СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

Де наші діти після уроків?

 Поки діти перебувають у школі, батьки почуваються спокійно. Адже за школярів повністю відповідають педа­гоги, а потраплянню сторонніх осіб до навчального за­кладу перешкоджають охоронці, які сьогодні є практич­но в усіх школах великих міст. Та після завершення шкільних занять батькам додається турбот. Чим за­йняти підлітків у вільний час? Щодо цього питання дум­ки полярно різняться. Одні вважають, що нинішні на­вантаження завеликі для дітей, тож дитині ліпше від­почити після уроків, побігати на свіжому повітрі. Інші переконані, що слід неодмінно залучити сина чи доньку до додаткових занять. І що їх більше – то краще. Відтак дитина інколи фізично не встигає добігти з однієї секції на іншу. Тож де вона – омріяна золота середина?

 ГПД – АЛЬТЕРНАТИВА ЧИ КАТОРГА?

Звісно, що найбільше хвилюються батьки за най­молодших школярів. Рівень їхньої самостійності ще за­надто низький, аби вони мо­гли без допомоги дорослих навіть дістатися додому. За­лишається «паличка-стукалочка» – група продовжено­го дня, яку ще називають ГПД. За весь час існування суперечки про її доціль­ність не припиняються. Що ліпше: домашнє виховання чи група продовженого дня? Однозначної відповіді досі немає.

Батьки, які працюють, вважають групу продовже­ного дня справжнім ряту­вальним кругом. Особливо ті, хто не має можливості вдатися по допомогу діду­сів чи бабусь або найняти няню, яка б забирала дити­ну після уроків, годувала домашньою їжею, водила на заняття до гуртків чи секцій. Хоча самі батьки ко­ристі від постійного перебу­вання дитини в школі вба­чають мало, однак зважу­ються на це через безвихідь. Адже, як там не крути, до­машня їжа набагато смачні­ша й корисніша, ніж обіди у шкільній їдальні. Друга причина – післяобідній сон. Це питання у муніципаль­них школах практично не вирішене. Третя проблема – прогулянка на свіжому по­вітрі, бо стежити за тим, чи застебнута куртка або зав’язана шапка ніхто не буде. Тож є ризик замість повноцінної роботи сидіти з молодшим школярем на лікарняному.

Іще один нюанс, котрий можна віднести до недолі­ків групи продовженого дня, – це контроль. Багато батьків, чиї діти відвідують ГПД, нарікають, що за ді­тьми практично немає на­лежного нагляду. Фактично діти полишені на самих себе. Нерідко вихователі груп продовженого дня «контролюють» два або й три класи.

У ГПД діти мають вико­нувати домашні завдання під наглядом учителя. Мало якому педагогу вдається вгамувати 30 чи 40 дітей і захопити їх домашнім за­вданням. Послаблення дис­ципліни на «неосновних» уроках не дає учням змоги зосередитися на виконанні домашнього завдання. Тому вдома дитина має викону­вати його як належить, уже під контролем батьків.

Більшість батьків сприй­має групи продовженого дня як вимушений захід – елементарний догляд за ди­тиною, доки вони на роботі. Однак це не завжди так. Грамотно сформовані та ор­ганізовані групи дають від­чутну користь дітям. У ба­гатьох школах «нагляд за дітьми» поєднується із ма­сою додаткових, інколи на­віть безкоштовних корис­них занять.

КОМП’ЮТЕР. ДВІР. І ПИВО З ЦИГАРКАМИ

Це раніше діти після уро­ків могли допізна ганяти м’яча у дворі чи кататися на велосипеді. У нинішніх дво­рах дітвору не побачиш. Бо двори у класичному розу­мінні не так часто трапля­ються, надто у великих міс­тах. Тепер їх модно забудо­вувати, утинаючи й без того куці клаптики зелених зон. Якщо малюкам іще виста­чає однієї пісочниці, то що робити старшим на асфаль­ті під колесами автомобі­лів, що припарковані на тротуарах і навіть газонах? Про які рухливі ігри дітей може йти мова? Нинішні двори – справжні зони під­вищеного ризику.

Та й справді, сучасний двір – не найкраще місце для відпочинку дітей. Бо за­звичай під під’їздами зби­раються нероби, серед біло­го дня розпивають спиртні напої і не надто стежать за своєю лексикою. Саме су­часний двір найбільше ля­кає батьків. Вони не впевне­ні, що їхні діти, особливо підлітки, не поповнять лави розбишак і хуліганів чи не почнуть «бавитися» пивом і цигарками, беручи приклад із дорослих, яких бачать пе­ред собою щодня.

  Найпоширенішим до­звіллям нинішніх школярів залишаються телевізор і комп’ютер. Практично всі вільні хвилини діти прово­дять біля моніторів. Вони відмовляються від спілку­вання з друзями, адже зна­ходять собі співрозмовни­ків на сайтах знайомств у Інтернеті. Всесвітня паву­тина замінила дітям справ­жніх друзів і близьких лю­дей. Зазвичай вони легко потрапляють у віртуальну залежність, а комп’ютерні ігри часом розвивають у них справжню агресію. Від­так діти з насолодою смаку­ють, як убивають один од­ного «герої», як рікою ллєть­ся кров тощо. Сучасні діти здатні марнувати на таку низькопробну продукцію до шести годин свого вільного часу. Батьки або не розумі­ють, або не бажають розумі­ти, до чого може призвести комп’ютерна залежність, надто у підлітковому віці, але вдіяти нічого не мо­жуть. Відтак діти втрача­ють фізичну форму, у них погіршується зір чи слух. Один зі спортивних огляда­чів якось слушно зауважив: «Діти зараз такі, що важче комп’ютерної мишки нічо­го не підіймають. Фізично вони слабкі настільки, що тренерам просто немає з кого вибрати».

Дехто з батьків до комп’ютерного дозвілля ста­виться, як до своєрідного рятувального круга. Мов­ляв, нехай краще вдома си­дять, біля монітора, аніж вештаються у підворітті чи підвалі із сумнівною компа­нією. А може, батькам про­сто ліньки поцікавитися, як урізноманітнити дозвілля своїх дітей? Адже до їхніх послуг секції, гуртки, бу­динки творчості, клуби за інтересами. І не тільки ко­мунальні дитячі центри. Нині з’явилося багато при­ватних клубів і шкіл. Тож вибрати є з чого. Інша річ, що минули часи, коли діти могли вибрати собі справу до душі, не заплативши ні копійки.

НА КОЖЕН СМАК І ГАМАНЕЦЬ

Безплатні дитячі секції в наш час знайти практично неможливо. Якщо ви зверта­єтеся навіть у державний чи комунальний заклад, то будьте готові платити – за інвентар, форму, поїздки на змагання тощо. І тут, як на будь-якому ринку послуг, ціни різняться. Є види спор­ту, котрі для більшості дітей просто недоступні. Скажі­мо, кінний спорт. Адже для таких занять, окрім сідла й вуздечки, потрібен і сам кінь. Його вартість може ся­гати десятків тисяч доларів. Цей вид спорту по кишені лише мільйонерам. Щоправ­да, є можливість кататися на орендованому коні у за­міському клубі, але це теж – не дешеве задоволення.

Проаналізуймо ситуацію в інших, доступніших видах спорту. Приміром, плаван­ня. Цей вид спорту нині до­сить популярний і не надто витратний. Треба придбати купальний костюм (50–150 грн), окуляри (50 грн), ша­почку (50 грн) і спеціальне взуття (30 грн). І, звісно, або­немент до басейну. Тут ціни різняться залежно від райо­ну міста та статусу спортив­ного центру – від 200 грн за найдешевший абонемент.

Популярними останнім часом стають секції єдино­борств. Форма для занять цими видами спорту коштує дорого. Мінімальний набір для занять – до тисячі гри­вень. За відвідування секції зазвичай сплачують не менш як 100 грн на місяць. А поїзд­ки на змагання обійдуться батькам від 700 гривень.

Дорогим видом спорту лишається велосипедний. Окрім спеціального споря­дження, спортсменам треба мати мінімум два велосипе­ди. Це коштуватиме 30–40 тисяч гривень на рік.

Бальні танці теж потре­бують тугих гаманців, адже доведеться за власний кошт шити костюми, оплачувати поїздки на змагання. А вар­тість занять становить від 300 гривень на місяць.

Спортивні чиновники за­певняють, що в Україні, як і раніше, залишаються без­платними заняття в ДЮСШ (дитячо-юнацьких спортив­них школах), спортивних то­вариствах, центрах фізично­го здоров’я населення, а та­кож центрах дитячого та юнацького спорту. Однак перш ніж віддати туди дити­ну, варто ще раз упевнитися, чи справді вони безплатні? Адже так чи інакше видатки на одяг та оснащення покла­датимуться на батька-мати.

Батьки іноді просто ліну­ються поцікавитись, як зро­бити дозвілля дітей цікавим. Пояснюють це тим, що нині все дорого. Але ж існують ін­телектуальні види спорту. Приміром, шахи чи шашки. Вони абсолютно нетравма­тичні, на відміну від футбо­лу, хокею чи велосипедного спорту, й відносно доступні.

У будь-якому разі, перед батьками постає альтерна­тива: або приректи своїх ді­тей на просиджування біля телевізора чи комп’ютера, або, не шкодуючи коштів, обрати дитині справу до душі, яка, можливо, виявиться справою усього життя.

  МУЗИКА МАЙЖЕ ДОСТУПНА

Чимало батьків мріють дати своїм дітям музичну освіту. Не тільки у вели­ких містах, а й у більшості районних центрів Украї­ни діють музичні школи. Вартість занять тут коли­вається від 25 до 50 гри­вень на місяць. Дорожчі заняття – фортепіано та гітара, дешевші – скрип­ка й духові інструменти. У вартість навчання вхо­дять два уроки на тиж­день за обраною спеці­альністю, по одному уро­ку з сольфеджіо та му­зичної літератури. У біль­шості музичних шкіл ді­ють різноманітні ансамб­лі, хори, оркестри.

  ГПД НА БРИТАНСЬКИЙ МАНЕР

У Великій Британії на організацію шкіль­ного продовженого дня традиційно з держбюджету виділяється солідна сума – близько 700 млн фунтів стерлінгів на рік. Для маленьких британців групи про­довженого дня – це не покарання, а міс­це, де кожен може знайти не тільки за­няття до душі (спорт, творчість, наука тощо), а й психологічну підтримку. Фак­тично, це своєрідні шкільні центри, де вихованню, навчанню та відпочинку ді­тей приділяються і час, і увага, і держав­на підтримка. Якщо в Україні музичні й спортивні школи існують окремо від за­гальноосвітніх, то на Туманному Альбіоні вони об’єднані в єдину систему, мета і за­вдання якої – не тільки працювати на благо підростаючого покоління, а й вирі­шити серйозну соціально-економічну проблему дорослих – повернути якомо­га більше батьків на робочі місця, по­дбавши про їхніх дітей.

 СКІЛЬКИ КОШТУЄ ВИХОВАТИ ЧЕМПІОНА?

  У цій справі одного бажання мало. Виростити чемпіона іноді обходиться дорожче, аніж купити престижну іномарку. Батькам юних футболістів, приміром, доведеться витрачатися на бутси (від 300 грн), щитки (від 100 грн) та форму для тренувань (найдешевша 300 грн). Більші витрати очікують на батьків, сини яких виявляють бажання грати у хокей. Тільки набір щитків обійдеться у дві тисячі гривень. А фор­ма, шоломи та інша хокейна амуніція коштуватиме ще більше. Якщо ж займатися хокеєм професійно, з прицілом стати чемпіоном, то набір хокейної амуніції кошту­ватиме від двох до чотирьох тисяч американських доларів, залежно від фірми-виробника. Заняття фігурним катанням – теж із категорії дорого­го задоволення. Тільки на костюми в рік можна витрачати по 10–15 тисяч доларів. Додайте сюди й витрати на участь майбутніх чемпіонів у змаганнях. Скоріше за все, ця сума збільшиться у два рази, бо ж батьки деякий час супроводжуватимуть ди­тину до місця проведення змагань, плюс витрати на проживання у готелі.

16.09.2012

Раїса ЧИРВА, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини