СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

День тривалістю у рік

20 лютого Україна відзначатиме День соціальної справедливості. Як і все прогресивне людство. Та для нашої держави весь 2013 рік має стати роком со­ціальної справедливості. В усякому разі, так заявив Президент України Віктор Янукович. Підставою для такої оптимістичної заяви виявилися сподівання глави держави, що «ефект від реформ та економіч­них досягнень має перетворитися на реальний фі­нансовий захист наших громадян». Чи всі поділяють такий оптимізм, з’ясовували «Профспілкові вісті».

ІСТОРІЯ ПИТАННЯ

У 2007 році на черговій сесії Генераль­ної Асамблеї ООН ухвалено резолюцію, що передбачає відзначення 20 лютого, по­чинаючи з 2009 року, Всесвітнього дня со­ціальної справедливості. Цей документ, підтриманий більшістю держав світу, мав стати важливим кроком для вирішен­ня таких наболілих проблем, як ліквіда­ція злиденності та бідності, забезпечення повної зайнятості, гідної праці, соціаль­ного добробуту та справедливості для всіх. Іншими словами, має існувати від­повідність між соціальним статусом і ре­альним становищем, працею і винагоро­дою за неї тощо. Вічне й законне прагнен­ня кожної людини, незалежно від того, в якому суспільстві вона живе.

Федерація профспілок України з наді­єю сприйняла ініціативу ООН. Однак знадобилося три роки, перш ніж проф­спілкові лідери «достукалися» до влади. Колишньому президентові Віктору Ющенку ідея відзначати в Україні День соціальної справедливості видалася дріб’язковою. На пропозицію запровади­ти щорічне відзначення в Україні 20 лю­того Всесвітнього дня соціальної справедливості відгукнувся у листопаді 2011 року Віктор Янукович.

Що означає відзначення такого дня на державному рівні? Найперше – привер­нути увагу суспільства, органів держав­ної влади, громадських організацій до вирішення питань соціальної справедли­вості, окреслити стратегію на її забезпе­чення. Однак усе це гарно в теорії. На практиці проблем набагато більше. Українська система соціального захисту має безліч проблем. Недостатній рівень захищеності з боку держави, недостат­ність, а почасти й відсутність культури соціальної відповідальності у великого капіталу, себто роботодавців. І байду­жість людей, нездатних до самоорганіза­ції та боротьби за свої законні права. Проблеми ускладнила й світова еконо­мічна криза, і невміння населення при­стосуватися до нових ринкових умов. Відтак рівень і якість життя пересічних українців стрімко знижується, за межею бідності опинилася більша частина на­селення. Розпочаті соціально-економічні реформи, зокрема адміністративна, податково-бюджетна, пенсійна, поки від­чутно не поліпшили життя та добробут населення. От і виходить, що у нас по­няття соціальна справедливість асоцію­ється швидше з несправедливістю. Хоча перше – одвічне прагнення людини, а друге – реальний стан речей.

Якщо людина працює з повною відда­чею, з високою продуктивністю, то вона має отримувати належну заробітну пла­ту. Це соціально справедливо, й у право­вих демократичних державах підтвер­джується практикою, соціально-економічними показниками, життєвими реаліями. Ми ж, виходить, лише на шля­ху до цього. І тільки зараз начебто почи­наємо розуміти, що низька зарплата – це демотивація до активної продуктивної праці, поступове знищення трудового потенціалу. Політика «дешевої праці» вже призвела до руйнації трудового по­тенціалу України, нечуваної еміграції, тінізації зайнятості, а в результаті – до масштабного зубожіння народу.

НЕДОСЯЖНА МРІЯ

Як власне українці відповідають на запитання «Чи є у нас соціальна справед­ливість?». Якщо говорити в цілому, то результати невтішні. Більшість схиля­ється до думки, що соціальна справедли­вість є, але ми її не відчуваємо. Певна категорія громадян вважає, що ми тіль­ки на початку шляху до соціальної спра­ведливості, однак чимало громадян на­лаштовані вкрай категорично, бо вважа­ють, що у нас немає соціальної справед­ливості. Для переважної частини україн­ського суспільства це недосяжна мрія.

Експерт з економічних досліджень Руслан Титов зауважує: «Людям відчут­но бракує головного – соціальної спра­ведливості. Вона є, але не у нас, в Украї­ні, а за кордоном. Це в європейських кра­їнах узяли всі кращі соціальні досягнен­ня радянських часів і використали на благо людей. Так, у Швеції, Австрії, Фін­ляндії, Франції, Німеччині діють соці­альні програми, які у нас запроваджува­лись іще в 70-ті роки. На Заході їх зуміли поєднати з ринковою економікою і діс­тали результат. А ми не можемо створи­ти елементарних умов, у яких має жити цивілізована людина».

Найбільше пересічні громадяни нарі­кають на несправедливість в оплаті пра­ці та пенсійному забезпеченні. Не може людина, яка працювала все життя, отри­мувати 1000 гривень пенсії, тоді як хтось за якісь примарні заслуги отримує в 30–40 разів більше. І в цьому – наочний вияв соціальної несправедливості.

Профспілкові активісти закликають до відновлення справедливості в зарпла­тах, пропонуючи закладати в них ціну людської праці, а не економічні показни­ки виробництва; у пенсіях, які шалено різняться у пересічного пенсіонера й ко­лишнього високого чиновника.

Прості українці мають своє уявлення про соціальну справедливість. Приміром, мешканець Запоріжжя Микола Пасічник вважає: «Справедливість – це коли на кож­ному підприємстві сформовано повний пакет соціальних гарантій. Але в Україні поки що такого не спостерігається. Депу­тати, чиновники отримують зарплати, яких немає в жодній тарифній сітці, ма­ють пільги на лікування. А ми на Запорізь­кій АЕС, якщо людина потребує серйозно­го лікування, пускаємо шапку по колу. Не бачу справедливості ні в пенсійній рефор­мі, ні в єдиному соціальному внеску».

Насправді громадяни України хочуть не так вже й багато. Тільки те, на що ма­ють право, що гарантує їм Конституція. Право на місце роботи та заробітну пла­ту, можливість навчатися, лікуватися, відпочивати, мати пристойне житло. Ви­ключно те, що передбачено в Основному Законі держави. І щоб решта законів основному не суперечили, а лиш утвер­джували ці права. Цього для соціальної справедливості цілком достатньо.

РЕВОЛЮЦІЯ ЧИ СОЦІАЛЬНИЙ ДІАЛОГ

Зростаюча соціально-економічна не­рівність і поширення бідності в суспіль­стві, пов’язані з нерівномірним розподі­лом здобутків від економічного зростан­ня, відсутність справедливості в політи­ці перерозподілу доходів – головні про­блеми, що турбують профспілкових ак­тивістів. До того ж існує реальна загроза подальшого посилення цих негативних процесів. Зупинити тенденцію можна – вважає Федерація профспілок України. Потрібно лише, аби реально запрацював соціальний діалог.

Для чого він потрібен – соціальний ді­алог? Чому це словосполучення іноді спричиняє шквал критики? Насамперед через те, що багато хто просто не розу­міє, що означає це поняття. Воно сприй­мається швидше як змова, своєрідна ка­пітуляція перед роботодавцями, примар­не бажання виконувати будь-які вимоги великого бізнесу в обмін на лояльність чи персональні преференції.

Насправді за участі трьох сторін – ро­ботодавців, органів влади та профспілок можна багато чого досягти. Найперше – визначити й узгодити рівень життя на­селення, вартість робочої сили в Україні, зайнятість, рівень оплати праці, низки питань, що стосуються життя, здоров’я людей, їхніх прав і свобод. І найголовні­ше – відповідальність кожного учасника тристоронньої угоди про відповідаль­ність за її виконання.

До нинішнього Дня соціальної спра­ведливості мають підписати тристорон­ню Генеральну угоду. З урахуванням усіх розбіжностей між позицією Мініс­терства соціальної політики та проф­спілками. Керівник міністерства Ната­лія Королевська переконує, що таких розбіжностей можна уникнути або зна­йти компромісні рішення. З ініціативи Міністерства соціальної політики ство­рено Науково-експертну раду з розро­блення Концепції соціального розвитку на 2013–2023 роки. До складу ради ввій­шли й профспілкові діячі. Наприкінці січня обговорювалися ключові пріорите­ти, що будуть внесені до проекту концеп­ції. І серед них – головна теза – подолан­ня соціальної несправедливості. За нею йдуть тези про підвищення рівня і якості життя населення, сприяння сталому соціально-економічному зростанню та посилення соціальної безпеки держави. Голова ФПУ Юрій Кулик акцентував ува­гу учасників засідання, що подолання соціальної несправедливості треба роз­починати з утвердження гідної праці. У цьому сенсі Федерація профспілок має намір долучитися до розроблення проек­ту Концепції у найактивніший спосіб. І це має стати противагою гарячим голо­вам, котрі підбурюють профспілки «під­німати народ до боротьби за рівність». Здається, щось схоже вже в історії було.

КОМЕНТАР ГОЛОВИ ФЕДЕРАЦІЇ ПРОФСПІЛОК УКРАЇНИ ЮРІЯ КУЛИКА

Відзначення Дня соціальної спра­ведливості на державному рівні – це ще один інформаційний привід привернути увагу україн­ського суспільства, органів державної влади та місцевого самоврядування, суб’єктів господарювання, громад­ських організацій до вирішення пи­тань соціальної справедливості та не­обхідності консолідації зусиль, спря­мованих на розбудову в Україні сус­пільства соціальної справедливості.

Наразі маємо два шляхи захисту прав та інтересів людей праці – це перего­вори або масові акції протесту. Але наш пріоритет – соціальний діалог. Профспілки разом із владою та робо­тодавцями мають зробити все, щоб привернути увагу громадськості до не­обхідності побудови в Україні суспіль­ства соціальної справедливості та ак­тивного впровадження в життя політи­ки й стратегій, спрямованих на скоро­чення масштабів бідності та злиднів, зменшення розшарування населення за доходами та рівнем життя, забезпе­чення можливості розширеного від­творення робочої сили за рахунок під­вищення частки оплати праці в струк­турі витрат на виробництво.

На виконання рішень Ради ФПУ проф­спілки розпочинають роботу з розгор­тання масового навчання своїх пред­ставників для забезпечення кваліфі­кованого контролю за дотриманням роботодавцями законодавства з охо­рони праці. І не лише контролю, а й проведення консультативно-дорадчої роботи, особливо на підприємствах малого й середнього бізнесу, де реє­струється найбільше порушень трудо­вого законодавства. У цьому збігають­ся інтереси всіх трьох сторін соціаль­ного діалогу: роботодавців, держави і профспілок.

Ми також пропонуємо нашим колегам по соціальному діалогу спільними зу­силлями створити в регіонах консультативно-методичні центри з охорони праці для надання допомоги представникам підприємств і профспі­лок щодо впровадження систем управління охороною праці з електронними базами законодавчих та інших нормативно-правових актів, інформа­цією про позитивний досвід і т. ін.

Маю відзначити, що великі надії ми покладаємо на реалізацію завдань Загальнодержавної соціальної про­грами поліпшення умов і гігієни праці на 2014–2018 роки, куди ввійшла пе­реважна більшість пропозицій проф­спілок, спрямованих на поліпшення стану охорони праці на робочих міс­цях, удосконалення реалізації дер­жавної політики у цій сфері діяльнос­ті. Уряд її вже схвалив. Тепер справа за Верховною Радою.

16.02.2013

Раїса ЧИРВА, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини