СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

Базар за межами ринку

 Поспішаючи вранці на роботу, будьте обачними, коли виходите з тролейбуса чи маршрутки. Адже можете втрапити но­гою прямісінько у миску зі сметаною, яку завбачлива бабуся виставила просто на тротуарі, сподіваючись, що хтось із само­го ранку забажає посмакувати молочною продукцією. Перебільшення? Анітрохи. Бо саме в таку халепу ризикують втрапити кияни, котрі виходять із громадського транспорту в районі метро «Герої Дніп­ра». Та й не тільки там, а практично на всіх зупинках, куди спрямовуються транс­портні потоки і де постійно розширю­ються межі стихійного ринку.

 НАВІЩО ПЛАТИТИ БІЛЬШЕ?

Стихійна торгівля – наш національний винахід. У жодній країні Європи тако­го немає. Гості Євро–2012 були вкрай здивовані тим, що в умовах антисанітарії одні продають, а інші охоче купують. І це при тому, що у супермаркетах молочної, м’ясної та овочевої продук­ції не бракує. Європейцям не збагнути, чому цю про­блему так важко побороти. Адже люди із села впро­довж останніх п’ятнадцяти чи й більше років звикли торгувати на тротуарах. І стояти на спеціально обла­штованих для цього місцях на продовольчих ринках вони категорично відмовля­ються. Пояснюють це тим, що на тротуарі їхню про­дукцію краще видно. До того ж на ринку треба за­платити за місце, а на тро­туарі чи навіть проїжджій частині вони торгують без­коштовно. Переважна час­тина таких торговців керу­ється принципом: усі про­дають – і я продаю. А покуп­ці, своєю чергою, кажуть те саме: так усі ж купують. Тут і свіжіше, і дешевше. Наві­що платити більше? І навіть не замислюються, що така думка обманлива. Адже, крім бабусь, котрі торгують продукцією зі свого городу, на таких ринках зазвичай працюють так звані пере­купники. Закупивши рано-вранці товар на централь­них чи оптових ринках, вони того ж дня перепроду­ють його на стихійних.

Звісно, що продавці при­ходять на такий ринок не від солодкого життя. Їм важко довести, що вони по­рушують закон і продають продукцію без санітарного контролю. Те саме стосуєть­ся і покупців, які цілком свідомо порушують закони, купуючи продукти у поді­бних місцях. Можна ж про­йти трохи далі, до цивілізо­ваного ринку, де продукти обов’язково проходять сані­тарну експертизу. Та люди завжди відповідають, що бракує часу. Тож через свою необачність і байдужість потрапляють до лікарень із харчовими отруєннями: чи то попивши домашнього молочка, чи з’ївши рибу, що її виловлено у невідомо яких водоймах, чи поласу­вавши домашньою куроч­кою. Словом, споживши продукти, що побували на тротуарі. Не виключено, що й серед купи сміття.

Експерти санітарно-епідеміологічної служби кажуть, що побороти сти­хійні ринки можуть лише покупці, коли перестануть туди ходити. А коли це ста­неться, ніхто прогнозувати не береться. Тим часом тор­гові площі розширюють свої межі, аж під колеса громад­ського транспорту. Відтак на продукти харчування на стихійних ринках потрапля­ють автомобільні вихлопи й хімікати, які використову­ють на автомийках, аби від­мити автомобіль. Тож на таких продуктах накопичу­ються солі важких металів, свинцеві сполуки, змити які навіть проточною водою практично неможливо. І все-таки купують. Ігнорують не­безпеку, що ці сполуки, на­копичившись в організмі, дадуться взнаки через дея­кий час.

НЕ НА ЗЕМЛІ, А НА ГАЗЕТЦІ

Якось довелося бути свід­ком, як сільська жіночка вмовляла інтелігентного чоловіка купити індичку. «Продаю майже задурно, бо на електричку поспішаю. Купіть, не пошкодуєте, лая­ти мене не будете». Чоловік ввічливо, але твердо відмов­лявся. Продавчиня ж не втрачала надію заробити саме на цьому перехожому. Врешті-решт він сказав: «Та зрозумійте, що я не збираю­ся купувати те, що прода­ється з землі!» – «А я ж не на землі тримаю, а на газетці», – простодушно відмовила жіночка.

То чому ж торговці ладні весь день стояти, в спеку й дощ, дихати пилом, але не йдуть на спеціально облад­нані для цього місця? Річ не тільки в тому, що треба за­платити за орендне місце. З одного боку, вони побою­ються не отримати дозвіль­ні документи від ветеринар­ної служби, а з іншого – кон­куренції. Бо саме на ринках покупець має вибір, який товар і у якого продавця йому придбати. Виграє той, хто запропонує якіснішу й зовні привабливішу продук­цію. Прихильники стихій­ної торгівлі у якості своїх товарів невпевнені, тож, не бажаючи лишитися без ви­торгу, на ринок не поспіша­ють, а воліють пропонувати перехожим продукцію, ко­тра лежить у них просто під ногами, хай навіть і на га­зетці.

Нерідко переважна біль­шість таких нелегальних підприємців не займають місця на офіційних ринках, бо не мають відповідних до­кументів, що можуть засвід­чити якість і безпечність продукції. А заробити хо­четься зараз і багато. Про порушення ринкових пра­вил вони навіть чути не хо­чуть, мотивуючи це тим, що перебувають не на терито­рії, а за межами ринку.

Та й покупці наші не над­то примхливі, вибираючи продукти харчування. Час­то люди керуються прави­лом: повертаючись із роботи додому, зручно, не заходячи до магазину, на зупинці чи біля виходу зі станції метро придбати необхідну городи­ну. Звідки її привезено, де вирощено, якої вона якості – байдуже. Головне – заоща­джено час, який змарнуєш у черзі в супермаркеті.

Результати щорічних пе­ревірок міських санітарно-епідеміологічних служб вражають: кількість захво­рювань на гострі кишкові інфекції та харчові отруєн­ня серед населення зростає чи не в геометричній про­гресії. Причина – продукти з тротуару. Особливо молоч­ні, рибні та м’ясні. Тут вам запропонують іще й кишко­ву паличку на додачу.

І ще один аргумент проти стихійної торгівлі: ваги у стихійних торгівців «накру­чені». Вас щоразу обважу­ють на двісті-триста грамів. Тож про яку економію йде мова?

Але, як відомо, попит по­роджує пропозицію. Стихій­ні ринки, всупереч здорово­му глузду й застереженню лікарів, продовжують з’являтися. Торгують де кому заманеться. І жодні штрафи, попередження від­повідних служб на продав­ців не діють.

ХТО ВІДПОВІСТЬ ЗА БАЗАР?

Практично щороку, осо­бливо з настанням весняно-літнього періоду, влада по­рушує питання про ліквіда­цію стихійних ринків. До обговорення залучаються комунальники, представни­ки санітарно-епідеміоло-гічної служби, правоохорон­ці. Аналізують причини й виробляють стратегію лікві­дації цього явища, узагаль­нюють інформацію про сти­хійні торжища. На тому й усе закінчується. А стихійні ринки продовжують з’являтися як гриби після дощу.

Лікарі СЕС застерігають, що стихійних ринків не має бути. Адже торгівлю на та­ких ринках неможливо про­контролювати. Жодних ва­желів впливу на «тротуар­них бабусь» медики не ма­ють. Стихійні ринки, наго­лошують у СЕС, є виключно полем діяльності правоохо­ронців. Але останні беруть­ся вживати заходи тільки за наявності скарги. А хто буде скаржитися? Покупці, котрі самі стимулюють появу но­вих точок? Стихійну торгів­лю, кажуть зі свого боку правоохоронці, підтримує та підживлює наш менталі­тет. Міліція час від часу проводить рейди, складає протоколи на порушників правил торгівлі. Але, заува­жують правоохоронці, цим стихійний ринок особливо не залякаєш. Адже штраф, залежно від ступеня пору­шення, становить від 17 до 119 гривень. Що така сума проти стихії?

«Ліквідувати стихійні ринки – не така вже й велика проблема, – зазначають в ад­міністрації одного з районів столиці. – Тільки слід чітко сформувати громадську думку з цього приводу. Спо­живачі мають зрозуміти, що все, що вони придбають «з асфальту» на кілька копі­йок дешевше, вже найближ­чим часом обернеться для них проблемами зі здоров’ям. І на лікування до­ведеться витратити набага­то більше. Певною мірою річ іще й у нашій культурі або, швидше за все, у її відсут­ності. Адже доки ми самі цього не усвідомимо, доти нічого не зміниться. Зрозу­міло, що попит породжує пропозицію. Але якщо поку­пець ігнорує якість продук­ту, отже, і своє здоров’я теж».

Отож виходить, що лише наш менталітет допоможе ліквідувати стихійні торго­вища, відтак запобігти хар­човим отруєнням від продук­тів з асфальту. Має спрацьо­вувати наша щоденна обе­режність, турбота про власне здоров’я. А також повага до власного міста, в якому меш­каємо. Погодьмося, в ньому не місце торгівлі «з землі». Чи то Київ, чи Глухів.

Є ЗАКОНИ!

Відповідно до законів України «Про міліцію» та «Про міс­цеве самоврядування в Україні» недопущення торгівлі у невстановлених місцях належить до компетенції органів міліції та місцевого самоврядування. Однак вони прак­тично не діють. У міліції та місцевих органах влади споді­ваються, що громадяни самі відмовляться купувати про­дукти харчування у місцях стихійної торгівлі.

ТЕПЕР РОЗЧАРУВАЛАСЯ

Киянка Леся Варнава ділиться: «Раніше купувала продукти лише у точках стихійної торгівлі. Приходила туди зрання, аби купити найсвіжіше, зазви­чай це були сир, сметана й домашнє молоко. Намагалася брати в охайних господинь. Якщо раптом брала курку, то просила документ від ветлікаря. І, ясна річ, довіряла чесному слову про­давців, котрі божилися, що курка здо­рова. Та якось розчарувалася у вулич­ній торгівлі. Спокусилася й купила на тротуарі домашнє вершкове масло. Дуже вже жіночка припрошувала, агітувала взяти смачний, корисний і недорогий продукт. За кілограм прави­ла 70 гривень. Купилася, власне, бо де­шево, адже в супермаркеті штучний спред коштує 50–65 гривень, а тут – на­туральне вершкове масло. Вдома вирі­шила приготувати канапки. Відрізала шматок, а всередині – магазинний спред, з усіх боків обліплений «корис­ним, смачним і недорогим» домашнім маслом.

 

Стихійна торгівля загрожує епідемічному благополуччю населення. Осередки стихій­ної торгівлі функціонують майже в усіх місцях, де є великий потік людей. Така торгівля розрахована на тих, хто повертається з роботи і хоче купити щось перекусити або просто зараз придбати якісь продукти і шви­денько вдома приготувати. Продукція зі стихійних ринків не проходить сані­тарно-епідеміологічну експертизу, від­так СЕС не несе відповідальності за на­слідки вживання таких продуктів.

Уживаючи їх, людина наражається на ризик виникнення гострих інфекцій­них кишкових хвороб, як-от дизен­терія, сальмонельоз, гепатит А. Щодо статистики захворювань у 2011 році, то на гострі кишкові інфекції зі вста­новленими збудниками пере­хворіло майже 64 тисячі населення, із невстанов­леними – іще 32 тисячі.

 Віктор Ляшко, начальник відділу організації державної СЕС України

25.09.2012

Раїса ЧИРВА, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини