ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Асоціація з ЄС підписана, оплески відлунали

Від першої спроби підписати Угоду про асоціацію з Євро­пейським Союзом, змарнованої екс-президентом, до доко­наного факту минуло 7 місяців. Невідомо, як би склалася доля України, якби це все ж таки сталося. Гарячі голови стверджують, що країна б за цей час здійснила справжній цивілізаційний стрибок. Помірковані ж висувають свій ар­гумент: частка тих, хто бачить у євроінтеграції переважно мінуси, протягом цього терміну залишилася б незмінною. І таких 20–25%. Як же скоро відбудеться імплементація омріяного документа? Звісно, не формальне його узако­нення, а органічне вживлення в організм країни.

ДЕСЯТЬ ПЛЮСІВ – ОДИН МІНУС

Що ж Україна надбала в Брюсселі 27 червня 2014 року – панацею від усіх бід чи клубок нових проблем? Запитання з огляду на останні події виглядало б за­йвим, аби не було таким гірким. І став­лять його перед собою не лише чиновни­ки різних рангів та політики, а й прості громадяни. Бо «сьорбати нову юшку» до­ведеться насамперед їм.

Думки з приводу історичної події під­писання угоди справді полярні. Якщо брати середню течію, то однозначно по­зитивний полюс озвучив посол Литви в Україні пан Пятрас Вайтекунас, який вважає, що ефект від підписання для на­шої країни може стати відчутним бук­вально днями. «Стосовно української економіки, то я навіть не розглядаю ва­ріант, за яким для країни можливий якийсь програш через євроінтеграцію», – категорично заявив дипломат.

Що ж до більш поміркованих комен­таторів, то можна навести висновок ві­тчизняного економічного та фінансового аналітика Олега Устенка. Він також ба­чить суцільні виграші, однак далеко не одразу. «Миттєві переваги отримають наші виробники аграрного сектору, ме­талурги та хіміки, з певними застере­женнями – харчовики», – вважає він. Й при цьому додає, що всім іншим ще по­трібно «наводити мости».

До прибічників не крайнього песиміз­му, а обережного оптимізму можна від­нести представників науки. Скажімо, доктор економічних наук, професор Ана­толій Гальчинський радить не надто ра­діти з приводу відкриття для україн­ських товарів величезного європейсько­го ринку. «Ринок ЄС справді в 5–6 разів більше російського, але він гранично на­сичений, в ньому немає розрідженого простору. В освоєнні таких ринків зни­ження митних бар’єрів і збільшення квот далеко не завжди є визначальним. Гранично заповнені ринки освоюються якістю, інноваційністю та конкурентніс­тю продукції. Будувати свої стратегічні плани необхідно, виходячи і з цієї реаль­ності. В технологічну «благодійність» грати з нами ніхто не збирається», – на­голосив економіст.

НЕ ПРЕФЕРЕНЦІЇ, А ПЛАТФОРМА ДЛЯ РЕФОРМ

Що ж Україна насправді підписала в Брюсселі? Угода чисто формально має вигляд документа обсягом у тисячу сто­рінок. Отже, є над чим працювати. Тим паче, що знавці радять не сприймати угоду як певні торговельні правила. «Цей документ радше стосується питань економіки в цілому, – сказав у своєму ко­ментарі керівник програм співробітни­цтва при Представництві ЄС в Україні Ендрю Расбаш. – Але він надає і певні очевидні переваги, скажімо, захист прав споживачів у відповідності з європей­ськими вимогами. Та головним чином угода впливатиме на бізнес і способи його управління».

На думку інших фахівців, угода – це не список преференцій, а платформа для повсюдних реформ. Приміром, один з розділів описує політичний діалог між країнами щодо реформ зміцнення між­народного миру, зокрема шляхом імпле­ментації Римського статуту Міжнарод­ного кримінального суду, запобігання конфліктам, боротьби з тероризмом, не­розповсюдження та контроль над озбро­єнням тощо.

Водночас питанням торгівлі, інфор­мують коментатори, присвячується окремий розділ. Передбачається ство рення глибокої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі. Окремо розглядаються торгівля товарами, інструменти торгів­лі, митна специфіка. Особлива увага приділяється правилам походження то­варів, торговельним відносинам в енер­гетичній сфері, підприємницькій діяль­ності, торгівлі послугами, електронній комерції, антимонопольним заходам, державним закупівлям, врегулюванню спорів та механізму посередництва. У розділі про економічне та секторальне співробітництво описуються цілі, на­прямки та форми ділових відносин у 28 сферах діяльності. Тут також визначені перелік, етапи та терміни імплементації правових актів ЄС, які зобов’язується прийняти Україна. Це понад 300 регла­ментів та директив. Терміни складають від 2 до 7 років з моменту введення угоди в дію. В документі виділені механізми недопущення та боротьби з махінація­ми, корупцією та іншою нелегальною ді­яльністю, прописані механізми допомо­ги Україні в цій сфері з боку ЄС.

Міністр економічного розвитку та торгівлі України Павло Шеремета ба­чить в угоді передумову створення в кра­їні «інвестиційного раю». Однак для ка­піталістів, готових вкласти в Україну, умови та правила залишаються незмін­ними: мир і спокій, чесні прозорі прави­ла гри. «Я переконаний, що коли не від­будеться в нас чогось такого кардиналь­но негативного, ми отримаємо велику підтримку європейського бізнесу, – вва­жає дипломат Олександр Чалий. – Зна­чні бюрократичні основи європейської економіки йому періодично набридають, тому він захоче мати справу із «свіжою», прогресивно орієнтованою ліберальною економікою. Як це було, приміром, у Польщі ще до вступу її в ЄС. А Україна – це великий ринок, який, гадаю, здатен викликати інвестиційний бум».

За великим рахунком, Угода про асо­ціацію з ЄС, як погоджуються представ­ники бізнесу й експертних кіл, це ледь не останній шанс для України провести ефективні зміни. Угода в цьому контек­сті виступає валізкою не з грішми, а з ін­струментами. Тому сподіватися на швидкий ефект від її підписання не вар­то.

Надзвичайний і повноважний посол США в Україні Джеффрі Пайєтт, вітаю­чи з актом підписання, зауважив, зокре­ма, що угода надасть істотного імпульсу розвиткові української економіки та припливу значних інвестицій. При цьо­му, на думку дипломата, українські під­приємці отримають асиметричні пере­ваги на європейському ринку завдяки перехідному періоду імплементації норм ЄС. Період цей, за прогнозами, ста­новить 3–10 років. Водночас пан Пайєтт зазначив, що інвестиції в Україну при­йдуть лише тоді, коли в цьому з’явиться «фінансовий зміст».

Однак привабливі декларації угоди дещо захмарюються тим, що переважна більшість реальних і перспективних українських експортерів зовсім не готові взаємодіяти з європейськими спожива­чами. Таким чином, підписаний доку­мент сам по собі здатен створити лише частину необхідних умов для нарощу­вання експорту. Основна ж відповідаль­ність, як правильно зауважують спосте­рігачі, лягає на плечі вітчизняних вироб­ників, яким потрібно підлаштовуватися під європейські стандарти. Для того, щоб бути привабливими в країнах ЄС і не програти в конкурентній боротьбі на внутрішньому ринку, коли сюди зайдуть виробники-партнери.

ХОЧ БИ ЯК ГНІВАВСЯ «БРАТ»

Москва навряд чи була в захваті від факту підписання угоди, хоча від пря­мих коментарів Кремль утримався. Про­те добре відомо, що нинішня еліта РФ болісно сприймає будь-які спроби збли­ження колишніх радянських республік з євроатлантичними структурами. Так, глава російського зовнішньополітично­го відомства Сергій Лавров заявив, що відтепер Україна втрачає переваги в рамках зони вільної торгівлі СНД. А рад­ник президента РФ Сергій Глазьєв, відо­мий своїми радикальними думками і ви­сновками, назвав останній крок України в бік євроінтеграції «найбільшою в су­часній історії політичною авантюрою».

Звісно, що і кому вигідно, а що – ні, покаже час та нові люди у владі обох країн. А поки що спостерігачі, спираю­чись на результати підрахунків, переко­нують, що якихось особливих втрат Ро­сія від євроінтеграційних кроків Украї­ни не зазнає. І додають: коли забуде про свій нинішній «містичний шовінізм». Коли дасть слово підприємцям, попро­сивши помовчати політиків.

Директор департаменту європейської інтеграції Мінекономіки В’ячеслав Цим­бал впевнено заявляє, що угода жодним чином не створює бар’єрів для торгівлі з країнами СНД, зокрема РФ. Більше того, документ стане стимулом не тільки для розширення географії українського екс­порту, а й істотного покращення якості товарів та послуг. А в цьому зацікавлені, на думку фахівця, всі країни.

Не можна не сприймати й того аргу­менту, що розірвати економічні стосун­ки з країнами СНД та Росією означає ді­яти собі ж на шкоду. Однак у виборі пе­реваг має застосовуватися сполучник не «або-або», а простий та зрозумілий «і». Україна воліє економічно контактувати з усім світом. Собі на користь.

«Підписання Угоди про асоціацію з ЄС – видатна подія в історії України, – вважає екс-міністр закордонних справ України Володимир Огризко. – І це ско­ріше дуже перспективна стратегічна лі­нія, ніж якісь тимчасові вигоди». Екс­перти одностайні в думці, що попереду в України – непростий та тривалий пері­од. Але те, що країна нарешті визначила­ся із цивілізаційним вибором і вже не зверне з європейського шляху – докона­ний факт.

• ЦІНА ПІДПИСАННЯ: СІМ РОКІВ ТА СОТНІ ЖИТТІВ

Перемовини про підписан­ня Україною Угоди про асо­ціацію з ЄС розпочалися ще 5 березня 2007 року. За чо­тири наступних роки було проведено понад 20 раун­дів перемовин. На саміті «Україна – ЄС» у листопаді 2010 року було озвучено ре­альну дату підписання – се­редина 2011 року. Але арешт лідера опозиції Юлії Тимошенко поставив хрест на цих планах. Саме неба­жання Януковича йти на по­ступки в справі Тимошенко гальмувало переговорний процес із європейськими партнерами.

11 листопада 2011 року в Брюсселі відбувся 21-й ра­унд перемовин, у ході якого було узгоджено положення тексту угоди. Підписання планувалося на грудневому саміті «Україна – ЄС», але знову через справу Тимо­шенко цього не відбулося. 30 березня 2012 року голо­ви делегацій України та Єв­росоюзу парафували Угоду про асоціацію, а 19 липня того ж року – Угоду про зону вільної торгівлі.

Однією з головних умов під­писання угоди для України було скасування вибірково­го правосуддя та звільнення політичних в’язнів – Юлії Тимошенко та Юрія Луцен­ка. У квітні 2013 року Луцен­ко був помилуваний, але Тимошенко так і залишилася у в’язниці. Тим не менше, європейці готові були підпи­сати Угоду про асоціацію на листопадовому саміті «Укра­їна – ЄС» у Вільнюсі. Але на­передодні підписання укра­їнський уряд несподівано ухвалив постанову про при­зупинення підготовки до підписання угоди. Європей­ські лідери не приховували розчарування, а Віктору Яну­ковичу доводилося виправ­довуватися у Вільнюсі, що він не зміг піти проти волі Росії, яка надала Україні кре­дит у 15 млрд доларів.

Тієї ж ночі на київському майдані Незалежності поча­ли збиратися кияни, протес­туючи проти непідписання угоди. Вуличні протести, яким дали назву «Євромай­дан», швидко стали масови­ми. Невідомо, скільки про­тримався б цей майдан на одній ідеї євроінтеграції, якби влада не застосувала силу проти беззбройних лю­дей. Протягом кількох міся­ців Україна переживала драматичні події, які при­звели до сотень людських жертв, подальшої втечі Яну­ковича, зміни влади в Украї­ні, втрати Криму, збурення східних регіонів та, зре­штою, підписання Угоди про асоціацію з ЄС. 21 березня 2014 червня було підписано політичний блок угоди, 27 червня – економічний. Під час підписання документа президент Петро Порошен­ко зазначив, що воно дало­ся Україні занадто дорогою ціною. ­

04.07.2014

Раїса ЧИРВА, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини