ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Вища школа отримала новий закон

 Закон «Про вищу освіту» набув чинності 1 серпня, щойно Президент Петро Порошенко його підпи­сав. Це один із багатостраждальних документів, котрий чи не найдовше чекав свого ухвалення. Представники Міносвіти стверджують, що це – остаточна перемога нової реальності над радян­ськими рецидивами. Тим часом педагоги вишів іще не до кінця збагнули бодай суть нового закону. Документ доволі «вагомий» – понад 100 сторінок, 15 розділів, 79 статей. Утім, і викладачі, і студенти сподіваються, що закон стане поштовхом до справді масштабних, давно назрілих реформ у ца­рині вищої школи. Експерти ж вдалися до ґрунтов­ного і всебічного аналізу ухваленого документа.

 За європейськими стандартами

Освітяни пояснюють, що новації зако­ну передбачають максимальну стандар­тизацію вищої школи під Європу, а виші мають реально трансформуватися з кон­тор із видачі дипломів на науково-педагогічні заклади. Причому виключно в такому порядку, аби на чільному місці насамперед була наука.

Щодо європейських стандартів, то експерти у своїх оцінках обережні, адже за два десятиліття ми не надто наблизи­лися до Заходу. Відбувалося банальне перелицювання старих реалій на новий лад. А український диплом так і не ви­знавався за межами держави. Обіцянка­ми про видачу дипломів омріяного євро­пейського зразка годували не один рік, та до фактів так руки й не доходили.

Чи запрацює новий закон «Про вищу освіту» на користь випускників, покаже час. Поки що всі сподіваються, що відте­пер студенти зможуть бути більш мо­більними і матимуть змогу продовжува ти освіту в будь-якій європейській краї­ні. Адже новий закон, переконують його автори, орієнтований на те, як зробити вітчизняну систему освіти відкритою міжнародному загалу, аби українські ви­кладачі та студенти отримали доступ до колосальних можливостей, які пропонує світ. Закон має забезпечити якісну вищу освіту для всіх. І щоб ця освіта не обмежувалась елементарною видачею «ко­рочки», а сприяла працевлаштуванню. Нині ця проблема надто актуальна.

З європейського досвіду слід запози­чувати кращі зразки для реформ освіти в Україні. У Західній Європі усвідомлю­ють, що наука має приносити задоволен­ня науковцю і користь людям. Наші ж викладачі почасти займаються нескін­ченною звітною писаниною, складанням планів, конспектів тощо.

Новий закон обіцяє полегшити умови праці для українських дослідників, зокре­ма зменшити навчально-педагогічне на­вантаження, яке, на думку освітян, не ви­тримує жодних європейських стандартів. Пересічний український викладач має до 20 аудиторних годин на тиждень, тоді як на Заході – не більше 12 годин. Макси­мальне навантаження на викладача в Україні становило 900 годин на рік. За но­вим законом його знижено до 600. Тобто з’являється бодай невелика можливість сконцентрувати зусилля саме на науковій діяльності, а не на формальних моментах чи бюрократичних процедурах.

Це означає, що деякі теми студенти ви­вчатимуть самостійно. На думку керівни­ків університетів, нині студенти не ма­ють мотивації працювати самостійно.

 Надто ті, хто платить за навчання. Тож як обернеться «розвантаження» викладачів для самих студентів, поки що невідомо.

Викладачів вишів, яким не сподоба­ється новий закон «Про вищу освіту», тримати не будуть. Про це журналістам повідомила перший заступник міністра освіти та науки України Інна Совсун: «Викладачі вишів, які не сприймати­муть новий закон «Про вищу освіту», бу­дуть звільнені зі своїх посад. Хочемо ми цього чи ні, а іншого шляху, як рухатися до більшої автономії та європейського вибору вищої освіти у нас немає. Якщо ці люди не будуть рухатися у новому на­прямку, то шукатимуть роботу деінде. В нових умовах викладачі мають вчитися брати на себе відповідальність і звітува­ти про те, що вони роблять».

Усі кольори веселки

Серед новацій закону – скасування кваліфікаційного рівня «спеціаліст». Ра­ніше він був основним. Замість цього студенти мають подолати чотири рівні освіти – молодший спеціаліст, молод­ший бакалавр, бакалавр та магістр. Трьом останнім категоріям видавати­муть дипломи. Думки щодо такого ново­введення викликали чимало нарікань з боку студентів і викладачів. Хтось запус­тив із цього приводу жарт. Мовляв, якщо в ПТУ будуть присвоювати звання «ква­ліфікований робітник», а після студент­ської лави можна отримати «доктора фі­лософії» чи «доктора наук», зберуться докупи всі сім кольорів веселки.

 Однак законодавці наполягають саме на таких структурних змінах за освітньо-кваліфікаційними рівнями. Збережено і стару традицію: бакалавр не вважається закінченою вищою освітою, тому особа, яка закінчила бакалаврат, до магістра­тури може вступати лише на ту саму спе­ціальність.

Статус спеціаліста залишатиметься до 2016 року, а потім ліквідовується. Це теж наближення до європейських стандартів. Для західних європейців такий науковий ступінь, як «спеціаліст» завжди був чи­мось невмотивованим. Суперечки про його ліквідацію час від часу спалахували з новою силою, однак ніхто не наважував­ся скасувати такий дивний науковий сту­пінь. Вищі школи продовжували готува­ти нові партії спеціалістів, котрі як для країн ЄС, так і для всього світу залишали­ся непотрібними. Тож нововведення мож­на вважати очікуваним і передбачува­ним. А ті, хто раніше отримував дипломи спеціаліста, матимуть такі самі права, які мали випускники магістратури.

Єдине, що насторожує у цій «райдуж­ній перспективі», це те, що державні за­клади вже отримали цього року замов­лення на «спеціаліста» і, відповідно, при­йняли до своїх лав студентів, котрі зараз у розпачі. Вони налякані цим положен­ням закону і безперспективністю свого майбутнього навчання. Що робити з ними, представники Міністерства освіти поки ще не вирішили. Однак відмовля­тися від світової практики не налашто­вані. У міжнародній практиці визнають­ся три цикли вищої освіти: бакалавр, ма­гістр, доктор філософії.

Щоб здобути третій рівень, треба про­йти навчання в аспірантурі. Згідно з но­вим законом термін навчання в аспіран­турі подовжено до чотирьох років.

Голова робочої групи, котра готувала законопроект, ректор Київського націо­нального технічного університету «Ки­ївський політехнічний інститут» Михай­ло Згуровський переконаний, що всі но­вели нового закону сприятимуть розви­тку вітчизняної вищої школи, а в недале­кому майбутньому виведуть українську вищу освіту на європейський шлях роз­витку. Це означає, що українські випускники стануть більш конкурентоспро­можними на ринку праці. І вітчизняно­му, і європейському.

Національний чи дослідницький?

Довгоочікуваною новацією закону «Про вищу освіту» стала максимальна автономія вузів. Роль міністерства зво­диться до мінімуму. Чиновники без сту­пенів позбавлені права диктату над до­центами і професорами. Віднині саме вузи стають остаточними й незаперечни­ми інстанціями з присвоєння наукових ступенів і звань, надання «зеленого світ­ла» на підручники тощо. Контролювати все господарство вишів, звісно, будуть. Для цього мають намір створити Націо­нальне агентство із забезпечення якості вищої освіти. Агенція формуватиметься із 25 членів від наукових академій, з’їздів викладачів, котрі скоріш за все делегу­ватимуть ректорів кількох престижних вишів, громадських організацій і студен­тів. Єдине, чого побоюються експерти, аби цей орган не перетворився на мон­стра, котрий буде вимагати хабарі.

У новому законі чітко прописано, як обиратимуть керівників університетів. Йдеться про те, що механізм управління вищою школою в Україні змінюється. Рек­тора можна буде обирати тільки на два терміни, тобто на 10 років. Те саме стосу­ється і деканів факультету. А от з приводу переобрання завідувачів кафедр думка не одностайна. Більшість експертів вважа­ють, що ректор та декан – це передусім ме­неджери, тоді як завідувач кафедри – це переважно кваліфіковані науковці. І усу­вати їх від наукової роботи недоцільно.

Стосовно ректорів і деканів – цілкови­та підтримка освітян. Зайнявши крісло керівника вузу, його очільник одразу має думати про виховання свого наступ­ника, який продовжить його менеджер­ський курс, а не пустить усе за вітром, як це часто трапляється.

Спірною виявилась новела про статус національних університетів. Його прак­тично знівельовано. Бо цей статус отри­мали всі, хто цього прагнув, і навіть ті, хто погодився на зміну вивіски задля моди. Згідно з новим законом для націо­нальних університетів запроваджується іще вищий і престижніший статус – «до­слідницький університет». Аби його отримати, треба видавати чимало якіс­ної конкурентоспроможної наукової про­дукції, яка б зацікавила зарубіжних партнерів. Якщо ці умови виконуються, вузові істотно збільшують надходження із державного бюджету, а також надають право вільно розпоряджатися власними заробленими коштами.

Голова Комітету Верховної Ради Укра­їни з питань науки і освіти Лілія Грине­вич вважає закон «Про вищу освіту» до­кументом, який зробить автономію уні­верситетів справді реальною.

«Є ціла низка положень, які змінюють систему управління вищою освітою, її де­мократизують, демонополізують, створю­ють баланс рівноваги в управлінні, збіль­шують вплив студентського самовряду­вання, вчених рад, запроваджують інсти­тут незалежного національного агентства забезпечення якості вищої освіти. Це є речі, які ми можемо робити вже, не очіку­ючи додаткового фінансування, а тільки завдяки інтелектуальним зусиллям і змі­ні системи», – зазначила пані Гриневич.

Єдине, чого побоюються освітяни, аби реформи не залишилися благими намі­рами, відтак вітчизняна вища школа – на узбіччі Європи.

•  Ризики реформування вищої школи

Закон «Про вищу освіту» не запрацює сам по собі. По­трібна неабияка матеріальна підтримка. І в цьому криєть­ся один із головних ризиків. Чинна система фінансування не в змозі утримувати в нормальному стані всі навчальні заклади. Відтак цей закон мав би створити умови для конкуренції між університетами. Поки що прозорості у плані фінан­сування немає.

Так само, кажуть освітяни, незро­зумілою є система виборів керів­ництва вишів. У законі мовиться, що ректора мають обирати всі співробітники університету, однак як саме має відбуватися процеду­ра, єдиного тлумачення немає.

За словами керівників вітчизняних університетів, передбачено впро­довж двох років привести у відпо­відність із новим законом статути вишів. Себто університетам дають час на впорядкування документів, на основі яких вони діють. Але щоб закон запрацював на повну силу, треба провести неабияку роботу на рівні уряду та профільного мініс­терства, адже досі не зрозуміло, яким чином функціонуватимуть структурні підрозділи університе­тів, вираховуватимуться тарифні ставки, змінюватимуться програми. Доволі багато посилань на загальні новели закону. Серед них експерти нарахували понад тридцять, що скеровують до ще не ухвалених підзаконних актів. Відтак норми не почнуть діяти, допоки не буде від­повідного підзаконного акта.

Чимало педагогів висловлюють таку думку: якби закон ухвалили навесні і попередили, що він набу­ває чинності з 1 вересня, вони мали б якийсь час для його опра­цювання. Не виключено, що саме з 1 вересня навчальні заклади по­чнуть масово й активно звертатися до Міносвіти з вимогою розтлума­чити ті чи ті норми. Якщо їх, звісно, до того часу врегулюють.

Поки що стверджувати, що закон запрацює з нового навчального року, не доводиться. Він потребує і роз’яснень, і прийняття низки під­законних актів. Водночас переваж­на більшість освітян сподівається, що закон стане відправним пунк­том, який сприятиме реальному підвищенню якості освіти в Украї­ні. І зупинить, нарешті, процес від­току українських студентів до Єв­ропи – за рахунок високої якості освітніх послуг у себе вдома. ­

17.08.2014

Раїса ЧИРВА, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини