років об’єднала опозицію
проти тодішнього президента Леоніда Кучми, звинуваченого у причетності до вбивства
журналіста Георгія Гонгадзе. Наметове містечко протестувальників, яке виникло
після «касетного скандалу», до розгону міліцією проіснувало декілька місяців. Хоча
мітингувальники і не домоглися відставки Леоніда Кучми, акція протесту стала важливим
елементом боротьби за незалежність України.
А далі була Помаранчева революція. 2004 року українці не дозволили
себе обдурити й вийшли на Майдан. На акцію протесту проти масових фальсифікацій,
що вплинули на результати виборів. Як результат грудневого протистояння – призначення
Верховним Судом другого туру президентських виборів.
Після перемоги революції українці мали великі надії на зміни,
однак не всі сподівання здійснилися. Разом з тим Помаранчева революція була часом
високого національного піднесення, досвід протестів допоміг здобути перемогу на
Євромайдані.
Саме Євромайдан виявився найкривавішою сторінкою історії сучасної
України. Люди вийшли на вулиці з мирним протестом проти рішення уряду призупинити
підписання Угоди про асоціацію. Через Угоду ми втратили героїв. Завдяки Угоді почали
звикати жити по-новому.
Вечір 28 листопада 2013 року ознаменував початок української
Революції Гідності. Починалася зима, що змінила нас усіх. Це був кінець диктатора
Януковича та його кривавої компанії. Це стало початком нової України.
Високу ціну заплатили Герої за такий початок. Віднині й довіку
пам’ять про Небесну Сотню має бути в серці кожного українця.
Емоційна гойдалка
Чому серед українців немає одностайної думки, що День Незалежності
– найголовніше свято держави? Все через те, стверджують аналітики, що за 24 роки
задекларованої незалежності ми так і не спромоглися наповнити її реальним змістом.
Припустилися багатьох помилок. Українська влада не мала справжньої державницької
позиції, забракло політичної волі, економічні реформи лишися порожніми обіцянками.
Ми закреслили моральні принципи будівника комунізму, нічого не запропонувавши натомість.
Та найбільший гріх – ми соромилися виховувати патріотизм, віру в свою країну.
Емоційна гойдалка – спершу сподівання, затим розчарування –
пронизує усі сфери життя українського суспільства.
Українці так і не зробили з цього свята дня, який би об’єднував
країну. Слід облишити суперечки, проводити парад на День Незалежності чи ні. Необхідно
шукати нові європейські форми цього свята, які об’єднували б людей поважного віку
та молодь, Схід і Захід, переконує голова правління Центру прикладних політичних
досліджень «Пента» Володимир Фесенко.
На думку аналітика, у ставленні до незалежності українці демонструють
більше споживацьку, аніж громадянську позицію. Багато хто поставився до незалежності,
як до подарунка. Мовляв, після здобуття державності автоматично жити стане краще.
Та й донині дехто воліє сподіватися лише на владу. Замість того, щоб самим працювати
на утвердження незалежності.
На переконання провідних українських експертів, у 24-ту річницю
проголошення Декларації про державний суверенітет Україна тільки починає його
здобувати. За словами політолога Вадима Карасьова, нині відбувається розлучення
вже не із СРСР, а з Росією. Він нагадує, що впродовж попередніх років усе було «зав’язано»
на Росії – економіка, енергетика, гуманітарна сфера.
Політолог Віктор Небоженко висловив свою думку: «Реальний суверенітет
здобувається, коли за нього платять якусь високу ціну, а цього в 1990 чи 1991 роках
не сталося».
Попри скептичне ставлення експертів до реального суверенітету
України та її самостійності в ухваленні рішень, вони вважають, що країна вже пройшла
межу і не може потрапити у категорію країн «failed states», тобто таких, що не відбулися.
Хоча ще достатньо проблем, ознак перехідного періоду, які треба вирішити. Та зараз
найголовніше – дати достойну відсіч агресору, повернути Крим.
Сьогодні ми маємо шанс побудувати європейську країну. І ми вже
її будуємо. Українці не просто декларують цінності – мир, свободу, гідність, справедливість,
право вільного вибору власної долі. Ми їх виборюємо і платимо, на жаль, страшну
ціну людськими життями. Спершу на Майдані, тепер на Донбасі, де стримуємо агресію
не лише проти нашої країни, а й проти всієї Європи.
Відлік історії України починається від моменту створення Київської
держави у IX столітті. Після занепаду такого державного утворення і розпаду на дрібні
князівства у XVII столітті утворюється Козацько-Гетьманська держава, яка проіснувала
до кінця XVIII століття. Після чого, аж до XX століття, незалежної української
держави не існувало.
Після революції 1917 року в Україні спостерігався підйом національного
руху, що оформився у Третій Універсал Центральної Ради, який оголосив Українську
Народну Республіку – УНР. У документі було оголошено про свободу слова, преси, віросповідання,
зборів, страйків, скасування смертної кари тощо.
Із середини лютого 1918 року почався наступ німецьких та українських
військ на територію, захоплену більшовиками. До квітня вся Україна була звільнена
від більшовицької окупації, однак фактично опинилася в німецькій. Бо Німеччина привела
до влади збройним шляхом свого ставленика. Далі була громадянська війна. В березні
1919 року в Києві, на Всеукраїнському з’їзді Рад, прийнято Конституцію «незалежної
Української Радянської Соціалістичної Республіки».
28 грудня 1920 року між УРСРта РСФСРбуло підписано Робітничо-Селянський
союзний договір про військове й господарське співробітництво, який закріпив залежність
УРСРвід РСФСР. Наступний шанс на незалежну українську державу випав лише наприкінці
XX століття, після розвалу СРСР.
24 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСРпроголосила
Україну незалежною, демократичною державою. Відтак було покладено край юридичному
існуванню Української Радянської Соціалістичної Республіки. У тексті Акта проголошення
незалежності України йшлося: «Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла над
Україною в зв’язку з державним переворотом в СРСР19 серпня 1991 року, продовжуючи
тисячолітні традиції державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення,
передбаченого Статутом ООНта іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи
Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської
Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення
самостійної української держави – УКРАЇНИ».
22.08.2015
Раїса Чирва оглядач «ПВ»
|
