Коли відбудеться повстання «Спартака»?
Повстати, як
відомо, можна або з чогось, або – проти когось. Оскільки надалі йтиметься про
подальшу долю столичної учбово-спортивної бази «Спартак», обидва варіанти вжитку
цього слова із заголовка можуть бути цілком доречними. Бо «Спартаку», внаслідок
недбалого керування останніми роками, а також перманентних спроб його
рейдерського захоплення, доведеться допомагати якщо не відновлюватися з
попелу, то підніматися з колін – це точно. А проти невправних очільників своє
слово уже сказали і колектив, і Федерація профспілок. Тому нині триває пошук
нового директора УСБ «Спартак», здатного забезпечити ефективну роботу спортивного
закладу на засадах самофінансування і гарантувати перспективи його розвитку.
ПРО РОЛЬ
ОСОБИСТОСТІ В ІСТОРІЇ
Проблеми на УСБ
«Спартак» за визначенням багатьох, з ким довелося спілкуватися при
підготовці матеріалу, розпочалися не сьогодні і навіть не вчора. Лишень під
керівництвом Олексія Попова (земля йому пухом) у першій половині 2000-х
спортивна база функціонувала в нормальному режимі, тобто на гідному рівні
були і фінансування закладу, і господарська діяльність підприємства давала
певний зиск. Але після його смерті в УСБ так і не було настільки ж закоханого в
свою справу керівника. Важко визначити, що кожному з наступників Попова
завадило сповна використати чималий потенціал «Спартака» – зміни в законодавстві,
політичні пертурбації, недостатнє фінансування чи нестача власних
управлінських талантів. Однак в останні роки ситуація навколо УСБ «Спартак» почала
розвиватися «зі швидкістю стрімко падаючого домкрата». Причому в абсолютно
негативній площині.
У другій половині
2009 року рішенням президії Федерації профспілок України на той час директора
УСБ «Спартак», засновником і власником майна якого є ФПУ, Вадима Максімчука
було звільнено з посади за невиконання умов контракту. Що стало приводом для
такого рішення колегіального органу наймасовішої громадської організації країни?
Результати службового розслідування щодо ситуації на УСБ «Спартак». Як виявила
перевірка, «за керівництва Максімчука, замість акта постійного землекористування,
який діяв до 2006 року, права користування землею УСБ «Спартак» в Києві було
штучно переведено на орендні відносини, внаслідок чого вона втратила право на
податкові пільги як спортивний заклад. Подальша діяльність Максімчука
призвела до незрозумілого зникнення з балансу підприємства кінно-спортивної
школи, непрозорих умов співпраці з орендарями та заборгованості через
несплату орендної плати на суму понад 900 тис. гривень разом зі штрафними
санкціями» (інформація з офіційного веб-порталу ФПУ. – Авт.).
Як наслідок,
борги підприємства спричинили судовий позов Державної податкової
адміністрації України щодо вилучення майна УСБ «Спартак» із профспілкової
власності в рахунок погашення заборгованості. Ну як тут не припустити, що
було задіяно типову рейдерську схему, коли підприємство навмисно доводять до
банкрутства з тим, аби надалі його задешево «прихватизувати»? Ситуацію вдалося
врегулювати лише завдяки вчасній реакції ФПУ – УСБ отримала гроші і погасила
заборгованість, натомість із горе-господарником, який довів підприємство до
боргової ями, залегко «попрощатися» так і не вдалося! ФПУ, нагадаю, змушена
була апелювати і до вищих органів державної влади, звертатися до прокуратури
і міліції, бо навіть після рішення президії ФПУ про звільнення попереднє
керівництво продовжувало неправомірно утримувати печатку та установчі
документи закладу! Аби не накопичувати факти, зазначу лише, що перипетії
довкола спортбази тривали фактично рік. Зрозуміло, що в такій ситуації УСБ
«Спартак» вочевидь не мала можливості повноцінно функціонувати як суб’єкт
господарювання.
ЩО ГІРШЕ – ТО
КРАЩЕ?
Ситуація з
фінансування спорту, зокрема дитячо-юнацького, гадаю, не потребує зайвих коментарів.
М’яко кажучи, вона складна. Однак за цими словами – долі тисяч дітей, яких вдалося
відірвати від телевізора, комп’ютера або, що набагато важливіше, – витягти з
підвалів і забрати з вулиць. Але зацікавивши нашу молоду зміну спортом, треба
ж іще створити їй хоч якісь умови для тренувань. «Спартак» залишається однією
з небагатьох учбово-тренувальних баз, двері якої гостинно відчинені для юних
спортсменів. Причому навчання у секціях – безкоштовне!
Ну нехай умовно
безкоштовне. Бо директори й тренери дитячих юнацько-спортивних шкіл не в
змозі оплатити зі своїх «щедрих» державних зарплат (які здебільшого не
перевищують двох тисяч гривень!) ще й закупівлю лампочок або, приміром, фарби.
Тренувальні зали треба підтримувати у порядку, а фінансування, якщо
відверто, куце. Тож і шукають директори спонсорів або звертаються до батьків за
посильною допомогою. Не для себе ж, зрештою, просять – для дітей. Бо
державних грошей немає не те що працю прибиральниці оплатити – елементарно не
вистачає сплатити за оренду тому ж «Спартаку». Як зазначив директор регбійної
спеціалізованої дитячо-юнацької школи олімпійського резерву (СДЮШОР) Ігор Кубанський,
на оренду за перший квартал 2011 року йому виділили аж… 1,5 тисячі гривень!
Зіставимо цю цифру і сучасні тарифи на землекористування й комунальні послуги
– невтішна картина, правда?
Директор СДЮШОР з
акробатики Анатолій Капустинський упродовж усіх 30 років, коли школа базується
на «Спартаку», як кажуть, по крихтах збирав обладнання для свого спеціалізованого
залу. Але в останні роки змушений постійно відбивати нападки охочих його
переобладнати – а під самим лише атлетичним настилом 14 тисяч пружин
установлено вручну! І нікого не обходить, що таких залів на всю Україну –
лише три: у Миколаєві, Вінниці й тут, у «Спартаку». Але охочих влаштувати тут
бадмінтонні майданчики чи поста
вити боксерські
ринги – хоч греблю гати. СДЮШОР із легкої атлетики, що також займається на
«Спартаку», входить до когорти кращих в Україні. Саме від її директора Сергія
Оринянського почув парадоксальну аксіому, винесену в підзаголовок.
Аргументація проста – за нинішніх умов фінансування тренери-приживали від
спорту давно розбіглися торгувати на базарі, натомість залишилися самі подвижники,
ентузіасти та майстри своєї справи, що й дає змогу виховувати чемпіонів. А
виховують не просто спортсменів, а справжніх патріотів своєї країни. Нугзар
Месаблішвілі (КДЮСШ із боротьби «Артем») виховав не одного чемпіона України,
його учні – постійні учасники світової і континентальної першості із дзюдо. Але
навчає він їх не лише спортивної майстерності, а й… історії України!
Домагається, щоб його підопічні поважали загальнолюдські цінності.
Отак і працюють
на «Спартаку» – як у пісні співається, «на чесному слові…». І ходять, можна
сказати, по замкненому колу – у спортивних шкіл катма грошей на оренду, відповідно
й спортбаза «у мінусі». Розірвати це коло зможе лише справжній менеджер,
перед яким керівництво ФПУ поставило чітке завдання – зберігаючи й розвиваючи
спортивні традиції УСБ, забезпечити ефективну роботу спортивного закладу на
засадах самофінансування.
ПРИЙШОВ, ПОБАЧИВ,
ДОПОМІГ
Новопризначеного
виконуючого обов’язки директора УСБ «Спартак» у колективі вітали радо – зрештою,
Максим Бобовик людина тут зовсім не стороння. Свого часу віддав
спорткомплексу фактично сім років життя, працював заступником директора зі
спортивно-масової роботи. Тож чи не кожен закуток території знає, немов свої
п’ять пальців. Та й проблеми підприємства, як не крути, накопичувалися не один
рік, тож у цілому має уявлення, як кажуть, що й до чого. Призначений він на
посаду лише 5 січня, проте за цей час уже домігся погашення заборгованості із
зарплати, часткової оплати комунальних послуг. Поточний борг за
землекористування прогнозують сплатити найближчим часом.
Щиро визнає, що
справа попереду – нелегка. Але якщо буде відповідне рішення конкурсної комісії
та Президії ФПУ про довіру йому керівництва УСБ, обіцяє нормалізувати ситуацію.
Наразі разом із колегами «дошліфовує» положення перспективного бізнес-плану,
який покликаний прокласти дорогу УСБ як не у «світле майбутнє», то принаймні
– у безборгове. Поки адміністрація відмовилася від грошових доплат до
зарплат, триває пошук додаткових фінансових надходжень, попервах – принаймні
за рахунок здачі в оренду вільних площ. Далі, як кажуть, буде легше. Бо перші
зимові місяці, як свідчить практика, – завжди найважчі. Але вже надалі
планується робити фінансовий заділ, аби наступний рік зустріти «у
всеозброєнні». Тому й б’ються нині на «Спартаку» за кожну копійку – вдалося
досягти домовленості з Київською міськдержадміністрацією про пільгову сплату
за землекористування, тривають переговори щодо зменшення оплати послуг ЖКГ…
Під час
відвідання спортбази від співробітників постійно чув три побажання: «Головне,
щоб УСБ розрахувалася з боргами, нам підвищили зарплату (у середньому на
підприємстві вона коливається в межах 1,5 тисячі гривень) і зберегли дитячий
спорт». І в цьому Максим Бобовик і колектив УСБ «Спартак» – однодумці.
На учбово-спортивній
базі «Спартак» у складі п’яти дитячо-юнацьких спортивних шкіл займаються понад
2000 дітей. Зокрема, басейн відвідують майже 800 плавців, понад 400 юних атлетів
вправляються в акробатиці, мужніх регбістів – майже 350, на татамі виходить понад
300 борців, практично стільки ж дітей і підлітків займаються легкою атлетикою.
Лише минулоріч у спортшколах на базі «Спартака» підготовлено 7 майстрів спорту,
3 майстри спорту міжнародного класу, 46 кандидатів у майстри спорту, 64 «першорозрядники»,
ще 854 учні здобули масові розряди. 2010 року місцеві вихованці 151 раз піднімалися
на п’єдестал пошани чемпіонатів України, здобутки шістьох відзначені на континентальному
рівні, на чемпіонатах світу і І юнацьких Олімпійських іграх тріумфували ще
двоє «спартаківців».
АНАТОЛІЙ КАПУСТИНСЬКИЙ,
СДЮШОР з акробатики
– І УСБ «Спартак»,
і наш зал акробатики – унікальні. Складно навіть описати, наскільки важко стало
виживати останнім часом, а я тут від часу заснування залу акробатики, що відбулося
ще напередодні московської Олімпіади!
Нині до керма УСБ
повертається, сподіваємося, людина, не байдужа до долі «Спартака». Максим Бобовик
тут не один рік працював, його добре знає колектив і довіряє йому. Він хоче зберегти
і розвивати УСБ, а відтак ми спокійно виховуватимемо дітей, а не боятимемося, що
відключать світло.
СЕРГІЙ ОРИНЯНСЬКИЙ, СДЮШОР з легкої атлетики
– Наша школа останні
п’ять років входить до десятки кращих СДЮШОР країни: кожного року в списках збірних
команд України різних вікових категорій є 9–12 наших представників. Але досягаємо
результатів за парадоксальним принципом: «Що гірше – то краще».
Я на «Спартаку» вже
20 років. Можу впевнено заявити, що були тут і кращі часи. Певні надії пов’язую
з призначенням на посаду директора УСБ Максима Бобовика. Це нормальна, адекватна
людина, яка тут уже працювала, тож намагатиметься підняти базу з колін.
ІГОР КУБАНСЬКИЙ, СДЮШОР з регбі
– Вважаю, що владі
до спорту в країні треба повернутися обличчям. Зокрема, для об’єктів фізкультурно-спортивного
призначення хоча б прибрати податок на землю абощо. Бо на сьогодні вони змушені
виставляти такі рахунки, які спортшколи вочевидь не в змозі оплатити. Взагалі,
про що можемо говорити, якщо нам виділили 1,5 тис. гривень на оплату оренди… за
квартал!
Тож хочу побажати
Максиму Бобовику добитися того, аби кардинально змінилося ставлення влади до «Спартака»
зокрема й до спорту – в цілому.
НУГЗАР МЕСАБЛІШВІЛІ, КДЮСШ з боротьби «Артем»
– Попередньому керівництву
УСБ не міг утлумачити, що дітям необхідні ще й футбол, баскетбол, крос, зрештою,
навіть сауна! Відверто складалося враження, що спорт їм був не потрібен, самі лише
гроші цікавили. А де їх взяти, якщо заняття у секції безкоштовні? Не візьмеш же
останнє в тренера, в якого ставка – заледве більше тисячі гривень…
Одному важко досягти
результату – легше, коли є поміч ззовні. Тож розраховую на Максима Бобовика, з
яким знайомий багато років і який, знаю напевне, щиро любить спорт.
ВОЛОДИМИР КЛІМОВ, ФСТ «Україна»м. Київ
– ФСТ «Спартак» частково
фінансується за рахунок коштів Фонду соцстраху від тимчасової втрати працездатності.
Решту, мовляв, заробляйте самі. Але спортивні школи – неприбуткові! Та й у статутних
наших завданнях зазначено зовсім не отримання прибутку. А вітчизняні реалії такі,
що ще й пошкодуєш, ящо заробив якісь там 5 гривень… Тож ситуацію треба виправляти
на державному рівні.
Максим Бобовик – молодий, активний, добре знає свою справу. Готові йому
допомагати. Як відомо, лише той, хто йде, здатний здолати шлях.
27.01.2011
Володимир ПОЛЄТАЄВ, «ПВ»
|