Зерновий бізнес України: реалії і перспективи

  Зерновий сезон нинішнього року особливий. Очікуються ре­кордний врожай попри погодні умови, високий експортний по­тенціал і дотримання усіх експортних контрактів на тлі полі­тичної кризи в Україні. Навіть в умовах фактичної війни країна спромоглася піднятися із сьомої на другу сходинку в рейтингу світових експортерів. Експерти в своїх прогнозах оптимістичні: нарешті почалося відродження України як європейської і на­віть світової житниці. Для збереження і підтримання цього тренду самих лише зусиль аграріїв замало. Потрібен ще й діа­лог з державою. Чи реально це в нинішніх умовах?

  НОВІ ЖНИВА – СТАРІ ПРОБЛЕМИ

Прогнози для врожаю – річ невдячна. А цього року прогнози були аж надто оптимістичними. Укргідрометцентр пророкував рекордний збір зернових – понад 63 млн тонн збіжжя. Щоправда, його прогноз включав і кримський вро­жай, що за нинішніх умов з оприлюдне­ної кількості можна вилучити. Україн­ська аграрна конфедерація в своїх оцін­ках на врожай 2014 року була стримані­ша – на рівні 60 млн тонн. Ще менше оптимізму стосовно українського вро­жаю зернових у Міністерства сільського господарства США – близько 57 млн тонн. Однак остаточну крапку можна буде поставити тільки після завершення жнивної кампанії. Вона нині в розпалі практично в усіх регіонах країни. За сло­вами глави Мінагрополітики Ігоря Швайки, «у нас будуть цього року жнива під час війни, але пройдуть вони в нор мальному режимі, і ми зберемо все, що можемо зібрати». І наголосив на забезпе­ченні продовольчої безпеки держави як головного пріоритету аграріїв.

Цьогорічна битва за врожай розтяг­неться в часі. До такої думки схиляють­ся експерти аграрного ринку. Вони від­значають зниження темпів збирання ранніх зернових практично в усіх регіо­нах. Відчутне відставання у термінах жнив і в порівнянні з минулим роком. Серед проблем нинішньої збиральної кампанії – втрати зерна озимої пшениці і ячменю через обсипання. Відсоток втрат досить істотний – 18–20. Спинити цей процес через високу температуру по­вітря не вдається.

Та нині аграрії переймаються пробле­мами глобальнішими – якістю скошено­го збіжжя. Надмірні опади зробили свою невтішну справу, відтак частина вро­жаю згодиться тільки для фуражних по­треб. За даними Державної сільськогос­подарської інспекції, пшениця фуражної якості з нинішнього врожаю складе по­над 50%, тоді як минулого року цей по­казник не перевищив 20%.

Дощова негода у більшості україн­ських регіонів сприяла і підвищенню во­логості зерна. На сьогодні його рівень складає 20% при нормі 15%. Експерти ка­жуть, що цю проблему нескладно вирі­шити, якщо зерно просушити на току чи на елеваторах. Та для цього, звісно, тре­ба такі можливості мати.

Власне, зібрати врожай – лише поло­вина справи. Його треба ще переробити,

 зберегти й реалізувати. Науковці підра­хували, що для сушіння зерна й олійних культур очікуваного врожаю 2014 року знадобиться близько 1,5 млрд кубоме­трів природного газу. Зважаючи на ситу­ацію в енергетиці та позицію Росії, агра­рії занепокоєні відсутністю державних гарантій поставок газу для їх першочер­гових цілей. Тим більше, що чимало то­варовиробників користуються газовими зерносушарками. За попередніми оцін­ками, вартість врожаю нинішнього року обійдеться у 180 млрд гривень. Навіть часткова його втрата може обернутись для України не тільки продовольчою, а й економічною катастрофою.

ПЕРСПЕКТИВИ ЖИТНИЦІ ЄВРОПИ

Призабутий імідж України як житни­ці Європи знову набув актуальності. І вона має цим шансом скористатись. Усі передумови для цього є. Агросектор в Україні – це галузь, яка має природні конкурентні переваги. І це сектор, про­дукція якого в найближчі 50–100 років буде затребуваною в світі. Україна вже значно перевершила рівень виробництва Радянського Союзу – в минулому році аграрії зібрали 63 млн тонн. Це поки що рекорд. Однак експерти прогнозують по­дальше зростання, а найбільші оптиміс­ти підрахували, за яких умов ми побачи­мо українські врожаї у 80 і навіть 100 млн тонн. Оскільки внутрішнє споживання в Україні істотно збільшуватись не буде, надлишок зерна – це додатковий екс­порт. А отже, збільшення надходжень до державної скарбниці.

АПК вже зараз досяг рівня металургії в структурі зовнішньої торгівлі. І якщо на світовому ринку металу нам усе складніше конкурувати, насамперед з Китаєм, то у виробництві аграрної про­дукції ця країна нам не конкурент. Та й взагалі у нас мало тут конкурентів. Ніщо не заважає нам зосередитися на розви­тку перспективного сектору. І для зо­внішніх інвесторів, і місцевих виробни­ків уже очевидна перспективність наро­щування виробництва зерна в Україні. Наша держава – один з найбільших сві­тових постачальників сільгоспкультур. На першому місці – США, але в нас є шанс посісти стабільне друге місце, а в перспективі – зрівнятися з Америкою.

«Тому ми для себе ставимо амбітне за­вдання: світовий лідер на ринку продо­вольства», – таку заяву зробив Прем’єр Арсеній Яценюк. Такої ж думки дотри­мується і міністр АПК Ігор Швайка. І на­голошує: «Перспективи в аграрного сек­тору – величезні, але водночас це і відпо­відальність перед країною, адже саме на наші плечі покладено забезпечення роз­витку країни та її виходу в світові агро­промислові лідери».

Навіть за умов економічного та зако­нодавчого хаосу, що донедавна панува­ли в країні, впродовж останнього десяти­ліття Україна посідала шосте місце в сві­товому експорті зернових. А за окреми­ми позиціями, приміром експортом со­няшникової олії чи фуражного ячменю, ми тримаємо першість на планеті. Тож зрозуміле прагнення політиків і урядов­ців робити ставку на рослинництво й аг­ропромисловий комплекс загалом. Це те, на чому Україна може без особливих зусиль виграти на бізнесовому європей­ському полі. Та, власне, не тільки євро­пейському. Експерти прогнозують роз­ширення ринків збуту сільськогосподар­ської продукції з України. Перспектив­ними вважають ринки Азії, Африки. Уже напрацьовуються тісні зв’язки з Саудів­ською Аравією, Єгиптом, Сирією, Бан­гладеш, Іраком та Іраном. Планується не тільки постачати в усі ці країни україн­ську продукцію, а й залучати звідти ін­вестиції.

У десятирічній перспективі, ствер­джують науковці, Україна здатна потро­їти обсяги виробництва сільськогоспо­дарської продукції. Відтак про ринки збуту слід подбати завчасно. І найімовір­ніше, викреслити Росію з числа потен­ційних споживачів.

АГРАРНИЙ ШЛАГБАУМ

У питанні експорту продукції до ін­ших країн усе не так просто. Потенційні можливості України дозволяють досить легко розширити власне площі збуту, але необхідна нормативно-правова база такої легкої та швидкої інтеграції не дає. Впродовж тривалого часу Україна була орієнтована більше на ринки Схо­ду, ніж Заходу, тому зараз багато чого вимагає значної адаптації та доопрацю­вання. До того ж, поточний стан україн­ських аграрних підприємств і відповід­ність виробленої продукції європей­ським стандартам і нормам залишають­ся під великим питанням, а подекуди далекі від їх вимог. Через це до України має завітати екстрена комісія з Євросо­юзу з метою інспекції та відповідної оцінки. Експерти аграрного ринку пере­конані, що це стане шансом побачити реальний стан речей і розпочати актив­ну роботу над адаптацією підприємств України до норм і стандартів ЄС. При­родно, це буде великим викликом, але водночас і шансом на бажане поліпшен­ня та розвиток.

Уже нині такого поліпшення потребує якість зерна нинішнього врожаю. На еле­ватори звозять зерно різної якості, змі­шують, а в результаті Україна торгує по­середнім продуктом, за який отримує такі ж посередні гроші.

На експорт іде переважно фуражне зерно, яке використовують для годівлі тварин і птиці. Співвідношення продо­вольчої та фуражної пшениці україн­ського врожаю коливається залежно від погодних умов, але зазвичай продоволь­ча частка становить не більше за 50–60% річного врожаю. Експортуючи фуражне зерно, Україна втрачає третину прибут­ку, який могла б отримати за експорт продовольчого зерна.

Ще одним аграрним шлагбаумом є державні оцінки якості зерна. За деяки­ми параметрами вони істотно відрізня­ються від міжнародних. Скажімо, євро­пейці зважають на показник вмісту біл­ка, а не клейковини, як українські елева­тори. Якщо пшениця 1–4 класу (із шести існуючих) в Україні вважається продо­вольчою, то у Європі та США українське зерно четвертого класу може бути визна­не тільки фуражним.

За оцінками експертів, переважна частина пшениці в Україні – другого та третього класу. Цьогоріч із зерна, що на­дійшло на елеватори, 30,8% – другого класу, 33,9% – третього. Решта – фураж. Але ця градація на класи відбувалась за вітчизняними нормами, а не міжнарод­ними. Запровадити технічні регламен­ти, як того вимагає ЄС, є справою не од­ного дня. Це не просто стандарти – це ланцюжок від поля до кінцевого спожи­вача.

Умови вирощування, зберігання, пе­реробки, перевезення, маркування – все має бути прописано в деталях і контро­люватися на всіх етапах виробництва. Для українських аграріїв це ще не стало нормою. Ця робота тільки починається.

•   ДЕРЖАВНИЙ ОПЕРАТОР ЧИ ПРИВАТНІ КОМПАНІЇ?

  В Україні не вщухають суперечки з приводу того, кому належить займатися експор­том зерна. Аграрії не мають альтернативи приватним компаніям, що працюють на зерновому ринку. Ті, своєю чергою, диктують сільгоспви­робникам невигідні ціни. Влада неодноразово обіцяла створити альтернативу ком­паніям, що купують зерно й експортують його з України. Можливо, це зробить ниніш­ній уряд. Однак експерти ра­дять придивитись до міжна­родного досвіду.