СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

Рятувати інших з ризиком для себе

Експерти в царині медицини ствер­джують, що нині надто змінився контин­гент пацієнтів. Кажуть про «епідемію де­пресивності», якою вражене суспільство. Тож серед хворих, котрим потрібна на­гальна допомога лікарів, все більше міс­ця займають п’яниці, наркомани, бомжі, психічно хворі. Нерідко «швидку» викли­кають туди, де необхідні дії працівників міліції, а вже потім медиків. Фельдшер­ському корпусу забороняється застосову­

 uaвати фізичну силу навіть для самозахис­ту, не кажучи вже про газові балончики чи електрошокери. «Часто навіть родичі потерпілих, – розповідає головний лікар Чернівецької станції швидкої медичної допомоги Любов Човган, – поводяться вкрай неадекватно, ображають медпра­цівників, погрожують». І наводить при­клад, коли одного фельдшера з бригади «швидкої» жінка в стані алкогольного сп’яніння штрикнула ножицями.

Убезпечити себе від подібних випадків медики практично не можуть. Розмови про хоча б елементарні засоби самозахис­ту так і залишилися розмовами. Одно­значно вирішили, що не годиться разом із стетоскопом носити газовий балончик. Медики сподівалися, що їдуть на викли­ки, аби допомогти хворому. Але існує не­гласне правило, так би мовити «для вну­трішнього користування»: якщо є загроза життю та здоров’ю персоналу і немає за­грози життю пацієнта, без міліції до такої квартири не заходити. У диспетчерських навіть існують списки неблагонадійних адрес. Хоча відмовити у виклику диспет­чери не мають права. Бригада вже на міс­ці з’ясовує: лікувати чи тікати.

Лікарі «швидкої» зізнаються, що пра­цюють на свій страх і ризик. «Ми навіть на міліцію іноді сподіватися не можемо. Нас викликають на якусь бійку, де повно неадекватних людей. Але ми на місце прибуваємо раніше, ніж міліція», – ді­литься лікар «швидкої» із 30-річним ста­жем. Інші зізнаються, що серед праців­ників «швидкої» існує свій чорний спи­сок, який вони намагаються передавати один одному. Це зазвичай квартири, що слугують притулком для наркоманів, п’яниць та бомжів. Хоча, кажуть, небез­пека може чатувати всюди. Бабуся, у якої раптом піднявся тиск, може запро­сто вдарити своєю палицею по голові лі­каря, бо той, як їй здалося, довго їхав.

Звісно, до бабусі, у якої здали нерви, міліцію викликати зайве. А от за іншими адресами, мабуть, варто. В міліції, із сво­го боку запевняють, що на лікарів напа­дають рідше, ніж на звичайних громадян, тож мотивів для хвилювання не вбача­ють. А задля абсолютного спокою радять кожну бригаду оснастити мобільною сиг­налізацією. Кажуть, треба подумати над забезпеченням лікарів кнопками екстре­ного виклику правоохоронців.

Поки що медики за сумнівними адреса­ми входять з увімкненими мобільними те­лефонами. Якщо раптом непереливки, во­дій карети «швидкої» має викликати мілі­цію. От тільки питання, чи встигне мілі­ція врятувати від ножа чи льодоруба.

Значно безпечніше, кажуть самі фель­дшери та медичні сестри, на виклик ви­їжджати більшим складом. Та це поки що утопія. Людей і так бракує, а останні­ми роками звільняється ще більше, бо працювати і невигідно, і небезпечно. Ме­дики не почуваються захищеними, і ця проблема зачіпає практично всі станції швидкої допомоги, як у великих, так і малих містах. А самих лікарів ніхто і не питав, що їм дійсно потрібно для само­захисту. А варто було б.

ЗАХИСТ МЕДИКІВ – СПРАВА САМИХ МЕДИКІВ?

Після низки гучних і трагічних випад­ків немає сумнівів, що нагально потрібні реальні зміни. Медики бідкаються: їм кон­че необхідна реальна допомога. Найпер­ше, кажуть вони, якомога швидше склас­ти реєстр психічно хворих та соціально небезпечних осіб. До такої групи пацієнтів бригади «швидкої» мають виїжджати в обов’язковому супроводі міліції. Чим швидше розпочне таку роботу центральна диспетчерська, тим краще і безпечніше працюватимуть медики: кожен небезпеч­ний виклик матиме свою «кредитну» істо­рію і бригади зможуть оперативно реагу­вати та вживати необхідних заходів ще до прибуття за викликом. Крім того, наголо­шують медики, автомобілі «швидкої» не­обхідно обладнати тривожними кнопка­ми. Грошей на такі нововведення потрібно не так уже й багато. Ціна питання – від 300 грн на місяць. І близько тисячі – на вста­новлення обладнання. Якщо зважити, що лікарям доводиться щодня госпіталізува­ти буйних та нетверезих пацієнтів, таке обладнання комусь врятує життя та збере­же здоров’я.

Якщо до агресивного чи п’яного хворо­го приїжджає лікар-чоловік, він може за­хистити себе, а от лікарі-жінки іноді зму­шені втікати. І хоча в більшості бригад «швидкої» діє правило: в жодному разі не вступати у конфлікт з неврівноваженими пацієнтами, це спрацьовує не завжди.

У незалежній профспілці працівників швидкої допомоги була ідея, аби лікарів прирівняти до правоохоронців стосовно відповідальності за напад на них, навча­ти бригади «швидкої» елементам руко­пашного бою, робити їх змішаними, аби чоловіки могли в разі потреби захистити жінок, увести індивідуальні захисні засо­би: газові балончики, електрошокери.

Схоже, цю ідею от-от підтримають на­родні депутати. В усякому разі, на недав­ніх парламентських слуханнях про це го­ворили багато. Голова Комітету з питань охорони здоров’я Тетяна Бахтєєва на бри­фінгу у Верховній Раді заявила: «Праців­ники швидкої медичної допомоги пови­нні мати при собі або газові балони, або електрошокери, або, можливо, обов’язково супроводжуватися міліцією тоді, коли медики впевнені, що їдуть на ви­клик до людини, яка перебуває на обліку в психіатра». Вона повідомила, що вже за­кінчує роботу над відповідним законо­проектом, який можуть зареєструвати в парламенті протягом кількох днів. Із тими нововведеннями, про які говорила пані Бахтєєва, працівникам «швидкої» працюватиметься спокійніше.

Головне, стверджують медики, що про­блемою зацікавились на найвищому рів­ні. Ймовірно, щось зміниться у законо­давстві в питаннях безпеки лікарів. У вся­кому разі, служба швидкої допомоги на це розраховує. Та попри всі негаразди й екстремальні ситуації лікарі «швидкої» зізнаються, що свою роботу люблять. Про­сто в неї – особливий характер.

Коментар Вікторії Коваль, голови Профспілки працівників охорони здоров’я України

Наша профспілка вкрай стурбована статисти­кою протиправних за­махів на життя і здоров’я медичних працівників, яка, на жаль, з року в рік зростає. Це свідчить про ціл­ковиту незахищеність праців­ників охорони здоров’я, осо­бливо бригад екстреної ме­дичної допомоги, при вико­нанні ними своїх службових обов’язків. На жаль, у таких випадках правоохоронні ор­гани рекомендують медикам звертатися до суду в приват­ному порядку.

Ми вже давно порушуємо пи­тання, зокрема у Верховній Раді, щодо правового захисту професійної діяльності мед­працівників, який потребує термінового законодавчого врегулювання. Крім того, на­зріла необхідність створення системи правового захисту працівників галузі. Наші про­позиції такі: встановити кри­мінальну відповідальність громадян за протиправні дії (погрози, насильства та зама­хи на життя, захоплення в за­ручники). У цьому питанні статус лікарів має бути при­рівняний до статусу працівни­ків правоохоронних органів.

Під час нещодавніх парла­ментських слухань ми знову звернулися до народних депутатів України. Сподіваю­ся, цього разу вони нас почу­ють та підтримають. Ми не можемо ризикувати здоров’ям, а то й життям наших працівників.

16.06.2013

Раїса ЧИРВА, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини