Закон про зайнятість є, зайнятості бракує

На початку 2013 року набув чинності Закон України «Про зайнятість населення». І робото­давці, й здобувачі пристойного робочого місця сподівалися, що запропоновані нововведення кардинально змінять ситуацію із зайнятістю населення. Однак революції не відбулося. За­бракло підзаконної нормативно-правової бази та поряд­ку застосування цих змін. Відтак спрогнозувати, як по­значаться новації на вітчизняному ринку праці, беруть­ся тільки відчайдушні експерти. Наше видання виріши­ло прислухатися до їхніх прогнозів.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПІДХІД ТА УКРАЇНСЬКА СПЕЦИФІКА

Свого часу закон про зайнятість нази­вали епохальним проривом у законодав­стві про працю. Головний ідеолог доку­мента Сергій Тігіпко авторитетно заяв­ляв, що «новий закон про зайнятість про­понує європейські підходи до подолання безробіття». Однак експерти вбачають у низці положень закону відвертий попу­лізм. Насамперед тому, що ці положення не забезпечено ні фінансуванням, ні про­зорими механізмами впровадження.

Заступник голови Комітету ВР з пи­тань соціальної політики і праці Павло Розенко, може, й занадто категоричний, але його думка збігається з позицією ба­гатьох дослідників ринку праці: «Закон не містить жодного реального механіз­му, який допоможе створити нові робочі місця. Безумовно, для кожної людини питання роботи дуже важливе. Але про­

блема полягає в тому, що ринок праці є, але люди в основному працюють у тіньо­вому секторі. Це пов’язано з корупцією, тиском на бізнес з боку державних орга­нів контролю і перевірки, а також неви­правдано високими ставками податків. І доки всі ці чинники існують, доти не­можливо забезпечити умови для того, щоб бізнес працював комфортно, у ле­гальному секторі, й створювати нові ро­бочі місця».

Експерт оприлюднює результати до­сліджень комітету, який він очолює, про те, що закон навряд чи виконає своє завдання стабілізувати ринок праці за справ­ді європейськими стандартами. Він не в змозі подолати системні проблеми цього ринку: безробіття, зарплати у конвертах і дисбаланс у стосунках «роботодавець – найманий працівник». Тільки розв’язавши ці глобальні проблеми, можна спо­діватися на позитивні зрушення на ринку праці. Бо решта бід, з якими намагається боротися держава, є похідними від них. Тож спершу слід ліквідувати причини, а наслідки зникнуть самі по собі.

Чому експерти так недовірливо нала­штовані до нового документа? Якими ар­гументами вони оперують? Найперше – зарплата у конвертах перекреслює будь-які спроби соціального захисту найманих працівникам. Адже всі виплати нарахо­вуються з розміру офіційної, тобто так званої «білої» зарплати, яка приблизно у три-чотири рази нижча від реальної.

Далі. Створення нових робочих місць – до чого заохочує новий закон, на думку експертів – зі сфери фантастики. Бізнес не створює нові робочі місця не тому, що не хоче. Він просто не може цього роби­ти. Через негативний бізнес-клімат, про­блеми з власністю, невиправдані пере­вірки з боку органів контролю. Малий бізнес таких ризиків просто не витримує. Врегулювати ситуацію можна лише тоді, коли в країні, нарешті, буде подолано таке ганебне явище, як корупція. Однак прогнозів, коли це станеться і чи ста­неться взагалі, жоден експерт не дає.

Цікаво, що міжнародні експерти ви­знають, що цей закон – один із найсучас­ніших у Європі. І навіть пропонують ін­шим країнам ознайомитися з підходами українського уряду до розв’язання про­блем із безробіття. Вітчизняні фахівці зазначають: те, що на папері, й те, що на­справді – це дві великі різниці.

БАЛАНС ЧИ ДИСБАЛАНС?

Пригадуєте вислів: «Якщо ви вважає­те, що ви нам платите, то думайте, що ми вам працюємо»? Можна було б посміяти­ся з дотепності жартівника, але… У бага­тьох регіонах країни ситуація з працевлаштуванням є украй критичною, від­так ті, хто потребують роботу, ладні при­стати на будь-які умови, зокрема погоди­тися на нелегальну чи напівлегальну роботу. Ці чинники унеможливлюють створення омріяного балансу між усіма учасниками ринку праці. Цьому заважає тотальна залежність працівника від ро­ботодавця. А такий дисбаланс має свої негативні наслідки. Найголовніший – він жодним чином не сприяє підвищен­ню продуктивності праці. Бідні, голодні й сердиті працівники аж ніяк не схильні

 до творчої праці. Навпаки –вони працю­ють з-під палиці або через безвихідь. Аналіз розвитку міжнародної європей­ської спільноти доводить, що творча пра­ця вільних людей значно ефективніша, тож немає чого дивуватись, що показни­ки ефективності праці наших громадян набагато нижчі, аніж середньоєвропейські.

Експерти стверджують, що жодне по­ложення закону про зайнятість не змі­нює існуючого балансу інтересів у бік позитиву. Вони переконані, що новації стосуються лише роботодавців. Адже їм буде компенсовано податкові зобов’язання, вони дістануть право зменшува­ти їх на власний розсуд. Для великих підприємств це немалі суми.

Не можна обійти ще одну проблему. Насправді на ринку праці пропозиція значно перевищує попит. Тож робото­давці й замовляють музику, і змушують танцювати під неї. Вони не хочуть брати на роботу тих, кому за сорок, не кажучи вже про старших людей, вигадують для них безліч додаткових умов до вакансії. Відтак – відмовляють претендентам на цілком законних підставах.

Ті, хто вивчає ринок праці, мають чи­мало запитань до багатьох положень за­кону. Особливо щодо розроблення дер­жавних цільових програм для створення нових робочих місць. Поки що ефектив­ність такого інструменту досить при­марна. Адже не розроблено порядку, роз­міру компенсації єдиного внеску, який би сприяв створенню нових робочих місць. Не визначено і так званих підйом­них для молодих фахівців, котрі поїдуть працювати в село. Немає відповідної по­станови з переліком спеціальностей для молоді, а «підйомні» у 8 тисяч гривень аж ніяк не вирішать проблем охочих змі­нити місто на село. До того ж у бюджеті Міністерства соціальної політики на цей рік не передбачено коштів ні на за­декларовану перекваліфікацію, ні на ви­плати молодим спеціалістам. Тоді кого насправді стимулює й захищає закон?

ПАСТКА ДЛЯ ПРЕТЕНДЕНТІВ

Експерти виявили ще одну ваду в но­вому законі. І застерігають, що це паст­ка для тих, хто шукає роботу. Йдеться про кадрові та рекрутингові агенції, які начебто покликані реально допомагати тим, хто потребує роботи. Не секрет, що на ринку працевлаштування діють від­верто шахрайські схеми виманювання у людей грошей. Відтепер кадровим аген­ціям заборонено брати з громадян гроші за послуги з пошуку праці. Натомість гонорари за працевлаштування мають платити виключно роботодавці. Тим ча­сом спритники швидко знайшли вихід, як не втратити «дармових» коштів: за­кон не забороняє кадровим агенціям на­давати інформаційні послуги. Звісно, за гроші, однак формально це не вважаєть­ся платою за працевлаштування клієн­та. Тож з набуттям чинності нового за­кону про зайнятість кадрові агенції тор­гуватимуть адресами вигаданих робото­давців і жодної відповідальності не не­стимуть. А обдурені претенденти не змо­жуть висунути жодних претензій до ка­дрових аферистів, бо все відбувається на законних підставах. Адже угоди не міс­тять жодного слова про працевлашту­вання, тільки про надання інформацій­них послуг. А дістала роботу людина чи ні – це кадрові агенції не обходить.

Тож статтю закону, де йдеться про стягнення штрафу з кадрових агенцій у десятикратному розмірі мінімальної за­робітної плати, якщо вони братимуть із громадян гроші, можна легко й безкарно обійти.

Працівник столичної кадрової аген­ції Іван Шевченко не приховує, як діє схема: «Раніше охочий працевлаштува­тися укладав з кадровою агенцією дві угоди: одну – за надання послуг (пошук роботи), другу – за інформаційно-консультативні послуги. Відтепер аген­ціям зручніше укласти одну угоду – про консультації, переклади чи інші послу­ги, за які можна законно стягати плату. Отож кадровим агенціям і рекрутинго­вим компаніям доведеться змінювати політику». Й схоже, уже змінили. Вина­хідливості вітчизняних посередників немає меж.

Не варто сподіватись на удачу й тим, хто згідно із законом має додаткові га­рантії щодо працевлаштування. Тим більше, що віднині список таких грома­дян відчутно розширено. Крім інвалідів, тепер перелік містить сиріт, молодь (при першому працевлаштуванні) та осіб, які звільнилися після відбуття покарання чи примусового лікування. Щодо останніх експерти одностайні: поки що немає жод­ного роботодавця, котрий би добровільно зголосився взяти у свою компанії люди­ну, котра мала проблеми з законом, по­при усвідомлення важливості й необхід­ності її соціальної адаптації. У питанні працевлаштування інвалідів також на­вряд чи щось зміниться. Лише небагато компаній реально залучають інвалідів до праці. Як правило, у штаті значиться необхідна кількість інвалідів, котрі ре­ально жодного разу не переступили поріг підприємства. Вони зазвичай отримують 400–500 гривень у конверті лише за те, що формально вважаються працевлаштова­ними. Не виключено, що нові категорії пільговиків братимуть на роботу за ста­рими, але випробуваними схемами.

А ось порада тим, хто мріє підзароби­ти за кордоном. Не варто довіряти посе­редникам, які обіцяють золоті гори за «пристойну» платню. Здебільшого посе­редники уникають офіційно оформляти охочих поїхати на роботу до Європи. На­слідки таких вояжів геть невтішні. За­звичай із закордонних заробітків україн­ці повертаються мало не каліками. Роз­раховувати на якусь компенсацію їм не доводиться.

У новому законі вперше закріплено поняття «рекрутинг», «аутстафінг», «аут­сорсинг». Експерти переконані, що це ще більше заплутає пересічних громадян, які хочуть працювати, прагнуть знайти роботу й зовсім не бажають поповнюва­ти лави безробітних.

 У 2013 році безробітних буде на 5,3 млн більше

Такі дані наводить Міжнарод­на організація праці у своє­му звіті про світові тренди зайнятості у 2013 році. Доку­мент називає такі світові тенденції:

1. Безробіття у світі зростає, а кіль­кість вакансій – скорочується. У 2012 році кількість безробітних у світі становила 197,7 млн осіб. МОП очікує, що цього року цей по­казник зросте ще на 5,3 млн осіб.

2. Зростає дисбаланс між вимога­ми роботодавців і кваліфікацією претендентів. У різних країнах сві­ту цей показник невідповідності варіюється від 5 до 30%. І це – одна з найголовніших причин дов­гострокового безробіття. Відтепер для того, аби знайти роботу, іноді доводиться кардинально зміню­вати сферу діяльності, і для біль­шості людей це великий стрес.

3. Усі країни світу констатують зна­чне зростання безробіття серед молоді – у середньому до 12,6%.

4. Тільки 60,3% працездатного на­селення у різних країнах світу – працює. За даними МОП, це най­нижчий рівень із 1991 року. При­чина – світова криза, що забрала 67 мільйонів робочих місць, які так і не було відновлено.

5. Продуктивність праці зменшу­ється. У всьому світі продуктив­ність праці зросла лише на 1,9% у 2012 році. Для порівняння, в 2011 році цей показник становив 2,9%, а у передкризові роки в серед­ньому продуктивність праці у світі зростала на 2,3%. Не відчули цьо­го уповільнення лише Північна Америка та деякі африканські країни.

6. Знизився відсоток бідності се­ред працюючих в усьому світі. При цьому зросла кількість «май­же бідних» працівників (які жи­вуть на суму від 2 до 4 доларів США на день), яких зараз налічу­ється 25,2%. Водночас збільшуєть­ся частка так званого «середнього класу» серед працівників, які жи­вуть на суму від 4 до 13 доларів США на день.

Щодо Східної Європи фахівці Між­народної організації праці вважа­ють, що головний негативний фак­тор у регіоні – це «сіра» зайня­тість. Майже в усіх країнах регіону спостерігається зростання цього показника за останні 10 років. За оцінкою МОП, в Україні цей показ­ник становить трохи менше 10%, в Росії – близько 15%, у Білорусі – близько 40%.