ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

У тіні української освіти

Хто ж насправді завинив у нещастях на­ших бюджетників і, зокрема, педагогів? Адже роками тягнуться перемовини в рам­ках соціального діалогу із владою і щодо не­обхідності виконання cm. 57 Закону Украї­ни «Про освіту» – гарантії держави педаго­гічним, науково-педагогічним кадрам та іншим категоріям працівників навчальних закладів, і про встановлення тарифу пер­шого розряду за Єдиною тарифною сіткою (ЄТС) на рівні мінімальної заробітної пла­ти, і з приводу забезпечення диференціації в оплаті праці за всіма розрядами ЄТС тощо. Роки минають, а оце «казала-маза­ла» триває. Щоправда, час від часу бюджет­ників майстерно ублажають щедрими обіцянками. І знову – тиша...

ДЕНЬ УЧИТЕЛЯ ДЛЯ КАБМІНУ

Тим-то й сколихнула, навіть струсила, країну 22 березня протестна акція більш як 10 тисяч педаго­гічних працівників під сті­нами Кабінету Міністрів. А за день до цього подібні акції відбулися у кількох обласних центрах.

Приміром, у Львові п’ятитисячний мітинг проходив під державними прапорами і прапорами УПА, тримали плакати «Депутатам – учительську зарплату!», «Освіті – гід­не фінансування!», «Годі нас ганьбити – ми на­вчаємо ваших дітей!», «До європейської ціни на газ – європейську зарпла­ту!». Педагоги вимагали з 1 квітня відновити випла­ту 15-відсоткової надбавки співробітникам вишів із статусом «національний» та підвищити стипендію студентам до прожитково­го мінімуму. Аналогічні вимоги висунули й чотири тисячі членів Донецької обласної організації проф­спілки працівників освіти і науки. «Якщо з 1 квітня мінімальна зарплата до­рівнюватиме 960 грн і на такому ж рівні буде вста­новлено наш тарифний розряд, – усім перераху­ють посадові оклади, й ми, нарешті, будемо одержу­вати те, що нам належить. Нині зарплата вчителя становить лише 42% від середньої зарплати по про­мисловості і це при тому, що відповідно до ст. 57 За­кону України «Про освіту» зарплата педагогів має їй відповідати», – наголоси­ла голова Донецького об­кому Ася Горшкова.

Ті ж самі проблеми порушували на своїх центральних площах пе­дагоги Запоріжжя й Дні­пропетровська (там до мітингувальників приєд­налися й медики).

“ТАБАЧНИКУ, ВИХОДЬ З КЛАСУ”

Уже від кого, а від по­міркованих і дисциплі­нованих сіячів доброго й вічного такого ось «Дня учителя» не чекали. На­віть вони самі від себе не чекали такої одностай­ності та масовості. Кра­їна навчилася не лише обурюватися, а й голосно заявляти про це. Схоже, нинішнє українське керів­ництво зробило розраху­нок із точністю до навпа­ки: гадало, що одержить практично розчавлену не­життєздатну біомасу, ко­тра за звичкою кволо реа­гує на бідність і як завжди непопулярні реформи, а насправді отримало непо­пулярні для нього самого вибухи народних протес­тів із різних приводів.

Недаремно директор соціологічної служби Центру Разумкова Андрій Биченко стверджував: сус­пільство пробачить владі перші 100 днів, але не біль­ше, оскільки сто днів вона може робити що завгодно, й це матиме досить високу суспільну підтримку, як і було 2010 року. Тепер же більше половини, точніше, понад 60 відсотків, респон­дентів зазначили, що за рік ситуація значно погірши­лася. Передусім у тради­ційній, економічній сфері, свідченням чого є і рівень цін, і добробут родин, і рі­вень оплати праці. Влада запевняла, що робить усе можливе задля настання стабільності. Проте оце її «все можливе» не лише виявилося некоректним і болючим для нужденної більшості населення, а й ні на крок не наблизило до обіцяної стабільності.

Навздогін учитель­ській акції Прем’єр-міністр М. Азаров зробив суворе попередження мі­ністру освіти Дмитрові Та­бачнику, заявивши, що він «украй незадоволений» і що Міністерство не впора­лося з питанням посилен­ня фінансування зарплат учителів. Та все ж реакція постфактум, погодьтеся, – це не робота і не система. Сумно, коли уряд працює за принципом «швидкої допомоги». Звичайно, на­родові приємно, що ви­сповідали непопулярного Д. Табачника, але ж сцена­рій і не міг бути іншим! А оось чи справді неухильно виконуватиметься ухвала Кабміну про 20-відсоткову надбавку до зарплат усіх педпрацівників – іще не­відомо. Зрештою, ці двад­цять відсотків тут-таки з’їдять інфляція й вищий розмір податку на доходи фізичних осіб.

Відсутність системного підходу – це справжній сон розуму. А він, у свою чергу (якщо пам’ятаєте відомий офорт Ф. Гойї), породжує чудовиськ. Справжні чудо­виська повилазили з хаосу нашої освітянської безсис­темності та нужденності, приміром, у школі. Передусім – відверте здирни­цтво. По-друге, на роботу в школи не йде талановита, освічена молодь, тож про­довжують (або приходять) працювати старенькі ба­бусі, які власного прізви­ща достоту не пам’ятають – не те що тонкощів свого предмета. Шкільні під­ручники не виручають, бо – жахливі, батьки від них непритомніють.

Між іншим, це черго­вий закид у бік Міністер­ства освіти і науки, адже при ньому діє Науково-дослідний інститут мето­дів і засобів навчання. То чи справді є професіона­лами наукові співробітни­ки цього наукового закла­ду? Суспільство не бачить результатів їхньої роботи.

НАЗАД – У МАЙБУТНЄ

Ми стрімко рухаємося до руїни ще й за законом причинно-наслідкового зв’язку: оскільки через принизливо малу зарп­лату охочих працювати у школі дедалі менше, в са­мому МОН, чи то в уряді виникла небезпечна ідея «оптимізації» навчальних закладів. По суті, йдеться про злиття малокомплек­тних навчальних закладів і, отже, нове «автоматич­не» масове скорочення пе­дагогічного складу, який поповнить армію безробіт­них. З огляду на те, що дер­жавні центри зайнятості (попри свої тріумфальні звіти) пропонують лише низькооплачувану роботу, країна дуже швидко стане ще біднішою.

У цій ситуації доречно згадати слова Олександра Солженіцина: «Країна, в якій учителі – жебраки, не має майбутнього».

Або візьмімо вищі на­вчальні заклади. За часи незалежності їхня кіль­кість в Україні зросла в геометричній прогресії. Особливо – університетів. Новоявленим вишам роз­давали державні ліцензії, тиражували рекламу, з рук у руки переходили не­малі гроші – і що? Якість дипломів і подальша доля випускників нікого не ці­кавили. Цілком логічно: бізнес є бізнес, до чого тут якість диплома? А Євро­па й без того не ностри­фікує українські дипло­ми – навіть найкращих і поважних вузів, бо немає двосторонніх домовле­ностей. Тож український дипломований фахівець за кордоном, відверто ка­жучи, – не фахівець, а в нас їх – перевиробництво. Плюс тотальна і вже неке­рована безграмотність. На думку директора соціаль­них програм Центру Ра­зумкова Л. Шангіної, «по­рочність нашої освітньої системи – у відсутності національної програми соціально-економічного розвитку. І Україна, ма­буть, така одна у світі. Ринок праці і сфера освіти не мають в Україні точок дотику». Чи ж можна за таких умов більш-менш наближено спрогнозува­ти, які спеціальності бу­дуть потрібні у ближчому чи трохи віддаленішому майбутньому?

А платна вища освіта у країні, де не можна влашту­ватися на роботу, а влашту­вавшись, розраховувати на належну оплату праці, вза­галі перетворюється – та й, власне, вже перетворилася – на цинічну і відверту тор­гівлю дипломами.

Впливове британське видання «Таймс» опри­люднило рейтинг найав­торитетніших світових університетів. Жодного українського там немає! Причому в рейтингах ми відсутні вже мінімум п’ятнадцять років.

ЛАНЦЮГОВА РЕАКЦІЯ ЗЛА

Якщо в країні немає потрібних законів або ж писані закони чомусь не працюють і тому не впливають на створення позитивної системи, тоді неодмінно й обов’язково на перший план висуваються закони неписані й формують міцну антисистему – як наслі­док ланцюгової реакції. причому ланки такого лан­цюга, і весь він у цілому, непіддатливі до спроб їх удосконалення і життєстійкі, як будь-яке зло вза­галі. тож і нинішній, і всі попередні уряди завинили в більшому, ніж це може здатися: вони зруйнували попередні дієздатні соціальні системи – освітянсь­ку, медичну, культурну, тобто ті, котрі відповідали за тіло й душу людини, за її гідне й перспективне соціальне самопочуття. а натомість не запропону­вали нічого. певно ж, радянська система освіти не була досконалою, але – була. Довершених систем у принципі бути не може, та коли в ній усе продума­но, коли справно працюють усі її механізми, коли кожен причетний до неї відчуває, що система його захищає, а він за неї відповідає, – тоді народжуєть­ся добротний і життєздатний продукт.

Профспілка працівників державних санітарно-епідеміологічних ус­танов Донецької області одностайно підтримує дії членів профспілки працівників освіти й науки області, спрямовані на захист їхніх законних прав. Кабінет міністрів України, незважаючи на законодавчо визначену про­цедуру, ігнорує встановлення ставки першого тарифного розряду за Єдиною тарифною сіткою на рівні, не нижчому за мінімальну заробітну плату.

З 01.04.2011 року мінімальна зарплата становить 960 грн, а за ЄТС розмір ставки 1-го розряду – 625 грн. таким чином, кваліфіковані працівники бюд­жетних галузей щомісяця недоотримують понад 300 грн.

Порівняймо зарплати бюджетників кваліфікованої праці (лікаря, вчителя, культпрацівника, тобто людей з вищою освітою) із зарплатою некваліфі­кованого працівника у виробничих галузях – це відповідно 1190,36 грн та 1116 грн. Фахівець із середньою освітою у бюджетній галузі, приміром, фельдшер отримує 1005 грн. Отже, порушуються й міжпосадові співвідно­шення.

Така кричуща несправедливість викликає законне обурення членів профспі­лок працівників бюджетної сфери, їхня праця стає непрестижною, і все це формує протестні настрої.

Шкода, що в акціях учителів не взяли участі профспілки працівників охоро­ни здоров’я та культури. адже проблеми у нас однакові, спільні. вважаємо, що найближчим часом нам необхідно виступити єдиним фронтом, аби, зрештою, змусити владу виконати законні вимоги бюджетників, а не Між­народного валютного фонду, спрямовані на заморожування заробітної плати працівників згаданих галузей.

А ще потрібно організувати й провести зустріч профспілок бюджетних галузей із гарантом Конституції України – президентом Віктором Федо­ровичем Януковичем.

Дотримання соціально-економічних гарантій для бюджетників має бути першочерговим завданням влади. Інакше про які ж реформи та соціальний добробут можна вести мову? тож діятимемо спільно!

07.04.2011

Тетяна МОРГУН, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини