СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

Легалізація зброї: вседозволеність чи безпека?

 Дискусії щодо легалізації вогнепальної зброї в Україні зазвичай активізуються після тієї чи іншої резонансної події. Гучне потрійне вбивство в торговельно-розва­жальному центрі «Караван» знову збурило суспільство. Парламентарі швиденько ух­валили закон, який дозволить приватній охороні належним чином озброїтись і мати змогу затримувати тих, хто здається їм підозрілим. А прості громадя­ни знову заговорили про необхідність уза­конити право кожного психічно врівнова­женого українця носити та користувати­ся зброєю. Однак аргументи «за» і «проти» практично зрівнялись.

ЗАПОРУКА СПОКОЮ

Ті, хто виступає за якнай­швидшу легалізацію вогне­пальної зброї, наголошують, що вона зрівняє шанси не­підготовленої людини перед обличчям злочинця чи гру­пою нападників. Якщо нині хтось із лихими намірами зупиняє людину, то починає над нею знущатися, бо впев­нений, що жодних засобів захисту в неї немає. А якщо й є якийсь засіб самооборо­ни, то він, скоріше, газовий чи травматичний. А от коли злочинці знатимуть, що будь-який перехожий може мати бойовий пістолет, це їх стримуватиме. На користь такої теорії прихильники «гонки озброєнь» наводять статистику. Від рук окремих злочинців та бандитських угрупувань в Україні щоріч­но гинуть майже 7 тис. лю­дей. До цієї цифри, ствер­джують охочі носити зброю, слід додати ще принаймні тисячу осіб, які помирають від вогнепальних поранень. За 20 років незалежності «набігає» доволі жахлива цифра – 160 тис. громадян України.

Ніхто не встановлює хрес­тів і пам’ятників полеглим від куль бандитів, на відмі­ну від тих, хто загинув у ав­токатастрофах. Якби вста­новлювали, потрібен був би не один цвинтар. І якщо за­питати в родичів тих 160 ти­сяч, чи хотіли б вони, аби на момент скоєння злочину в потерпілих була при собі зброя, відповідь буде оче­видною й однозначною. Хто знає, чи змогли б вони нею скористатись, але в них був би шанс. І за цей шанс треба хапатися, зважаючи на рі­вень злочинності в країні. Задля власної безпеки. Бо останній радянський міф, що дільничний врятує, за­хистить, згасає на очах. Рі­вень довіри до правоохорон­них органів настільки низь­кий, що люди воліють роз­раховувати винятково на себе, і нікому не дозволено позбавляти їх цієї надії та права захищатися.

Як розмірковують спів­вітчизники, обґрунтовуючи своє право на носіння і вико­ристання зброї? Якщо бан­дит у темному провулку чи грабіжник, що планує вдер­тися до їхнього помешкан­ня, знатиме, що в потенцій­ної жертви може виявитись пістолет і вона може ним скористатись, то двічі поду­має, перш ніж зважитись на зухвалі дії. І навпаки, безза­хисність жертви зазвичай провокує агресора. Це під­тверджують і психологи, і криміналісти.

Аргумент, що коли до вогнепальної зброї будуть мати доступ звичайні люди, то так само його матимуть і правопорушники чи злочин­ці, не витримує критики. Бо правопорушники і так озбро­єні. Для людей фізично не­підготовлених право мати вогнепальну зброю – це шанс вижити в сутичці з правопорушниками.

НЕ ЗБРОЯ ВБИВАЄ ЛЮДИНУ

Антон Чехов колись ска­зав: якщо в першому акті п’єси рушниця висить на сті­ні, в останньому вона неодмінно вистрілить. Та це про театр. У житті все дещо по-іншому. Якщо покласти пістолет у шухляду, він сам ніколи не вистрілить, а спо­кійно лежатиме там роками. Бо сама по собі зброя не вби­ває. Вбиває людина.

«Роздайте людям пістоле­ти, і вони самі захистять себе від бандитів». Цю тезу в різ­них варіантах не втомлюють­ся повторювати прихильни­ки вільного обігу зброї. На­скільки слушні такі думки, можна дізнатися вже зараз, оскільки чимало українців різними правдами й неправ­дами озброїлися для самоза­хисту. Ця зброя стріляє і не завжди влучає в бандитів.

У Луганську син слідчого прокуратури обстріляв гу­мовими кулями автомобіль, водій якого, на його думку, порушив правила дорожньо­го руху. На щастя, ніхто не постраждав, але правоохо­ронці обіцяють віддати про­курорське чадо під суд.

У Харкові офіцер міліції вирушив на власному авто­мобілі на відпочинок. При собі мав пістолет, зарядже­ний набоями з гумовими ку­лями (звісно, для самооборо­ни). Проїхати до пляжу йому завадили перехожі. Право-охоронець, напевне, вирі­шив, що така перешкода за­грожує його безцінному життю, і розпочав стріляни­ну. Як наслідок, двох людей було тяжко поранено.

У Дружківці Донецької області оператор місцевої телекомпанії прогулювався напідпитку вулицями рідно­го міста. Мав при собі пнев­матичний пістолет, сплутав із хуліганами двох міліціо­нерів, застосував зброю. Те­пер буде відповідати за ско­єне.

У Любомлі Волинської області чоловік, перехилив­ши кілька чарчин, розстрі­ляв із травматичного пісто­лета (на який, до речі, мав дозвіл від МВС) двох осіб. Прокуратура звинувачує його в замаху на вбивство.

У Чернівцях щось не по­ділили двоє чоловіків. Один як останній аргумент вико­ристав травматичний пісто­лет. Спочатку підстрелив себе, а потім опонента.

Перелік таких інцидентів можна продовжувати до не­скінченності. Усі вони свід­чать на користь тези, що українцям не можна дозво­ляти вільно носити зброю – через низький рівень відпо­відальності, свідомості та культури.

Депутат Верховної Ради від КПУ, голова парламент­ського Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією Ва­лерій Бевз в інтерв’ю Радіо «Свобода» зауважив: «На ру­ках у населення більше мільйона одиниць зброї, по­над 8 тис. засобів ініціюван­ня вибуху, більше 85 тис. на­різної зброї, а це 8–10 повно­цінних дивізій. Дозволити давати населенню зброю в руки – просто безвідпові­дально».

Та й до питання дозволу носіння зброї працівника-ми приватних охоронних агентств слід ставитися з великою пересторогою. Адже, на щастя, такі випад­ки, як у «Каравані», трапля­ються не кожного дня. А от чи не зловживатимуть охоронці супермаркетів сво­їм правом затримання «пі-дозрілих» осіб та застосуван­ня зброї – це ще велике пи­тання.

ЗАБОРОНА – НЕ ПАНАЦЕЯ

Дехто звертає увагу на те, що українці – не та нація, якій можна довірити таку відповідальність. Інші, на­впаки, згадують козаків і переконують, що шанобливе й розумне ставлення до зброї в нас у крові.

Психологи висловлюють думку, що носіння зброї су­перечить менталітету укра­їнців. «В Америці все інак­ше, там дикий Захід. Там усі завжди мали зброю, люди змушені були самі себе захищати. Там інша іс­торія, тож склався інший менталітет. Тут такого не було – все життя нас захи­щає міліція, і ми повинні вирішувати це питання по-іншому. Прості люди, які відчувають себе незахище­ними, як не мали зброї, так і не будуть її купувати, бо не захочуть з нею мати справу», – вважає психолог Юрій Калашников.

На сьогодні громадська думка в країні більше схи­ляється до рішучого «ні» по­ширенню зброї. І на те є ва­гомі причини. Ще свіжі спо­гади про бурхливі та крива­ві 90-ті роки, коли показни­ки вбивств та пограбувань буквально побили всі рекор­ди. Не останньою чергою через те, що зброя була лег­кою здобиччю для кримі­нальних угрупувань. Сус­пільство потерпало від за­силля легкодоступної неле­гальної зброї, чому сприяла і загальнополітична ситуа­ція, і криза, і близькість га­рячих точок – Придністров’я та Кавказу. Говорячи про буремні 90-ті, експерти так чи інакше виділяють клю­чове словосполучення – «не­легальна зброя». Нині ж суспільство говорить про легалізацію. Не як дозвіл усім бажаючим мати при собі «пушку», а як створення законної процедури її при­дбання, що включає мед-огляд, перевірку на наяв­ність судимостей, іспити щодо правил поводження зі зброєю, її реєстрацію тощо.

Сьогодні, коли такої за­конної процедури немає, зброя так чи інакше потра­пляє до рук злочинців неле­гальним шляхом через чор­ний ринок. Нерідко охочі мати пістолети та револьве­ри намагаються обійти за­конні формальності. Спра­цьовує і традиційний укра­їнський скепсис та недовіра до державних інституцій, покликаних стежити за за­конністю обігу зброї.

Більшість експертів од­ностайні в думці, що в Укра­їні зарано легалізувати во­лодіння зброєю – мовляв, ще не доросли. За словами на­родного депутата, генерал-лейтенанта міліції Геннадія Москаля, у таких країнах, як наша, протипоказано вида­вати зброю.

«Україна перебуває в де­пресивному стані. Кожен п’ятий мешканець має про­блеми з психікою. Зрозумі­ло, що за такого економічно­го, політичного та соціаль­ного стану в країні небезпеч­но жити. Я вважаю, що зброю можна продавати лише для того, аби українці себе перестріляли, й такої країни більше не існувало. Адже тоді одна половина буде на кладовищі, а інша – сидітиме по тюрмах», – ува­жає пан Москаль.

Схоже, що він має рацію. В країні, де ніхто не почува­ється безпечно та впевнено, де щодня назрівають нові стреси, де настільки недо­сконале законодавство, і де, зрештою, не всі відчувають межу між добром і злом, пи­тання легалізації вогнепаль­ної зброї краще відкласти на невизначений термін.

СКІЛЬКИ АМЕРИКАНЦІВ ЗАГИНУЛО ВІД ЛЕГАЛІЗАЦІЇ ЗБРОЇ?

За даними експертів, Сполучені Штати значно обігнали решту країн світу за кількістю зброї в населення. Зага­лом, на кожних 100 громадян тут припадає 90 одиниць вогнепальної зброї. Враховуючи, що в Америці прожи­ває 5% населення світу, в руках цивільних перебуває від однієї третини до половини всієї світової зброї – близько 270 млн одиниць. При цьому чимало дослід­жень свідчать, що смертність від збройного насильс­тва в США набагато вище, ніж в інших розвинених краї­нах і становить 30 тис. випадків на рік, більшість з яких складають самогубства, а понад 12 тис. – вбивства. Від вогнепальних поранень щорічно страждають 200 тис. американців.

 ОХОРОНІ – ВСІ ПРАВА

18 жовтня набирає чинності Закон «Про охоронну діяльність», згідно з яким розширюються права співробіт­ників різноманітних охоронних агентств. Відтепер приватна охорона зможе користуватися бронежилета­ми, шлемами, кийками, наручниками, травматичною зброєю, а також мати службових собак. Крім того, охоронці зможуть застосовувати силу до тих громадян, з якими не вдалося влад­нати конфлікт у мирний спосіб. Їм за­бороняється чіпати лише вагітних жі­нок, дітей та інвалідів.

У процесі застосування сили охорона може навіть поранити людину, але при цьому має надати їй первинну медичну допомогу. На щастя, повно­важення охоронців не безмежні: но­вий закон, як і раніше, забороняє їм здійснювати адміністративний арешт, складати протоколи, обшукувати пі­дозрюваних або вилучати речі. Все це мають робити співробітники міліції.

 Будь-яка людина, котрій у транспорті наступили на ногу, може бути, по-перше, озброєною, а по-друге, гото­вою застосувати зброю. Легалізація зброї у будь-якому разі призведе до сплеску насильства, принаймні спо­чатку. Можливо, пізніше взаємоповага людей знач­но зросте. Адже знаючи, що будь-хто може здійсни­ти озброєний спротив, суспільство набуде відповід­ного виховання. Між тим, жодного захисту від на­падів легалізація короткоствольної зброї звичай­ним громадянам не гарантує. Зброя – це скринька Пандори.

Алі Сафаров, юрист, медіа-експерт

10.10.2012

Раїса ЧИРВА, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини