ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Родом із минулого століття

 Другий місяць осені починається з особли­вої дати. Першого жовтня у всьому світі відзначається Міжнародний день людей похилого віку, проголошений на сесії Гене­ральної Асамблеї ООН. В Україні цього ж дня відзначають і День ветерана.

Ця дата – слушна нагода нагадати всім про людський обов’язок бути турботливи­ми й милосердними до найповажнішої час­тини суспільства. Це також привід замис­литися над подальшою долею людства, його культури, взаємозв’язку поколінь.

 ВОНИ ЗДОБУЛИ ДЛЯ НАС МИР

Україна належить до держав, де ставлення до старших людей, до ветера­нів війни та праці віддавна особливо трепетне. Воно має глибоке й міцне корін­ня, що формувалося з давніх-давен. Така шляхет­на й здорова національна ментальність традиційно ґрунтується на повазі та прихильності молодших членів українських родин до старших, до своїх пред­ків. Сучасне життя надто стрімке, аби ми зупинилися та замислились над тим, хто вони – «особи похилого віку»? Чому не люблять цьо­го словосполучення? Бо вба­чають у ньому чи то нега­тив, чи відверте принижен­ня. Бо ніколи голови не схиляли – ні перед ким і ні перед чим.

Ми маємо завдячувати їм уже через те, що вони дали нам життя. Зуміли зі­йти на найвищі вершини життя, з яких воно постає реальним і без оман. Ниніш­ні літні люди, котрим за сімдесят, є останніми носі­ями класичної культури зламу двох століть – мину­лого й теперішнього, справ­ді «золотого віку», який спо­відував інші надбання: честь, вихованість, поряд­ність, толерантність. Сло­вом, духовні цінності, а не матеріальні статки. Вони наживали інше багатство – досвід, знання, вміння, му­дрість і любов до життя. Могли б поділитися цим скарбом із нами, сучасними раціоналістами, але нам чо­мусь їхні поради видаються старомодними. Надворі ж вік високих технологій, про який ті, хто родом із мину­лого століття, знають неви­правно мало.

Та найголовніше, що це покоління стійких, мужніх і відданих людей, які на фронті й у тилу не просто вистояли, а розгромили гіт­лерівський фашизм, «ко­ричневу чуму», що мала на меті винищити всі неарій­ські народи, у тому числі український. Ми не маємо права цього забувати. А тим більше потурати тим, хто прагне цей внесок примен­шити.

Вони знають справжню ціну країни, жертв і пере­мог. Це те, чого бракує нам. І чого ми вперто не бажаємо у них позичати. А їхню го­товність поділитися життє­вим досвідом сприймаємо як старече бурчання. Почас­ти ігноруємо, що люди стар­шого покоління – джерело народної мудрості, а їхній практичний життєвий до­свід, невичерпна енергія та оптимізм – це місток, який з’єднує покоління. Себто їх і нас, нинішніх. Тільки вони вже в осені життя, а у нас чи літо, чи весна. Ко­жен із них уособлює мо­ральну сутність нашого народу, а дехто із нас нама­гається позбутися її. Забу­ваючи, що шанобливе став­лення молодшого поколін­ня до своїх літніх співвіт­чизників є найпершою озна­кою цивілізації. Без солі­дарності поколінь ми ризи­куємо втратити надію на процвітання усієї держави.

НАШ СИНІВСЬКИЙ ОБОВ’ЯЗОК

День людей похилого віку – це не тільки нагода засвідчити повагу ветера­нам війни та праці, за чиїми плечима – нелегкі життєві дороги. Це нагода пильніше поглянути на проблеми літ­ніх людей, зважити, чи по­вною мірою кожен із нас і держава загалом робимо для того, аби вони мали гід­ний рівень життя і не втра­чали суспільної активності. Звісно, наповнювати їх те­плом і щирою синівською любов’ю ми мали б кожен день, а не тільки першого жовтня. Підтримка близь­ких і рідних, державних ор­ганів і навіть незнайомих людей важить для літніх людей набагато більше, аніж одноразова акція до свята. Відчути себе забутим – це тяжче за невиліковну хворобу.

У нашій державі чимало зроблено для посилення со­ціального захисту пенсіоне­рів і ветеранів. Створена та діє мережа соціальних уста­нов, виконуються державні програми щодо медичного обслуговування, надання соціальних послуг, які ма­ють адресний характер.

У минулому і поточному роках поліпшено пенсійне забезпечення громадян і пе­редусім ветеранів війни. Суттєво підвищилися роз­міри трудових пенсій.

 Дбайливе ставлення до інвалідів, пенсіонерів, оди­ноких громадян – це загаль­нодержавна справа. Для поліпшення умов прожи­вання одиноких ветеранів війни та праці, підтриман­ня їхньої життєдіяльності у багатьох областях зведено спеціальні житлові будин­ки для ветеранів війни та праці зі службами соціально-побутового при­значення та цілодобовим медичним обслуговуван­ням.

Пенсіонерам, ветеранам війни та праці надаються пільги з оплати житлово-комунальних послуг, по­слуг зв’язку, на придбання твердого палива тощо.

Важливо, що разом із державною системою соці­ального захисту населення відроджується благодійна діяльність, яка демонструє кращі якості нашої нації: милосердя, любов до ближ­нього, співчуття та готов­ність прийти на допомогу тим, хто цього потребує. Аби тільки вони якнайдов­ше залишалися у доброму здоров’ї та були стійкими до сучасних викликів, діє­вими й мудрими порадни­ками для своїх дітей, онуків і правнуків.

Гірко усвідомлювати, що трапляються випадки, коли діти, які зобов’язані піклу­ватися про батьків похило­го віку, допомагати їм, під­тримувати, а у разі потреби й доглядати, нехтують сво­їми обов’язками. Соромно, що з таких «дітей» на під­ставі судових рішень стягу­ють аліменти, а за літніми людьми доглядають чужі, але небайдужі й милосердні люди.

Іще страшніше, коли онуки продають на базарах ордени й медалі, окроплені кров’ю дідів. Торгують пам’яттю, болем, життям. Простіть нас, мужні воїни-визволителі, що на догоду чиїмось смакам і вподобан­ням глумимося над святи­нями. Ви багато пробачали, простіть іще раз нерозум­ним дітям. Не всі ж ми такі…

ПОБЛИЖЧЕ ДО СВІТУ

Україна як повноправ­ний член ООН підтримала ініціативу міжнародного співтовариства і з 1991 року щорічно відзначає цей день. Рішення про щорічне від­значення в Україні Міжна­родного дня людей похило­го віку та створення належ­них умов соціального захис­ту пенсіонерів, інвалідів, одиноких непрацездатних громадян затверджені уря­довою постановою.

Украй важливою, на думку ООН, є потреба ак­тивнішого використання виробничого й творчого по­тенціалу тих, кому за шіст­десят. Завдяки цьому сус­пільство дає можливість особам пенсійного віку по­долати складну психологіч­ну межу старості, постави­тися до неї як до особливого періоду життя, бути корис­ними й потрібними. Крім того, працюючі пенсіонери – як платники податків – зменшують тягар соціаль­них витрат, що через низь­ку народжуваність усе важ­чає на плечах молодших поколінь. Демографічна ситуація, за якої населення планети швидко старіє, не­покоїть увесь світ. Тож ООН неодноразово розгля­дала та обговорювала цю проблему, а 1990 року ухва­лила рішення відзначати Міжнародний день осіб по­хилого віку.

Тим часом Європейська комісія оголосила 2012 рік Європейським роком ак­тивності людей похилого віку та солідарності поко­лінь і закликала міжнарод­ну спільноту усвідомити, що життя в Європі триває тепер довше, тож люди до­вше, ніж раніше, почува­ються здоровими. Відтак слід скористатися нагодою й проаналізувати можли­вості, які з цього виника­ють. І збагнути феномен активного старіння. Екс­перти вже мають певні ана­літичні напрацювання. Ак­тивне старіння, стверджу­ють вони, означає можли­вість продовжувати трудо­ву діяльність і ділитися власним досвідом, не від­мовлятися від активної участі у громадському жит­ті, більше часу насолоджу­ватися добрим здоров’ям і втілювати мрії, на котрі за­молоду забракло часу.

Першого жовтня євро­пейці підбиватимуть перші підсумки року активності людей поважного віку й со­лідарності поколінь. У ба­гатьох країнах відбудуться різноманітні фестивалі на захист прав літніх людей, конференції та конгреси, телевізійні марафони. Гро­мадські організації і фон-ди обіцяють організувати для ветеранів благодійні акції.

Цього дня у світі заведе­но говорити про захист ін­тересів людей похилого віку, створення для них до­стойних умов життя, про невирішені питання у цій сфері. На всіх рівнях гово­рить про це й Україна. Так, Прем’єр-міністр Микола Азаров звернувся до членів уряду та голів облдержад­міністрацій, аби ті ще раз поглянули, чи всі можливі резерви задіяні, аби поліп­шити життя, забезпечити гідне пенсійне, соціальне та медичне забезпечення цим заслуженим людям.

«Це наш державний і гро­мадський обов’язок. Справ­жні герої живуть не на екранах. Справжні герої тихо й скромно живуть по­руч із нами. Не забуваймо про це та чесно відповімо на запитання: а що кожен із нас зробив для ветеранів? Відповідаймо на такі запи­тання конкретними справа­ми», – наголосив Прем’єр.

2012 рік мав стати для усіх нагодою, щоб перейти від слів до діла. Чи сповна скористалися ми нею?

ПЕРШІ ЧВЕРТЬ СТОЛІТТЯ

У березні 1987 року було створено Всеукраїнську організа­цію ветеранів війни і праці. Після здобуття Україною незалеж­ності її перейменовано в Організацію ветеранів України. Три комітети: ветеранів війни, ветеранів праці та дітей війни, ве­теранів військової служби та інших силових структур – три­мають у полі зору всі проблеми захисту прав, соціальних, економічних, вікових та інших інтересів літніх людей.

Упродовж двадцяти п’яти років існування Організація вете­ранів України докладала всіх зусиль, аби люди поважного віку не почувалися самотніми й обділеними увагою. На думку Голови Верховної Ради Володимира Литвина, нині роль вете­ранських організацій набуває нового звучання. «Вони, – стверджує спікер парламенту, – з їхньою принциповою пози­цією мають зробити свій внесок у визначення подальших шляхів розвитку держави».

  КОЖНА ДЕСЯТА ЛЮДИНА – ПОХИЛОГО ВІКУ

За класифікацією, прийнятою міжнародною спільнотою, особою похилого віку вважається людина, котра досягла 65-річного віку. Нині таких у всьому світі налічується по­над 629 мільйонів, це майже кожен десятий мешканець ве­ликого дому на ймення Планета. До 2050-го кількість літніх людей у багатьох розвинених країнах збільшиться вдвічі, а загальна їхня кількість досягне 2 мільярдів осіб.

 

 ПРАВО НА СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ

Права ветеранів праці та людей похилого віку на соціальний захист передбачені Генераль­ною угодою між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об’єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськи­ми профспілками й профоб’єднаннями. У ній чітко зафіксована норма: під час укладення галузевих, регіональних угод і колективних договорів встановлювати зобов’язання щодо соціального захисту ветеранів праці та людей літнього віку.

Відповідні програми насамперед передбача­ють додаткові, до визначення законодав-ством, форми й види соціального захисту ве­теранів, приміром надання грошової допомо­ги, вирішення побутових проблем, встанов­лення пільг і надання переваг під час отри­мання певних соцпослуг тощо. Йдеться про матеріальну допомогу, доплату до пенсій, сприяння лікуванню та оздоровленню, надан­ня допомоги вдома, закупівлю сезонної сіль­ськогосподарської продукції, надання транс­портних послуг і розв’язання багатьох інших побутових проблем.

 

 ПЕРШІ ЧВЕРТЬ СТОЛІТТЯ

 У березні 1987 року було створено Всеукраїнську організа­цію ветеранів війни і праці. Після здобуття Україною незалеж­ності її перейменовано в Організацію ветеранів України. Три комітети: ветеранів війни, ветеранів праці та дітей війни, ве­теранів військової служби та інших силових структур – три­мають у полі зору всі проблеми захисту прав, соціальних, економічних, вікових та інших інтересів літніх людей.

Упродовж двадцяти п’яти років існування Організація вете­ранів України докладала всіх зусиль, аби люди поважного віку не почувалися самотніми й обділеними увагою. На думку Голови Верховної Ради Володимира Литвина, нині роль вете­ранських організацій набуває нового звучання. «Вони, – стверджує спікер парламенту, – з їхньою принциповою пози­цією мають зробити свій внесок у визначення подальших шляхів розвитку держави».

 

 ЗА РІШЕННЯМ ГЕНЕРАЛЬНОЇ АСАМБЛЕЇ ООН

 Спершу День літніх людей за ініціативою Генераль­ної Асамблеї ООН почали відзначати в Європі, потім у США. Від 14 грудня 1990 року 1 жовтня вважається міжнародним днем.

08.10.2012

Раїса ЧИРВА, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини