СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

Захист прав споживачів – справа самих споживачів?

 Кожен із нас практично щодня буває у ролі споживача. Товарів чи послуг – байду­же. Важливіше, чи завжди ми задоволені якістю придбаних продуктів у супермар­кеті або отриманих послуг мобільного зв’язку? Варіацій невдоволення спожива­чів скільки завгодно. Хтось обурюється, хтось картає себе, а хтось починає шука­ти правди й сподівається, що в нашій країні права споживача можна відстоя­ти. На цілком законних підставах.

 БАЧИЛИ ОЧІ, ЩО КУПУВАЛИ

Прикро, але в українських магазинах на прилавках більше продукції, яка не від­повідає нормативам, аніж такої, про яку з упевненістю можна сказати, що вона якіс­на. Експерти такий нонсенс пояснюють просто: ми уні­кальна країна, де продукти харчування дозволено виго­товляти за технічними умо­вами (ТУ), у яких вимоги до якості – набагато нижчі, ніж у державних стандартах. Ось і виходить, що виробники ви­пускають що завгодно, реалі­затори пропонують це спо­живачеві, а в останнього не лишається вибору. Майже за Остапом Бендером: відносно чесний спосіб обдурення.

Фахівці стверджують: у тому, що споживач купує не­якісну чи контрафактну про­дукцію, винен… сам спожи­вач. Бо перш ніж придбати товар треба уважно, навіть прискіпливо, вивчити ети­кетку. На ній, згідно із зако­ном, має бути подана доступ­на, необхідна, своєчасна та зрозуміла інформація. Од­ним словом – вичерпні дані про все, що стосується обра­ного товару. Складові, похо­дження, вага, термін збері­гання. Але, як свідчить прак­тика, хіба що один із сотні покупців зацікавиться яко­юсь там писаниною. А якщо зважити, що інформація ви­кладена аж занадто дрібним шрифтом, то статистика змі­ниться в інший бік – один споживач зі ста п’ятдесяти. Відтак порадою експертів – уважно читати етикетку – за­звичай нехтують.

Та навіть якщо споживач не тільки прочитає, а й уваж­но вивчить склад товару на етикетці, це йому ще нічого не гарантує. Бо виробники навчилися обходити і зако­ни, й технічні регламенти, не завжди зазначаючи правди­вий склад продукції. При цьому ціна не є запорукою якості. Сподіватися, що, при­дбавши дорожчу ковбасу чи рибу, споживач убезпечить себе від неякісного чи фаль­сифікованого продукту, не варто.

Власне, така ситуація спо­стерігається не тільки з про­дуктами харчування. При­кро, але проблема незадо­вільної якості товарів урази­ла й ринок дитячого асорти­менту. Лозунг «Усе найкраще – дітям» залишився в далеко­му минулому. На якість і без­пеку товарів для дітей звер­нули увагу і президент, і уряд. Держспоживінспекція за п’ять місяців п. р. переві­рила 5 тисяч зразків товару для малечі, із яких більш як половину було знято з реалі­зації. Головна причина – цей крам просто небезпечний. Більшість продукції, як ка­жуть контролери, не мала супроводжувальної докумен­тації та достовірної інформа­ції про товар. Відтак якість товару, його походження ви­далися досить сумнівними. Тим часом у програші – спо­живач, котрий зазнає не тіль­ки матеріальних, а й мораль­них збитків. Його мало ті­шить, що в Україні діє так звана добровільна сертифі­кація, адже її проходять ви­ключно ті виробники, які дбають про свою репутацію та імідж.

Експерти сподіваються, що парламент розгляне ще один законопроект, який міс­титиме норму щодо запрова­дження кримінальної відпо­відальності за випуск небез­печної харчової продукції. Виробники, у свою чергу, не надто переймаються. По-перше, законопроект іще не розглядали, а по-друге, це ще треба довести, що продукт із маркою саме їхнього підпри­ємства зашкодив здоров’ю споживача.

ЗБЕРІГАЙТЕ ЧЕК ЯК ЗІНИЦЮ ОКА

Аксіомою – зберігати чек за придбаний товар – біль­шість українців нехтують так само, як і необхідністю докладно вивчати написи на упаковці. І дарма. Бо у разі виникнення спірних питань обміняти чи повернути товар без товарного чека й довести свою правоту буде практично неможливо. Тому споживач завжди має скористатися сво­їм законним правом вимага­ти розрахунковий документ при покупці. Обов’язок про­давця – завжди його надава­ти. Тільки чек вважається документальним підтвер­дженням факту купівлі това­ру й залишається єдиною на­дією уникнути непорозумінь між продавцем і покупцем. Допустимий також варіант так званого «м’якого чека», який має містити номер до­кумента, за яким працює під­приємець, його прізвище, ціну товару та обов’язково – кінцеву дату реалізації. За­кон «Про захист прав спожи­вачів», інші нормативно-правові документи вказують: має бути доказ того, що кон­кретний товар придбано саме у цього продавця. Це запору­ка того, що товар можна буде повернути несумлінному ре­алізатору й ви отримаєте на­зад свої гроші.

Йдеться про супермарке­ти, великі й малі магазини, що обладнані касовими апа­ратами. Однак більшість лю­дей купує товари на ринках. Суб’єкти підприємницької діяльності, котрі там працю­ють, як правило, таких доку­ментів не надають. Це ускладнює процедуру повер­нення товару. Мабуть, пра­вильніше сказати – унемож­ливлює.

Голова Державної спо­живчої інспекції України Сергій Орєхов укотре закли­кає споживачів зберігати свій розрахунковий доку­мент, бо це, на його думку, – ниточка до пошуку клубка винних. «Маючи чек, будьте певні, що, звернувшись до інспекції з питань захисту прав споживачів, ви отрима­єте і матеріальну компенса­цію, і відшкодування мо­рального збитку», – наголо­шує урядовець.

Аби не доводити справу до пошуку винних, кажуть у Держспоживінспеції, не зайве поцікавитись у продав­ців наявністю супровідних документів, аби упевнитись, що вони мають право реалі­зовувати продукцію, дізна­тися інформацію про вироб­ника, переглянути відповід­ний документ, який підтвер­джує якість цього товару.

 Якщо продавець ухиляється від надання бодай частини таких документів, споживачеві ліпше відмови­тися від придбання обраного товару.

І ще на одну обставину звернули увагу ті, що покли­кані захищати українців від несумлінних виробників: споживачі не знають своїх елементарних прав. А ті, хто ці права порушують, охоче цим користуються.

ДАЙТЕ КНИГУ СКАРГ!

Що передусім повинен зробити споживач, збагнув­ши, що його права були по­рушені? Найперше – вимага­ти книгу скарг і пропозицій, щоб зробити у ній відповід­ний запис. І обов’язково отримати відповідь. А далі – шукати правду й захисту у відповідних інстанціях. Куди зазвичай звертається пересічний споживач, якщо йому продали продукти, тер­мін зберігання яких давно минув або якість яких сум­нівна з інших причин? Як свідчить практика, до санітарно-епідеміологічної служби, Державної фітосані­тарної служби, міліції або Держспоживінспекції. Для цього треба зовсім небагато: правильно оформити звер­нення. У ньому мають бути зазначені прізвище, ім’я та по батькові, адреса, викладе­но суть питання, зауважен­ня, заяви чи скарги, прохан­ня чи вимоги. Кожне звер­нення до будь-якої служби ретельно перевіряється, при­чому досить оперативно – упродовж доби. Фахівці служби, до якої звернувся скаржник, перевірять під­приємство і з’ясують причи­ни порушення прав спожива­ча з боку тих, хто реалізував товар неналежної якості. За­звичай рішення ухвалюється на користь покупця.

Однак у контексті вирі­шення спірних питань між покупцями й продавцями ви­никає логічне запитання: а чи не простіше так облашту­вати контроль за якістю то­варів і послуг, аби зменшити потік скарг? Виявляється – ні. У нас, бідкаються експер­ти, ще дуже недосконале за­конодавство. Навіть немає закону про відповідальність виробників. З огляду на це, на споживчий ринок потра­пляє дедалі більше фальси­фікату. Лави виробників, котрі свідомо випускають неякісну продукцію та при­ховують справжній уміст не­безпечних інгредієнтів, із кожним роком поповнюють­ся новими спритниками, що намагаються приховати правду за привабливою упа­ковкою.

Не складається також і з попереднім контролем – че­рез уже згадані прогалини у законодавстві. Для того щоб прибути на планову перевір­ку суб’єкта торгівлі, Держ­споживінспекція має спові­стити про це за десять днів. Сприяє така норма об’єктивному з’ясуванню причин певних порушень? Якби ж то! Готуючись до пе­ревірки, той чи інший суб’єкт може повністю або частково виправити всі недо­ліки ще до зазначеного тер­міну перевірки. А після того, як ревізори підуть, усе по­вертається на звичне коло. У жодній країні не діє така практика, бо ж усі розумі­ють: аби перевірка мала ефект, її треба проводити тоді, коли суб’єкт-порушник цього не очікує. Щось на кшталт контрольної закуп­ки, традиційної для радян­ських часів.

Хоча, як стверджують фа­хівці органів контролю, і планові перевірки таки інко­ли дають досить відчутні результати. Тільки у першо­му кварталі ц. р., як повідо­мив голова Держспоживін­спекції України Сергій Орє­хов, спеціалісти відомства запобігли використанню українцями неякісних това­рів на суму близько 7 мільйо­нів гривень, минулого року – понад 200 мільйонів, а за результатами розгляду скарг споживачам повернули май­же 10 мільйонів гривень.

А скільки лишилося за кадром?

 Не треба винаходити велосипед

Як побороти несумлінних виробників про­дукції і водночас захистити споживачів? Постійним реформуванням системи ор­ганів контролю цю біду не подолати. Екс­перти радять придивитися до зарубіжного досвіду: щось запозичити, а щось адапту­вати до українських реалій. У країнах із розвинутою економікою діють національні органи, що покликані захищати права спо­живачів. У Канаді це управління із захисту прав споживачів, у сусідній Польщі – уп­равління із захисту конкуренції і спожива­ча, в Білорусі – управління захисту прав споживачів і контролю за рекламою. Не зайве вивчити й досвід європейських країн, де замість адміністративних штрафів за порушення нормативів безпеки товарів передбачена кримінальна відповідаль­ність. Начебто незабаром така норма за­працює і у нас: несумлінного виробника можуть запроторити за ґрати аж на сім років. Цю норму списано з європейської практики. Та чи впровадять і чи прижи­веться вона?

 Для того, аби виконувалися норми законів та постанов у сфері захис­ту прав споживачів, потрібно, щоб споживачі виявляли більшу активність. Адміністративними норма­ми тут нічого не вирішиш. Тим більше, що держава взяла курс на дерегуляцію та невтручання у бізнес. Хоча я вважаю, що там, де йдеться про здоров’я і життя лю­дей, компромісам немає місця. Інша річ, що іноді під виглядом споживацького контролю служби перевірки просто тиснуть на бізнес­менів. Але контроль за якістю продукції – від виробника до продавця – має бути. Я сто­яв біля витоків руху за захист прав спожи­вачів іще у 80-ті роки. Ми створювали асо­ціації захисту прав споживачів у регіонах, переймаючи практику інших країн. Так от, наприклад, у Франції дітей змалечку навча­ють основ економічного життя: що скільки коштує, як спланувати бюджет, як еконо­мити електроенергію тощо. І обов’язково – як захистити свої права. Такі ж навчання проходять і батьки. Можливо, Україні вар­то перейняти цей дос-від: з малечку пояснюва­ти дітям, на що вони мають право. Тоді спо­живацька безпека пере­стане бути таким бо-лючим питанням для країни.

Григорій Осовий, заступник Голови ФПУ

Як наблизитися до європейських стандартів?

11.07.2012

Раїса ЧИРВА, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини