СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

Контракт на краще життя

 Перепиши квартиру на іншу людину – і решту життя проживеш щасливо. Такі умови пропонують самотнім пенсіоне­рам знайомі й незнайомі люди або фірми-посередники, що допомагають оформити так звані договори пожиттєвого утри­мання. «Профспілкові вісті» проаналізу­вали, наскільки вигідне й перспективне укладення таких контрактів.

 Інвестиція у майбутнє?

Щасливі пенсіонери, які радіють, що більше не треба працювати й можна про­сто жити для себе, займатися улюблени­ми справами, подорожувати – це картин­ка лише зі сторінок західних журналів. Адже в розвинених країнах люди похи­лого віку достатньо матеріально забез­печені, аби гідно прожити залишок життя.

В Україні ситуація геть інша. Мізерна пенсія, якої іноді не вистачає навіть на комірне, зубожіле життя. Добре, якщо людина похилого віку має дітей або ін­ших родичів, які їй допомагають. А якщо пенсіонер живе сам і не має на кого роз­раховувати?

Саме на таких пенсіонерів «полюють» фірми-посередники, надаючи допомогу в оформленні договорів пожиттєвого утримання. Вони мають спеціальні бази, які містять прізвища самотніх пенсіоне­рів чи сімейних пар, відтак і пропонують їм свої послуги.

 Що ж таке цей договір пожиттєвого утримання? Стаття 425 Цивільного ко­дексу України встановлює, що відповід­но до цього договору одна сторона – недієздатна за віком або станом здоров’я особа (відчужувач) передає другій сторо­ні (набувачеві майна) свою нерухомість, за що вона зобов’язується довічно утри­мувати відчужувача. Єдиного шаблону такого договору немає, адже в кожному окремому випадку прописуються різні умови, за якими людина погоджується віддати в чужі руки власну квартиру.

У чому полягає вигода для інвесторів? В умовах дорожнечі квартир вони діста­ють можливість отримати житло за тре­тину ціни; плюс видатки на утримання пенсіонера – не така й велика сума. Отже, інвестиція вигідна. Потрібно лише мати на руках гроші для першого внеску (ще й, звісно, особистий інтерес посеред­ника), ретельно виконувати умови дого­вору й запастися витримкою.

Як стверджують експерти, найбільше вигід від укладення такого контракту дістають саме пенсіонери. Адже вони забезпечують собі безбідне й безтурбо­тне життя. Принаймні так має бути в ідеалі.

Спершу пенсіонери отримують на руки велику суму. Зазвичай ідеться про 20–30% вартості квартири (як правило, 40–50 тисяч гривень). І потім – щомісяця – певну суму, яка щороку індексується відповідно до інфляції. До речі, пенсіо­нер може сам вирішити: чи отримувати всю суму відразу, чи просто збільшити обов’язкові платежі. Новий власник та­кож оплачує комунальні послуги, якщо це передбачено в договорі.

Крім того, завжди обговорюються осо­бливі умови – про догляд за людиною по­хилого віку. Вони стосуються відпочин­ку, лікування, харчування тощо. Все це має бути ретельно прописано у договорі, аби інвестор у майбутньому зміг довес­ти, що надавав усі ці послуги.

  Виселити бабцю

Знайти самотнього пенсіонера й за­пропонувати йому безбідну та щасливу старість за квартиру – доволі важко. Люди похилого віку вкрай недовірливо ставляться до подібних схем. І вони ма­ють рацію. Адже будь-які оборудки з не­рухомістю несуть із собою високий ри­зик шахрайства. Приблизно десять років тому преса рясніла жахливими історія­ми про те, як пенсіонерів обманюють, змушуючи підписувати договори, а піс­ля того їх позбавляють квартир.

Ось одна з історій, про яку довідалися «Профспілкові вісті». Пенсіонерка під­писала угоду з приємною молодою па­рою. Подружжя запевнило, що йдеться про договір пожиттєвого утримання. Це означає, що старенька житиме у своїй квартирі довіку, а молодята дбатимуть про неї і щомісяця сплачуватимуть пев­ну суму.

Якийсь час так воно й було. Молоді люди доглядали за бабусею, справно да­вали гроші. А потім вирішили вивезти стареньку «на курорт» – в один із пансіо­натів під Києвом. Та радість бабусі вия­вилася передчасною: повернувшись до Києва, вона з’ясувала, що у квартирі змі­нили замок на вхідних дверях. Вона ки­нулася до нотаріуса, який засвідчував договір, і виявилося, що бабця підписала не договір довічного утримання, а… до­говір дарування квартири. Тож за цим документом, нові володарі помешкання можуть розпоряджатися власністю на свій розсуд.

Такі історії – не рідкість. Найчастіше обманюють, підсунувши пенсіонерові не договір, про який ідеться, а інший – до­говір дарування. У такому разі пенсіонер виявляється безправним і змушений оскаржувати сумнівну оборудку в суді. І не факт, що суд візьме до уваги ці аргу­менти. Навіть порушити справу про шах­райство на такій підставі буде доволі  важко. Адже угоду укладено законно, підписувач був дієздатний і ніхто силою не примушував його підписувати документ.

Аби уникнути таких ситуацій, не слід довіряти випадковим перехожим, які звертаються до вас на вулиці або стукають у двері, пропонуючи укласти договорів довічного утримання. Для тих, хто зважується на це, потрібно дуже уважно прочитати документ пе­ред тим, як його підписувати, вимага­ючи стільки часу, скільки потрібно. Адже шахраї розраховують на те, що людина похилого віку має поганий зір, неуважна і її легко обдурити. А найкра­ще – це проконсультуватися з довірени­ми юристами. Тільки вони зможуть розгледіти підводні камені в докумен­тах і дати розумну пораду.

Чи вартий ризик справи?

Придбати квартиру за третину або й навіть половину її ринкової вартості – дуже спокусливо. Тож у цій ситуації до­говір про довічне утримання – непога­ний вихід. Але часто виявляється, що до шахрайства вдаються не інвестори, а власне пенсіонери. Звісно, що не всі люди похилого віку від початку праг­нуть обдурити майбутнього власника квартири. Але кожен, хто зважується підписати такий договір із самотнім пен­сіонером, небезпідставно побоюється: а раптом людина похилого віку передумає й оскаржить договір?

Трапляється і таке. Якщо літня люди­на насправді самотня, то їй і на думку не спаде махлювати із квартирою й домага­тися розірвання договору. Зазвичай ви­магають розірвати угоду родичі пенсіо­нера, які «раптом» схаменулися.

Іще десять років тому вчинити таку «підставу» з боку пенсіонера було досить легко. Адже договори довічного утри­мання старого зразка містили пункт про те, що, крім матеріальної допомоги пев­ного розміру, інвестор має надавати пен­сіонерові так звані «нематеріальні» по­слуги, як-от: навідуватися до нього, ку­пувати продукти й ліки, прибирати у квартирі тощо. Як правило, жодних до­казів, що інвестор насправді виконував цю частину договору, знайти було не­можливо. Отже, зухвалі родичі, оскаржу­ючи договір, доводили у суді, що набу­вач не надавав усіх послуг, зазначених у договорі.

З 2004 року, після внесення змін до Ци­вільного кодексу, почали укладати нові угоди, відповідно до яких щодо набувача помешкання встановлювалося зобов’язання лише робити щомісячні випла­ти. Про жодні нематеріальні послуги не йшлося. Відтак, суттєво зменшився ри­зик обману.

Інколи дітям або родичам пенсіонера вдається довести у суді неосудний стан колишнього мешканця квартири на мо­мент підписання угоди. Але від цього теж можна застрахуватися: перед укладан­ням договору власника квартири можна зобов’язати пройти огляд у психіатра.

До речі, такий огляд буде не зайвий іще з однієї причини. Якщо людина по­хилого віку має якісь психічні вади, то може накоїти лиха у квартирі: влашту­вати пожежу, затопити помешкання, від­крити газ тощо. У цьому разі, до речі, ін­вестору можна забути про своє майбутнє майно або про повернення грошей. Для того, аби не вскочити в халепу, потрібно завчасно переконатися, що людина, з якою укладаєте договір, не страждає на алкоголізм і психічно здорова. А також обов’язково застрахувати майно.

Ще один ризик, про який не можна не згадати: пенсіонер може на довгі роки пережити інвестора. І такі випадки непо­одинокі. Людина інвестує у житло, роз­раховуючи, що за кілька років отримає квартиру в повну власність. Але іноді трапляється так, що інвесторові, який утримує пенсіонера протягом десятків років, «дешева» квартира обходиться на­багато дорожче середньої ринкової ціни. І річ не лише у грошах: людина, що зва­жилася взяти на утримання пенсіонера, має запастися витримкою: люди похило­го віку іноді поводяться, як діти – такі ж примхливі й непередбачувані.

Чи вигідно інвестувати гроші у неру­хомість, укладаючи договори довічного утримання пенсіонерів? Однозначної від­повіді на це питання досі немає. Існують як очевидні вигоди такої угоди, так і сут­тєві ризики. Причому для обох сторін. По­дібні контракти можна порівняти з лоте­реєю: можна зірвати джек-пот, а можна втратити більше, ніж розраховуєш отри­мати. Зважитися зіграти у таку лотерею слід лише тоді, коли немає іншої можли­вості отримати житлову площу. Або ж вважати це довгостроковою інвестицією, приміром, у майбутнє житло своїх дітей, і не очікувати на швидкі результати.

 Міфи та реалії

Унаслідок браку інформації або поширення завідомо неправдивих відомостей завжди виникає безліч міфів. Ось найпоширеніші з них.

Чекати на звільнення кварти­ри доведеться близько чотирьох років.

Так обіцяють фірми-посередники, які допомагають укладати догово­ри довічного утримання. Насправ­ді ж ніколи не знаєш, як довго про­живе людина похилого віку. Траплялися випадки, коли відчу­жувач переживав кілька своїх утримувачів.

Набувач має право вимагати проведення медогляду свого під­опічного, аби довідатися про стан його здоров’я та «вирахувати» тривалість життя.

Неправда. Набувач не має права змушувати пенсіонера пройти ме­дичний огляд. Єдине, на що він може розраховувати – психіатрич­ний огляд, який визначить дієздат­ність людини.

Якщо відчужувач переживе набувача, то квартира поверта­ється у його власність.

Неправда. Якщо набувач помер за життя попереднього власника квартири, то права на нерухомість передаються прямим нащадкам померлого. Вони мають право від­мовитися продовжувати виконува­ти умови договору довічного утри­мання. Тільки у цьому разі майно повертається попередньому влас­нику.

Кошти, інвестовані у житло у такий спосіб, у будь-якому разі окупляться.

Не факт. Незважаючи на те, що здешевлення житла в нашій країні – з розряду фантастики, залиша­ється вірогідність того, що витрати на довічне утримання пенсіонера перевищать реальну вартість квар­тири.

Пенсіонер має боятися за своє життя.

Людина, яка інвестує у житло, має намір якомога швидше вселитися у нову квартиру. Оскільки такої на­годи довгий час може і не трапи­тися, то є спокуса допомогти ста­реньким відійти в інший світ. Тож слід усвідомлювати, що подібна схема інвестування у житло не пе­редбачає отримання швидких ре­зультатів. Тим часом державні ор­гани влади та правоохоронна сис­тема стоять на захисті людей похи­лого віку. За найменшої підозри на насильницьку смерть пенсіонера найперше міліціонер прийде до інвестора, який підписав угоду.

23.03.2013

Раїса ЧИРВА, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини