Біженці новітньої доби

Вони змушені покидати оселі, роботу та шукати прихистку в інших краях. Із Кри­му до Києва, Львова, Івано-Франківська їдуть ті, хто побоюється за себе та життя близьких людей. Хтось сприймає розлуку з півостровом як тимчасову, тільки на пе­ріод окупації. Дехто втрачає віру в можли­вість повернутися до звичного та спокій­ного життя. Та всі вони тікають від нової реальності, з якою несила змиритися. Як облаштовуються новітні біженці на мате­риковій Україні, дізнавались «Профспілко­ві вісті».

«АБО ТИ ЗА РОСІЮ, АБО – НІХТО Й НІДЕ»

Життя на анексованому півострові сповнене небезпеки, відтак дедалі біль­ше кримчан змушені полишати обжиті місця, майно, бізнес і шукати спокою на материку. Люди залишають Крим ціли­ми родинами. Зазвичай шукають при­тулку в родичів, друзів чи просто знайо­мих, які колись відпочивали на узбереж­жі Чорного моря.

Лячно й непевно в Криму. Через від­мову приймати громадянство чужої кра­їни на людей сиплються погрози. «Немає можливості вільно говорити рідною мо­вою, немає можливості говорити про свою країну, що ти любиш Україну, що ти за Україну. Або ти за Росію, або ти – ніхто й ніде», – кажуть біженці. І розпо­відають про цинічний тиск на тих, хто відмовляється міняти паспорт і хоче за­лишитися в складі України.

«Коли вулицями мого міста вільно розгулюють озброєні люди, бруківку ка­лічать гусениці танків – це однозначно не для того, щоби подарувати місцевому населенню тишу, мир і спокій, – розпові­дає мешканка Керчі Владислава. – Оце і є націоналізм. Тільки російський. До ре­ферендуму все було інакше. До 16 берез­ня ми жили дружно. Багато моїх знайо­ мих, котрі залишились у Криму, росій­ське громадянство не сприймають. Але людей загнали у безвихідь, особливо тих, у кого там є майно».

Глава нещодавно створеного Коміте­ту кримських біженців Микола Подоля­ко зазначає, що перебувати в Криму тим, хто не підтримує російських військових окупантів, нині вкрай небезпечно. Зокре­ма, вже складені списки людей, «які бу­дуть зазнавати репресій з боку РФ. Ми, як активісти, вже в цих списках є», – під­сумовує пан Подоляко.

Народний депутат Сергій Соболєв, ав­тор законопроекту «Про окуповані тери­торії», упевнений, що в Криму почалась масова етнічна чистка. «Є речі, які треба називати своїми іменами. Спершу чист­ки були точкові. Тепер почалась масова етнічна чистка», – каже депутат.

Якщо дослухатись до порад депутата і називати речі своїми іменами, то під приводом захисту російськомовного на­селення на півострові почалися масові переслідування україномовних мешкан­ців. Тож людям з українською позицією, які підтримують неподільність України та вважають себе громадянами цієї кра­їни, перебувати в Криму стає небезпеч­но, а подекуди й нестерпно. «Для сотень тисяч громадян окупація Криму пере­творилась на особисту трагедію», – зая­вив в. о. Президента України, Голова Верховної Ради Олександр Турчинов.

Чи є механізми захисту для українців, котрі проживають на території Криму? Звісно, є. Вони прописані в низці міжна­родних документів, починаючи від Кон­венції прав людини і закінчуючи стату­том ОБСЄ. Та поки що реальним захис­том вони не стали. Бо, на переконання міністра Кабінету Міністрів Остапа Се­мерака, в жодному правовому полі не­можливо оцінити безмежні дії агресора.

ТІКАТИ ДО СВОЄЇ Ж КРАЇНИ

Людям, змушеним тікати з окупова­ного росіянами Криму, надають прихис­ток у всіх куточках країни. Дарма росія­ни лякають їх «бандерівцями» Львова і «фашистами» південно-східних облас­тей. Саме західні регіони одними з пер­ших простягнули братерську руку допо­моги. На Львівщину вже прибули майже тисячу кримчан. Інші західні регіони та­кож заявили про готовність прийняти в себе так званих «біженців», які спішно виїжджають з півострова. Відповідно до Конвенції ООН та українського законо­давства, офіційний статус біженців і від­повідну допомогу вони отримати не мо­жуть, оскільки вони є громадянами України. Виходить, що бігти вони збира­ються у свою ж країну.

Однак українці не збираються сидіти склавши руки та чекати, поки втікачам знайдеться місце в правовому полі. Не­байдужі люди створюють групи і коор­динаційні центри, які допомагають кримським жителям виїхати з території АРК на деякий час. Група «Крим SOS» за­ймається створенням баз для тих, хто хоче виїхати, тих, хто дав згоду прийня­ти біженців, хто може надати посильну допомогу. Ініціатори групи нікого не за­лишають наодинці з бідою. Жодних дру­горядних проблем для них не існує. Тож допомагають, чим можуть. Навіть кон­кретними порадами, як краще вибратися з Криму. Безпечніше пересуватися заліз­ницею, оскільки тут не настільки жор­сткі пункти контролю. Коли виїжджати з Криму машиною, окупанти обшукують до нитки, перевіряють навіть устілки в черевиках, розповідають втікачі. Заби­рають усе, що їм раптом сподобається.

Застерігають активісти і від відвертих висловлювань щодо причетності до по­дій Євромайдану. Тоді великих проблем можна уникнути, наголошують у коор­динаційному центрі.

Організатори проекту працюють над тим, аби максимально спростити виїзд з території Криму на материк.

«Ми готуємо плацдарм для масової та швидкої евакуації людей. Ведеться під­готовка мобільних пунктів на КПП, ми працюємо над організацією «зеленого коридору» для евакуації», – поділилася одна з координаторів центру в ефірі українського телевізійного каналу.

А за даними Міністерства соціальної політики, з Криму хочуть виїхати що­найменше 25 тис. осіб. І це тільки перша хвиля переселення до безпечних місць. Експерти не виключають, що після кіль­кох місяців від «нового режиму» захо­чуть втекти до 100 тис. кримчан.

Щоб наступна хвиля не виявилась бо­лісною, вже зараз треба врахувати уроки початку переселення. Люди втекли з Криму, трохи оговтались від потрясінь. А що буде з ними далі, якщо з якихось причин вони не зможуть повернутись на­зад? У готелях, оздоровницях, приватних помешканнях вони не зможуть жити по­стійно. Державі разом з органами місце­вого самоврядування гостинних регіонів доведеться вирішувати питання щодо забезпечення біженців постійним жит­лом і роботою. Саме державі слід подба­ти про умови, за яких кримчани почува­лися б захищеними.

ТИМЧАСОВЕ ЧИ ПОСТІЙНЕ?

Міністр юстиції України Павло Пе­тренко заявляє, що українська влада не залишить громадян у Криму беззахисни­ми. За його словами, всім біженцям з Криму буде надана відповідна допомога від держави. «Відповідні заходи, відпо­відні місця і ресурси готуються в тих об­ластях, які найбільш наближені до Кри­му», – сказав міністр в ефірі одного з ві­тчизняних телеканалів.

Бажання прийняти біженців з Криму висловили Львівська, Івано-Франківська, Херсонська, Житомирська облас­ті, міста Тернопіль, Рівне. Про готов­ність забезпечити житлом мешканців Криму офіційно заявив голова Київ­ської міської державної адміністрації Володимир Бондаренко. Більше 100 бі­женців з півострова днями поселили в одному з комунальних санаторіїв у Пу­щі-Водиці.

Їм доводиться фактично починати нове життя. Тільки через те, що не захо­тіли змінити батьківщину. Вони не зна­ють, тимчасовим притулком чи постій­ним місцем проживання стане для них материкова Україна.

Скрізь, куди переселились кримчани, з ними працюють волонтери. Консульту­ють їх щодо соціальних виплат, влашту­вання дітей у садочки та школи, пошуку роботи. Цей останній пункт є поки що го­ловною проблемою.

Інші питання вдається вирішувати, не відкладаючи на потім. Міністр соцпо­літики Людмила Денисова запевнила, що її відомство організувало роботу з на­дання допомоги та виплат громадянам за новим місцем їхнього перебування. Спрощена процедура прийому громадян дає змогу пенсіонерам звертатися до будь-якого відділення Пенсійного фон­ду. Більше сотні людей уже отримали пенсії, які не змогли отримати в Криму за березень.

Біженцям повідомили, що на держав­ному рівні план евакуації людей з Кри­му розроблено, однак конкретних дета­лей не розголошують. І це викликає за­непокоєння у переселенців.

Нині Мінсоцполітики готове запропо­нувати 55 тис. вакансій по Україні та сприяти працевлаштуванню за чотирма видами програм: підбір роботи за осві­тою, перекваліфікація, відкриття під­приємницької діяльності, участь в опла­чуваних громадських роботах. Однак тільки 5 з майже 40 людей, котрі зверну­лись до центру зайнятості, вдалося пра­цевлаштувати.

Регіональний представник Управлін­ня верховного комісара ООН у справах біженців Андрісек Олдріх у Львові ви­глядав дещо розгубленим: «Ці люди шо­ковані. У них є багато запитань, на які навіть я не можу відповісти. І вам, як представникам влади, також буде важко відповідати на них. Адже ми говоримо про живих людей, які залишили все – своїх рідних, близьких, знайомих. Лю­дей, які виїхали з дому на тимчасове проживання в інші області, першочерго­во цікавить, яким буде їхній завтрашній день, що робити, коли у них закінчаться гроші?».

Тішить хіба що заява, що Україна бере під особистий контроль забезпечен­ня цих громадян усіма видами держав­ної соціальної підтримки за місцем їх­нього тимчасового перебування. От тіль­ки б не лишилась вона декларацією.

ЗАКОН ПОТРЕБУЄ ЗМІН