СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

Швидка, ще швидша

 Топ-тема першого місяця року очікувано торкну­лася буквально кожного українця. Йдеться про ре­формування служби швидкої і невідкладної медич­ної допомоги, яке стартувало в країні з першого січня, відколи запрацював Закон «Про екстрену ме­дичну допомогу». Єдине, що збагнули пересічні українці з нового документа, так це те, що відтепер «швидка» доїжджатиме до пацієнта за 10 хвилин у місті і за 20 – у сільській місцевості. Що криється за цими показниками і в чому головна суть рефор­ми, аналізували «Профспілкові вісті».

 СТРІЛОЮ ДО ХВОРОГО

Новий часовий норматив викликав найбільше нарікань, насамперед у меди­ків. Вони наголошують, що виконати його просто нереально. Тож пацієнтам запасатись секундомірами поки що не слід. А якщо це основна мета реформи галузі, то, кажуть медичні працівники, гріш їй ціна. Голова вільної профспілки медпрацівників, у минулому лікар-хірург Олег Панасенко, посилаючись на власний досвід, розповідає: «У цій рефор­мі невірно розставлені пріоритети. Виді­ляються шалені кошти на створення дис­петчерських центрів замість того, щоб приділити увагу тому, хто найбільш ко­рисний в цій системі – лікарю, фельдше­ру, санітару, бригаді».

Диспетчерські центри, згідно з новаці­ями, приймають виклики від пацієнтів, «сортують» їх залежно від того, екстрені вони чи можуть зачекати, передають дані бригадам «швидкої», котра перебуває по­близу необхідної адреси. Карета обладна­на спеціальним маячком, тож диспетчер на моніторі відстежуватиме весь шлях до хворого. Попри такі нововведення вкла­даються у норматив не всі і не завжди. Хоча чиновники наполегливо радять зви­кати до них, аргументуючи тим, що таки­ми є європейські стандарти. І коли ми прагнемо жити за ними, треба докласти трішки зусиль. Але! Якщо ми хочемо жити за європейськими стандартами, чому ніхто не говорить про виділення окремих дорожніх смуг для спецмашин? Чому, порушуючи питання приїзду «швидкої» протягом 10 хвилин, замовчу­ється проблема жахливого стану авто­шляхів, зношеного медичного автотран­спорту, заторів на дорогах, відвертого хамства з боку інших учасників дорож­нього руху? Лікарі нарікають і на інші не­зручності, що заважають вкластись у від­ведений норматив. Нумерація будинків – окрема тема. Не на кожному будинку вказано номер і навіть назва вулиці. Якщо ж врахувати, що багато з них, осо­бливо у великих містах, мають додаткові літери і дроби, можна блукати під стіна­ми помешкання, де чекає хворий, не те що 10 хвилин, а годину й більше.

Поглянемо на проблему з іншого боку. Вимога будь-що виконати норматив зму­шує водіїв спецмашин везти хворих роз­битими дорогами з шаленою швидкістю. І тоді вже настає час іншого «нормати­ву» – довезли чи не довезли? Нещодавно водій карети «швидкої» порушив прави­ла дорожнього руху і спричинив ДТП. Як потім пояснив, він перевозив хворого в тяжкому стані, і йому неодмінно хотіло­ся врятувати життя пацієнту. Та замість того, аби терміново госпіталізувати лю­дину, спецмашина чекала, коли на місце пригоди прибудуть експерти ДАІ.

Каретам «швидкої» не хочуть посту­патись інші учасники руху. Немає зна­чення, сигналізує вона чи ні. Нині запро­ваджено відповідний штраф, однак поки що ніхто не може сказати, як це відбува­тиметься насправді. А головне – коли цю норму узаконять. Поки що спецмаши­нам на наших дорогах поступається один серед 20 водіїв.

СИНДРОМ КАРЛСОНА

Чимало нарікань, здебільшого в насе­лення, викликало ще одне нововведення – розмежування викликів на екстрені та такі, що не потребують негайного приїз­ду «швидкої». Такий поділ, між іншим, давно є міжнародною нормою, але до нас прийшов із великим запізненням. А між тим, ідея розумна. Є приводи для негай­ного виїзду швидкої допомоги, зокрема ДТП, серцеві напади, гострі захворюван­ня, що загрожують життю пацієнтів, а є випадки, коли питання вирішити під силу дільничному сімейному лікареві, який випише лікарняний, скоригує ліку­вання чи виміряє тиск.

У багатьох громадян проявляється «синдром Карлсона», коли їм здається, що вони тяжко нездужають. Певна кате­горія хворих телефонує диспетчеру і свою історію хвороби завершує словами «я помираю». На виклик мчить «швид­ка». На місці з’ясовується, що в літньої людини незначне підвищення тиску че­рез зміну погоди. І це в той час, коли по­ряд людина страждає від інфаркту, по­трапила в ДТП чи стікає кров’ю від но­жового поранення.

Директор центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Мініс­терства охорони здоров’я Володимир Юрченко сподівається, що громадяни врешті-решт звикнуть до цієї новації: «Я глибоко переконаний у тому, що суспіль­ство мусить зрозуміти: машина швидкої допомоги вартістю 800 тис. грн наразі не може їхати на виклик за хворобою, яка не потребує 10-хвилинного приїзду. Це неправильно». Чиновник наводить ста­тистику: з 11 млн випадків наданої на місці медичної допомоги більше полови­ни належать до компетенції сімейного лікаря. Водночас в Україні щороку реє­струють 93 тис. гострих інфарктів, 257 тис. інсультів, 821 тис. травм і отруєнь. Це випадки, котрі потребують негайної медичної допомоги.

Говорячи про європейські стандарти, не зайве поцікавитись досвідом Німеччи­ни. Якщо підстав для виклику не було, па­цієнту виставлять рахунок, щоб відшко­дувати витрачені кошти на медикаменти, робочий час фахівців, пальне тощо. Тож удруге турбувати лікарів бажання не ви­никатиме. У нас такої норми немає, тож пересічні українці будуть просто підганя­ти свої скарги під вимоги екстреної допо­моги. Бо їм не захочеться чекати, щоб до них приїхали в другу чи третю чергу. Так стверджують диспетчери. Навіть зараз у половині викликів йдеться про те, що па­цієнт перебуває на межі життя і смерті, а насправді в нього заболіло горло.

Однак на практиці трапляється й таке, коли диспетчер на власний розсуд негайний виклик заносить до розряду та­ких, що можуть зачекати. Хоча в Мініс­терстві охорони здоров’я стверджують, що всі фахівці центру екстреної медици­ни з фельдшерською освітою і досвідом роботи, помилки все ж трапляються. Не­щодавно в Київській області літня жінка померла від нападу гострого панкреати­ту, так і не дочекавшись медичної допо­моги. Диспетчер не розпізнав, екстрений це виклик чи не дуже… Що вже казати про пересічних громадян?

Фахівці пояснюють: до екстрених нале­жать випадки, коли людина знепритомні­ла, блює кров’ю, у неї сильні судоми, рап­тово сталися зовнішня кровотеча, перед­часні пологи, розлад дихання, вона відчу­ває гострий біль у ділянці серця або черев­ної порожнини, є ознаки гострого психіч­ного розладу, що загрожує життю хворого чи його оточенню. Екстреними також ува­жають звернення, зумовлені всіма видами травм: поранення, перелом, вивих, опік, травма голови, ураження електричним струмом, блискавкою, тепловий удар, по­трапляння сторонніх предметів у дихаль­ні шляхи. Також бригади «швидкої» виїж­джатимуть за повідомленнями про уто­плення, укуси тварин.

Якщо в хворого висока температура, сильний біль у горлі та кашель (тобто підозра на грип), або «зашкалює» кров’яний тиск, у такому разі допомогу мають нада­вати сімейні лікарі. До категорії неекстре­них належать також головний біль, запа­морочення, біль у попереку та суглобах, посилення больового синдрому в онколо­гічних хворих, а також важкий перебіг ал­когольного чи наркотичного станів.

КАДРОВИЙ ДЕФІЦИТ

Чи працюватиме новий закон на ре­форму медичної галузі загалом, покаже час. Однак найдосвідченіший диспетчер не може зарадити ще одній проблемі: не­стача кваліфікованих кадрів, поклика­них обслуговувати центри швидкої ме­дичної допомоги. Практично скрізь в Україні відбувається процес постійного відтоку кваліфікованих кадрів. Причини банальні: умови праці з кожним роком усе важче й гірше, зарплата жебрацька, молодого спеціаліста жодним калачем не принадиш, досвідчені лікарі й фель­дшери за першої-ліпшої нагоди перехо­дять до більш спокійних і краще оплачу­ваних місць у приватних клініках. Через це підрозділи «швидкої» укомплектова­ні лише на 70%. Та й цей показник, ка­жуть експерти, завищений.

Згідно з українськими медичними нор­мами до складу кожної бригади мають входити лікар, фельдшер, санітар та во­дій. Проте на утримання санітарів бракує коштів, лікарів немає, бо через погані умови праці не всі погоджуються працю­вати на «швидкій», тож основна робоча одиниця – це фельдшери. От і виходить, що на виклики почасти виїжджають не­укомплектовані бригади. Проблема ще більше загостриться вже нинішнього року. Особливо з огляду на позицію керів­ників медичної галузі, згідно з якою в бригаді повинен працювати спеціаліст медицини невідкладних станів, а не кар­діолог, педіатр чи інший фахівець. У всій Україні сьогодні працюють 3600 бригад медиків. Чи можливо за короткий час під­готувати більше 3 тис. фахівців екстреної медичної допомоги? Відповіді поки що немає. Вища школа ще не відреагувала на проблему: лікарів медицини невід­кладних станів, що їх готують кафедри терапевтичного профілю, катастрофічно бракує. У сусідній Польщі медики вважа­ють за честь мати сертифікат невідклад­ної медицини. Там ця професія є доволі престижною. Та Польща – справді євро­пейська країна, де поступаються кареті «швидкої» на дорогах, де спецавтомобіль обладнано за сучасними вимогами, а ін­терни прагнуть будь-що набратися досві­ду саме в бригадах екстрених викликів.

У нас ситуація дещо інша. Ті, хто за­кінчує медичні вузи на платних факуль­тетах, з доброї волі нізащо не погодяться йти на «швидку». Бо кошти, вкладені в навчання, на такій роботі не відпрацюєш, «лівих» грошей не заробиш. Із зарплатою в 2 тис. грн молодій людині не позаздриш. Лише через 7 років стажу на «швидкій» державою передбачено надбавку в 60%.

Чиновники стверджують, що вже у не­далекому майбутньому зарплату ліка­рям, котрі працюють у системі екстреної медичної допомоги, буде підвищено на 40%. Про це нещодавно повідомив за­ступник міністра охорони здоров’я Укра­їни Олександр Толстанов: «Якщо ми уважно прочитаємо закон, то там чітко сказано про те, що держава збільшить зарплату тим лікарям, які працюють у системі екстреної медичної допомоги. Підвищення буде загалом на 40%. Для цього потрібні 410 млн грн. Це чималі ко­шти, але на останньому засіданні уряд підтримав таку пропозицію».

На позитивні зрушення після підви­щення зарплати лікарям у системі екс­треної допомоги сподіваються і на стан­ціях швидкої допомоги в усіх містах України. Як зазначив головний лікар Ки­ївської міської станції швидкої допомоги Анатолій Вершигора, повернути лікарів, котрі мають відповідну освіту, але пра­цюють у приватних клініках, можна за умови суттєвого підвищення зарплати: «Сьогодні, щоб отримувати нормальну зарплату, молодий фахівець повинен від­працювати на «швидкій» 7–10 років. У приватних клініках лікарі одержують не менше 6000 грн, а наші спеціалісти – 4276 грн. Базова ж зарплата для тих, хто пра­цює на «швидкій», має бути 8000 грн».

Та поки що підвищення зарплати не відбулося. Керівництво медичної галузі просить поставитись до цього з розумін­ням. Кажуть, на втілення нововведень зна­добиться певний час. Не проґавити б його! Бо тоді латинське прислів’я «двічі допоміг той, хто швидко допоміг» втрачає сенс.

 Як з’явилася швидка допомога

Виникнення інституту швид­кої допомоги пов’язане з 1881 роком, коли сталася страшна трагедія: у будівлі Віденської комічної опери вини­кла пожежа. Загинуло 479 лю­дей, кілька сотень були поране­ні і понад добу не отримували жодної медичної допомоги. Це спонукало хірурга Яроміра Мун­ді створити Віденське добро­вільне рятувальне товариство. У перший рік свого існування ним було врятовано 2067 постраж­далих. У Російській імперії служ­ба швидкої допомоги виникла 1897 року у Варшаві. Згодом по­дібні служби з’явилися в Лодзі, Вільно, Києві, Одесі, Харкові, Санкт-Петербурзі та Москві.

Сучасна швидка допомога, зви­чайно, дуже відрізняється від свого прототипу двохсотрічної давнини. Наприклад, на Заході вона виконує переважно функ­ції транспортування. Викликати бригаду медиків, аби вони зро­били укол від підвищеного тис­ку, в Німеччині чи США не мож­на. Машина примчить у тому випадку, якщо людина постраж­дала в ДТП та не може само­стійно пересуватися, або якщо в неї на вулиці сталися серцевий напад, внутрішня кровотеча тощо. У будь-якому іншому разі допомогу надає сімейний лікар. До речі, саме він ухвалює рі­шення про доцільність виклику «швидкої».

10.02.2013

Раїса ЧИРВА, «ПВ»

Коментарі

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини