ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Народна допомога армії

 Без цих людей українська армія давно б здалася ворогу, а Україна втратила б останні ознаки неза­лежності. Поки уряд шукає резерви, урізує та пе­рерозподіляє кошти для війська, вони невтомно працюють у тилу, забезпечуючи передову всім не­обхідним – від харчів до озброєння. Це – волонте­ри. Добровольці. Помічники. Вони були рушійною силою Майдану й залишилися нею під час війни на сході України. Та якщо минулої зими це були бутерброди та барикади, то нині – безпілотники і прилади нічного бачення для потреб військових.

У яких умовах працюють волонтери? Чим ризику­ють, допомагаючи армії? Про будні добровільних помічників – на шпальтах «Профспілкових вістей».

 Крила Фенікса

Українські вояки називають їх героя­ми тилу. Янголами-охоронцями. У мир­ному житті – це бізнесмени та приватні підприємці, топ-менеджери, студенти та молоді мами, себто звичайні люди. І не­звичайні водночас. Бо на відміну від ін­ших чітко усвідомили відповідь на запи­тання: якщо не я, то хто? Вони викону­ють роботу чиновників і держави, не шкодуючи для цього власного часу й сил. Якби не допомога цих небайдужих людей, українські бійці не мали б ані за­собів захисту, ані харчів, ані ліків. Керів­ник Західного регіонального медіа-центру Міністерства оборони України Олександр Поронюк переконаний: «Во­лонтери врятували нашу державу. Саме вони втримали ситуацію на сході Украї­ни, саме волонтери підняли з колін укра­їнську армію».

Аналітики вже заговорили про унікаль­не явище – забезпечення армії за рахунок добровільних пожертв. Бо після зміни вла­ди в країні громадянське суспільство чи не вперше в своїй історії відчуло відпові­дальність за свої збройні сили. Самі ж во­лонтери кажуть, що їхнє головне завдання – одягнути, взути, захистити українську армію у найкоротші терміни.

 Приватний підприємець Юрій Бірю­ков стверджує: «Саме розуміння того, що від тебе залежить чиєсь життя, надає сил і наснаги». Юрій більше відомий під ні­ком Крила Фенікса. Тепер це фонд допо­моги, якому вдалося на потреби війська зібрати понад 10 мільйонів гривень. Його приклад наслідують інші.

Громадська ініціатива «Армія SOS» зібрала для Нацгвардії понад 5 мільйо­нів гривень, передає на передову броне­жилети, каски, тепловізори, прилади нічного бачення, електрогенератори, спальні мішки, обмундирування. Сло­вом, практично все, чого бракує нашим бійцям у зоні АТО. Посилки прямують на схід щотижня. Кілька волонтерів пе­ребувають безпосередньо на лінії фрон­ту, координують потреби буквально з перших рук.

Добровільні помічники, котрі органі­зовують збір коштів і закупівлю необхід­них речей для потреб військових, вважа­ють за краще взяти справу у свої руки, а не просто перераховувати гроші на раху­нок міністерства. І річ не у відсутності довіри, каже громадський активіст Кос­тянтин Островський, хоча питання до витрачання коштів і стоїть на порядку денному. Проблема у тому, що офіційні структури зазвичай украй неповороткі у питаннях закупівель. Бюрократичні про­цедури не дозволяють купувати потрібні військовим речі без оголошення тенде­рів і проходження низки формальностей. На передовій не те що день, кожна хви­лина дорога.

Попервах добровольці самі обирали підрозділи, яким потрібна допомога. По­тім до них почали звертатися самі вій­ськовослужбовці, які дізнавались про волонтерів. Нині цю роботу налагоджує і міністерство, аби спрямувати допомогу частинам, що найбільше потребують підтримки волонтерів.

Нарешті буде налагоджена координа­ція спільних дій, чого так потребує укра­їнська армія увесь цей час. При відом­стві створюють Раду волонтерів. До її складу ввійдуть представники добро­чинних фондів із кожної області. Новий орган вирішуватиме, що купувати бій­цям на сході і в які місця передусім до­правляти допомогу.

Кому війна, а кому – матінка

Доки одні активно й безкорисливо за­ймаються волонтерством, інші цинічно набивають собі кишені. Це – псевдово­лонтери, яких наплодилося останнім ча­сом удосталь. Проблема ця давня, та чо­мусь влада на неї не реагує. Тож і цю про­блему мають вирішувати справжні во­лонтери. У соціальних мережах, на радіо й телебаченні люди діляться, як не стати жертвою шахраїв. «Аферисти зі скринь­ками, котрі перебігають з однієї марш­рутки до іншої, не мають жодних повно­важень від благодійних організацій, – каже львів’янка Марися Охтирська. – Їх треба десятою дорогою оминати. Затям­те: ніхто зі справжніх волонтерів на ву­лицях гроші не збирає! Це принципово! Для цього існують офіційні пункти збо­ру грошей і речей для військових. Усе, що збирають на вулицях, біля великих супермаркетів чи в громадському тран­спорті, осідає у кишенях зажерливих і скупих людей».

Аби засвідчити буцімто свою «добру місію», шахраї зазвичай носять із собою пакет скопійованих документів – мовляв, звітують про кожну копійчину. Навіть адресу називають, куди можна прийти, аби познайомитися з керівництвом «бла­годійного» фонду. Та якщо у маршрутці чи тролейбусі знайдеться бодай одна лю­дина, яка почне розпитувати, до якої саме частини надійдуть пожертви, хто на­справді організатор збору коштів чи який номер рахунку фонду, будьте певні, на жодне із запитань чіткої відповіді у тако­го «добровольця» не знайдеться.

Зазвичай таких пильних людей, котрі поцікавилися б липовими документами шахраїв, сьогодні мало. Пасажири гро­мадського транспорту мовчки жертву­ють гроші. Кажуть, волонтерам треба до­віряти, бо з усіх боків тільки й чути, як бійці дякують благодійникам. Аферисти й самі не проти продемонструвати «лис­ти з передової» зі словами вдячності за підтримку.

Трапляються шахраї, які прикрива­ються іменами відомих благодійних ор­ганізацій, які збирають гроші для себе під виглядом волонтерів. Зазвичай такі псевдоволонтери не мають опломбова­них скриньок для збору коштів, не ма­ють ані документів діяти від імені благо­дійної організації, ані документів, які підтверджують мету збору грошей.

Юристи застерігають: у справжніх во­лонтерів мають бути відповідні доку­менти – нотаріально завірене доручення від фонду, дозвіл від влади на проведен­ня акції зі збору коштів, свідоцтво про державну реєстрацію.

Однак більшість волонтерів не поспі­шає оформити свою діяльність, а нама­гається працювати через соціальні мере­жі, друзів і знайомих. Добропорядні гро­мадяни банально не хочуть вплутува­тись у бюрократичні формальності, тож зазвичай відрізнити справжнього волон­тера від шахрая украй важко. Тим часом правоохоронці знизують плечима: мов­ляв, розчулені люди самі жертвують, жодних ознак крадіжки немає.

Благодійність потребує реформ

Щоб уберегти благодійний сектор від зловживань, фонди просто зобов’язані діяти максимально прозоро, має існува­ти реальна можливість перевірити їхню діяльність. Сьогодні більше довіри на рівні людина – людина.

Україна переживає дуже серйозні по­трясіння, в результаті яких люди, не очі­куючи допомоги від держави, об’єднуються навколо різних доброчинних іні­ціатив, вирішуючи проблеми з екіпіру­ванням армії, лікуванням поранених, підтримкою родин загиблих.

Головна проблема, з якою стикаються волонтери під час збору коштів, – непо­мірно високі податки. Благодійність в Україні гальмувалася завжди. Зокрема, до 12 квітня діяв спеціальний податок на благодійність. На кожен платіж, який перевищував 1710 гривень, накладалося 15–17% податку. За словами директора громадської організації «Правозахисна група «Січ» Дмитра Реви, після скасу­вання податку ситуація покращилася, але не для всіх.

Нарешті було ухвалено закон, що до­помога, яка спрямовується військовим у зону АТО, звільняється від податку. Те­пер купувати каски, бронежилети, меди­каменти, продукти харчування, засоби гігієни за зібрані благодійні внески во­лонтери зможуть без сплати податку на доходи фізичних осіб. На цей закон во­лонтери чекали кілька місяців. Однак він теж недосконалий, стверджують гро­мадські активісти. Він не стосується тих людей, які займаються проблемами ви­мушених переселенців. Для них норма лишилась, хоча б за логікою воєнного часу мала би бути скасована.

Відтак активісти вимагають від нової влади комплексного, а не епізодичного підходу до реформи благодійної сфери.

Директор «Українського форуму бла­годійників» Анна Гулевська-Черниш ра­зом із колегами вносила поправки до за­конопроекту. Однак вона не приховує свого розчарування, що не вдалося про­вести реформу благодійності. «Ухвале­ний закон, – ділиться відома волонтерка, – це лише точкова реакція. Потрібні масштабні комплексні зміни, однак чи­новники проігнорували вимоги та поба­жання благодійників».

А ще благодійники побоюються, аби цей закон не спричинив невдоволення у суспільстві. Волонтер із Дніпропетров­ська Михайло Гузь пояснює, що скасу­вання податків на допомогу армії може призвести до дискримінації в суспіль­стві, адже інваліди чи онкохворі діти змушені сплачувати за такі самі послуги податки. Тому комплексна реформа бла­годійної сфери лишається актуальною. В Україні фактично відсутня статистика благодійної сфери. З одного боку, держа­ва в особі податкової відмовляється на­давати відповідну інформацію, адже тоді з’ясується, що благодійність у нас обкладається податками, а це нонсенс для більшості країн світу. З іншого – пе­реважна частина доброчинних організа­цій також не публікують своїх фінансо­вих звітів. До цього спонукає непомір­ний фіскальний прес. Тож внесення змін до законодавства, що стосується благо­дійності, сьогодні більш ніж актуальне. Та чи дослухаються до проблем волонте­рів депутати нового скликання?

 Волонтер – отже, щасливий

Волонтерство дає неоціненний зворотний ефект для відчуття щастя і здоров’я – фізичного й психологічного – людині, ко­тра допомагає іншим. Коштами, ре­чами чи просто добрим словом. Це стверджують авторитетні вчені світу. Згідно з новим дослідженням від Baycrest Health Sciences, волонтер­ство впродовж бодай 2-3 годин на тиждень здатне сприяти поліпшен­ню психічного і фізичного самопо­чуття. Дослідники вивели й ретель­но проаналізували спеціальний по­казник щастя і здоров’я у людей, які добровільно брали участь у програ­мах допомоги.

Провідний дослідник доктор Ніколь Андерсон і його колеги з канадських та американських наукових центрів проаналізували 73 дослідження, що тривали протягом 45 років. Усі до­слідження охоплювали людей стар­ших 50 років. Люди відповіли на за­питання про відчуття щастя, здоров’я, вияви депресії і загальне задоволення життям. Учені скрупу­льозно оцінювали результати за ба­гатьма показниками.

Тож науковці констатують: літні люди, що мали хронічні захворю­вання, отримали найбільше «бо­нусів» від добровільної допомоги іншим. Адже коли співпрацювали з учасниками проекту, у них скла­лися цілком інакші стосунки – дружні й теплі, відтак загальне психологічне благополуччя значно поліпшилось.

Спираючись на результати дослі­джень, учені вважають, що заняття благодійністю здатне знизити рі­вень депресії, поліпшити фізичне та психологічне самопочуття. Вод­ночас науковці застерігають, що не можна сприймати волонтерство як єдину надію поліпшити здоров’я. Волонтерство – не панацея від усіх людських бід. Робити добрі справи з примусу не має жодного сенсу. Альтруїзм, зазначають аналітики, має йти виключно із серця. Тільки за таких умов це можна розціню­вати як справжню допомогу тим, хто її потребує.

А від волонтерства на користь укра­їнської армії у зоні АТО є ще один, надто цінний ефект, яким не мож­на нехтувати. Допомагаючи нашим воякам якнайшвидше знищити не­честивців на сході України, можна зберегти не тільки власне здоров’я, а й урятувати тих, кому не треба буде йти на кляту війну. Відтак при­множити здоров’я великої нації.

21.11.2014

Раїса ЧИРВА, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини