ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Реформування ЖКГ: реалії та перспективи

Більше 20 років ми говоримо про реформу складної га­лузі житлово-комунального господарства, ухвалюємо рішення, намагаємося змінити ситуацію на краще, але справа йде дуже повільно. Держава робить несміливі спроби перетворень, суспільство, по суті, не бере учас­ті в цьому процесі. Відтак галузь ще більше занепадає. Рік у рік технічний стан систем забезпечення ЖКГ по­гіршується, підготовка до кожного осінньо-зимового періоду проходить все важче. Україна – єдина держава в Європі, де підприємства галузі перебувають в аварій­ному стані, і ніхто навіть приблизно не уявляє, як про­вести модернізацію обладнання, аби вийти на елемен­тарну формулу зберігання енергії. Чому не вдається змінити систему ЖКГ та системно її реформувати? Над цим питанням розмірковують «Профспілкові вісті».

ТУПЦЮВАННЯ НА МІСЦІ

Ще 2009 року всі 350 народних обран­ців проголосували за реформу галузі. На­ступного 2014-го мали б звітувати про її результати. Однак, на думку багатьох експертів, так звану реформу житлово-комунального господарства в Україні по­вністю провалено. Бо, категорично ствер­джують фахівці, вона ще як слід і не по­чиналася. Те, що закладалося в програ­му реформування, врегульовано хіба що на папері. Жоден пункт програми не ви­конано. До вирішення комплексних про­блем ми навіть не наблизились. Головни­ми проблемами житлово-комунальної сфери залишаються застарілість облад­нання, неефективність управління про­цесами, невміння вчасно запобігти про­блемам, відсутність системного підходу до їх розв’язання.

Реалії такі: понад третина житлових будинків потребують капітального ре­монту. Більше третини котлів, що забез­печують теплом багатоквартирні будин­ки, є застарілими і енергоємними. Газ, що сьогодні дістається Україні нелегкою ціною, вилітає в повітря. Комунальна інфраструктура зношена більш ніж на 60%. П’ята частина теплових мереж пе­ребуває в аварійному стані. Не дивно, що за останні 10 років кількість аварій збіль­шилася майже вп’ятеро.

Житлово-комунальна сфера – чи не єдина на сьогодні галузь народного гос­подарства, якої майже не торкнулися ринкові перетворення. Вона працює за найгіршими зразками радянських часів. Несприятливі економічні та інституційні умови функціонування житлово-комунального господарства України, ад­міністративне втручання в ціноутворен­ня та відсутність сильної політичної волі проводити структурні реформи в секторі суттєво зменшують його ефективність. Як наслідок, замкнене коло проблем, або тупцювання на місці. Фінансові пробле­ми, низька конкурентоспроможність, не­задовільна якість обслуговування, непла­тежі, неефективне управління, відсут­ність уваги до споживача, монополія на ринку послуг і ще багато чинників, які гальмують реформування галузі.

Партнерські стосунки між підприєм­ствами ЖКГ і споживачами побудувати так і не вдалося. Замість цього – нама­гання «закрутити гайки», затиснути спо­живача і не лишити йому вибору.

Серед причин, чому реформи не про­суваються, більшість експертів назива­ють і суто управлінську: впродовж трьох років змінилося шість міністрів ЖКГ. Себто шість команд, які б могли реалізу­вати бодай частину програми реформу­вання, працювали в режимі вакууму. І це почасти призвело до того, що стан житлово-комунального господарства не задовольняє ні мешканців, котрі за до­сить високу плату отримують неякісні послуги, ні державу, яка змушена випла­чувати чималі дотації та субсидії. А зно­шеність основних фондів галузі подеку­ди сягнула критичної позначки, що за­грожує техногенними катастрофами, які вже час від часу трапляються, і соціаль­ними протестами проти бездіяльності керівників галузі.

МІРАЖІ НА ВІРАЖАХ

Стрімкий крок здійснила галузь свого часу, коли оголосила про створення об’єднань співвласників багатоквартир­них будинків. Справді, кількість ОСББ в Україні неухильно зростає і сягає 14 тис., а уряд планує вийти на показник у 45 тис. об’єднань. Представники ЖКГ ви­ступають з оптимістичними заявами про успіхи в кількісному зростанні, напевне, сподіваючись, що створення ОСББ саме по собі вирішить усі проблеми, відтак ре­формувати вже нічого не доведеться.

Та що насправді очікує співвласників багатоквартирних будинків, якщо ре­форма й надалі рухатиметься такими ж млявими темпами? На думку експертів, як новостворені, так і старі ОСББ пере­бувають у «підвішеному» стані, бо, як правило, не мають автоматичних прав на землю, прибудинкові території та схо­дові клітки. Поки держава чи місцеві ор­гани не зроблять у житлових будинках ОСББ капітальних ремонтів і не переве­дуть їх на баланс об’єднань, говорити про реальну самостійність немає сенсу. Тож оптимістична цифра, що до 2015 року силами ОСББ утримуватиметься 70% житла, підлягає ревізії. Адже сьо­годні цей показник ледве дістається 15%.

Експерти стверджують, що нині по­більшало будинків, мешканці яких не бажають бути об’єднанням і навіть гото­ві судитися. Причина? ОСББ в його ни­нішньому вигляді – недієздатний меха­нізм із купою проблем. Звісно, є прикла­ди, де вони дуже продуктивно й позитив­но працюють. Але вони створені тільки і виключно завдяки ентузіазму. Реальної підтримки чи стимулювання з боку дер­жави вони не мають. Тож ОСББ чи кон­домініуми – не панацея. Насамперед uaтому, що не існує адекватних, прозорих правил для цих об’єднань. І замість того, щоб раз і назавжди законодавчо їх визна­чити, людей правдами і неправдами на­магаються загнати в нинішні, далекі від досконалості ОСББ. Експерти ринку ви­ступають проти такого підходу і мотива­цій. На їхню думку, спершу треба вирі­шити проблеми застарілого житлового фонду та забезпечити власникам бодай мінімальну підтримку і гарантії з боку держави. Щойно це станеться, жодних «примусових» заходів і додаткової агіта­ції не знадобиться. Люди побачать і оці­нять переваги, повірять в ефективність і самі до цього прийдуть. Адже, за вели­ким рахунком, об’єднання співвласників багатоквартирних будинків – реальний механізм розв’язання житлових проблем мешканців. Він дає змогу вільно обира­ти способи управління спільним майном багатоквартирного будинку, раціональ­но використовувати кошти співвласни­ків, вільно обирати виконавців житлово-комунальних послуг.

Директор аналітично-дослідницького центру «Інститут міста» Олександр Сер­гієнко налаштований не так оптимістич­но. Він уважає ОСББ фантастичною ілю­зією. На переконання п. Сергієнка, є чи­мало випадків, коли правління ОСББ стає «некерованим», а рядові члени втра­чають контроль над ним і жодним чином не можуть впливати на його діяльність.

У СУСІДА ХАТА БІЛА…

Практично щороку в Україні прохо­дять міжнародні зібрання, головна тема яких – реформування ЖКГ. От і ниніш­нього року 5–9 листопада відбувся IХ міжнародний конгрес «Інституційні та технічні аспекти реформування житлово-комунального господарства – 2013». У роботі конгресу і виставок взяли участь представники центральних орга­нів виконавчої влади, голови обласних та районних державних адміністрацій, керівники місцевих органів влади, пред­ставники міжнародних організацій та фондів, науковці, зарубіжні експерти, керівники житлово-комунальних та бу­дівельних організацій. Відкриваючи фо­рум, міністр регіонального розвитку, бу­дівництва та ЖКГ Геннадій Темник ска­зав: «Галузь ЖКГ – потужна, інвестицій­но приваблива, вона може запропонува­ти впровадження тих технологічних, ін­ституційних та інших напрацювань, які вже є в Європі, та й, у кращих прикладах, в Україні». Про українські ми знаємо не з чужих вуст. А на які кращі європейські зразки можемо орієнтуватись? Експерти практично одностайно агітують за поль­ську модель реформування ЖКГ.

Що ж такого незвичного сталося в еко­номічній ситуації Польщі на початку 90-х років, при тому, що вона не дуже від­різнялась від української? А сталося те, що там збагнули: загальні субсидії, яки­ми однаковою мірою користуються і ті, хто роз’їжджає на дорогих автомобілях, і ті, кому бракує на найнеобхідніше, – го­ловна перешкода для здійснення ре­форм. Замість існуючої практики запро­вадили адресні субсидії для бідних і від­повідний соціальний фонд. З’ясувалося, що 65% населення таких субсидій не по­требує. В результаті муніципалітети за­ощадили до 50% коштів, які спрямували на здійснення реформи. До того ж, на скасування субсидій добре відреагував бізнес. Він буквально поринув у кому­нальне господарство, скуповуючи ко­тельні та інші підприємства. І держава підтримала таке поривання. Більше того, заснувала єдиний спеціальний ор­ган, що опікується тарифами на кому­нальні послуги. Поляки впровадили ме­тодологію кількісного тарифу, за якою визначається не сам тариф, а тільки його складові.

В Україні чомусь побутує думка, що скасування субсидій призведе до соці­ального протесту. Ці розмови тривають не один рік, якщо не від початку неза­лежності України. І наводять на думку, що когось цілковито влаштовує планово-збиткова система, що забезпечує моно­полію на комунальні послуги. Вихід із скрутної ситуації у ЖКГ – подолати мо­нополізм і створити конкуренцію на рин­ку житлово-комунальних послуг.

І насамкінець: експерти знайшли ще одну причину, яка гальмує реформу від­носин у ЖКГ. Це менталітет мешканців багатоквартирних будинків. Інертність, байдужість до того, куди витрачаються їхні гроші, прагнення жити по-європейськи за відсутності бажання для цьо­го щось робити. Позиція «у сусіда хата біла, а моя, як завжди, скраю» згубна для будь-яких ініціатив.

Коментує Олексій Романюк,

голова Профспілки працівників громадського обслуговування

Головна про­блема, яка стоїть на за­ваді успіш­ного реформу­вання ЖКГ, – ко­лосальна недо­віра людей до влади. На мій погляд, один з кра­щих європейських досвідів у цьо­му має Польща. І коли я запитав у своїх польських колег, як їм удало­ся досягти ефективних результатів, мені відповіли: завдяки довірі до влади. Адже якщо люди довіряють владі, вони легше сприймають на­віть ті пропозиції щодо ремонту та благоустрою своїх будинків, які потребують витрат їхніх власних коштів.

Якщо говорити про монополії у ЖКГ, то тут є об’єктивні причини. Справа в тому, що тарифи на кому­нальні послуги є збитковими. А якщо так, то який же бізнесмен сюди прийде? Якби сьогодні було достатнє фінансування, а тарифи покривали ті витрати, які несуть наші підприємства, тоді не знадо­билося б створювати якісь пара­лельні приватні структури.

Наведу показовий приклад. У м. Іллічівську Одеської області 100% підприємств сфери обслуго­вування перебувають у комуналь­ній власності, люди задоволені, мер більше 20 років на посаді. Цей же шлях обрали Німеччина, Ан­глія, Франція, які реприватизують підприємства сфери обслуговуван­ня. Адже коли підприємство пере­буває у власності міста, тоді місце­вій владі легше його контролюва­ти – менше хабарництва, краді­жок, корупції тощо.

Що стосується ОСББ, то вони ніко­ли не працюватимуть ефективно, поки ми не вирішимо принципові питання – тарифів і відповідаль­ності за капітальний ремонт бу­динків. Це у приватному будинку просто: господар сам вирішує ці питання. А якщо у багатоквартир­ному будинку цих господарів кіль­ка сотень, з різними позиціями та менталітетом, які важко привести до одного знаменника? Тому дер­жава має знайти варіант для вирі­шення цієї проблеми.

Але, повторюю, ми нічого не змо­жемо зробити без єдиної тарифної політики, зокрема щодо покриття витрат, які несуть комунальні служби, а також відрахування час­тини коштів у фонди, щоб у пер­спективі ці гроші повернути лю­дям у вигляді нових квартир, капі­тальних ремонтів тощо. Без вирі­шення всіх цих питань реформува­ти галузь неможливо.

13.11.2013

Раїса ЧИРВА, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини