СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

Вікові штрейкбрехери

Ну що таке жінка у 55 років? Хіба стара, якій час іти на спочинок? Та в такому віці можна ще не тільки ефективно працювати, використовуючи накопичений за довгі роки досвід, а й зауважувати на собі погляди чо­ловіків! Але це – якщо маєш непильну роботу під кондиціонером. Проте не всі жінки – офіс­ні працівники. Фізична праця виснажує, і після роботи за­лишається єдине бажання – виспатися. То ж що мають робити жінки на виробництвах, якщо пенсійний вік таки буде продовжено до 60?

Наші жінки помирають раніше чоловіків

Під час обговорення пенсійної реформи скла­дається враження, що дані, які наводять фа­хівці дослідних центрів, найвищих законодавчих і виконавчих органів, екс­трапольовані на життя великих міст. Можливо, тому що функціонують вони в столиці?

В яких умовах живе і яким чином виживає найбільша частина на­селення України в неве­ликих містах, селищах і селах, для представників згаданих громадських ін­ституцій стає відкриттям під час їхніх поодиноких відряджень у глибинку. Але саме там набуває ре­альних обрисів «живе» робоче місце: якщо воно є – можна будувати плани на майбутнє; якщо немає – доведеться податися на заробітки або перебивати­ся випадковими підробіт­ками, очікуючи вакансії, адже за кожним робочим місцем у населених пунк­тах, де залишилося одне-два активно працюючих промислових підприєм­ства, черга.

– Окрім нашого, інших великих підприємств у місті немає, – розповідає Тетяна Маркело, голова профкому ВАТ «Корюків­ська фабрика технічних паперів», що розташова­не в Корюківці Чернігів­ської області (населення – 13 тисяч Авт.). – Щоб працівники вчасно йшли на пенсію, звільняючи ро­бочі місця для молодих, зацікавлюємо їх вихід­ною допомогою. А тра­пляється, що батько або мати доробили до пенсії і йдуть до керівництва із проханням: візьміть на моє місце сина або дочку.

Перебуваючи у відря­дженнях, подібні історії ми чули в багатьох містах із моновиробництвом Ки­ївської, Житомирської, Луганської, Донецької, Миколаївської, Львів­ської та інших областей.

Алчевськ Луганської області – не найменший населений пункт. Там мешкає 113 тисяч, але про­блеми ті самі. Після того як закрилися з десяток підприємств, у тому числі хлібозавод, пивзавод та швейна фабрика, усе жит­тя зосередилося навколо металургійного комбіна­ту й коксохімічного заво­ду, а основною проблемою батьків стало працевла­штування дітей. Навіть тих, хто закінчив філіал Донбаського державного технічного університету в Алчевську. На всіх но­воспечених інженерів по­сад не вистачає. Якщо по­щастить, оформляються електромонтерами, слю­сарями тощо.

– У нашому цеху із 350 осіб половина – жінки, – розповідає голова цехово­го профспілкового комі­тету, бригадир з обробки металу Тетяна Перерва. – Робота, звісно, не жіно­ча, навіть назви професій «чоловічі» – машиніст крана, сортувальник, об­роблювач дефектів мета­лу, правильник прокату. Але чоловіки на них не йдуть, тому що занадто низька оплата. А жінки й такій роботі раді, особли­во матері-одиначки, адже працювати в Алчевську ніде. Коли в нашому цеху з якоїсь причини при­пиняється виробництво, жінок відряджають на підсобні роботи. Прикро, що не було в мене фото-апарата, щоб зараз пока­зати вам, як мої дівчата – і 18-річні, й ті, хто старше – з кайлом та лопатами, у ватних штанах і куртках, на морозі розчищають до­роги від снігу, а влітку, знемагаючи від спеки, – прибирають залізничні колії.

На першу зміну вони йдуть, коли немає ще й шостої ранку, а діти сплять, додому з дру­гої зміни повертаються опівночі, коли діти вже сплять. А якщо дорогу замело і транспорт не хо­дить, то й пішки. А після зміни на втомлену мати чекають діти, домашнє господарство – і немає в неї ні покоївок, ні гувер­нанток. Яке здоров’я має бути в такої жінки? Чим харчується її сім’я при зарплаті у дві тисячі? Куди може поїхати від­почити? І скажіть, чи ви­стачить такій жінці сил, щоб ще й у 55–60 років підніматися на кран? І на­скільки це буде безпечно, бо й зір уже не той, і коор­динація, а внизу ж люди працюють?!

– У нас геть забули, що жінка – це мати, – про­довжує Тетяна Перерва. – що вона має займатися дітьми, мати час обійня­ти їх, поспілкуватися, допомогти знайти якесь захоплення, а не шприц і кульок із клеєм. Скажіть, чим я, приміром, завини­ла державі, що вона хоче примусити мене працю­вати ще п’ять років? Тим, що виховала двох дітей та дала їм вищу освіту? А що заборгувала їй наша Тетя­на Малярчук, оброблювач поверхневих дефектів ме­талу? Своїх двох дівчаток виростила. А тепер так склалося життя, що дове­лося усиновити трирічну дитину. От і гадаєш: якщо підвищать пенсійний вік, чи вистачить у неї сил і здоров’я поставити її на ноги?

Справді, у нас полю­бляють апелювати до статистики: жінки після виходу на пенсію живуть 23 роки, чоловіки – 14. Та коли Тетяна перераховує своїх знайомих, що віді­йшли в інший світ у 47–57 років, розумієш, що ці статдані – «середня тем­пература по лікарні». Бо до виснажливої праці до­дається й екологія. Кожна п’ята–шоста жінка, що мешкає у регіоні з розви­неною металургією, про­ходить через онкозахво­рювання.

Робочі місця на папері та в житті

Така ціна питання: на одній чаші терезів – життя й здоров’я, на іншій – від­рахування до Пенсійного фонду. Та при дефіциті ПФ у десятки мільярдів гривень підвищення віку жінок до 60 років зеконо­мить усього 554 млн грн (цифра, яка наводиться в пояснювальній записці до законопроекту)! По­годьтеся, ціна неадекват­на. До того ж за грубими підрахунками (в житті, звичайно, все складніше), кількість жінок, яким хо­чуть підвищити пенсій­ний вік, та кількість мо­лоді, що маює одержати своє перше робоче місце, приблизно однакова. Тоб­то якщо не буде створено нових робочих місць, мо­лоді люди залишаться безробітними.

Робочі місця взагалі розв’язують усі проблеми. Фахівці підрахували, що забезпечення 2 млн гро­мадян робочими місцями з офіційною середньою заробітною платою при­несуть 20 млрд гривень додаткових пенсійних відрахувань. Але споді­ватися на виникнення нізвідки такої кількості робочих місць, щонай­менше, наївно. Держава на це, як і на запуск но­вих виробництв, не має коштів. У бізнесу свої ін­тереси.

– Не слід думати, що внаслідок зростання об­сягів виробництва, при­міром, на 2%, зайнятість зросте теж на 2%, – гово­рить академік, директор Інституту демографії і со­ціальних досліджень ім. Птухи Елла Лібанова. – Виробничник хоч і повіль­но, але впроваджує нові технології, а їх наслідком завжди стає оптимізація (скорочення) чисельності працівників.

Несподіваним було твердження Елли Мар­ленівни про те, що в Україні взагалі не спо­стерігається надлишку робочої сили й нестачі робочих місць. За ста­тистичними даними, їх кількість майже одна­кова. Не вистачає лише робочих місць, які люди погоджуються зайняти, бо оплачуються вони принизливо низько. А ситуація в невеликих на­селених пунктах із моно­виробництвами потре­бує особливих рішень.

Тим часом уряд обіцяє приблизно 700 тисяч нових робочих місць. Їх заплано­вано створити за рахунок інвестицій. Відповідна програма інноваційно-інвестиційного розвитку до 2015 року, яка нарахо­вує 163 проекти на суму близько 368 млрд грн, роз­роблена та презентована міністром економічного розвитку й торгівлі Андрі­єм Клюєвим. Ми ж, у свою чергу, сподіватимемося, що ці інвестиції буде вкла­дено й у міста із хронічно незайнятим населенням. Щоб батьки не ставали на заваді своїм дітям.

Хто майже не працював, все одно їсть

На перший погляд, пенсія призначається більш-менш справедливо: хто має більший трудовий стаж та отримував більшу зарплату, тому призна­чається більший розмір пенсії. та через інфляцію вона швидко «худне», а індексація не дає належної компенсації.

– Розмір пенсії підвищується на коефіцієнт, який чомусь фактично відпові­дає 20% темпів зростання середньої заробітної плати, лише в межах про­житкового мінімуму для пенсіонерів та величини індексу споживчих цін, – розповідає про порядок індексації професор юрій маршавін. – також підвищення стосується пенсій, які отримують люди з невеликими страхо­вим стажем і розміром зарплати – до розміру мінімальної. Із часом (через 4–6 років) пенсії тих громадян, яким вони були призначені у великому роз­мірі, і тих, хто мав малий трудовий стаж і тому отримав невелику пенсію, зрівнюються.

Приміром, у 2005 році чоловік мав стаж 43 роки і заробітну плату, що вдвічі перевищувала середню. йому була призначена пенсія, скажімо, в розмірі 500 грн, що на той час становило 62% від середньої номінальної зарплати (у 2005 році – 806 грн). протягом п’яти років номінальна зарплата зростала в середньому на 24% на рік, а пенсію індексували на 4,8%.

У 2010 році середня зарплата становила вже 2100 грн, а пенсія нашого умовного чоловіка зросла лише до 638 гривень. ця сума – нижча за про­житковий мінімум для пенсіонерів, тому її підвищили до 706 грн, але тепер ці кошти склали лише 33% від розміру середньої зарплати.

Не створює мотивації до праці й існуючий мінімальний страховий (трудо­вий) стаж. Щоб отримати невеличку, але довічну пенсію треба пропрацю­вати лише п’ять років. ті, хто претендує на пенсію розміром з прожитковий мінімум, повинні заробити стаж 25 років (чоловіки) та 20 років (жінки). Але якщо людина почала працювати в 20–25 років, то до 60 років її стаж буде становити вже 35–40 років?! І це має враховуватися у новому пенсійному законодавстві..

Кількість жінок, яким хочуть підвищити пенсійний вік, та кількість молоді, що маює одержати своє перше робоче місце, приблизно однакова.

ЧОМУ ПЕНСІЙНА РЕФОРМА – ЦЕ ДОБРЕ І ЧОМУ – НІ

Юрій Маршавін, професор кафедри економіки та управління персоналом Інституту підготовки кадрів Державної служби зайнятості, проаналізувавши вплив пенсійної реформи на ринок праці, виділив п’ять чинників, на які не можна не зважати.

Дітей менше, ніж батьків. Із працездат­ного віку виходять найчисельніші вікові групи населення. так, у 1951 році в Україні народилося 858 тис. дітей, у 1959-му – 880 тисяч. тих, хто приходитиме їм на зміну, а це діти 1990–2000 років народження, вдвічі менше, бо саме в цей період народ­жуваність в Україні скоротилася із 657 тис. до 389 тис. осіб. отже, ринок праці щоріч­но до 2025 року буде поповнюватися все меншою кількістю молодих людей.

А нові робочі місця є? Щорічне збільшен­ня на півроку віку жінок, які виходять на пенсію, означає, що чисельність працюю­чих зростатиме кожного року на 180–190 тис. і за п’ять років збільшиться майже на 1 млн працівників. але це принесе очіку­ваний результат лише за умови створення додаткових робочих місць. Інакше жінки, що залишаться в числі працюючих, поз­бавлять молодь можливості працевлашту­ватися.

Кожен третій – нелегал. Збільшення зайнятості можна досягти й іншим спосо­бом, адже в Україні з понад 28 млн людей працездатного віку майже 8 млн перебу­вають поза легальною економікою. Біль­шість із них працює «в тіні», шукає кращо­го життя за кордоном, а частина взагалі не виходить на ринок праці. За статисти­кою, останніх відносять до тих, хто зневі­рився знайти роботу. податки та внески в державні соціальні фонди, в тому числі пенсійний, вони не сплачують. Є розра­хунки, за якими легалізація навіть частини їх зарплат може дати більший ефект щодо наповнення пФ та розміру пенсій, ніж збільшення вікового цензу.

Немає гідної зарплати – немає гідної пенсії. Люди перейдуть працювати в ле­гальну економіку, якщо заробітна плата тут буде не менша тієї, яку вони отриму­ють «в тіні». об’єктивно Україна за роз­міром зарплати, якщо її вимірювати в євро, опинилася на передостанньому міс­ці в Європі. І нічого не зміниться, поки де­ржава не змусить (чи не заохотить) бізнес, особливо великий, поступитися часткою прибутків на користь найманих працівни­ків.

Тільки для тих, кому «до 35». Може ста­тися, що жінок віком понад 55 років робо­тодавці почнуть звільняти і не дуже охоче приймати на роботу. мотивувати відмову та звільнення вони, звісно, будуть не ві­ком, а іншими причи­нами. Насправді ж уже давно в ого­лошеннях про вакансії серед голо­вних ви­мог до канди­датів за­значаєть­ся вік «до 35 років».

10.02.2011

Олена СУХОРУКОВА, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини