ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Дорослий погляд на дитячі проблеми

  Щороку на початку літа, 1 червня, відзначається Міжнародний день захисту дітей – чудове свято радості та надії. Це одне з найстаріших міжна­родних свят. Але нинішнього року для України Міжнародний день захисту дітей очікуваної ра­дості не приніс. До звичних дитячих проблем додались інші. Як реально захистити дітей від куль та снарядів на сході країни? Де оздоровити українських дітлахів, зважаючи на тимчасову втрату Криму? Над цим розмірковують «Проф­спілкові вісті».

 Живий щит

Колись давно, за радянських часів по­пулярна виконавиця Жанна Бичевська проникливо співала патріотичну пісню «Малюють хлопчики війну». Про те, як «малюють хлопчики війну, що їм, на щастя, незнайома». Нині текст цієї пісні не актуальний. Особливо на сході Укра­їни. Бо там війна не просто знайома. Вона поруч. Від неї нікуди не сховаєшся. І не втечеш. Семеро дітлахів отримали поранення під час бойових дій в Доне­цькій та Луганській областях. Це на мо­мент здачі останнього номера нашої га­зети. А Інтернет-мережа рясніє повідо­мленнями про обстріл дитячої лікарні. Ще немає даних про кількість потерпі­лих, але ситуація насторожує. Змушує замислитись: кому потрібна ця війна? Дітям – точно ні. Дорослим – також. Тіль­ки найманцям чужої країни, які за гроші чи інші дивіденди ладні обстрілювати автобуси з дітьми, закидати гранатами дитячі будинки чи лікарні, шикувати ді­тей поперед себе, коли здіймають авто­мати проти захисників країни.

Колишній український уповноваже­ний з прав дитини Юрій Павленко уже дав свою оцінку ситуації у східних регі­онах України. За його словами, «діти Донбасу перебувають під страхітливим тиском, живуть в атмосфері терору і на­силля. Дехто постраждав фізично, та можна стверджувати, що практично всі діти отримали психологічний стрес».

Керівник проектів з питань захисту ді­тей представництва ЮНІСЕФ в Україні Руслана Сірман повідомила: «Діти теле­фонують, висловлюють страх і обурення, в них трапляється депресія. Аналіз цих звернень свідчить, що вони бачать сцени насилля на телебаченні та в Інтернеті, через що занепокоєні, намагаючись збаг­нути ситуацію в Україні. Через це зросла потреба у психологічних та соціальних послугах для дітей. А загалом, це дуже небезпечно для здоров’я дітей – бути свідком чи учасником насильницьких дій».

Експерти наполягають на невідклад­ному розв’язанні проблеми вивезення ді­тей з небезпечних зон та розселення у спокійних місцях. Треба, кажуть відпо­відальні за це, створити штаб, який би приймав запити про допомогу, своєчас­но реагував на них, координував дії тих, хто може конкретно допомогти дітям з буремного сходу. А психологи радять батькам в умовах збройного конфлікту менше часу приділяти новинам, а прово­дити його з дітьми, навіть якщо думки цілковито зайняті останніми подіями.

І не допускати, аби найманці із зброєю – звідки б вони не прийшли до східних регіонів – прикривалися дітьми мов жи­вим щитом. Бо це вже виходить за межі здорового глузду.

Відпочинок на асфальті

Через події на сході країні потерпають не тільки діти, котрі опинились у зоні збройного конфлікту. Оздоровчий сезон для українських школярів дещо зібга­ний. Відтак нинішні канікули будуть особливими і незвичайними. У Міністер­стві соціальної політики заявляють, що 122 кримських заклади відпочинку й оздоровлення поки що зачинені для українських дітей. Міжнародний табір «Артек» нині готується до прийому ін­ших дітей – не українських. А в уряді шу­кають альтернативу кримському морю і сонцю. У Карпатах створюють свій «Ар­тек» – аналог кримського дитячого табо­ру. Хай без моря, але серед гір та поло­нин, на території гірськолижного комп­лексу «Буковель».

Карпатський аналог уже має три табо­ри: «Озерний», «Лісовий» та «Гірський». Незабаром сюди приїде перша зміна, очі­кують, що це буде близько тисячі дітей. Ще одна альтернатива кримському табо­ру – «Молода гвардія» на Одещині. Там уже побували з візитом чиновники з Мі­ністерства соціальної політики й дійшли висновку, що в таборі є всі умови, аби стати гідним конкурентом «Артеку».

Держава ставить за мету оздоровити у 2014 році 3 млн 888 тис. дітей серед за­гального їх числа в Україні 4 млн 200 тис., залучаючи до цього кошти держав­ного та місцевих бюджетів, Фонду соці­ального страхування, спонсорські ко­шти. Та це, переконані експерти, мрія поки що недосяжна. Тож переважній більшості дітлахів доведеться, як і в минулі роки, відпочивати «на асфаль­ті», тобто в пришкільних таборах відпо­чинку.

Щороку, згідно із Законом України «Про оздоровлення та відпочинок дітей», відповідне міністерство видає формаль­ні накази щодо організації літнього оздо­ровлення та відпочинку в пришкільних таборах. Однак усі розуміють, що це че­рез брак стаціонарних закладів відпо­чинку. Бо в звичайних школах немає умов для повноцінного оздоровлення.

  Заступник міністра освіти Павло По­лянський про відпочинок у пришкільних таборах висловлюється однозначно кате­горично: він дає лише статистику так зва­ного оздоровлення і є «відпочинком на асфальті». На його переконання, країні треба розвивати мережу стаціонарних по­заміських закладів і припинити розпоро­шення державних та батьківських коштів на «оздоровлення на асфальті». Напевне, така позиція усього міністерства та заці­кавлених у цьому осіб. І це зрозуміло. Адже в структурі оздоровлення і відпо­чинку денні табори складають 90%. Що­року їх кількість зростає. Натомість кіль­кість стаціонарних закладів оздоровлен­ня, де мають повноцінно відпочивати діти, зменшується з року в рік, а примі­щення передають фірмам, котрі до дитя­чого оздоровлення не мають жодного від­ношення. І такий стан речей не змінюєть­ся вже кілька років поспіль. Можливо, з новим складом міністерства ситуація зміниться на краще. В усякому разі, осві­тяни вже заручились підтримкою Мініс­терства охорони здоров’я. Там теж кате­горично проти пришкільних таборів, бо не вважають їх оздоровчими. Можна го­ворити лишень про те, що держава забез­печує дітям змістовне дозвілля. Та кому потрібна імітація відпочинку та оздоров­лення? Дітям – точно ні.

Сім’я напрокат

І ще одна проблема, яку оминути в Міжнародний день захисту дітей немож­ливо. Це проблема сиріт. Зусиллями мі­ністерства вдалося зупинити зростання міждержавного усиновлення та зрушити пріоритети щодо переваг національного. Сьогодні Україна може впевнено говори­ти про стійку тенденцію: українці вси­новлюють дітей удвічі більше, ніж гро­мадяни інших країн.

Урядовці повідомляють, що продо­вжує зростати кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклу­вання, які виховуються в сімейних фор­мах виховання: опіка, піклування, при­йомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу. Щороку, починаючи з 2010-го, та­ких закладів стає майже на тисячу більше.

Вдома жити краще, але якщо в дитини немає можливості бути з рідними бать­ками, вона може отримати індивідуаль­ну увагу серед людей, які її люблять, за­вдяки сімейному оточенню – через уси­новлення, прийомні сім’ї, дитячі будин­ки сімейного типу. Сім’я напрокат – уже не дивина для сучасної України. Попри політичну й економічну нестабільність українці всіляко підтримують гасло «Ро­дина для дитини». Чимало прикладів, коли сім’я, маючи власних дітей, бере на виховання кількох прийомних. Такі ро­дини заслуговують на повагу й розумін­ня не тільки з боку оточуючих, а й дер­жави загалом. Нарешті чиновники збаг­нули, що інтернати – вчорашній день. У цьому питанні Україна має просуватись виключно європейським шляхом, цін­ності якого вона задекларувала. Тож пи­тання переходу до будинків сімейного типу як ніколи актуальне.

Колись Дніпропетровщина освоювала пілотний проект «Родина для дитини». За три з половиною роки навіть песиміс­ти переконалися в перевагах європей­ського шляху. Нині Дніпропетровська область по праву вважається лідером із сімейного влаштування дітей-сиріт. Якщо врахувати, що ризик стати сиро­тою у дитини на сході країни вчетверо вище, ніж на заході, приклад Дніпропе­тровщини вражає. Тамтешня влада по­стійно докладає зусиль, аби спільно з фондом «Розвиток України» та соціально відповідальним бізнесом працювати над тим, щоб сироти жили і виховувались у родині. Про переваги сімейних форм ви­ховання тут уже не дискутують. Попри всі «за» і «проти» вони мають стільки «за», що жодне «проти» не встоїть. Це свідчить про те, що, хоч і боляче, але Україна прямує шляхом реформування за європейськими стандартами. Хай по­вільно, але впевнено.

•   «Дитяча» дата в історії

Міжнародний день за­хисту дітей має сла­ветну історію. Хоча офіційною датою його затвердження вважається 1949 рік, відзначати його поча­ли значно раніше. Генераль­ний консул Китаю ще 1925 року в м. Сан-Франциско зі­брав групу китайських дітей-сиріт і влаштував для них гучне свято. Ця подія набула розго­лосу не тільки в Сполучених Штатах, а й далеко за їх межа­ми. Оскільки це святкування припало на перший день літа, ця дата так і залишилась в істо­рії «дитячою». Хоча до офіцій­ного відзначення міжнарод­ною спільнотою довелось че­кати 25 років. До святкування поступово долучалися все більше країн світу.

Україна почала офіційно від­значати 1 червня як День за­хисту дітей з 1998 року. Прези­дент Леонід Кучма за ініціати­ви Міністерства України у спра­вах сім’ї, молоді та спорту, Все­українського комітету захисту дітей, Національного фонду соціального захисту матерів і дітей «Україна – дітям» та ін­ших громадських організацій підписав відповідний указ.

У 1991 році Україна приєдна­лася до Конвенції ООН про права дитини. З 27 вересня 1991 року вона набула чиннос­ті для України, а згідно з нею кожна держава зобов’язана поважати та заохочувати право дитини на всебічну участь у культурному і творчому житті, забезпечувати їй повноцінне дозвілля та відпочинок, сприя­ти наданню відповідних мож­ливостей для цього. Цією кон­венцією чітко визначено, що дитина має право на захист від фізичного та психічного на­сильства.

Відповідно до вимог Конвенції ООН про права дитини забез­печення прав дітей потребує консолідації зусиль органів державної влади, місцевого самоврядування та громад­ськості.

У різних країнах Міжнародний день захисту дітей відзначають по-своєму і в свій час. У Китаї його святкують 23 грудня, в Ін­дії – 14 листопада, Туреччині – 23 квітня, Японії – 15 листопа­да, Бразилії – 15 серпня, Шве­ції – 7 серпня, Іспанії – 5 січня. Та жодна нація, яка себе пова­жає, не залишає без уваги ма­леньких громадян, дбає про їхнє майбутнє, а отже, і май­бутнє своїх країн.

07.06.2014

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини