ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Свято праці по-українськи

 Його називають по-різному: День міжнародної солідарності трудящих, День праці, Першо­травень, Свято праці. Так само неоднозначно ставляться до свята пересічні українці. Одні відверто радіють з нагоди відпочити на по­чатку травня десять днів (або менше, залеж­но від розпорядження Кабміну), інші заклика­ють викреслити Першотравень з календаря, бо це – пережиток радянської доби. Хто з них ближче до істини, вирішили проаналізувати «Профспілкові вісті».

 НІЯКЕ ВОНО НЕ РАДЯНСЬКЕ

Ті, хто вважає День міжнародної солі­дарності трудящих винятково радян­ським святом, не просто помиляються, а не знають історії. Бо цей день бере поча­ток не з Росії і навіть не з Європи, а із Сполучених Штатів Америки. І сягає ко­рінням у ХІХ століття. 1886 року в Нью-Йорку, Філадельфії, Чикаго та інших містах США робітники вдалися до страй­ку проти 10–15-годинного робочого дня, вимагаючи зменшити його до 8 годин. Зупинилися всі підприємства, люди ці­лими сім’ями вийшли на вулиці. Страй­ком керували члени Міжнародної робіт­ничої асоціації. Власники фабрик і заво­дів не очікували таких велелюдних ма­ніфестацій. На третій день страйку один управляючий фабрикою винайняв штрейкбрехерів, які влаштували сутич­ку з працівниками. Найманець-провокатор кинув у демонстрантів бом­бу, а поліцейські, що прибули приборка­ти безлад, без попередження відкрили вогонь по протестувальниках. 6 робітни­ків було вбито, більше 50 поранено.

 А вже наступного дня поліція вдер­лась до робітничих клубів, друкарень та помешкань і без ордерів арештувала «підозрілих», яких потім віддала до суду. Присяжним добре заплатили, попере­дньо роздавши інструкцію: агітацію ро­бітників за об’єднання з метою захисту своїх прав прирівнювати до важкого кри­мінального злочину – убивства. Без жод­них докорів сумління присяжні одного­лосно ухвалили смертний вирок активіс­там робітничого руху. 5 ініціаторів пер­шотравневої демонстрації було засудже­но до страти, але робітників це не зупи­нило, а спонукало до активізації діяль­ності. Боротьба за скорочення робочого дня тривала попри зіткнення з владою.

Після цих подій І конгрес ІІ Інтернаці­оналу в Парижі на честь загиблих амери­канських робітників ухвалив щороку відзначати 1 травня масовими демон­страціями. І в ході маніфестацій висува­ти соціальні вимоги, залежно від того, чого бракує робітникам.

Вперше широко відзначили цей день 1890 року в Австро-Угорській та Росій­ській імперіях, Німеччині, Данії, Бель­гії, Швеції. Нині Першотравень не ото­тожнюють з боротьбою трудящих проти визискувачів, як було понад століття тому. Однак у більшості навіть благопо­лучних країн цього дня відбуваються по­тужні акції протесту. У переддень свята праці у Франції, Швеції, Німеччині, Пор­тугалії, Угорщині, Греції зводять симво­лічні барикади, профспілки виводять на демонстрації мільйони людей, доведе­них до відчаю так званими ліберальни­ми реформами.

ДЕНЬ ПРАЦІ ЧИ НАГОДА ВІДПОЧИТИ?

Пересічні українці по-різному став­ляться до цього свята. Вони з подивом сприймають інформацію, що вулиці міст Європи вкриваються червоними полот­нами. Але ж там люди розуміють, що червоний колір знамен – це не пережи­ток минулого, а реальний механізм, який може захистити від зниження зарплати, незаконного звільнення, інших економічних та соціальних негараздів. Нашим співвітчизникам здається, що ситі європейці у день 1 травня п’ють пиво, смакують бутерброди, влаштову­ють карнавали та виставки квітів. Але це не так! Яскравий приклад – маніфес­тації у Греції, яка, на жаль, останнім ча­сом перестала бути країною, де «є все». Цьогорічні протести обіцяють бути най­більш масовими. Для європейців, життє­вий рівень котрих набагато вищий, ніж у нас, Першотравень – привід до оцінки поточного моменту, до визначення над­то конкретних завдань на майбутнє, ре­альна й дієва можливість примусити зважати на себе, свої інтереси. Це кон­кретне збільшення обсягів своїх прав, насамперед економічних, це заклик до позитивних змін у суспільстві.

Чому б нам не прислухатись чи при­дивитись до Європи? Тамтешній робо­чий люд – від водіїв до пілотів, тільки-но відчувши загрозу обмеження своїх прав – скорочення зарплати або збільшення бодай на хвилини робочого дня, здатен паралізувати не тільки свою країну, а й увесь Євросоюз своїми страйками та ма­ніфестаціями.

Чи може пересічний українець ініцію­вати чи хоча б приєднатися до масових акцій протесту? Навряд. Наша робоча лю­дина, котра відчуває на собі всі принади сьогодення у формі мізерної зарплати, часто «в конвертах», відсутність реаль­них соціальних прав на навчання, ліку­вання, відпустку, боїться несподіваної реакції свого роботодавця: «Ви у нас від завтрашнього дня не працюєте, розраху­нок отримаєте в бухгалтерії». Тож за звичкою, усталеними традиціями відзна­чатиме «маївку» на дачі, городі чи просто на природі. Свято праці для переважної більшості наших співгромадян зазвичай перетворюється на традиційну пиятику. У диму пікніків якось не думається про сенс та символіку Першотравня.

До речі, святкування на природі – не такий уже радянський атрибут, як нама­гаються представити. Традиція виїжджа­ти цього дня на природу, збирати квіти, прикрашати ними свої будинки народи­лася задовго до виникнення свята світо­вого пролетаріату. Здавна 1 травня було святом весни. У Росії ще в часи Петра I цей день був неробочим, а саме свято зва­лося «маївка». Його дуже приємно про­вести за містом, коли оживає природа, а все довкола розцвітає і відроджується. Тож цій традиції набагато більше років, ніж подіям у Чикаго. За радянських часів маївки були офіційною формою колек­тивного відпочинку. З цією традицією не розлучається й Україна. Зважаючи на кількість вихідних на початку травня, куди ще й свято Великодня додалося, ма­ївка цьогоріч затягнеться.

А мало б бути дещо інакше. Адже 1 травня – це гарна нагода звернути по­гляд на барометр суспільних настроїв, оцінити рівень трудових відносин, мож­ливості гідного життя і гідної праці.

УКРАЇНЦІ – НАЦІЯ НЕРОБ?

Відпочивати чи не відпочивати на травневі свята – це питання давно пере­йшло в ранг важливих. І думки громадян з приводу 10 вихідних днів різняться. Одні вважають, що ми насправді багато працюємо, тож заслуговуємо на позапла­нову відпустку. Просто наша праця не відповідає очікуваному результату че­рез застарілі підходи до вирішення низ­ки бюрократичних, юридичних, еконо­мічних аспектів. Відтак виробляється звичка ставитись до роботи без належної поваги. Натомість – надмірна жага до ка­нікул чи низки вихідних.

Інші дещо категорично наполягають, що нам треба більше працювати, а не від­почивати. Як заявив хтось із політиків: ми чемпіони світу з відпочинку, але не роботи. Через це частина свідомих укра­їнців і звернулась за роз’ясненнями до чиновників: чому в травні країна так ба­гато відпочиває, коли потрібно активно працювати. І взагалі, чи не час скасувати всі свята так званої радянської доби? У тому числі Першотравень?

Прем’єр-міністр України Микола Аза­ров переконаний, що цього робити не слід, оскільки 1 травня є неробочим днем не тільки в Україні, а й у багатьох євро­пейських країнах. Тож уряд ухвалив роз­порядження, згідно з яким «з метою ра­ціонального використання робочого часу, а також для створення сприятли­вих умов для святкування 1 і 2 травня Дня міжнародної солідарності трудящих та 9 травня Дня перемоги» буде перене­сено кілька робочих днів. Так, робочий день 3 травня, що припадає на п’ятницю, перенесуть на суботу 18 травня, а 10 трав­ня (теж п’ятницю) – на суботу 1 червня. Нинішнього року до купи вихідних до­даються Великодні свята. Через це укра­їнці відпочиватимуть 1, 2, 3, 5 і 6 травня, а також 9, 10, 11 і 12 травня.

70,49% українців вважають достат­ньою кількість офіційних вихідних днів, які цього року припадають на травневі свята. Більшість з них (39,14%) в святкові дні відпочиватимуть в Україні, а 7,67% – за кордоном. 30% опитаних у День між­народної солідарності трудящих плану­ють смажити шашлики на природі в колі рідних та друзів, а 8,22% садитимуть на дачі картоплю. 14,72% ще не визначили­ся з тим, як проводитимуть травневі свята.

«Травневі вихідні – це добре, бо люди мають можливість посадити городину, допомогти батькам, які живуть у селі, і поспілкуватися з рідними, – вважає гро­мадський діяч Олександр Романцов. – Символіка травневих свят за Союзу мала ідеологічну основу боротьби трудящих за свої права, хоча насправді це було вихва­лянням соціалістичного способу життя перед «загниваючим» капіталістичним. Нині інші часи, інші цінності, інші гасла. Та я певен, що одного дня, навіть коли він позначений червоним у календарі, зама­ло, аби вирішити всі проблеми, пов’язані з працею. Разом ми можемо зробити бага­то, щодня відстоюючи свою людську гід­ність. Ми можемо й зобов’язані боротися за свої права: право на працю і його гідну оплату, безпечну організацію виробни­цтва, можливість мати власне житло та безперешкодний доступ до охорони здоров’я і навчання. І за жодних обставин навіть не припускати думки, що ми є нацією нероб та ледарів».

 ДЕНЬ КАЛЕНДАРЯ – ЧЕРВОНИЙ ЧИ ЖОВТО-БЛАКИТНИЙ?

Що ж до української історії, на землях, які перебували під владою Австро-Угорщини, вперше це свя­то було відзначено у Львові 1 трав­ня 1890 року. А згодом, уже в 1905-му, коли під першотравневими пра­порами згуртувалися 10 тис. людей, демонстрації у Львові почали про­ходити регулярно. З роками соці­альні вимоги дещо затьмарило по­літичне забарвлення. А вже за часів СРСР змінилися гасла масових де­монстрацій. Радянські вожді запро­вадили нові агітки: боротьба з мілі­таризмом, заклики до всесвітньої революції. Головним гаслом на ба­гато десятиріч стало: «Мир! Труд! Травень!»

В Україні 1–2 травня – традиційно неробочі дні, попри те, що після розпаду Радянського Союзу почат­ковий сенс цього свята було втраче­но. Адже з 1992 року на території пострадянських країн його перейме­нували у День весни та праці. Історія святкування 1 травня на наших зем­лях не менш цікава, ніж американ­ська. Уперше як день міжнародної солідарності трудящих у Російській імперії його відзначали в Варшаві. Там відбувся 10-тисячний страйк ро­бітників. Відтоді перший день трав­ня відзначався новими демонстраці­ями та політичними вимогами. У 1901 році масові акції протесту під гаслами «Геть самодержавство!», «Нехай живе республіка!» пройшли в Петербурзі, Тбілісі, Гомелі, Харкові й інших містах. А наступного десяти­ліття в таких демонстраціях щороку брали участь до півмільйона праців­ників. Звісно, це були напівлегальні акції. Уперше відкрито й на закон­них підставах робітники вийшли на вулиці 1 травня 1917 року. А наступ­ного дня вся країна відзначала так звані «маївки» – масові гуляння на природі.

Востаннє першотравнева демон­страція на теренах Союзу РСР про­йшла 1990 року. А через два роки День міжнародної солідарності пе­рейменували у Свято весни та пра­ці. Ще через рік святкування Пер­шотравня у Москві закінчилися тра­гедією: уперше за 76 років ОМОН цинічно розігнав мирну демонстра­цію трудящих. Одна людина загину­ла. В Україні, попри те, що свято вже не є таким знаковим для робіт­ників, профспілки вважають його дуже важливим. І байдуже, як його називати та під якими прапорами святкувати. Адже традиції понад 100 років, і скасовувати її на догоду хоч би яким політичним амбіціям не варто.

25.04.2013

Раїса ЧИРВА, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини