СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

Довгі коридори байдужості. Де вихід?

Ви просто любите свою роботу? А є люди, які від своєї – у справжнісінькому захваті, бо вона дає їм відчуття влади. І дарма, що від цих по­садовців залежить доля лише наших довідок, актів та свідоцтв. Інколи їхній стан заго­стрюється, і тоді на нас обвалюється хвиля хамства та децибели підвищеного голосу. Спостерігається й ще один зв’язок: хамство тим відвертіше, а голос – гучніший, чим біль­ше від прибуткового місця віє гривнями...

З продавщицями, які горлали: «Вас багато, а я – одна» – виявилося про­стіше. Відсутність дефіциту й ринкова кон­куренція геть відбили у них звичку протиставля­ти себе покупцеві. З дріб­ними чиновниками кон­тор, управлінь і відділів, такими собі гвинтиками великої бюрократичної системи, – набагато склад­ніше. Бо куди ж ми без них? Змушені звертатися. При цьому кожного разу сподіваємося, що контакт забере якнайменше часу. Адже коли він затягуєть­ся – тобто тобі кажуть, що документ поки не готовий (приходьте завтра, через кілька днів, тиждень, мі­сяць) або що необхідні до­даткові довідки, то думки про вимагання грошей по­чинають з’являтися навіть у найчистіших душах.

ДЕРЖКОМЗЕМ ХОЧЕ ХАБАРА?

– Приватизацією ма­миної дачної ділянки ми займаємося з 2006 року, – розповіла нам сімейну іс­торію оббивання порогів Вишгородського район­ного відділення Держком­зему киянка Ганна Глуш­ко. – Ми досить швидко – протягом кількох міся­ців – організували вимі­рювання ділянки та зібра­ли необхідні документи. У земресурсах теж обіця­ли вирішити все без зво­лікань: «Приходьте через два місяці». Але ці «два місяці» розтягнулися на чотири роки і забрали чи­мало маминого здоров’я. Наші документи то втра­чали, то знаходили. Піс­ля того ми зробили копії, але й вони десь поділися. Зазвичай, про долю доку­ментів можна дізнатися тільки в того інспектора, якому їх здавали. Видача – теж у нього. А день при­йому громадян в нього лише один – середа.

– Та цього дня, – продо­вжує Ганна, – під двери­ма інспектора збираєть­ся близько сотні-півтори людей. Вони займають чергу з раннього ранку. І щоразу виявляється, що документи або не за­реєстровані, або не під­писані начальником земресурсів чи відділу архітектури. Мама їз­дить туди раз на місяць, бо інспектор на міські те­лефонні дзвінки не відпо­відає, а мобільний якщо й візьме, то грубіянить: «Пишіть скаргу проку­рору, нехай він змусить мене займатися вашими справами!» Хабар не дає­мо принципово – а за що? І без того приватизація обійдеться мамі майже в 700–1000 гривень.

За словами Ганни, все може вирішитися набага­то швидше, якщо підклю­чити до процесу одну з фірм, яка спеціалізується на земельних питаннях. Таких фірм наплодилося останнім часом безліч. Правда, тоді отримання приватизаційного акта на землю буде коштувати удвічі дорожче – приблиз­но дві тисячі гривень.

НЕ АКТИ, А СУЦІЛЬНІ СЕКРЕТНІ МАТЕРІАЛИ

У киянки Тетяни Мо­лодики дещо інша історія – акт дістався їй разом із земельною ділянкою, яку купили півроку тому. Жінка думала, що його оформлення обмежиться чистою формальністю – перепишуть акт на ново­го власника, зареєстру­ють і все. Але не все так склалося, як гадалося.

– У земресурсах ка­жуть, що старі правила оформлення вже не ді­ють, а нових вони ще не отримали і, можливо, не­обхідно буде оформляти новий акт, – скаржиться жінка. – А це – жах! При­йом громадян у земре­сурсах Бориспільського району – півдня на тиж­день. Черги – нескінчен­ні!

За коментарем ми звер­нулися до одного з пра­цівників регіонального відділення Держкомзе­му, який, зі зрозумілих причин, побажав не нази­вати свого ім’я.

– Люди роками ходять по замкнутому колу, – сказав він. – Я сам себе запитую: «Що відбува­ється і кому це вигідно?» Досі ми не маємо необ­хідного законодавчого забезпечення, щоб пере­писати вже приватизо­вану ділянку на нового власника та присвоїти їй кадастровий номер. Із самого факту внесення ділянки в єдиний держ­реєстр (кадастр, в якому міститься опис ділянки: розміри, розташування, ім’я власника, вартість, у заставі чи ні тощо) ро­блять секретну інформа­цію. Наприклад, відві-дувач у жодному разі не має побачити на екрані комп’ютера якихось відо­мостей про будь-яку з ді­лянок. А чим інформація «секретніша» – тим до­рожче вона коштує. Поряд із державними процвіта­ють приватні фірмочки, які й ділянки виміряють, і акти допоможуть одер­жати, й кадастрові номе­ри, але заплатити за це треба втричі більше.

«А що ж держава?» – запитаєте ви. У 2010 році під час вчинення коруп­ційних діянь затримано 108 держслужбовців і 28 працівників держпід­приємств, які входять до сфери управління Держ­комзему. Прем’єр Микола Азаров обурений тим, що в останні місяці видачу актів на землю заморо­жено, глава Госмкомзему наприкінці березня пі­шов у відставку. А віз то й нині там!

БТІ НЕ ТЕРПИТЬ МЕТУШНІ

Єдина споруда Бюро технічної інвентаризації міста Києва розташована в невисокій старій будів­лі, що в центрі столиці. Прийом здійснюється че­рез десяток віконець, від­критих у підвалах будин­ку, – підвал № 1, підвал № 2... Для спрощення об­слуговування в кімнаті 71 кожен може отримати талон, в якому вказано час і номер віконця, куди слід звернутися. Але, по­при прагнення таким чи­ном організувати процес, біля кожного з них шику­ються черги завдовжки в... кілька годин. Задуха, знервованість, втома.

«Скільки стоїте?» – за­питую в людей посеред черги, що простягнула­ся від віконця до центра двору. «Хвилин 45–50», – відповідають. Із підвалу

№ 3 виходить літня жін­ка. Вона не може прихо­вати хвилювання: «Чому вона мені грубіянить? Я ж не милостиню прийшла просити?! Я ж гроші пла­чу!» Поспішаючи до каси, жінка залишає за собою доріжку з документів, які випадають із папки в її тремтячих руках. Інша жінка, відійшовши від ві­конця, незадоволена тим, що брокер неправильно зорієнтувала її: крім акта на купівлю-продаж, вияв­ляється, потрібен цілий пакет документів, тобто доведеться їхати здалека ще раз.

ІЗ ПЕРШИХ ВУСТ ДОСВІДЧЕНОГО

Утім, можна і не штов­хатися, і не хвилюватися. Не встигла я ввійти в двір БТІ, як отримала з деся­ток візиток приватних фірм, що вподобали при­міщення в 2–5 хвилинах ходьби від цього місця. Судячи з оголошень, вони готові вирішити про­блему техінвентаризації будь-якої складності тер­міново і надійно. Прямую за однією з адрес, і за умо­ви не оприлюднювати ім’я власника консульта­ційної компанії сподіва­юся на його відвертість.

– Наш народ вважає, що процес оформлення квартири має бути та­ким же швидким та про­стим, як купівля батона в магазині, – обурюється спец. – Якщо казати про черги, то одна з причин – невелике приміщення київського БТІ. У Москві, наприклад, бюро техін­вентаризації відкриті в кожному окрузі, до того ж, автоматизовані. Отри­муєш талончик, сідаєш перед табло. Через певний час спалахує номер твого талончика і номер твого вікна, куди ти здаєш всі документи, після чого по­чинається їх просування за принципом єдиного ві­кна – без участі клієнта. У київському БТІ люди­на теж отримує талон, і це організовує чергу, але якщо до неї прилаштову­ються ті, кому дуже-дуже потрібно, черга незапла­новано розтягується.

– Для зручності, – про­довжує мій візаві, – пере­лік правовстановлюючих документів, необхідних для інвентаризації будь-якого об’єкта, вивішують на стіні. Але скажу вам відверто, зібрати все за списком з першого разу я б особисто не зміг – у країні були перехідні періоди, змінювалося за­конодавство, можлива плутанина. Не виходить це і у відвідувачів, тому й доводиться зайвий раз стояти в черзі, щоб про­консультуватися з ін­спектором.

– БТІ працює повільно лише на перший погляд, – каже він. – Насправді че­рез нього проходить вели­чезна кількість справ. А негатив привносять ски­глії з проблемними спра­вами. Наприклад, зник документ на квартиру. А як зробити дублікат, якщо ордер видавався під­приємством, якого і сліду не лишилося?

– Та все набагато про­стіше, якщо за справу беретеся ви, посередни­ки... – провокую його.

– Так, ми, юристи, – не піддається молодий чоло­вік.

– А без вас ніяк?

– Чому? Якщо в люди­ни достатньо часу, вона впорається і сама. До нас звертаються ледачі або зайняті.

– І скільки коштує така допомога?

– Оформлення кварти­ри – 800 гривень. Послуги БТІ сплачуються окремо.

– Думаю, що вас, юристів, працівники БТІ обслуговують по­зачергово. І за це ви їм, упевнена, дякуєте. Але ж це – звичайна коруп­ція з їхнього боку.

– Та яка це корупція?! Так само вони обслужи­ли б і мого клієнта, якщо б він ішов за загальною чергою. Що стосується подяки, так вона в моєму випадку обмежується по­дарунками до свят... Ну, хоча не буду заперечува­ти, що голос із київського БТІ може мати вплив на деякі процеси...

– Скільки звичайній людині потрібно часу, щоб вирішити питання в БТІ?

– Місяць-півтора. Адже, крім власне інвентариза­ції, людина приходить ще й за витягом із законо­давчих актів, на підставі яких узаконюється влас­ність (до речі, з наступно­го року ці функції буде ви­конувати Мін’юст).

– А скільки разів по­трібно приходити до БТІ?

– Не менше п’яти: взя­ти талон, здати доку­менти на техпаспорт, забрати техпаспорт і взяти талон на витяг, здати документи на ви­тяг, забрати витяг. Ми запускаємо обидва проце­си одночасно і скорочуємо термін до тижня.

Коментарі, як кажуть, зайві.

Юрій Пащенко мешкає у селищі Димитрове Кіровоградсь­кої області. А коли ти – житель невеликого населеного пун­кту, то краще взагалі не хворіти, бо щоб лікуватися – треба багато здоров’я. Одні переїзди чого варті!

Чоловіка, якому не виповнилося ще й п’ятдесяти, інфаркт наздогнав раптово. Три тижні пролежав у терапевтичному відділені районного центру, потім два – на реабілітації в обласній кардіології.

– А інвалідність можна отримати? – запитав під час виписки.

– Їдьте додому, там усе роз’яснять, – відповіли.

«Тиждень відлежувався вдома, бо через серце всі дороги для чоловіка стали випробуванням, – розповіла дружина Юрія, – а потім поїхав у районну лікарню». «Хочу оформити групу». – «Це не до нас, ідіть до кардіолога у поліклініку».

Щоб спостереження виявилося, з точки зору лікарки-кар­діолога, об’єктивним, кожні два тижні Юрій годину трясся у машині, висиджував великі черги. І так – протягом трьох місяців. Та лікарка все одно не наважувалася направити на комісію для призначення інвалідності, а згодом запропо­нувала поїхати на консультацію до київського Інституту ім. Амосова. Столична професорка здивувалася: «Навіщо при­їхали? Хочете операцію? Не бачу сенсу!» – «Та ні, не хочу!» – «То їдьте додому!» Дорога назад вийняла геть усю душу, тиск впав, сили залишили. Тим часом лікарка, що тримала у руках професорський вердикт, була задоволена і, не зволікаючи, направила на комісію. Того ж дня Юрій отри­мав групу. Та, мабуть, був би здоровіший, якби не лі­карська перестраховка.

УСІМ ЧИНОВНИКАМ НА ЗЛО

Здається, що черга – поняття вічне. Хоч її більше немає за колготками й апельсинами, як за радянських часів, вона не зникає в поліклініках, паспортних столах, соцзабезах... Аякщо є черга, процвітає й інше не менш живуче явище – шлях «із чорного входу» за певну мзду. Іншими словами, корупція. Як ми переконалися з наведених прикладів, саме вона щедро культивується фірмочками-посередниками, що паразитують на де­ржавних структурах.

Тож державі настав час визначитися, де підприємництво з платними послугами, а де – банальне заохочення корупції. ми вже визначилися: все це – неподобство й елемен­тарна неповага до людей. а оскільки на швидкі зміни сподіватися не доводиться, ра­димо застосовувати запобіжні заходи:

1. Усім чиновникам на зло – не нервуйте.

2. Не давайте хабарів.

3. Холодною та прагматичною рукою пишіть скарги.

14.04.2011

Олена СУХОРУКОВА,«ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини