ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Збільшення мінімальної зарплати – перевага для працівників та економіки

 У редакції газети «Профспілкові ві­сті» відбувся круглий стіл з питань мінімальної зарплати в 2014 році. Профспілковці, урядовці, науковці та журналісти намагалися відпові­сти на запитання: яким має бути розмір мінімальної зарплати в Укра­їні і чому її підвищення так важливе не лише для економіки, а й для збе­реження генофонду країни?

АКТУАЛЬНА ТА БОЛЮЧА ТЕМА

Учасників круглого столу було запро­шено не випадково. Адже для того, щоб виробити найкраще рішення, потрібно дізнатися думку як зацікавлених сторін, так і експертів. Профспілкову сторону представляли заступник Голови Федера­ції профспілок України Сергій Кондрюк та завідувач відділу оплати праці депар­таменту виробничої політики та колективно-договірного регулювання Олена Морозова. Від уряду була присутня начальник відділу Департаменту з питань зарплати та умов праці Міністер­ства соціальної політики Неля Синько. Науковців представляли завідувач кафе­дри економіки підприємства та еконо­мічної теорії Академії праці і соціаль­них відносин ФПУ, доктор економічних наук, професор Марія Коденська та до­цент кафедри економіки підприємства та економічної теорії АПСВ, кандидат економічних наук Інна Шевченко. Феде­рація роботодавців України пообіцяла надіслати письмові відповіді на постав­лені запитання. Після надходження цих відповідей редакція газети обов’язково надрукує їх.

Готуючись до зустрічі, оглядачі «Профвістей» підготували низку запи­тань для запрошених. Перше стосувало­ся нових підходів, які запропоновано для визначення розміру мінімальної заро­бітної плати в 2014 році під час перегово­рів між соціальними партнерами. Друге запитання порушувало проблему сімей­ної складової при нарахуванні мінімаль­ної зарплати. Адже згідно із Конвенцією МОП № 131 «Про встановлення мінімаль­ної заробітної плати з особливим враху­ванням країн, що розвиваються» при ви­значенні мінімальної заробітної плати належить враховувати, крім іншого, по­треби сім’ї працівника. І нарешті, сторо­ни визначали, що, власне, потрібно зро­бити, щоб мінімальна зарплата в Україні забезпечувала нормальне відтворення робочої сили? Які першочергові заходи потрібно для цього провести?

Усі ці питання було ретельно опрацьо­вано, діалог виявився жвавим та кон­структивним, і, схоже, зусиллями всіх сторін проблема підвищення зарплати зрушить з мертвої точки.

ПРАЦЮЮТЬ, АЛЕ БІДУЮТЬ

За 22 роки незалежності України нам так і не вдалося вийти на показники хоча б радянських часів. Ані за тривалістю життя, ані за обсягами виробництва, ані за рівнем зарплат та пенсій. Крім того, ми катастрофічно відстали від інших країн, з якими після розвалу СРСР були майже на рівних умовах, зокрема Поль­щі й Угорщини. А проблема в тому, що наші співвітчизники не отримують на­лежної винагороди за свою працю. Між тим, ще класик економічної теорії Адам Сміт стверджував, що недоплата навіть одного цента зарплати перетворить на­віть найбагатшу країну на злиденну.

Саме з цього твердження розпочав свій виступ заступник Голови ФПУ Сер­гій Кондрюк. «Ми мали ввійти до п’ятірки найпрогресивніших країн Євро­пи, а наразі пасемо задніх, конкуруючи хіба що з Молдовою. Але ми вже переко­налися, як багато залежить від рівня життя, що забезпечується гідною заро­бітною платою. Саме через низьку зарплату ми лідируємо в світі за наявністю «соціальних» хвороб, таких як туберку­льоз. Якщо цей процес не зупинити, то кількість людей за межею бідності зрос­татиме», – зазначив він.

Найголовніше, що багато бідних се­ред тих, хто працює. Особливо це стосу­ється працівників бюджетної сфери. Аби заробити мінімальну пенсію, людина має отримувати зарплату щонайменше 2200 грн. А це майже вдвічі більше, ніж сьогоднішня мінімальна зарплата. То що ж робити бюджетникам – лікарям, вчителям та іншим? Їхня праця матері­ально знецінена, і немає жодного стиму­лу виконувати свою надважливу роботу якісно і фахово.

Те саме стосується і працівників на виробництві. Голодний робітник, який не в змозі забезпечити ані себе, ані роди­ну, не спроможний виробляти якісну конкурентоспроможну продукцію. Адже якщо в розвинених країнах частина зарплати в собівартості продукції стано­вить 50–60%, то у нас – близько 7–9%. І ро­ботодавці не поспішають змінювати цей показник у бік зростання.

ЩО Ж РОБИТИ?

У Міністерстві соціальної політики, схоже, добре розуміють проблему. І на­магаються її вирішувати. За словами Нелі Синько, за останній рік міністер­ству вдалося вийти за межі інфляційно­го показника при підвищенні мінімаль­ної зарплати.

«При прогнозному індексі інфляції 4,8% ми зробили крок і підвищили міні­мальну зарплату на 7,9%. Наразі ми роз­робляємо план наступних дій, аби не втрачати позитивну динаміку. Ми керу­ємося Конвенцією МОП № 131, чинним національним законодавством. Зважаю­чи на те, що існує стратегічний план України щодо євроінтеграції, ми маємо привести законодавчі норми, в тому чис­лі з оплати праці, до європейських стан­дартів. Нещодавно були оприлюднені прогнозні показники, з урахуванням яких ми маємо намір підвищити заробіт­ну плату більше, ніж на індекс інфляції, як пропонують роботодавці», – зазначи­ла Неля Синько.

У профспілок є два варіанти, як розв’язати цю проблему. Один – ради­кальний, інший – поетапний. Сергій Кон­дрюк зазначає, що революційний метод хоча й справить ефект холодного душу, але така шокова терапія піде економіці лише на користь. «Для української еко­номіки підвищення зарплати в 2–2,5 раза протягом року є не просто нешкідливим, а й навпаки, корисним за всіма економіч­ними показниками. І бюджет виграє: з кожної підвищеної гривні зарплати до бюджету країни надійде 1,2–1,3 грн. Од­нак з огляду на колосальну протидію біз­несменів, які представлені у Верховній Раді, потрібні поетапні дії», – зазначив він.

Це підтверджують і економісти. На думку Марії Коденської, розвиток укра­їнської економіки дозволяє суттєво збільшити розмір мінімальної зарплати. «Потрібно підвищити зарплату на той рівень, який дозволяє розвиток економі­ки. Розмір нашого ВВП дозволяє її підви­щення не на десятки, а на сотні гривень. І ми можемо це зробити. В такий спосіб ми стимулюватимемо розвиток зайня­тості і виробництва», – заявила експерт.

Як повідомила Олена Морозова, «по­міркований» план від ФПУ передбачає підвищення розміру мінімальної заро­бітної плати в чотири етапи протягом трьох наступних років. Адже саме на три роки плануються усі макропоказники. У межах першого етапу мінімальна зарплата має відповідати фактичному про­житковому мінімуму, визначеному Мі­ністерством соціальної політики, з ура­хуванням податку на доходи фізичних осіб. Другий етап передбачає, що міні­мальна зарплата з урахуванням податку на доходи фізичних осіб відповідатиме фактичному прожитковому мінімуму, в складі якого вартість продуктів харчу­вання повинна складати 40–45%. На тре­тьому етапі мінімальна зарплата має включати в себе сімейну складову, щоб працівник мав можливість забезпечити не тільки себе, а й членів своєї родини. Нарешті, на четвертому етапі працівник має заробляти достатньо, аби інвестува­ти кошти – в освіту, медицину, житло тощо. Етапність таких кроків повинна визначатись динамікою прогнозних ма­кропоказників, зокрема зростанням або падінням ВВП. Розмір мінімальної заро­бітної плати не повинен виходити за межі 45–50% середньої зарплати для за­безпечення мотивації до кваліфікованої праці.

У ФПУ говорять про існуючі позитив­ні тенденції. Адже Мінсоцполітики є на­дійним партнером профспілок: разом з міністром Наталею Королевською вони готують модернізацію базових соціаль­них стандартів. Аби прожитковий міні­мум, до якого прив’язується мінімальна зарплата, був не злиденним, а врахову­вав цивілізаційні вимоги.

За словами Сергія Кондрюка, хоча останні переговори із соціальними парт­нерами дещо тривожать, але надію на покращення ситуації не втрачено. «Ми провели цикли переговорів щодо бюдже­ту на 2014 рік. Поки що рекомендації ро­ботодавців такі: мінімальна зарплата має підвищитися тільки на рівень інфля­ції. Тобто заморожена, бо українці не зможуть споживати більше», – зазначив заступник Голови ФПУ.

За його словами, надія покладається на гаранта Конституції – Президента, який спроможний вийти із вагомими со­ціальними ініціативами. І що при фор­муванні Державного бюджету на 2014 рік влада віднайде можливість почути проф­спілки. Нехай і не за радикальним, а за «поміркованим» сценарієм.

ВЕЛИКА БРЕХНЯ ПРО МАЛЕНЬКУ ЗАРПЛАТУ

 Питання підвищення мінімаль­ної заробітної плати часто тор­педують керівники підпри­ємств. При цьому слід зазна­чити, що частина українського бізнесу є соціально відповідальною, сплачу­ючи своїм працівникам досить висо­ку тарифну ставку, а також різного роду надбавки. Проте на більшості підприємств працівники перебува­ють на правах мало не кріпаків. Аби вимагати від них якнайбільше, а пла­тити щонайменше, роботодавці йдуть на різного роду хитрощі, на­приклад вишукують надумані приво­ди для звільнення або переводу на неповний робочий день. Один із спо­собів – людину оформляють на бу­цімто чотири години на місяць. З від­повідною платнею. При цьому вона працює по 10 годин на день. Тобто не лише приховуються податки, а й екс­плуатуються працівники.

У небажанні підвищувати заробітну плату працівникам роботодавці скаржаться на велике податкове на­вантаження фонду оплати праці. Але ж вони «забувають» зазначити, що всі ці витрати потім закладаються у собівартість продукції і впливають на її кінцеву ціну. Крім того, кожен споживач, купуючи товар, обов’язково сплачує ПДВ, який згодом відшко­довується підприємцям.

Окрема порція неправди надходить і з Верховної Ради. Депутати маніпулюють із прожитковим мінімумом, від якого залежить розмір мінімальної зарплати, штучно в кілька разів занижуючи його порівняно із загальноприйнятними су­часними вимогами. Крім того, народні обранці «забувають», що за рекомен­даціями МОП, розмір мінімальної зарплати має складати 2,5 прожитко­вого мінімуму, а не один.

Нарешті, ще одна велика брехня, яку поширюють опоненти підвищення мінімальної заробітної плати. Мов­ляв, українці так мало заробляють, бо не вміють працювати. Але ж про­дуктивність праці можна вирахувати за простою формулою. Якщо порів­няти, скільки виробляється ВВП на гривню української зарплати, а скіль­ки – на долар чи євро, то виявиться, що наш працівник виробляє в серед­ньому в 3–7 разів більше, ніж його колега в тій же Польщі або Німеччи­ні. А отже, за нинішньої продуктив­ності праці в Україні середня зарпла­та має бути вищою в 2–2,5 раза.

Відтак, настав час припинити міфотворення і навести лад у соціальній сфері, де останні 20 років панує справжній хаос.

09.06.2013

Раїса ЧИРВА, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини