ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Безпека небезпечних виробництв

Усі вітчизняні підприємства, які пра­цюють із старим обладнанням, потре­бують посиленого контролю й догляду. Небезпека наростає – і техногенна, й екологічна. Загрози, ризики збільшу­ються. Великий бізнес просто зобов’язаний зробити свої виробництва без­печними. Це йому під силу. Однак у го­нитві за надприбутками гарантування безпечності виробництва для довкілля та високого рівня техніки безпеки на самих підприємствах залишається другорядним питанням. Чи здатне суспільство вплинути на ситуацію, з’ясовували «Профспілкові вісті».

НАШАТИРНИЙ ПРИСМАК КАТАСТРОФИ

Горлівка й досі не може оговтатись від трагедії, яка нещодавно сталася на заводі ПАТ «Концерн Стирол». Тоді за­гинули п’ятеро людей, ще один постраж­далий помер згодом у лікарні. На лікар­няних ліжках перебувають ще два десят­ки людей. У робітників, які опинились у зоні ураження, практично не було шан­сів вижити. Викид аміаку, кажуть екс­перти, можна порівняти з хімічною ата­кою, коли газ випалює дихальні шляхи.

Уже напевне відомо, що аміак потра­пив назовні через шпарину в трубопрово­ді, уразивши людей, котрі проводили ре­монт. Якщо буде доведено, що відпові­дальні особи проігнорували вимоги без­пеки, їм світить позбавлення волі на 8 ро­ків. Розслідуванням причин аварії займа­ються компетентні органи. Яким буде їх­ній висновок, невдовзі дізнаємось, але вже через кілька хвилин після надзвичай­ної події віце-прем’єр-міністр Юрій Бойко зазначив, що «аварія на «Стиролі» є одні­єю з найтяжчих, що сталися останнім ча­сом у хімічній галузі». І доручив розроби­ти новий технічний регламент роботи підприємств підвищеної небезпеки.

Наразі слідство перевіряє низку вер­сій. Перша – порушення правил експлу­атації та утримання обладнання. Друга – недбалість обслуговуючого персоналу. Третя – порушення правил безпеки під час ремонту. Не відкидають і жалюгід­ний стан інфраструктури на хімічному підприємстві. Концерн «Стирол» – один з найбільших вітчизняних виробників хімічної продукції.

За іронією долі останнє повідомлення на сайті Донецької облдержадміністрації перед гарячими новинами з Горлівки було про те, що кількість травмувань на виробництві в області знизилась. І того ж таки тижня на виробництвах Донеччини загинули 13 і постраждали 42 людини. Шестеро на «Стиролі», решта – на інших підприємствах. Голова ОДА Андрій Ши­шацький закликав перевірити умови пра­ці на підприємствах, аби не допустити в подальшому «таких диких випадків».

Але в РНБО за кілька років до горлів­ської катастрофи попереджали, що «в Україні величезна кількість зношених інфраструктур», а тому можливі «техно­генні катаклізми». Не на одному чи двох підприємствах, а на сотнях. Як ствер­джує керівник Центру політичного ана­лізу «Пента» Володимир Фесенко, «ми увійшли в період зносу інфраструктур, побудованих за радянських часів. Відтак подібні аварії, на жаль, будуть повторю­ватись. Ризики існують на багатьох об’єктах».

А директор Київського еколого-культурного центру Володимир Борейко на­лаштований ще більш песимістично, вва­жаючи, що ризики не тільки залишаться, а й зростатимуть. Та навіть якщо зібрати докупи всі найгірші варіанти, виробни­цтво того ж аміаку не зупиниться. Ніхто використовувати труби для його тран­спортування не припинить.

ВТОМА МЕТАЛУ?

Керівники «Стиролу» посилаються на «втому металу» і заявляють, що випла­тять сім’ям загиблих по мільйону гри­вень компенсації. Також завод зобов’язується оплатити лікування і ре­абілітацію усіх постраждалих працівни­ків та надасть їм посильну матеріальну допомогу. Допомога потерпілим, звісно, вкрай потрібна. Але виникає питання дещо іншого порядку. Якщо це так звана «втома металу», то чому цього не помі­тили вчасно, не оцінили ризики і не за­мінили? Міністр екології та природних ресурсів України Олег Проскуряков,

 uaякий побував на місці горлівської траге­дії, повідомив, що товщина стінок трубо­проводу, яким перекачували аміак, зна­чно менша, ніж це передбачено техноло­гічними стандартами. За паспортом ця труба повинна мати товщину 5 мм, але комісія з розслідування трагедії конста­тувала, що навіть візуально вона вигля­дає менше 2–3 мм. До того ж, трубопровід навіть не перевіряли, коли бралися за ре­монтні роботи. Чому? Пояснення доволі просте: за інструкцією він підлягав пере­вірці лише в наступному, 2014, році.

Голова Донбаського регіонального від­ділення Міжнародної академії наук еко­логії та безпеки життєдіяльності Володи­мир Мартовицький упродовж десятків ро­ків переймається питаннями безпеки пра­ці на небезпечних підприємствах. Його думка така: «Їм вигідніше дочекатись, коли щось десь трапиться, ніж завчасно інвестувати в безпеку праці. Їм простіше в разовому порядку сплатити мільйони за­мість наперед вкладати кошти у розумну модернізацію виробництва».

Більшість вітчизняних експертів на­голошують, що гроші в модернізацію не­безпечних виробництв бізнесмени вкла­дають дуже неохоче. Відтак ситуацію на «Стиролі» вони вважають цілком законо­мірною для українського виробництва загалом. І документально підтверджу­ють, що Україна готова до такого роду ризиків. Експерт з національної безпеки Тарас Жовтенко вважає помилкою еко­номічну зацікавленість бізнесової еліти експлуатувати старе й зношене облад­нання. За його словами, ніхто не усвідом­лює ризиків, бо не хоче їх помічати.

А між тим, наростання небезпеки тех­ногенних аварій має економічне підґрун­тя. Бізнес не поспішає та й не бажає мо­дернізувати свої підприємства, оскільки він досі отримував надприбутки, експлу­атуючи ще радянську матеріально-технічну базу підприємств. З іншого боку, представники політичної еліти теж не сприяють тому, щоб ризик техногенних аварій знижувався. Вони мають досить тісний зв’язок із бізнесом, тож вважають зайвим підказувати, що треба робити. Від такого пасивного споглядання негативні тенденції тільки посилюються.

ЩОБ МІНІМІЗУВАТИ РИЗИКИ

Чому ми так детально зупинилися на горлівській трагедії? Тому що аварія на «Стиролі» – випадковість, яка відобра­жає закономірність деградації системи управління безпекою на державному рів­ні. Така прикрість може трапитись бук­вально на кожному підприємстві хіміч­ної, та й не тільки, галузі. Доцент кафе­дри землезнавства та геоморфології КНУ ім. Шевченка Юрій Костюченко вважає, що для мінімізації ризиків необхідно здійснювати моніторинг об’єктів, що пе­ребувають в незадовільному стані, ава­рії на яких можуть завдати найбільшої шкоди. От тільки кому здійснювати та­кий моніторинг? На думку багатьох екс­пертів, чиновники та бізнесмени не над­то розуміються на питаннях виробничої безпеки. Їх цікавлять тільки прибутки і надприбутки.

Зробила свою недобру справу і лікві­дація Міністерства з надзвичайних ситу­ацій. Система контролю за шкідливим впливом виробництва на довкілля розпо­рошена та нівельована. Належного на­гляду за цим практично немає. З ліквіда­цією Міністерства з надзвичайних ситу­ацій пішли в небуття і територіальні управління Мінприроди, які гірше чи краще, але стежили за дотриманням еко­логічної безпеки.

Про відповідальність бізнесу можна тільки мріяти. Таку думку висловив го­лова Національного екологічного цен­тру Ярослав Мовчан. На його переконан­ня, щоб бізнес був відповідальним, він має бути культурним і цивілізованим. «Український бізнес – дикий. Він виріс із совка, відчув запах грошей, і він поки не розуміє, що світ не закінчується сьогод­ні, що планета має жити далі і треба ду­мати про те, що буде завтра. І для цього мають працювати закони, мають працю­вати люди, має бути громадянське сус­пільство, яке б контролювало і допома­гало бізнесу вести свою діяльність циві­лізовано», – наголосив Ярослав Мовчан.

Щоб мінімізувати ризики небезпеч­них виробництв, деякі об’єкти треба кон­сервувати доти, доки не знайдуться ко­шти на глибоку модернізацію. Держава володіє достатнім обсягом повноважень, аби змусити власників підприємств дба­ти про безпеку так, як належить. Як при­йнято в усьому цивілізованому світі.

Суспільство, своєю чергою, повинне вимагати гарантування безпечності під­приємств для довкілля та високого рівня техніки безпеки на самому виробництві. А це великому бізнесу цілком під силу.

•  Коментар Василя Мойсюка, голови Профспілки працівників хімічних та нафтохімічних галузей промисловості України

Наша профспілка завжди три­має питання безпеки праці на підприємствах на контролі. Чергове засідання з цього приводу відбудеться на почат­ку вересня, зокрема перевіряти­меться виконання галузевих угод. Ми вважаємо, що подібні випадки трапляються через те, що робото­давці не приділяють достатньо ува­ги модернізації підприємств. Ми на­магаємося вести діалог з власника­ми великих підприємств і вже нала­годили зворотний зв’язок. Але біль­шість із них скаржаться, що на ре­монт та модернізацію немає коштів. І це при тому, що на підприємствах зношені труби, каналізація, застарі­ле обладнання. Хоча, якщо взяти «Стирол», то на цьому заводі тради­ційно виділяється багато коштів на профілактику нещасних випадків на виробництві.

Для нас як галузевої профспілки це питання дуже болюче. Ми порушує­мо його щонайменше двічі на рік, на засіданнях президії. І дійшли ви­сновку, що потрібно в будь-який спосіб посилювати відповідальність роботодавців та держави за те, що відбувається на підприємствах. Профспілки посідають тут активну позицію: за ініціативи ФПУ лише протягом 2012 року здійснено по­над 5,5 тис. перевірок дотримання роботодавцями законодавства з охорони праці. 85% виявлених пору­шень вдалося усунути.

Я вважаю, що для посилення відпо­відальності всіх сторін за безпеку праці необхідні відповідні законо­давчі зміни. Спільними зусиллями ФПУ та соціальних партнерів розро­блено та подано на розгляд Верхо­вної Ради законопроект «Про за­твердження Загальнодержавної со­ціальної програми поліпшення ста­ну безпеки, гігієни праці та вироб­ничого середовища на 2014–2018 роки».

Ми не можемо залишатися осторонь такої гострої проблеми, як безпека праці. Бо, на жаль, зволікання та бай­дужість у цьому питанні загрожують великими трагедіями – каліцтвом та загибеллю працівників.

27.08.2013

Раїса ЧИРВА, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини