ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Наступ на корупцію

 14 жовтня хвора на корупцію Україна отрима­ла реальний шанс на зцілення. Депутати ухва­лили Антикорупційну стратегію на 2014–2017 роки. Відтак усі три гілки влади взяли на себе відповідальність за реальну, а не примарну боротьбу з корупцією. Україна отримала по­тужні інструменти, які держава й громадян­ське суспільство зможуть спрямувати на по­долання цього зла у вищих ешелонах влади. Та чи не обмежиться наступ на корупцію ба­жанням політичних сил заробити бонуси на популярній тематиці? Про це – на шпальтах нашого видання.

 Останній шанс

Упродовж двох десятиліть Україна очікувала прозорої влади, чесних проку­рорів і суддів. І увесь цей час влада году­вала суспільство обіцянками, що неодмінно здолає це зло. Та обіцянки так і залишалися передвиборчими гаслами, а у вищих ешелонах влади корупція роз­рослася до нечуваних масштабів. Влада жирувала у царських маєтках, нарощу­вала власні статки за рахунок народу, який натомість прирекла на вічне жебра­кування.

Але терпець народу увірвався. Це до­вів Майдан. Громадськість не дозволить вкотре «забалакати» одвічну тему бо­ротьби з корупцією. Влада мусить спо­вна виконати зобов’язання перед наро­дом України. Ухвалення антикорупцій­них законів, на переконання експертів, – не тільки обов’язок перед громадянами України, а й зобов’язання за Угодою про асоціацію і меморандумом про співпра­цю з МФВ. Це останній шанс, скористав­шись яким можна сподіватися, що за де­кілька років корупція залишиться в ми­нулому. Та лише за однієї умови: якщо закон ефективно запрацює вкупі з лю­страційним. Для цього потрібні три речі, вважають політичні експерти. Найпер­ше – ухвалити революційні закони. Дру­ге – наявність у влади політичної волі ці закони виконувати. І третє, найголовні­ше – перезапустити судову систему країни.

За словами Прем’єр-міністра Арсенія Яценюка, ухвалені антикорупційні зако­ни – це базові документи, які містять основні принципи, як оголосити війну корупції та виграти її.

На думку доктора економічних наук Олексія Плотнікова, ухвалення антико­рупційного пакету – це передусім сигнал широкому міжнародному співтовари­ству, що Україна, нарешті, почала рух у правильному демократичному напрямі.

«Якщо Україні всі дорікають, що вона залишається серед лідерів у поширенні корупції, якщо всі міжнародні інститу­ції закликають до боротьби з корупціо­нерами, то сам факт того, що Верховна Рада ухвалила антикорупційний пакет – це значний позитивний крок, це певний сигнал і до міжнародної спільноти, і до громадян України. Це, швидше, певний жест, символ», – вважає експерт. Водно­час він зауважив, що оцінювати конкрет­ні механізми реалізації закону сьогодні ще зарано. Ось чому немає особливого захоплення від прийняття цього антико­рупційного пакету. Щоб цей закон на­справді став «останнім цвяхом у домови­ну корупції», потрібні неабиякі спільні зусилля і влади, і громадськості.

Однак сьогодні ніхто не заперечува­тиме, що на нинішньому етапі розвитку України боротьба з корупцією не на сло­вах, а на ділі – це питання життя і смерті української нації. За словами Глави дер­жави Петра Порошенка, «питанням обо­роноздатності є і пакет антикорупційних законів».

Кінець офшорної зони

Яку зброю у боротьбі з корупцією за­пропонували парламентарі? Якщо ко­ротко охарактеризувати ЗУ «Про запобі­гання корупції», то він має п’ять нюан­сів. Найперше – документ сконцентрова­ний на чиновниках І–ІІІ категорій – від членів уряду, Адміністрації Президента, міністрів до керівників центральних ор­ганів виконавчої влади, очільників міс­цевих адміністрацій. Закон також безпо­середньо стосується правоохоронців, прокурорів і суддів. Другий важливий нюанс полягає у запровадженні обов’язкового електронного декларування до­ходів і, що особливо важливо, – витрат усіх чиновників зазначених категорій. Будь-яка людина може отримати доступ до електронної декларації.

За Законом, розширюється перелік власності, яка підлягає обов’язковому декларуванню. Окрім нерухомості та ав­топарку, чиновники віднині повинні де­кларувати коштовності, метали, готівко­ву валюту. Золоті батони не мають зали­шатися поза такими деклараціями.

Схвально сприйняла громадськість іще один аспект Закону – моніторинг життя високопосадовців. Спеціальна ко­місія дістане повноваження під час пере­вірки високопосадовців отримувати ін­формацію з інших джерел. Це означає, що відтепер суспільство більше не сприйматиме на віру «доходи і витрати» чиновників. Навпаки – пильнуватиме, чи відповідає зазначене в деклараціях стилю життя того чи іншого чиновника з високих кабінетів влади. Національна комісія створюється за публічним, про­зорим конкурсом, а до її складу входять представники громадськості, які стано­витимуть у ній більшість.

Та найголовніше, як стверджують екс­перти, це те, що Закон передбачає суттє­ве підвищення відповідальності за ко­рупційні дії.

«У 2013 році у нас не було складено жодного протоколу про корупційні діян­ня стосовно чиновників І–ІІІ категорій, узагалі не було корупції. Якщо не при­йняти ці закони, то залишиться схема, де ганяються за дрібними чиновниками, а високопосадовці, судді, прокурори, пра­воохоронна система перебувають під імунітетом, під корупційним імуніте­том», – наголосив Прем’єр-міністр Арсе­ній Яценюк. Глава уряду покладає вели­кі надії на ухвалений антикорупційний пакет. На його думку, щойно закони по­чнуть діяти, офшорній ері в Україні на­стане кінець. Бо життя кожного чинов­ника буде як на долоні. А ті, хто незакон­но володіють державною власністю, бу­дуть притягнуті до відповідальності на абсолютно законних підставах.

Експерти практично одностайні в тому, що з ухваленням антикорупційних законів Україна запізнилась. Та краще пізно, аніж ніколи. Експерт Центру політико-правових реформ Олександр Банчук пророкує складний період бо­ротьби з корупцією, бо «надто глибоко вона в’їлась у свідомість чиновників». «Однак буде значно складніше, якщо ці закони з якихось причин не діятимуть», – переконаний експерт.

Дещо песимістично налаштовані і де­путати, які хоч і проголосували за ухва­лення законів, та не дуже вірять у їх ефек­тивність. І сумніваються, що постражда­ють саме ті, хто причетний до корупційної діяльності. Таких чиновників чомусь над­то багато в системі, котра покликана боро­тися з корупцією – серед суддівського, про­курорського та міліцейського корпусу.

На сторожі закону

Кому належить пильнувати, аби анти­корупційні закони реально втілювались у життя? З огляду на те, що суддівсько-прокурорська система повністю втрати­ла довіру народу. Президент України Пе­тро Порошенко запропонував створити Національне антикорупційне бюро. Пар­ламент підтримав цю ідею. Тим часом закон про протидію корупції передбачає створення спеціальної Нацкомісії. Чи не дублюватимуть вони один одного? Екс­перти з цього приводу мають сумніви. Однак парламентарі стверджують, що функції та завдання бюро та комісії геть різні.

Антикорупційне бюро – це слідчий правоохоронний орган із повноваження­ми здійснювати процесуальні, слідчі дії та оперативно-розшукову діяльність. Це швидше каральний орган. Його функції – збирати докази щодо можливої причет­ності до корупційних злочинів високопо­садовців I–II категорій. Це міністри, їхні заступники, депутати, керівники проку­ратури, судді. А власне Національна ко­місія має запобігати корупції. Саме Нацкомісія й проводитиме моніторинг сти­лю життя. Ці два органи не дублювати­муть, а доповнюватимуть один одного. Очікується надто великий масив декла­рацій доходів і видатків високопосадов­ців, тож роботи вистачить обом.

Народний депутат України Павло Розенко вважає створення Антикорупцій­ного бюро великим кроком уперед, однак зауважує: аби цей орган запрацював, по­трібна неабияка політична воля. Бо голо­вна проблема для України, на переконан­ня пана Розенка, – це практика застосу­вання законів. Він не виключає, що спо­стерігатимуться спроби звузити антико­рупційне законодавство шляхом норма­тивних актів чи поправок. На це у депу­тата є підстави. Адже у процесі обгово­рення в парламенті були внесені деякі правки, які, на його погляд, нівелюють незалежність Антикорупційного бюро. Так, скасовано вимогу проходження по­ліграфа, детектора брехні, тесту для по­тенційних працівників бюро, скасовано гарантії заробітної плати для тих, хто має протидіяти корупції.

Питання заробітної плати спричини­ло гарячі дискусії. Більшість народних депутатів критикували високу заробітну плату – 15–18 тисяч гривень. Опоненти натомість стояли на своєму: робити зарплату нижчою не варто. Бо тоді слідчі з широкими повноваженнями і слідчі, яким належить розслідувати справи на мільйони чи мільярди, можуть не втри­матися від спокуси ці справи не розслі­дувати за додаткові 10 тисяч доларів.

Більшість експертів вважає, що ніщо не працюватиме на повну силу без по­стійного контролю громадськості. Ці за­кони, на переконання виконавчого ди­ректора Центру протидії корупції Дари­ни Калинюк, чи не найкращі на усьому пострадянському просторі, а можливо, навіть і в Європі. Але треба їх правильно використовувати й пильнувати, щоб вони почали діяти.

Тільки у такий спосіб можна досягти очищення влади. І депутатського корпу­су, і чиновників, які мають за собою якісь корупційні гріхи.

•  За досвідом – до Грузії

Незалежне дослідження по­казує, що рівень корумпо­ваності в Грузії у чотири рази нижчий, ніж у краї­нах Євросоюзу. У цій країні теж свого часу брали й давали хабарі: купували дипломи, довідки, во­дійські посвідчення тощо. Знадо­билося чотири чи п’ять років, аби зламати цю систему, змінити соці­альний стереотип. І це вдалося. І громадяни аж ніяк не жалкують, що зважились на такі революційні перетворення. У 99% опитаних грузинів за останній рік жодного разу не вимагали хабара. 77% респондентів вважають заходи уряду в боротьбі з корупцією доволі ефективними, хоча й запіз­нілими.

Стратегія Грузії – готовий і головне реальний рецепт зниження рівня корупції. У чому він полягає? Най­головніше, стверджують дослідни­ки грузинського феномена, запро­вадження «принципу єдиного ві­кна» для усіх державних служб, а відтак – ліквідація ланцюжка, за яким треба було давати хабара кожному за будь-який папірець. Далі – реформа МВС. Унаслідок реформування штат поліцейських і дорожніх інспекторів був оновле­ний на 85%. Ті, хто попався на ха­барах, були звільнені, більшість із них потрапили до в’язниці. Запра­цювала програма популяризації поліції, яка доволі швидко дала бажані результати.

Важливим аспектом боротьби з корупцією грузинський уряд вва­жає підвищення заробітної плати чиновникам, адже від цього зале­жить мотивація співробітника. Спокуси отримати тюремний тер­мін за хабар навіть у кілька дола­рів просто немає.

Грузинська влада ретельно проаналізувала, у яких службах про­цвітала корупція. Виявилося, що це, як і в нас, державтоінспекція, санітарно-епідеміологічний на­гляд, пожежна інспекція. Грузія ліквідувала дві останні служби, і, з огляду на статистику, кількість по­жеж на її теренах жодним чином не збільшилася. А державтоінспек­цію було реформовано за кращи­ми європейськими зразками.

Та основне досягнення цієї країни в тому, що вона досить швидко ви­корінила із свідомості своїх грома­дян потребу давати хабарі, бо за це у них теж «світить» криміналь­на відповідальність.

Чи варто сподіватися, що методи Грузії візьмуть на озброєння україн­ські борці з корупцією? Час покаже, чи не забракне нашій владі сили й рішучості для таких реформ.

27.10.2014

Раїса ЧИРВА, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини