СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

День Перемоги – погляд крізь віки

 9 травня Україна відзначатиме 68-й День Перемоги. В усьому світі дивуються: чому лише пострадянські держави, та й то не всі, продовжують святкувати саме День Перемоги, а не День пам’яті та примирен­ня? Питання не зовсім риторичне. Проблема полягає у тому, що нинішні покоління не мають жодного уяв­лення, що саме вони святкують 9 травня щороку. Перемогу над Німеччиною, котра у Євросоюзі, куди ми так прагнемо, утримує лідерство? Здолання фа­шистської чуми? Але ж не можна, переконують істо­рики, понад сім десятиліть святкувати перемогу над тим, чого вже немає. Однак думки з цього приводу в українському суспільстві діаметрально різняться.

 ПАРАД, СТО ГРАМІВ І ЛОЖКА КАШІ

Ідея офіційно відзначати День Пере­моги в Радянському Союзі належить зо­всім не Сталіну, як іноді помилково вва­жають. Її втілили в життя через двад­цять років після травня 1945 року за часів Леоніда Брежнєва. Указом Президії Вер­ховної Ради 9 травня проголосили дер­жавним святом і вихідним днем. Його помпезне святкування з великими вій­ськовими парадами й патріотичною па­тетикою було покликане відродити «ве­лику перемогу радянського народу».

Радянську практику відзначати 9 Трав­ня підхопили країни соціалістичного та­бору. Так, у Чехословаччині запровадили День визволення країни Радянською армі­єю, святкування якого супроводжувалося численними подяками на адресу СРСР за визволення чехів і словаків від нацист­ського гніту. У Східній Німеччині з 1975-го до кінця існування НДР відзначали за радянською традицією День Перемоги за­мість Дня визволення, який до цього вша­новували 8 травня. Виходило, що німці святкували перемогу самих над собою.

Країни колишнього соціалістичного блоку після демократичних перетворень на початку 1990-х дуже швидко відмови­лися від радянського трактування завер­шення війни з Гітлером. Приміром, Че­хословаччина у 1990-му змінила попере­дню патетичну щодо СРСР назву свята на нейтральну – День визволення від фа­шизму, а наступного року перенесла його на 8 травня, як прийнято у Західній і Центральній Європі. І відмовилася від проведення грандіозних військових па­радів, обмежившись символічним по­кладанням квітів до могил і меморіалів жертв Другої світової війни.

Події 90-х на Україну вплинули мало. Ідеологічний багаж 9 Травня залишився невід’ємною частиною урочистих захо­дів з нагоди Дня Перемоги. Традиційний парад, «фронтові» сто грамів, польова каша в алюмінієвих котелках. Зачерпну­ти ложку традиційного варива під об’єктивами телекамер мали за честь найвищі військові й цивільні чини Укра­їни. Спробу Віктора Ющенка вмонтува­ти «національно-державницький» ком­понент у відзначення свята – «Наша пе­ремога – це свято української державнос­ті» забули, щойно прогримів останній залп святкового салюту.

Незважаючи на те, хто запровадив «День Перемоги», відкритим залишаєть­ся запитання – а яку і чию перемогу свят­кувати саме 9 травня? Акт про капітуля­цію нацистської Німеччини був підписа­ний за київським часом 8 травня о 23.43 (за московським – це на годину пізніше, вже 9 травня). Друга світова війна фор­мально завершилася 2 вересня. А україн­ці ще довго воювали…

От і виходить, що святкуємо День Пе­ремоги залежно від того, яка політична система влаштує. Бо перемогу виборю­ють солдати, а політичним виграшем чи програшем користуються політики. І вітчизняні – не виняток.

Коли незадовго до свята 9 Травня було ухвалено рішення про використання чер­воного прапора як офіційного символу Перемоги, чимало освічених людей в Україні, передусім історики, політологи, експерти, практично одностайно спрог­нозували абсолютно непередбачувані наслідки такого рішення. Їхні прогнози реалізувалися в найбрутальнішій і най­гіршій формі. Дивно, проте, що наслідки настільки нерозумного, явно не сприят­ливого для консолідації країни рішення, не виявилися очевидними із самого по­чатку для політичних сил, які із завзя­тістю, гідною кращого використання, втілювали в життя подібні ініціативи.

ПО ТОЙ БІК КОРДОНУ

Офіційно на Заході завершення Дру­гої світової війни називають Днем пам’яті та примирення, його запровади­ла Організація Об’єднаних Націй. На державному рівні жертв війни згадують у Франції, Чехії, Польщі, Норвегії та Литві. У багатьох країнах День перемоги над фашизмом відзначають 8 травня, а в країнах Британської співдружності – 7 травня. У Нідерландах визволення від німецьких загарбників відзначають 5 травня. У США це свято називається Victory in Europe Day (День Перемоги в Європі). Практично весь цивілізований світ відзначає 8 та 9 травня як Дні пам’яті та примирення.

Цього року пропозиція припинити офіційне святкування Дня Перемоги

 uaпролунала з Молдови. Депутати парла­менту пояснюють це «європейськими прагненнями Молдови». І нікого це не бентежить, жодних особливих збурень у Молдові не спостерігається. В Узбекис­тані ще з 1999 року 9 травня має назву День Пам’яті та Почестей.

На наших вітчизняних теренах ідея від­значати День пам’яті та примирення тільки-но набирає обертів. Політологи ра­дять підходити до теми зважено й обереж­но. Слід ретельно вивчити думки пересіч­них українців, проаналізувати настрої сус­пільства. Адже вони надто полярні, а тема вкрай делікатна. Партія ВО «Свобода» з часом планує скасувати святкування Дня Перемоги в Україні. Про це заявив народ­ний депутат від «Свободи» Андрій Іллєн­ко. За його словами, історична правда має рано чи пізно восторжествувати.

«Може, не відразу, але з часом. Для мене 9 травня – це день пам’яті насампе­ред. День пам’яті тих десятків мільйонів людей, серед яких було дуже багато укра­їнців, які стали жертвами цієї божевіль­ної м’ясорубки. Причому м’ясорубки, у якій насправді наших інтересів не було ні з тієї, ні з іншої сторони. Українці просто виявилися гарматним м’ясом. Що в цій ситуації святкувати?» – зазначив він.

У свою чергу, керівництво українсько­го уряду не погоджується з такою пози­цією. Прем’єр-міністр Микола Азаров вважає, що будь-яке намагання перейме­нувати День Перемоги – це образа пам’яті антифашистів, воїнів-союзників. Прем’єр побоюється, що це спровокує в країні нетерпимість і ворожнечу. Полі­тологи радять спершу провести ґрунтов­ні соціологічні опитування, аби з’ясувати думку народу з цього приводу. За вже проведеними дослідженнями виявилося, що 34% опитаних виступають за те, аби 9 травня Україна відзначала День Євро­пи. Бо сьогодні він реально є символом миру та єднання. Це той день, коли всі європейці, незалежно від своєї націо­нальності та громадянства, відчувають себе вільними у спільному «європейсько­му домі». Це день, коли всі європейці від­дають шану своїм спільним цінностям. То хіба ми не європейська держава?

ПАМ’ЯТЬ І ПРИМИРЕННЯ ПОТРІБНІ НАМ САМИМ

Треба змістити акцент – з перемоги на пам’ять, вважають помірковані люди. Лише тоді у суспільстві зменшиться так звана соціальна напруга, очиститься пам’ять, а молодь почне усвідомлювати й сприймати спільні європейські цінності.

Голова Спілки офіцерів України, пол­ковник запасу В’ячеслав Білоус зазначає: «Будь-яка війна завершується миром, і якщо в Севастополі українці поставили хрест примирення між воїнами Радян­ської армії та Вермахту, то настав час ши­рокого й глибокого мирного діалогу між братами всередині країни. Примирення найбільше потрібне для наших дітей і онуків, заради миру та стабільності».

Справді, у своїх серцях українці про­стили німців, японців, поляків, прости­ли практично всіх, хто був на іншому боці окопів. Не встигли чи не забажали простити тільки самих себе. Бо ветерани ВВВ не примирилися з ветеранами УПА. Скільки б не закликали їх політики по­дати один одному руку, не перекладати цю проблему на нащадків, справа руха­ється надто повільно. Можливість при­мирення поки що майже віртуальна.

За словами ветеранів УПА, немає жод­ного антагонізму між ними та ветерана­ми Червоної армії. Колишній боєць УПА Мирослав Симчич вважає, що штучну напругу створюють «так звані герої, які були в КДБ і каральних структурах, які нас били. З ними у нас антагонізм зали­шиться, доки будемо живі».

Відомий політик Ігор Юхновський пе­реконаний, що війни роблять не солдати, а політики. «Солдат мав виконувати нака­зи й бути вірним присязі. До того ж гасла УПА були тоді доволі логічними й близь­кими нашому народу. Люди ненавиділи як фашистів, так і «енкаведистів», а разом із ними й радянську владу. Отже, і в тих, хто воював у радянських військах, і в тих, хто служив в УПА, була своя правда. І якщо ми тепер живемо в одній державі, то всі минулі образи повинні забути».

Українці, які воювали в Червоній ар­мії, воювали за визволення від німецької окупації. Українці, які воювали в німець­кій армії, воювали за визволення від більшовицької окупації. Українці, які воювали в УПА, воювали і проти тих, і проти інших – за незалежну Україну. І тому кожен із них має свою пам’ять про Другу світову війну чи Велику Вітчизня­ну війну. Кожен має схилятися до «ну­льового варіанта». Тільки тоді люди, ко­трі стільки років ворогували один з од­ним, нарешті потиснуть руки і, ймовір­но, стануть побратимами. Рецепт прими­рення простий: знати й пам’ятати свою історію. Головне, аби в українців було бажання цим рецептом скористатися.

 НОВА СПІЛЬНОТА – НА ПОПЕЛИЩІ ВІЙНИ

 9   травня1950 року європейці скористалися історичним шан­сом покінчити зі старими чва­рами й розпочати об’єднання народів навколо спільних цінностей цивілізації. Саме цього дня міністр закордонних справ Франції Роберт Шуман представив усьому світові власне бачення майбутнього єдиної Європи – ключ до миру та добробуту на континенті. Це сталося тоді, коли люди ще не позбулися травм мину­лої війни, а Європа стояла на порозі третьої світової.

Цей шанс побачили видатні політики Шарль де Голль, Уїнстон Черчилль, Конрад Аденауер. Вони заклали основи майбутньої демократичної Європи, відкритої для всіх без винят­ку європейських націй. Трохи згодом вирішили заснувати цей день як День Європи. Даремне деякі політи­ки стверджують, що цей день «вига­дали» на противагу Дню Перемоги.

Це свято – нагадування про сміливу мрію, яка стала реальністю.

Для нас, українців, це свято – символ спільних цінностей, стандартів та іс­торії всіх націй європейського конти­ненту. Те, що ми відзначаємо його не 9 травня, як уся європейська спільнота, а трохи пізніше, може ви­правити майбутня історія держави. Бо інтеграція в Європейський Союз залишається безумовним пріорите­том державного розвитку та зовніш­ньої політики. Вороття у минуле не­має. Українці переконані, що тільки високі європейські стандарти дадуть можливість жити достойно, вільно й заможно. Вони надійно захищають свободу та безпеку народів. Ми на власні очі бачимо успіхи наших сусі­дів і сподіваємося, що й нам під силу досягти таких самих результатів і зробити крок назустріч розквіту.

Чимало українців не проти, аби 8 травня, як в усьому світі, вшанову­вати пам’ять загиблих у Другій світо­вій війні, схилити голови на знак по­шани до кожного воїна, який віддав своє життя, свідомо захищаючи укра­їнську землю від окупантів. А вже на­ступного дня – 9 травня – згадати, що ми – європейці, тож вітати всіх укра­їнців, погляди яких звернені до Євро­пи, до європейських соціальних стан­дартів. Ті, хто віддав своє життя за світле майбутнє своїх нащадків, без­перечно, були б не проти.

13.05.2013

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини