ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Особливі потреби особливих людей

 Якщо ти маєш серйозну фізичну ваду, можеш розпрощатися з пре­стижною роботою. На щастя, цей постулат стає все менш категорич­ним. Навпаки, робота із розв’язання проблем інвалідів, зокрема щодо їх працевлаштування, набуває в Украї­ні планомірного, системного харак­теру. Та чи означає це, що українське суспільство готове сприймати лю­дей з особливими потребами? Самі інваліди на це запитання відповіда­ють негативно. Бо вони щодня сти­каються з непереборними перешко­дами не тільки в пошуках роботи, а й елементарному пересуванні до ро­бочого місця.

 ДЕ ЗНАЙТИ… ІНВАЛІДА?

Чисельність інвалідів у нашій державі з кожним роком зростає. За останнє десятиріччя вона сягнула 2,6 млн осіб. А це, бідкають­ся експерти, 5% від загаль­ної чисельності україн­ського населення. При цьо­му кількість працюючих у складі всього зайнятого на­селення вражає своєю мі­зерністю – всього 1,6%. Щоб було зрозуміліше: із кож­них 100 інвалідів унаслідок трудового каліцтва та про­фесійного захворювання трудовою діяльністю за­йняті всього 6 осіб, а з усієї чисельності інвалідів з ди­тинства – лише 10,5%.

Чому так стрімко зрос­тає чисельність інвалідів? Адже ми не маємо ні війн, ані збройних конфліктів. Та достатньо інших при­чин: природні катаклізми, техногенні катастрофи, дорожньо-транспортні при­годи, вроджені патології, онкологічні захворювання. Цей перелік можна продо­вжити. Та від цього про­блем, з якими стикаються люди з особливими потре­бами, не поменшає. Влас­не, їхні проблеми нічим кардинально не відрізня­ються від таких у здорових та дужих людей. Робота, житло та кошти. Причому частіше не на життя, а на зубожіле існування.

За українським законо­давством, лише 4% загаль­ної чисельності робочих місць на підприємстві ма­ють належати людям з ін­валідністю. Однак і вони не мають роботи. Чимало роботодавців тлумачать цей закон по-своєму. Щоб і законодавство не порушу­вати, і звітність утримува­ти на належному рівні, вони ладні просто знайти підходящу кандидатуру, яка б погодилась поділи­тись своїми документами «для звіту». Спритні керів­ники готові платити міні­мальну заробітну плату – не більше 1 тис. гривень і не мати клопоту зі створен­ням робочого місця та на­лежних санітарно-гігієнічних умов. Експерти ка­жуть, що багато людей з особливими потребами саме таким чином і працевлаштовані. Себто – ви­ключно на папері.

Трапляються навіть курйози. Так, на одній з ки­ївських фірм людина з об­меженими можливостями значиться… кур’єром. Воно б, може, і нічого, але цей чоловік уже кілька років не встає з ліжка.

Чому ж інваліди змири­лись із порушенням своїх прав? На те існують дві при­чини: одні не знають, що взагалі мають право на гід­не працевлаштування, а інші елементарно ухиля­ються від роботи. Їх така си­туація цілком влаштовує.

Голова Харківської гро­мадської організації незря­чих юристів Олег Лепетюк констатує: «Усупереч сус­пільній думці, що пробле­ма працевлаштування осіб з інвалідністю існує, на­справді дуже мало людей з обмеженими можливостя­ми прагнуть працювати».

ІНВАЛІД НЕ ОЗНАЧАЄ НЕПРАЦЕЗДАТНИЙ

Насправді серед людей з особливими потребами дуже мало абсолютно не­працездатних людей. Бо за великого бажання зусилля будь-якої людини, навіть із певними вадами, можна спрямувати в потрібне рус­ло. Тільки далекі від спіл­кування з інвалідами не мо­жуть збагнути, куди прила­штувати інваліда, яку ді­лянку роботи йому довіри­ти. А от фахівці міжрегіо­нальних центрів найкраще орієнтуються, на що здатні люди з обмеженими мож­ливостями. Скажімо, може  така людина бути агентом з туризму? Ще й як. Навіть та, що пересувається на віз­ку. І таких прикладів чима­ло. Може працювати про­грамістом, дизайнером, оператором комп’ютерного набору, коректором? Чому б ні? І це не може не тішити, бо ще донедавна побутував стереотип, що інвалід зда­тен виконувати лише чорну роботу на взуттєвому під­приємстві.

Сьогодні інваліди, які мають відповідну освіту, працюють лікарями, вчи­телями. Багато серед них і таких спеціалістів, як пе­рукарі, манікюрниці, педи­кюрниці, візажисти, фло­ристи, кравчині, контор­ські службовці, бармени, кондитери, касири тощо. Іншими словами, працю­ють на рівні з абсолютно здоровими людьми. Люди­на з ознаками інвалідності, яка хоче знайти себе в цьо­му житті, зазвичай сумлін­ніша за здорову, а її пра­цездатності можна поза­здрити. Фахівці пояснюють це тим, що в такий спосіб організм відновлює та ре­гулює баланс – втрачені можливості компенсують­ся набутими. Незаперечний факт: зі слабозрячих виходять надзвичайно вправні масажисти.

Та дуже часто бажання перебувати в статусі пра­цездатного наштовхується на проблему доступності робочого місця. Про необ­хідність спорудження пан­дусів, аби інваліди могли без сторонньої допомоги здолати сходи, говорять не один рік. Та справа просу­вається доволі повільно. Подекуди пандуси зводять без урахування будь-яких будівельних норм. Напри­клад, новий бізнес-центр на проспекті Чорновола у Киє­ві «відрапортував» про тур­боту щодо інвалідів. Але ін­валіди, які намагалися під­вестися цим пандусом, дуже прагнуть познайоми­тися з людиною, яка його встановила, та змусити її саму подолати його на віз­ку. Проектувальники роз­робили настільки крутий спуск, що той, хто пересува­ється на інвалідному візку, ризикує розбитися на смерть, спускаючись униз.

На щастя, значну части­ну офісної роботи праців­ники з особливими потре­бами можуть виконувати, не виходячи з дому. Це гід­ний винахід для інвалідів, яким важко пересуватись. Та самі інваліди про «до­машню» роботу говорять із сумом: ми й так, мовляв, живемо поза світом, а нас практично позбавляють можливості спілкуватися з іншими людьми.

КЛОПІТ ДЛЯ РОБОТОДАВЦІВ?

Часто люди з особливи­ми потребами нарікають, що підприємства не хочуть працевлаштовувати інва­лідів. Прямо не відмовля­ють, але й «так» не кажуть. І хоча це стосується лише окремих підприємств, про­блема залишається. Між тим, кажуть експерти, по­рівняно з європейськими країнами, які переживають економічно-фінансову кри­зу, Україна має не найгір­ший показник працевла­штованих інвалідів. Зага­лом у нашій країні сьогод­ні працюють 600 тис. людей з обмеженими можливос­тями, чверть яких станов­лять працюючі пенсіонери з інвалідністю.

Однак добровільно бра­ти на роботу інвалідів на­вряд чи хто погодиться. Скажуть, що за нинішньо­го рівня безробіття здоро­вої частини населення є вибір. Тож в Україні зако­нодавчо встановили кіль­кість робочих місць на під­приємстві для людей з ін­валідністю. Скажімо, на фірмі, де працюють 8–25 осіб, має бути хоча б одна з особливими потребами. Якщо підприємство біль­ше, таких працівників має бути 4%. Не виконали нор­му – штрафні санкції: в розмірі половини серед­ньої річної заробітної пла­ти за кожне робоче місце, призначене для інваліда, – для підприємств, де пра­цюють 8–15 осіб, і в розмірі середньої річної зарплати на підприємстві – для тих, де більше 15 працівників. Насправді ж, законослух­няні керівники фірм та підприємств мають бути зацікавлені в працевла­штуванні таких осіб, бо отримують певні пільги. Однак хтось перевиконує нормативи, а дехто чомусь не дотягує. І переходить до розряду «порушників», відтак змушений сплачу­вати чималі штрафи. Якщо зміни до відповідного за­конопроекту парламент ухвалить і в другому чи­танні, підприємства зазна­ють збитків на порожньо­му місці.

Фактично, роботодавець зобов’язаний за певних умов або взяти на роботу людину з особливими по­требами, або, якщо не може чи не хоче цього робити, має сплачувати певну суму до державного бюджету. Так, якщо за квотою під­приємство мало б створити одне робоче місце для інва­ліда, але не створило, воно повинне сплатити річну за­робітну плату одного пра­цівника.

Експерти зазначають: спостерігається тенденція, за якої підприємства не ухиляються від нормативу, а отже, переважна біль­шість виконує вимоги зако­нодавства. А це означає, що люди з особливими потре­бами не залишаються нао­динці зі своїм каліцтвом, відчувають, що вони по­трібні суспільству.

 ВІД 50 ДО 100

У законодавстві, яке регулює кількість робочих місць для інвалідів, очікуються зміни. Парламент більшістю голосів ухва­лив у першому читанні відповідний про­ект, запропонований урядом, де перед­бачено суттєве (п’ятиразове) збільшення штрафних санкцій за порушення норм працевлаштування інвалідів. Якщо ж по­садовці, наділені правом приймати та звільняти з роботи, а також фізичні осо­би, які використовують найману працю, знехтують цими нормами, на них накла­датиметься штраф у розмірі від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Щоб не опинитися серед штрафників, роботодавці мусять своєчас­но надавати звіт про зайнятість та пра­цевлаштування відповідної категорії пра­цівників до Фонду соціального захисту інвалідів.

Депутати також готові проголосувати за внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

 РЕАЛЬНА ДОПОМОГА ІНВАЛІДАМ

 В Україні функціонують шість міжрегіональних центрів професійної реабілітації інвалідів. Усі вони підпорядковані Міністерству праці та соціальної політики. Це заклади, де люди з фізичними вадами можуть як здобути професію та отримати курс лікування, так і психологічно адаптуватися до оточення. Центри дбають не лише про навчання чи підвищення кваліфікації інвалідів, а й про їх майбутнє працевлаштування.

Щоб працевлаштувати людину з інвалідністю на прийнятну роботу з гідною оплатою праці, спеціалісти Центру зайнятості насамперед докладно з’ясовують види робіт, які за станом здоров’я може виконувати конкретна особа. Відтак по­шук роботи інвалідам здійснюється з урахуванням наявних у них кваліфікації, знань та побажань, але обов’язково згідно з рекомендаціями медико-соціальної експертної комісії.

12.06.2012

Раїса ЧИРВА, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини