ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Цікава «яєшня»

 Пережив століття крилатий латин­ський вислів Ab ovo, що, як вважається, належить давньоримському поетові Го­рацію і буквально означає «від яйця», а метафорично – із самого початку. Річ у тім, що в давніх римлян, котрі обожню­вали розкішні багатогодинні трапези, обід розпочинався зазвичай із варених яєць, а за­вершувався фруктами, найчастіше яблуками. Власне, вислів спочатку мав такий вигляд: «Від яйця – до яблука». Але потім яблуко десь поділося, а перша частина ли­шилась, усім дуже сподобалася й на століття увійшла до лексичного вжитку різних народів.

 У пісні співається: «Одна деталь, а в ній вся суть». Як не крути яйце (і в буквальному, і в переносному сенсі), воно є досконалим та універсальним за формою і змістом. За всієї своєї «обтічності» яйце вельми конкретно символізує життя. І лише завдяки цьому не може бути аж таким шкідливим для здоров’я.

В одній східній казці розповідається: «Коли на Індію схо­дила ніч і зорі вкри­вали небо, лунав пронизливий крик. Це кри­чали священні сонячні пта­хи, сповіщаючи про те, що злі духи, котрі перемогли сонце, ступили на землю. Та ближче до ранку понад країною знову лунав той самий голосний спів: «Ку-ка-рі-ку!». Так сонячні пта­хи повідомляли, що злі духи йдуть геть і прихо­дить новий день». Отже, в Індії, слід гадати, курей і півнів не бракувало. Чи то казка подіяла, чи естетичні преференції – невідомо, але спалахнув стихійний не­нормований «експорт» ди­вовижних сонячних птахів у сусідні з Індією країни (скажімо, під час розкопок у Греції археологи знаходи­ли вази VІІ–V ст. до н. е. із зображенням півнів). Тим більше, що вранішні співа­ки були неймовірно гарні: золотава грудка, руда, ніби вогонь, спина й довгий чорно-зелений вигнутий хвіст. У багатьох східних країнах діяв суворий наказ неодмінно тримати півня в кожній хаті. А курей ціну­вали передусім за дивовиж­ну здатність надихати пів­нів на спів: уранці голосис­тий «сонячний птах» вва­жався найкращим «будиль­ником». Убивати їх катего­рично заборонялося.

Починаючи з давніх ча­сів люди не лише активно розводили курей, а й дбали про виведення різних ко­рисних і гарних порід. Чого лише варта красуня паду­анська курка з розкішним хвостом! Або довгохвостий півень: сам маленький, а хвіст – двометровий. Однак усі й завжди розуміли праг­матичний бік справи: ко­ристь не лише у курячому м’ясі, а й у різноманітних, аж до чаклунських, власти­востях яйця.

У східних слов’ян яйце завжди було невід’ємним компонентом усіх весня­них обрядів – як символ життя, плодючості, онов­лення. До цього символу скромно приєдналася яєш­ня як головна обрядова страва. Нею годували мо­лодят на весіллі, а пастухи неодмінно готували яєш­ню на вечерю у перший день випасу худоби.

У ХVІІІ ст. у Росії з’явилися кухарі-французи, які пояснили, що курячі яйця можна з успіхом викорис­товувати у різноманітних стравах. У свою чергу, чи­мало поміщиків дружно за­ходилися неодмінно вжи­вати вранці рідке яйця – чи то наслідуючи давніх рим­лян, чи англійців, чи, може, тому, що вони важко фізич­но не працювали, як-от се­ляни, адже яйце – харчу­вання легке й смачне. Одне слово, доля яйця складала­ся добре, аж поки не на­штовхнулася на низку ме­дичних пересторог та обме­жень. Здебільшого помил­кових. Але вони такі ж по­пулярні, як і сам продукт.

Яйця шкідливі для пе­чінки. Це не так. Окрім ві­тамінів, яйця містять хо­лін і метіонін – корисні для печінки амінокислоти. А жовток узагалі має уні­кальну властивість стиму­лювати відтік жовчі, що необхідно для нормально­го травлення та засвоєння організмом жирів. Інша річ, що у разі існування конкретних проблем із пе­чінкою, краще уникати до­давання майонезу.

Яйця не можна їсти частіше, ніж два-три рази на тиждень. Дієто­логи часом саме так і ра­дять. Проте доведено, що здорова й активна людина спокійно може вживати одне-два яйця щодня – і ні­чого! Просто не слід «заци­клюватися», як це робив «залізний канцлер» Біс­марк, котрий на сніданок зазвичай з’їдав двадцять (!) зварених яєць. Отакої.

Ще одна хибна думка: що яскравіший жовток, то корисніше. Насправді ко­лір жовтка – від блідо-жовтого до жовтогарячого – залежить лише від скла­ду курячого корму.

Брунатні чи білі? Останнім часом дедалі по­пулярнішими стають яйця з коричневою шкаралупою (від кур азійських порід). Шанувальники таких яєць переконані, що вони більш смачні й корисні. До речі, англійці свого часу вирі­шили це перевірити: вари­ли яйця в різний спосіб, го­тували омлети, випускну яєшню тощо. Охочих за­просили продегустувати, й ті не помітили жодної сма­кової різниці. Хімічний аналіз так само не виявив хоч якихось розходжень. Інша річ, що кури азій­ських порід для птахівни­ків бажаніші, бо, по-перше, великі й м’ясисті, а по-друге, спокійні, не істерич­ні (як-от наші), тож і яєць дають більше.

 Умовно необхідний?

 Існує один «курячий феномен»: півень і курка – батьки курчати. Однак не взагалі яйця. Переходячи до цієї делікатної теми, згадаймо відому казку: зне­сла курочка яйце, і, припустимо, не золоте (з яким слід негайно вирушати до ювеліра), а просте. Для цьо­го їй не обов’язково «зустрічатися» з півнем чи навіть чути його голос (хоча Аристотель і Пліній наполяга­ли на тому, що кури несуться, по­чувши півня). Гарна курка взагалі дає близько 300 яєць на рік, і це лише її власна жіноча перемога! А ось для того, аби з яйця вилупилися курчата, півень уже потрібний.

 НА ВИТОНЧЕНИЙ СМАК

 Йдеться про букет гарні (bouquet garni) – класичну французьку суміш пря­них трав, котру засто­совують у приготуванні страв.

 До малого букету гарні вхо­дять лавровий лист, пе­трушка, селера, кмин і пе­рець, а до великого додат­ково включають тархун, ба­зилік, чебрець, майоран і розмарин. На півдні Франції часом додають і апельсино­ву цедру. Найпростіший ва­ріант – один лавровий лист, гілочка чебрецю і три сте­блини петрушки. Набір трав зв’язують ниткою або кла­дуть у марлевий мішечок, опускають на п’ять хвилин у бульйон – перед тим, як зняти його з вогню, – а по­тім прибирають.

Здавна існував різновид бу­кету гарні, так званий paquet (пакет), котрий міс­тив скибочку сала. У 1656 році вийшла у світ праця

 П’єра де Люна «Но­вий кухар, де йдеться про справжнє вміння приготувати м’ясо, дичину, птицю, рибу...», в якій автор перелічує необ­хідні для кухарів продукти, зокрема згаданий paquet. Однак при цьому він заува­жує: «У дні посту сало може­те не класти».

Англійці по-своєму назива­ють цю пряну суміш – herb bundle, проте у більшості країн вживається її оригі­нальна французька назва.

 ЧИ ЗНАЄТЕ ВИ, ЩО...

...банан – це трава, котра «маскується під пальму». Стеблина часом сягає деся­ти метрів заввишки й соро­ка сантиметрів у діаметрі. На ній висить до 300 плодів загальною вагою приблиз­но 500 кілограмів. Окрім звичних для нас видовже­них і трохи зігнутих бана­нів, існує ще понад сорок видів цих плодів. Примі­ром, маленькі й рівні, наче палки, або круглі, як дині. Давні єгиптяни, які вірили у цілющу силу бананів, виро­щували всі можливі їх види, і у Фівах, як напучування для нащадків, лишили на стінах детальні інструкції з «бананознавства».

Банани бувають не лише жовтого кольору. Скажімо, Сейшельський острів Мае – єдине місце у світі, де рос­туть золоті, червоні й чорні банани. Для місцевих меш­канців – це улюблений гарнір до страв із морепродуктів.

Ми звикли їсти банани си­рими. Але їх можна підсма­жити із сіллю й перцем і по­дати гарячими до гострого м’яса. Це дуже смачно. А можна запекти на грилі й подати до кави.

Не байдужа до цього плоду й косметична галузь. Скажі­мо, лише Модельний дім Ів Сен-Лоран купував щоріч­но кілька сотень тонн бана­нів для виготовлення ма­сок, кремів і лосьйонів.

Найцікавіше використову­ють банани в Індії. Відомо, що, наступивши на банано­ву шкірку, можна посков­знутися й навіть впасти. Тож індійці донині вико­ристовують цю її власти­вість, аби легше спускати на воду кораблі (спускову площину намащують роз­чавленими бананами).

А науковці зробили від­криття: банани захищають від виразки шлунку, знищу­ючи шкідливі бактерії.

 Сторінку підготувала Тетяна МОРГУН, «ПВ»

29.05.2012

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини