ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Особливості національної мобілізації

Чергова, четверта хвиля мобілізації до лав Збройних Сил України стартувала 20 січня. Відбуватиметься вона у три етапи, аж до літа включно. Почалась мобілізація досить неоднозначно. Попри оптимістичні заяви влади, населення не надто охоче відгукнулося на указ Глави держави. При цьому навіть у Міністерстві оборони від­верто зізнаються, що до армії потраплять недосвідчені або непридатні за станом здоров’я люди. Точної кількос­ті мобілізованих ані в Генштабі, ані в Адміністрації Пре­зидента не називають, посилаючись на військову таєм­ницю. Заявляють, що план буде виконано. Тоді чому не шикуються черги біля військових комісаріатів? Причини з’ясовували «Профспілкові вісті».

Черга перша, не остання

Останні події в зоні АТО свідчать, що президент Росії Володимир Путін не від­мовився від своїх цілей. Триває масо­ване нарощування сил у зоні конфлік­ту. «У таких умовах потенціал Збройних Сил України, безперечно, потребує під­кріплення. Більше того, окремі військо­ві частини та підрозділи, які були укомп­лектовані призовниками з березня мину­лого року, потребують оновлення, а дея­кі частини – ротації. Тож четверта хвиля мобілізації просто необхідна», – зазначив директор військових програм Центру Ра­зумкова Микола Сунгуровський.

Насамперед призиватимуть тих, хто раніше проходив військову службу та здо­був військову спеціальність. А вже потім залучатимуть тих, хто раніше в армії не служив. Таким попередньо потрібно здо­бути військовий фах у процесі перепідго­товки. Навчатимуть мобілізованих упро­довж місяця чи більше в навчальних цен­трах ЗС України.

Військові експерти, аналізуючи чет­верту хвилю, схиляються до думки, що робити ставку на тих, хто має відмітку про військову спеціальність, дещо по­милково. Більше користі за нинішніх умов гібридної війни, стверджують ана­літики, буде від тих, хто має досвід воєн­них дій у гарячих точках.

Призиватимуть не тільки снайперів, водіїв та військових спеціалістів, а й лі­карів, кухарів, фахівців заправних комп­лексів. Усіх, хто безпосередньо не визна­чає боєготовність, та без кого Збройні Сили обійтися не можуть.

Якщо соціальну базу минулих призо­вів становила переважно молодь, то од­нозначно основою нинішнього призову будуть спеціалісти, люди старшого віку, що мають і бойовий, і адміністративний досвід у війську.

«Це вимушений крок з боку керівни­цтва держави, адже потрібно зробити елементарні речі: відправити на ротацію бійців, які на передовій затрималися на кілька місяців. Чому так відбувається? Тому що в країні бракує військовослуж­бовців», – пояснює член парламентського Комітету з питань національної безпеки та оборони Верховної Ради сьомого скли­кання Юрій Сиротюк.

Чисельність Збройних Сил України, починаючи з 2000 року, зменшилася май­же вчетверо. Замість 400 тисяч військо­вослужбовців на початку 2000 року в дер­жаві залишилося близько 150 тисяч, і вони фізично не справляються з виклика­ми нинішнього часу.

Через брак військовослужбовців до ар­мійських лав залучатимуть і жінок. Що­правда, на добровільній основі. Стосуєть­ся призов представниць вузьких спеці­альностей – медиків, зв’язківців. Нині в Україні військовозобов’язані жінки про­ходять медичну перепідготовку, аби на­давати допомогу пораненим бійцям якщо не в зоні АТО, то у госпіталях і таборах, куди їх доправляють.

Дехто різко критикує воєначальни­ків за такий вимушений крок. Тим ча­сом у Норвегії наприкінці минулого року запровадили загальний військовий обов’язок для жінок. І це в країні, яка ні з ким не воює. Та відчуває, що російська загроза нікуди не дівається, тож завчасно подбала про підсилення власної армії.

Чому рідшають лави добровольців?

Майже три сотні добровольців щодня записуються до Збройних Сил. Таку ста­тистику наводять у Міністерстві оборо­ни. І стверджують, що лише за січень слу­жити за власним бажанням зголосилося майже три тисячі українців. Заступник голови парламентського Комітету з пи­тань національної безпеки та оборони Се­мен Семенченко в коментарі Радіо Свобо­да наголошує, що треба всіляко сприяти мобілізації, насамперед добровольцям.

«Спостерігається тенденція, якої ми прагнули домогтися, що армія формува­тиметься за рахунок тих, хто має моти­вацію до дій, хто не тікатиме з фронту. Це будуть люди, які для себе все виріши­ли, які патріотично налаштовані та ма­ють можливість тепер служити в армії», – сказав він.

Спікер АТО Андрій Лисенко взагалі у захваті від ініціативи молодих людей вступати до лав ЗС виключно на добро­вільній основі. «Буквально за кілька днів було сформовано ще один добровільний батальйон кількістю 500 осіб», – повідо­мив речник.

Можна лише захоплюватися людь­ми, які не з примусу готові взяти до рук зброю і боронити Україну. Бо на передо­вій лінії фронту найкраще воюють саме добровольчі батальйони. Контрактники та бойові офіцери підривають себе разом з танками, аби техніка не потрапила до ворога. Люди готові жертвувати собою, щоб врятувати життя іншим. У зоні АТО кажуть, що добровольці воюють краще, у них більше мотивації, більше ідейнос­ті. Однак ресурси суспільства, надто тієї частини, що живить армію патріотич­ними кадрами, фактично вичерпані. Не­впинно скорочується база, що може дати армії ідейних солдатів, для яких війна з Росією буде не важкою повинністю, а втіленням священного конституційного обов’язку воювати за Україну.

Якщо у розпал боротьби за Крим 20% українських чоловіків ладні були встати на захист країни, то нині ця цифра вигля­дає песимістично – лише 2%.

Тим часом чимало експертів ствер­джують, що і ця цифра занижена. В укра­їнському суспільстві, переконують ана­літики, доволі високий потенціал добро­вольчого руху, та його ще не навчилися використовувати. Цим мають займатися не комісаріати, а осередки добровольчо­го руху, які хочуть і готові співпрацюва­ти і з Міністерством оборони, і з Геншта­бом. Однак там від їхньої ініціативи чо­мусь відмовляються. Військові коміса­ріати зайняті формальним розсиланням повісток про призов.

Експерти звертають увагу ще на одну проблему. В умовах економічної кризи зазвичай кількість охочих добровіль­но піти до війська істотно збільшуєть­ся. Пояснюють це не так патріотични­ми настроями, як елементарним браком робочих місць. Тож і такі тенденції слід враховувати. Та наголос, кажуть офіце­ри добровольчих батальйонів, що вою­ють на сході, треба робити насамперед на громадянській свідомості, патріотиз­мі. І паралельно кожного добровольця забезпечити соціальним пакетом. Щоб і він, і його родина відчували підтрим­ку держави. Бо відсутня належна увага держави до бійців – ще один аргумент не на користь зростання армії добро­вольців.

Війни немає, а мобілізація є

Ті, хто не хочуть записуватися до лав добровольців, мають чимало запитань до Міноборони, Генштабу, військових екс­пертів. Левова частка звернень – про пра­вомірність чергової хвилі мобілізації. Адже в країні замість оголошеного воєн­ного стану й досі триває АТО, яка перед­бачає залучення спеціальних структур, а не простих громадян. Більшість експер­тів кажуть, що нинішня хвиля – це част­кова мобілізація. Якщо в країні запрова­дять воєнний стан, це означатиме поча­ток загальної мобілізації.

Директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський пояс­нює: «Згідно із законодавством усі мобі­лізаційні заходи поділяються на три час­тини. Загальна – під час оголошення во­єнного стану. Часткова – при локальних конфліктах і рівнях агресії, які припус­кають запровадження воєнного стану в окремих регіонах. Спеціальна – у разі виникнення надзвичайної ситуації, не пов’язаної з військовими діями. Тож на­разі все правомірно».

Оголошувати чи ні воєнний стан, стверджують аналітики, це питання ви­ключно в компетенції Президента Укра­їни, його політичної волі та відповідаль­ності. Лише він може ухвалити таке рі­шення. Очевидно, Главу держави стри­мує рішення про запровадження воєнно­го стану на сході країни зобов’язання пе­ред західними партнерами.

Начальник управління військово-патріотичної роботи і сприяння терито­ріальній обороні Товариства сприяння обороні України Юрій Чижмар переко­наний, що в країні й досі немає воєнного стану через боязнь чиновників зізнатися на державному рівні в тому, що на сході України триває справжня війна. Тільки минулого тижня ВР, нарешті, визначила статус Росії як країни-агресора.

Однак ті, кому принесли повістку з комісаріату, використовують аргумент про незаконну мобілізацію, бо в країні не оголошено воєнний стан. Член прав­ління Української Гельсінської спілки Володимир Яворський вважає, що за ни­нішнього правового режиму – режиму антитерористичної операції мобілізація проводитися не може і не повинна. «Кра­їна або воює, або ні. Вона не може торгу­вати з іншою країною й одночасно вести з нею воєнні дії. Це маніпуляція людьми. Бо люди воюють, а олігархи торгують й заробляють», – критикує Яворський.

Тим часом у соцмережах щогодини з’являються повідомлення з приводу не­правомірності мобілізації, поради та ре­комендації, як уникнути чергового при­зову до ЗС України. На такі повідомлен­ня реагують солдати зі сходу: «Чому ми сидимо в окопах, по коліна в багнюці, без харчів та води, а такі самі хлопці, як ми, ходять по Києву, сидять у кафе, ніби ві­йни немає?»

Психолог Олексій Арестович комен­тує ситуацію: «Не досить оголосити мо­білізацію. Треба ще правильно мотиву­вати людей. Цього зробити, на жаль, не вдалося. На людей тиснуть, а вони не ро­зуміють, чому й для чого мають лишати сім’ї та наражатися на небезпеку».

Єдиної думки тут немає і бути не може. З одного боку, всі українські чоло­віки мають боронити свою Батьківщину. З іншого – потрібно називати речі своїми іменами. І якщо Росія з нами воює, то й називати це треба війною, а не прикрива­тися примарною АТО.

• Служити не можна «відкосити»

Контингент людей, котрі не бажають приходити до вій­ськових комісаріатів, що­дня збільшується. Нині списки тих, хто ухиляється від мо­білізації, подають до міліції, про­куратури для правової оцінки та­ких дій. Кількість «відмовників» підрахують уже нинішньої весни, після завершення четвертої хвилі мобілізації. Всіх утікачів від служ­би в ЗС занесуть до єдиного реєстру.

Проблема ухиляння від мобіліза­ції стосується не лише України, а й будь-якого суспільства. Експер­ти передрікають, що кількість тих, хто ховається від повісток, сягне 40%. Цей показник залежатиме і від організації системи призову.

Тим часом напередодні оголошен­ня нової хвилі мобілізації Інтернет заряснів скептичними повідо­мленнями з приводу ефективності цього заходу, та й воєнної кампа­нії в цілому, позаяк для підняття патріотичного духу бійцям потріб­ні перемоги, а перебування у стані «перемир’я», але з регулярними втратами, дало зворотний ефект.

Підлив масла у вогонь і радник Президента Петра Порошенка Юрій Бірюков. На своїй сторінці у Фейсбуці він назвав тих, хто не бажає воювати, «боягузливими шавками». Вони, мовляв, відваж­ні тільки на словах. Ховаються, ті­кають за кордон цілими родина­ми, навіть до Росії ладні подати­ся. Пізніше під шквалом критики пан Бірюков видалив свою гнівну проповідь, однак сказане ним досі жваво обговорюється.

Те, що ухиляння від призову тягне за собою карну відповідальність, людей не дуже лякає. Вони ухи­ляються від мобілізації не тому, що бояться за своє життя, а тому що не отримали від держави на­віть обіцянки, що в разі поранен­ня чи смерті про їхні сім’ї держа­ва подбає. Аби люди хотіли йти в армію та воювати, треба їх забез­печувати, та коли до цього дохо­дить, то Кабмін відразу стає дуже економним і весь час скаржиться, що бракує грошей. За нинішніх умов до війська треба йти з усім своїм – від шкарпеток до касок.

Чоловіки, яких звинувачують в ухилянні від призову, хочуть і ма­ють право отримати гарантії, що їхніх дітей, жінок і старих батьків не кинуть напризволяще.

Утім, побоювання такі наразі да­ремні. Адже до системи тилового забезпечення МО прийшла нова команда, сформована з волонте­рів, і проблеми забезпечення мо­білізованих вже переважно в ми­нулому. А нещодавньою постано­вою Кабміну встановлюється гід­не грошове забезпечення для во­яків та винагорода за знищену техніку ворога.

06.02.2015

Раїса ЧИРВА, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини