СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

На ринку ліків очікується революція

 Держава серйозно взялася за регулю­вання національного ринку лікар­ських засобів. Однак далеко не всім подобається таке втручання. Адже ринок ліків у нас занадто схильний до спекуляцій та зловживань. Чис­ленні посередники накручують ціни, а фальсифіковані й прострочені пре­парати спокійно продаються в аптеках.

 Гіппократ би почервонів

Наприкінці липня Прези­дент Віктор Янукович під­писав Закон № 5036-VI щодо встановлення обмежень для медичних і фармацевтич­них працівників під час здійснення ними професій­ної діяльності. Це означає, що з 1 серпня будуть ретель­но перевіряти, чим керуєть­ся лікар, призначаючи пі­гулки, – здоров’ям пацієнта чи власною вигодою. Саме тут, на думку секретаря РНБО Андрія Клюєва, втру­чання держави абсолютно виправдане й необхідне. Адже продавці ліків просто підкуповують лікарів. Купу­ють обладнання, фінансу­ють закордонні поїздки на наукові конференції. І наре­шті, сплачують відсоток від продажу ліків. Тож деякі лі­карі стали такими собі комі­вояжерами фармацевтич­них компаній. І це явище на­буває просто катастрофічно­го розмаху.

Один із колишніх співро­бітників фірми-дистриб’ютора в мережі Інтернет роз­повів про механізм такої співпраці: «На заохочення медперсоналу в нас перед­бачено окремий бюджет. Представництво компанії контролює, щоб ми розраху­валися з кожним лікарем. Відтак подаємо звіт бук­вально по кожній упаковці. Гроші лікарю виплачуємо наприкінці місяця готівкою через медичного представ­ника або ж перераховуємо на пластикову картку. Нам це, звичайно, не подобаєть­ся, але так працюють усі».

Чому державу хвилює, які лікарські препарати вжива­ють українці? Та тому, що ба­гато наших співвітчизників ризикують здоров’ям, а то й життям. П’ють ліки, бо їх ви­писав лікар, якому вони дові­ряють. Людина сподівається на одужання, а тому здатна на слово повірити в чудодій­ну силу препарату, бо лікар авторитетно порадив саме його. Фальсифікований чи непридатний до вживання, бо скінчилися всі можливі терміни, лікарю байдуже. За «відкати» можна подати його як панацею від недуги. У разі невдачі послатися на особли­вості організму або те, що па­цієнт пізно звернувся по до­помогу.

Самим лікарям бракує інформації про дію тих чи інших препаратів. Тож лі­карі змушені вірити на сло­во запевненням фармацев­тичних компаній.

Якщо раніше медика­менти нової групи презен­тували на спеціалізованих медичних зібраннях, нині ситуація змінилась. Дізна­тися правду про той чи ін­ший препарат із наукових видань, з’їздів і конферен­цій практично неможливо. Один із провідних онколо­гів України зізнається: за виступ експерта з прихова­ною рекламою певного лі­карського засобу зазвичай сплачують від 300 доларів.

Як узагалі розпізнати лі­каря, який співпрацює з фармкомпаніями за окрему плату? Елементарно. Якщо він призначає ліки без обсте­ження та аналізів, наполягає на придбанні саме цього пре­парату, дає адресу конкрет­ної аптеки чи офісу, просить неодмінно назвати його пріз­вище – це означає, що він дуже зацікавлений у вас. Не як у пацієнті, а як у клієнті, готовому виправити його ма­теріальне становище.

Попри етичний бік проблеми реклама породжує ще одну тенденцію – самоліку­вання. Достовірність рекла­ми раніше ніким не контролювалась, а люди без лікар­ських консультацій йшли до аптек за лікуванням. Якщо це можна назвати лі­куванням, а не безглуздим витрачанням грошей.

І в аптеках торг доречний

Рік у рік вартість лікар­ських засобів в Україні зрос­тає, тож лікування якісними препаратами стало розкіш­шю не тільки для пенсіоне­рів, а й для українців із се­редніми статками. Тому на сьогодні забезпечення хво­рих доступними ліками – одне з головних завдань уря­ду, а питання наведення ладу в ціноутворенні на фар­мацевтичному ринку є прин­циповим для представників влади. Один із законів, не­щодавно ухвалених парла­ментом, забороняє прихову­вати інформацію про наяв­ність у продажу ліків-аналогів за нижчою ціною. Бо знов-таки: іноді провізо­ри рекомендують вартісні імпортні препарати. Ймо­вірно, до них теж приходять представники відповідних компаній і пропонують над­звичайно вигідні умови реа­лізації саме їхньої продук­ції. А отже, відповідний за­кон, прогнозують експерти, сприятиме підвищенню по­питу на дешевші вітчизняні генеричні препарати, які бу­дуть частіше рекомендува­ти працівники аптек.

Сьогодні фармацевти звинувачують середньоста­тистичного українця в на­вмисному використанні ви­ключно дешевих препара­тів. Та це, як кажуть, не його вина, скоріше – біда. Бо впродовж останніх семи ро­ків ціни на ліки в Україні зростали не менше п’яти ра­зів і подорожчали приблиз­но вчетверо. Урядові експер­ти вбачають у цьому баналь­ні корупційні схеми. У ви­робника упаковка певного якісного препарату коштує, скажімо, 50 гривень. Уповно­важена фірма, що його при­дбала, відразу помножує цифру щонайменше на два, а в роздрібній торгівлі – за­конна надбавка 30%. Тож і пропонують аптеки препа­рат по 130 гривень.

Нові закони, на думку урядовців, унеможливлять спекуляцію ліками, скоро­тять ланцюг посередників між виробниками й аптека­ми, регламентуватимуть рентабельність закупівель, контролюватимуть доходи постачальників ліків. Ці зміни мають здешевити ме­дикаменти першої необхід­ності на 30–40%. Якщо ж про­візор в аптеці пояснить паці­єнтові, що в нього є вибір між вартісним імпортним препаратом і дешевшим вітчизняним аналогом, можна не сумніватися, що біль­шість обере саме останній. Споживання ліків, які ма­ють необґрунтовано завище­ну ціну, поступово зменшу­ється. Однак посилення контролю за фармринком може мати й зворотний ефект. Щойно держава ство­рила перепони для посеред­ницьких оборудок, на ринку медикаментів з’явилися со­тні посередників, котрі по­чали пропонувати товар не від виробника, а через спеці­алізовані компанії в офшор­них зонах. Склалася пара­доксальна ситуація: ту ж ацетилсаліцилову кислоту, що мала б коштувати копій­ки, дешевше купувати не у вітчизняного дилера, а ки­тайського чи індійського. Продавець матиме стовід­сотковий прибуток, а ціна для покупця залишиться не­змінно високою.

Питання вибору ліків, на думку фахівців, безпосеред­ньо пов’язане з проблемою культури людей. На жаль, наш «сором’язливий» паці­єнт не звик ставити «зайві» запитання в лікувальній установі й консультуватися в фармацевтів. Рівень побу­тових і популярних знань про лікувальні засоби в більшості населення неви­сокий, про фальсифіковані чи непридатні за терміном дії чули тільки краєм вуха.

«У нас навіть не було по­няття, що таке фальсифіко­ваний препарат. І, звичайно, не було жодної відповідаль­ності. Траплялися випадки, коли хворі отримували дуже тяжкі ускладнення, аж до реанімації, тому що термін придатності давно минув. І даний закон зобов’язує, щоб при ввезенні лі­ків він становив не менше 6 місяців наперед», – розпові­дає голова парламентського Комітету з питань охорони здоров’я Тетяна Бахтеєва. І наголошує: віднині за реалі­зацію таких горе-пігулок пе­редбачена така криміналь­на відповідальність, як ув’язнення від 8 до 12 років. А в особливо важких випад­ках – довічне.

Система контролю чи адміністративний бар’єр?

Окрім згаданого закону про обмеження співпраці медиків і провізорів із фар­мацевтичними компанія­ми, Президент підписав ще два документи, які мають створити умови, аби вітчиз­няна медицина стала циві­лізованою, максимально наближеною до кращих єв­ропейських зразків. Це, зо­крема, закони України від 05.07.2012 № 5065-VI «Про внесення змін до деяких за­конодавчих актів України щодо посилення відпові­дальності за фальсифіка­цію або обіг фальсифікова­них лікарських засобів» (на основі проекту № 10561) та від 04.07.2012 «Про внесення змін до деяких законів України щодо ліцензування імпорту лікарських засобів та визначення терміну «ак­тивний фармацевтичний ін­гредієнт» (на основі проек­ту № 10562). Вони спрямова­ні на зміцнення системи контролю на ринку ліків. Однак саме ці документи викликали шквал критики з боку тих, хто постачає ліки на вітчизняний ринок. Стисло їх зауваження мож­на охарактеризувати так: фармацевтичний ринок під­дається значному ризику. Пацієнти можуть узагалі залишитися без імпортних ліків, якщо впровадять лі­цензування імпорту. Бо, на­голошують дистриб’ютори та роздрібні оператори рин­ку, нам ще зарано переходи­ти на європейські стандар­ти. На їхню думку, система контролю якості ліків у ЄС побудована за іншою мо­деллю, ніж в Україні. Під час імпорту продукції контроль здійснюється без­посередньо виробником піс­ля отримання відповідного дозволу. Контролюючий ор­ган перевіряє якість лікар­ських засобів, запропонова­них до вживання.

Процедура ліцензування імпортних ліків, за словами опонентів, є надто обтяжли­вою і зайвою. І ухвалені за­кони призведуть до негатив­них наслідків. Вони однако­во вдарять і по бізнесменах, і по споживачах імпортних ліків. Ліцензування імпорту може стати перешкодою для вільної торгівлі і спричини­ти чергове підвищення цін на лікарські засоби закор­донного виробництва. А фа­хівці Європейської бізнес-асоціації прогнозують погір­шення положення зарубіж­них фармацевтичних компа­ній, що в будь-якому випад­ку призведе до негативних наслідків для споживачів, які тривалий час не мати­муть доступу до повного асортименту імпортних пре­паратів, зареєстрованих в Україні.

Своєю чергою, влада за­спокоює споживачів та опе­раторів ринку: гірше не буде. Покарають лише тих, хто наживається на здоров’ї українців. Як пояснив се­кретар РНБО Андрій Клю­єв, ухваленими законами низка норм українського за­конодавства гармонізують­ся з нормами ЄС. Він зазна­чив, що європейське законо­давство вимагає від імпор­тера лікарських засобів, які ввозяться на територію дер­жав Євросоюзу, наявності уповноваженого представ­ника, що ніс би відповідаль­ність, у тому числі кримі­нальну, за якість, безпеку й ефективність імпортованих ліків. «Імпортер при цьому має забезпечити наявність кваліфікованого персоналу, відповідної матеріально-технічної бази й умов для контролю за якістю ввезе­них ліків. Саме ці європей­ські норми нині прийнято й в Україні», – підсумував А. Клюєв.

Хочеться сподіватися, що ці заходи дозволять навести лад на вітчизняному фарма­цевтичному ринку. І після того, як закони запрацюють, ліки стануть доступнішими, лікарі – сумліннішими, а фармацевти і посередники – менш нахабними.

 Порушників будуть штрафувати

Медичні і фармацевтичні працівники, які порушуватимуть вимоги закону, можуть бути притягнені до адміністра­тивної відповідальності у вигляді на­кладення штрафу в розмірі 5100 гри­вень. Вчинення порушення повторно протягом року після накладення штрафу тягне накладення нового штрафу в розмірі 20400 гривень. До того ж, віднині адміністратори медич­них закладів можуть звільняти таких лікарів з роботи.

Штраф може бути накладено не пізні­ше, ніж через два місяці з дня вчинен­ня правопорушення. Органом, упо­вноваженим накладати штрафи, ви­значено Державну службу України з лікарських засобів.

 З європейського досвіду

 В усіх країнах ЄС висувають особливі вимоги до якості препаратів, включених до переліку тих, вартість яких від­шкодовується державою. До цієї групи прикута дуже пиль­на увага. Зокрема, до неї не входять лікарські засоби з не­задовільними біохімічними показниками, непостійним складом, неналежними фармакокінетичними та показни­ками стабільності, а також ті, що не забезпечують можли­вості тривалого зберігання. Цей перелік оновлюється двічі на рік. Таким чином уряди багатьох роз­винених країн намагаються мак­симально задовольнити потреби пільгових категорій громадян у ліках, а також раціонально вико­ристовувати як лікарські засоби, так і кошти.

Заборона МОЗ

МОЗ установило заборо­ну на рекламування лі­ків, які використовують­ся лише для лікування дітей до 12 років, вагіт­них і жінок, що годують груддю, а також тих, що містять наркотичні, пси­хотропні речовини і прекурсори.

Крім того, забороняєть­ся реклама препаратів для лікування туберку­льозу, венеричних за­хворювань, ВІЛ/СНІДу, раку та інших пухлинних захворювань, діабету, хронічного безсоння, ім­потенції та ожиріння (зо­крема й засоби для схуд­нення).

 Коментар

  У законі, що стосується рекламування препаратів, є безліч нюансів. Сьо­годні фармацевтичні компанії часто пропонують свої препарати, прохо­дять апробацію в медичних закладах. І як спонсорську допомогу пропону­ють лікарям халати, ручки, блокноти, бланки тощо. За законом це слід трак­тувати як рекламу. Але чому ніхто не подумав про те, що в лікарні немає грошей, аби забезпечити персонал тими ж халатами? І лікар часто змушений їх купува­ти за власний кошт. Це при тому, що медики мають найнижчу зарплату серед бюджет­ників. Я можу погодитися з тим, що широка реклама медичних препа­ратів не потрібна. Адже люди часто самі собі встановлюють діагноз і купують препарати лише після перегляду реклами або за пора­дою фармацевта. Через це трапляється багато драматичних, а то й трагічних випадків. Увесь світ вільно продає або рекламує лише так звані «безпечні» препарати, а всі інші – за рецептом. Що стосуєть­ся недобросовісної співпраці лікарів і фармацевтичних компа­ній, то я не згодна, що це повальне явище. Звичайно, поодино­кі випадки мають місце. Але, по-перше, я далека від думки, що лікар може свідомо нашкодити пацієнтові. По-друге, повірте мені: лікар іде на таку співпрацю не від гарного життя.

Вікторія Коваль,

голова профспілки працівників охорони здоров’я

16.08.2012

Раїса ЧИРВА, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини