ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Люди та люки

Крадіжка каналізаційних люків – одна з болючих проблем усіх міст України, байдуже – великих чи малих. Унаслідок «рейдів» мисливців за металобрухтом, які викрадають кришки люків, залиша­ються провали, що надзвичайно небез­печні для пішоходів та автомобілістів. Почасту саме відсутність кришки стає причиною нещасного випадку, а то й трагедії. Нещодавній випадок у Львові з дворічним Дмитриком, який упав у зяю­чий отвір каналізаційного люка й заги­нув, збурив громадськість. «Профспіл­кові вісті» з’ясовували, чи до снаги ко­мунальникам побороти це зло.

Каналізаційний бізнес

Кришки почали масово зникати з-під ніг мешканців українських міст на по­чатку 1990-х років. Це були часи, коли після розвалу Союзу зупинилися заводи й фабрики й почалося масштабне скоро­чення працівників. Чимало людей опи­нилося на вулиці. Саме тоді відкрилися перші пункти приймання металобрухту, а для бізнесменів «від металу» склалися надзвичайно сприятливі умови. Аби за­робити на хліб і до хліба, охочі тягнути все, що погано лежить, почали красти металеві кришки люків.

Відтоді звичною стала картина, коли на тротуарі чи проїжджій частині за­мість каналізаційного люка зяє чорне провалля, наражаючи на небезпеку як водіїв, так і для пішоходів – дорослих і дітей. Надто увечері та вночі. Комуналь­ні служби, на превеликий жаль, не поспі­вають за крадіями: щойно замінять люк, як його відразу ж викрадають. Із безви­ході вони заходилися виготовляти криш­ки з дерева, однак виявилося, що такі кришки абсолютно ненадійні, навіть більше – ще небезпечніші, аніж порожні отвори. Тож поки комунальникам надій­де сигнал про чергову крадіжку, водії та пішоходи ризикують повернутися додо­му скаліченими або навіть не повернути­ся ніколи.

Натомість каналізаційний бізнес про­цвітає. Надто у столиці. З початку року в Києві безслідно зникло майже чотири сотні каналізаційних люків. Лише у двох районах столиці – Святошинському та Солом’янському збитки сягнули близько 20 тисяч гривень. «Київводоканал» б’є на сполох. Експерти припускають, що ни­нішній рік може виявитися рекордним за кількістю крадіжок.

Найчастіше злодії полюють не за 120-кілограмовими люками, а переважно за кришками середніх і легких люків (40–50 кг), розміщених на тротуарах, газонах, прибудинкових територіях. І вони ко­штують недешево – від 800 до 1,5 тисячі гривень без витрат на встановлення. Іще більше «потягнуть» кришки від важких люків (78–80 кг). Їх вартість сягає трьох тисяч гривень. Та через те, що вони вста­новлені переважно на проїжджих части­нах, не всі злодії наважаться на таку кра­діжку. Натомість здають такі люки практично за безцінь. Правоохоронці по­яснюють, що зазвичай за них намагають­ся виручити не більш як 50 гривень. У свою чергу, у пунктах приймання мета­лобрухту присягаються, що люки не при­ймають, бо ж у такому разі відповіда­тимуть за законом. Тоді чому зловмис­ники почуваються безкарними і ані вдень, ані вночі не полишають свого ка­налізаційного ремесла? У гонитві за при­марною наживою вони геть не замислю­ються над тим, на які ризики наражають себе та решту люду.

Проти лому є прийоми

Правоохоронці борються з розкрада­чами «шляхом жорсткого контролю за пунктами приймання металобрухту». Власникам таких закладів під загрозою кримінальної відповідальності заборо­нено приймати кришки люків, а також металеві сходи, деталі оглядових коло­дязів, обладнання пожежних гідрантів. В іншому разі, згідно зі статтею 198 Кри­мінального кодексу України, їм дове­деться три роки відсидіти у буцигарні або ж шість місяців перебувати під аре­штом.

З 2012 року в Україні передбачена кри­мінальна відповідальність за крадіжку люків. Згідно зі статтею 270-1 Криміналь­ного кодексу злодії караються штрафом 1700–17000 грн, дворічним терміном ви­правних робіт і обмеженням волі на строк до 12 років. Однак до тюрми справа зазвичай не доходить – злочинцям якимсь дивом вдається відбутися лише штрафом. Їхній злочин класифікується як дрібне хуліганство.

Приміром, упродовж минулого року «Київводоканал» подав до правоохорон­них органів 12 заяв про скоєння злочину за статтею «крадіжка кришок люків» на суму 10 тис. 510 грн. За цими фактами по­рушено дев’ять кримінальних справ. Проте після розгляду справи закрили, збитки не відшкодували, а винних до від­повідальності так і не притягнули. Що це – лояльність правоохоронців чи недо­лугість вітчизняного законодавства? На­певне, і те, й те.

То ж проти кого треба боротися? Про­ти зловмисників, які викорчовують ме­талеві кришки, чи проти тих, хто на цьо­му бізнесі наживається? І ті, й ті завда­ють збитків не лише бюджету країни, а й пересічним громадянам. Як правило, власники пунктів приймання метало­брухту облаштовують їх на території власних садиб. Про це не можуть не віда­ти сусіди чи мешканці прилеглих будин­ків. Тож проблема в тому, що не всі гото­ві сприяти роботі міліції, аби по гарячих слідах викрити зловмисників. Певне, наші співвітчизники, не бажаючи псува­ти стосунки з сусідами, забувають, що в uaпошуках металу крадій не обмине і їхню оселю. Та буде вже пізно.

Працівники одного з приймальних пунктів підприємства «Західпромсервіс» кажуть: «Допоки люди не зрозуміють, яку біду вони чинять, нічого не зміниться. Щоб ситуація змінилася на краще, має ді­яти закон для тих, хто скуповує метало­брухт, вочевидь знаючи про його сумнівне походження. Адже не можна безкарно гра­бувати країну та ще й пишатися цим».

Тож чи є прийом проти лому? Експер­ти стверджують, що єдиний спосіб, до того ж дешевий, надійний і дієвий, – за­боронити скуповувати виробниче облад­нання. З проханням видати таке розпо­рядження до відповідних органів неодноразово зверталися і звертаються ко­мунальники: раз і назавжди припинити приймання металевих виробів без доку­ментів власника. Натомість порушників назавжди позбавляти ліцензій. Себто ко­жен підозрілий металевий предмет має супроводжуватися відповідним доку­ментом, що саме цей виріб підлягає ути­лізації. Комунальники не в змозі розв’язати цю проблему самотужки. По­трібне втручання влади – і законодавчої, і на місцях. Якщо злодія не вдається спіймати на гарячому, то єдиний шлях – жорстко контролювати пункти, де збу­вають вкрадене. Не буде попиту, пропо­зиція щезне сама по собі.

Люк без права передачі

Є ще один спосіб боротьби з викрада­чами каналізаційних люків. У багатьох містах України місцеві водоканали ряту­ють своє майно від злодіїв за допомогою «хитрих люків». Приміром, у Донецьку на каналізаційних люках встановили спеціальні замки й датчики, які заздале­гідь сповіщають про спробу викрадення. У такий радикальний спосіб вирішили запобігти крадіжкам, адже місто щороку витрачає близько півмільйона гривень на придбання нового обладнання. Доне­цькі комунальники втомилися від мис­ливців за металом, відтак вигадали спе­ціальні кришки.

На перший погляд здається, що люк – традиційної конфігурації, тож відкрива­ється легко. Але зсередини його міцно й надійно тримає конструкція, яку розро­били фахівці місцевого водоканалу. Від­чинити кришку можна лише спеціаль­ним ключем. Якщо раптом злодіям вдасться дібрати відмичку, то несподі­вано спрацює сигналізація. Тож через дві-три секунди повідомлення про це з’явиться на спеціальному диспетчер­ському моніторі. На місце події негайно виїде охорона, відтак крадія спіймають на гарячому. З цією метою міський водо­канал уклав договори з охоронними фір­мами, які за сигналом тривоги зобов’язані за лічені хвилини виїжджати на міс­це пригоди.

Директор комунального підприєм­ства «Донецькміськводоканал» Юрій Перебийніс стверджує, що такі люки красти не будуть, адже «його можна від­крити тільки за допомогою динаміту. Та зловмисник навіть і цього зробити не встигне – охорона зреагує миттєво».

Наразі у місті на водопровідних коло­дязях, де розташовані важливі підземні комунікації, встановили понад тисячу незвичайних люків. Згодом місцевий во­доканал планує обладнати сигналізаці­єю всі 100 тисяч колодязів.

Оригінальний метод боротьби зі зло­діями запровадили в Нікополі. Міський голова запропонував власникам при­ймальних пунктів металобрухту за влас­ний кошт встановлювати вкрадені кана­лізаційні кришки в районі, де вони роз­ташовані. Відтак виявилася цікава зако­номірність – кришки вже не крадуть.

Наприкінці літа до Рівного завезли «іменні» кришки водопровідних і кана­лізаційних люків. Їх за спеціальним за­мовленням виготовили на Дубенському ливарно-механічному заводі. Коштує новинка приблизно 500 гривень, але міська влада погодилася на такі витра­ти й сподівається, що вони невдовзі оку­пляться, адже відтепер кришки немож­ливо поцупити й здати на металобрухт: вони містять відповідний логотип під­приємства та спеціальний пристрій для замикання. Досі комунальники «Рівне­водоканалу» щороку зазнавали збитків на суму понад 600 тисяч гривень, тож очікують, що запровадження люків «без права передачі» розв’яже цю надзвичай­но гостру проблему.

Експерти вважають, що біля всіх лю­ків вартового не приставиш, і тих, хто звик красти, спеціальними замками геть не залякаєш. Очевидно, що доведеться вживати більш радикальних заходів, або ж дочекатися, коли зміниться психоло­гія тих, хто звик цупити чуже.

Коментує Олексій Романюк, голова Профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості та побутового обслуговування населення України

«Проблема серйозна. Звісно, біля кожного люка стража не поста­виш. У містах, де за­боронили приймати підозрілий металобрухт, ситуація трохи ліпша. Отже, посилити відповідальність тих, хто працює у пунктах при­ймання металу, надзвичайно важливо.

Та однаково, зловмисники знахо­дять вихід: розпилюють люки на частини й усе одно здають. Що у цій ситуації можуть зробити кому­нальні підприємства? Швидко й вчасно замінити вкрадену кришку люка іноді бракує грошей. Звичай­но, вони знаходять вихід: адже якщо комунальні служби не поква­пляться, може статися трагедія. І тоді працівники цих служб підпа­дають під кримінальну відпові­дальність.

Головна проблема в тому, що хоч би скільки цих люків не ставити, та злодії однаково їх крадуть і здають. Адже люк можна легко підчепити гвіздком і зняти. Мені відомо, що зараз у деяких містах встановлюють нові люки, які за­микаються на замки, які спро­можний відчинити лише спеціа­ліст. Та не думаю, що це спинить зловмисників: якщо деякі специ відмичками відчиняють квартири, то що їм зашкодить це зробити з люком?

Можливо, потрібно піти іншим шляхом: «знецінити» здобич кра­діїв, аби вони не змогли реалізува­ти метал. Зараз люки починають виготовляти із суміші резини, пластмаси й металу, які не годять­ся для переплавлення. Натомість, аби замінити залізні кришки на нові, пластикові, потрібен час. За один день або тиждень це годі й зробити. Крім того, це ж великі ви­трати. Та рано чи пізно ми до цьо­го дійдемо. Щоправда, такі люки мають свої недоліки. Якщо їх вста­новити десь у тихому дворі – не страшно. Але якщо на проїжджій частині великої траси, то автомобі­лі розіб’ють їх набагато швидше, ніж залізні. То ж, вочевидь, зали­шається сподіватися на те, що у крадіїв прокинеться сумління, а працівники пунктів металобрухту припинять приймати підозрілі предмети».

27.10.2013

Раїса ЧИРВА, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини