ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Кейф-ір і «Кавказька полонянка»

  До початку ХХ століття на тере­нах царської Росії лікарі для зцілювання пацієнтів широко використовували знежирене молоко, причому особливо ко­рисним воно вважалося для лікування нервової системи та гастроентероло­гічних захворювань. «Молочну прав­ду» підтверджено тисячоліттями: з глибокої давнини дійшли перекази, що сам Юпітер був вигодований моло­ком божественної кози Амалфей; Гіп­пократ призначав його для лікування хворих на туберкульоз; Аристотель вибудував шкалу корисних властивос­тей молока; Авіценна вважав, що най­більш корисне для людини молоко тих ссавців, котрі виношують плід приблизно стільки ж, скільки й людина.

При всьому тому приблизно із се­редини ХІХ століття до Росії почали надходити відомості, що на Кавказі існує незнайомий і незвичайний кис­луватий молочний напій, і він лікує від багатьох хвороб. Це стверджували, на цьому наполягали сотні голосів, адже на Кавказ, зокрема до Кисловод­ська «на води», регулярно приїжджа­ли безліч людей з метою відпочити й поліпшити здоров’я. У захваті від зга­даного кисломолочного напою були зокрема О. Пушкін і М. Лермонтов, а І. Мечников дійшов висновку, що цей напій успішно пригнічує процеси гниття в організмі людини й уповіль­нює старіння...

Врешті-решт, багатоголосий захват перейшов у справжній бум. Ще б пак! Напій смачний, легкий, тамує спрагу, освіжає, зцілює, подовжує життя! Од­нак рецептом його приготування во­лоділи лише горці, народи Північного Кавказу. Й свій «кейф-ір», що букваль­но означає «напій задоволення», охо­роняли ревно, ділитися секретами ре­цептури не збиралися ні з ким. Адже, за місцевою легендою, сам Аллах вру­чив кефірні «зерна» (грибки) добро­чесному старому карачаївцю й суворо заборонив дарувати чи продавати їх іншим племенам, надто «невірним». Інакше можна накликати на себе Бо­жий гнів і позбутися запасів закваски! Й не було серед горців жодного, хто насмілився б знехтувати цією заборо­ною!

Тим часом на самому початку ХХ століття група московських лікарів звернулася до власника молочно-га­строномічної фірми Бландова з про­ханням усе ж таки налагодити в Мо­скві виробництво кефіру.

Звісно, всі розуміли, що це не про­сто важко, а майже неможливо за та­кого опору. З іншого боку, на карту було поставлено престиж фірми. Бландов усвідомлював, що для здій­снення задуманого потрібна хоробра, високопрофесійна й надійна людина. І ось для виконання небезпечного за­вдання він обирає не управляючого власними сироварнями в околицях Кисловодська Васильєва, а... молоду дівчину, 20-літню красуню Ірину Са­харову (мабуть, вирішив, що мета ви­правдовує засоби). Ірина справді була дуже здібним співробітником, блиску­че закінчила школу молочного госпо­дарства, на одній з паризьких виста­вок фірма Бландова удостоїлася золо­тої медалі за рецептуру вершкового масла, яку розробила саме ця дівчина.

Тож разом з Васильєвим Ірина й ви­рушила в гори до одного з найбільших постачальників молока й сиру, князя Бек-Мірзи Байчарова. Щиро сподіва­лися, що він усе-таки поділиться з ними недосяжними, засекреченими кефірними грибками. Байчаров вла­штував гостям по-східному розкіш­ний прийом, не втомлювався вихваля­ти красу Ірини, пообіцяв зробити для красуні все можливе. Але не квапився виконати обіцяне.

Певний час Васильєв із Сахаровою їздили по аулах, розмовляли з горця­ми, намагаючись одержати заповітні грибки. Експедиція успіхом не увінча­лася, довелося ні з чим повертатися до Кисловодська. Втомлена пригодами й дорогою, Ірина задрімала... Раптом з-за повороту виїхали п’ятеро вершни­ків у чорних масках, оточили фаетон. Пролунав постріл, перелякані коні стали дибки, вмить один з вершників схопив Ірину, перекинув її через сідло й помчав у гори, за ним – четверо ін­ших.

...Отямившись, Васильєв наказав кучеру їхати якомога швидше, й неза­баром фаетон зупинився біля будівлі жандармського управління. А Ірина опинилася в незнайомій саклі, куди навідався Байчаров. Вибачився за гір­ський звичай викрадати наречених і тут-таки запропонував красуні руку й серце. Ірина рішуче відмовилась. Не­вдовзі в двері постукали жандарми, яких привіз із собою Васильєв.

•   НЕДАРЕМНО ЛАМАЛИСЯ СПИСИ

  Потім відбувся суд над Бек-Мірзою, й суддя, який боявся зіпсувати стосунки з впливовим князем, нагадав Сахаро­вій, що підсудний не за­вдав їх шкоди, а отже, добре було б, аби вона його пробачила. На це дівчина відповіла, що ладна пробачити образу, однак лише за умови, що князь подарує їй де­сять фунтів кефірних грибків. Останньому не лишалося нічого іншого, як погодитися.

На ранок він надіслав Ірині обіцяні кефірні грибки й величезний бу­кет тюльпанів. До слова, вона ще з місяць потому була в Кисловодську й, як виявилося, дістала можливість безпере­шкодного пересування краєм, тож по крупицях збирала в карачаївців способи приготування кефіру та скрупульозно вивчала їх. І щоранку, прокинувшись, знаходи­ла на своєму підвіконні розкішний букет свіжих квітів. Сюжет майже де­тективний і, поза сумні­вом, повчальний.

Через певний час, розпо­відає liveinternet.ru, пер­ші пляшки з кефіром, ви­готовленим Іриною Са­харовою, з’явилися в Боткінській лікарні. Й практика справді дове­ла, що кефір – напій не лише приємний, пожив­ний, а й лікувальний. Особливо корисний «кейф-ір» для тих, хто одужує, має знижений апетит або страждає на малокрів’я. Назагал, чес­но кажучи, кефір особли­во корисний для... всіх.

  З МОРЯ... ЗНАНЬ

  Наш кулінарний консерватизм стосується й певних нерибних морепродуктів, котрі, тим часом, містять величезну кількість ко­рисних речовин, а засвоюються організмом набагато легше й швидше, ніж м’ясо. Приміром, кукумарія та трепанг. Фахівці пе­реконалися, що страви з кальма­рів, трепангів та кукумарії неймо­вірно смачні, а лікер з кукумарії можна віднести до найкращих напоїв.

І трепанг, і кукумарія (або «мор­ські огірки») належать до сімей­ства голкошкірих класу голотурій. Вони – мешканці далекосхідних морів, і були там відомі та на­лежно поціновані здавна. В японців навіть існує приказка, що, мовляв, ніч кохання подо­вжує життя на три дні, а вечеря з голотурії – на місяць. І в Китаї, і в Японії вельми полюбляють ці мо­репродукти й готують їх дуже ви­нахідливо, по-різному, поєдную­чи з овочами, фруктами та м’ясом.

Іще важливіше, мабуть, те, що цих, хоч і не надто гарних на ви­гляд морських мешканців, не без підстав називають надією люд­ства (lglusi.ru), оскільки в східній медицині голотурії здавна й успішно використовуються для лікування найрізноманітніших хвороб, з їхньою допомогою під­німають на ноги безнадійно хво­рих людей. Трепанг («морський женьшень») містить мало не всі існуючі корисні мікроелементи й вітаміни, жири, білки, фосфати­ди, поліненасичені жирні кисло­ти; в ньому ніколи не знаходили збудників інфекцій (там же), він сам очищує воду навколо себе, вбиваючи бактерії. Ще в древ­ньому Китаї використовували трепангів для приготування ліків з омолоджуючим ефектом. Сьо­годні з них готують витяжку, що має імуностимулюючу, антибак­теріальну, антиоксидантну, реге­неруючу, протигрибкову дію. А щодо кукумарії, то, як повідо­мляє neboleem.net/trepang.php, на її основі успішно протестовано унікальний препарат Кумазит, який поновлює імунну систему хворих на онкологію після хіміо- та променевої терапії. Тож це справді надія на порятунок для багатьох людей.

  КАПУСТА Й КАПУСНИКИ

  Слід віддати належне дослідникам усіх часів і наро­дів: вони приділяли й приділяють чималу увагу істо­рії продуктів та страв. Однак, мабуть, жоден овоч так не приваблював істориків кулінарії, як капуста. В цьо­му плані справедливо сказати, що капуста – голова овочів, тим більше, що в перекладі з мови давніх римлян «капутум» і є голова. Філософи, історики, ку­харі, розповідає sas22091.narod.ru, лишили нам чис­ленні настанови й навіть монографії щодо її магічних властивостей. Стосовно останнього, то здавна вважа­ється, що білоголовкова капуста й усі її «родичі» – брюссельська, кольрабі тощо – настільки енергетич­но потужні, що здатні не лише надовго зберегти тому, хто їх споживає, молодість та приваблиість, а й вплинути на стосунки в родині, повернути кохання, а в дім – порозуміння. Та й без магії століттями пере­вірено: хто любить і часто вживає капусту, той має вигляд більш моложавий, краще почувається й до­вше живе. Капуста – це просто-таки скарбниця віта­мінів. Особливо, до речі, броколі. Ще древні казали: з усіх овочів капуста – найголовніший! Давні греки та римляни взагалі надавали капусті величезного зна­чення, вважаючи її ліками, що зцілюють від багатьох – практично всіх – хвороб. Їй приписували здатність заспокоювати головний біль, виліковувати глухоту й різні внутрішні хвороби, позбавляти безсоння. А сла­ветний Авіценна доповнив уявлення древніх про ці­лющі властивості капусти й відвів їй гідне місце в своїй енциклопедії теоретичної та клінічної медици­ни «Канон лікарської науки» (там же). Про цілющість капусти пише й «Ізборник» Святослава 1073 року, а в пізнішому літописі розповідається, що, мовляв, смо­ленський князь Ростислав Мстиславович у 1150 році подарував своєму другові капусник. Мається на увазі город, і це характерне слово-визначення можна зна­йти в багатьох давніх літературних джерелах.

А ось, до слова, й «нотатки на серветці». Сьогодні слово «капусник» означає для нас дещо інше: весела вечірка-жарт вузького кола театралів. Розпочалася традиція наприкінці ХІХ століття на кону МХАТу, коли артисти вперше вирішили відсвяткувати завершення зимового театрального сезону. На застілля було за­прошено лише найближчих друзів, і в невимушеній обстановці актори розігрували сценки та замальовки із свого театрального життя, згадували різні курйози, пародіювали одне одного й щиро веселилися. Був саме період Великого посту, й меню не містило жод­них улюблених багатьма кулінарних шедеврів (зде­більшого м’ясних і рибних). Окрасою застілля був хіба що чималий капустяний пиріг, та й узагалі на столі переважали капустяні страви (studikam.ru).

Чутки про веселу вечірку швидко поширилися спо­чатку в театральному середовищі, а згодом і всією Москвою. Й незабаром уже неможливо було відби­тися від сотень охочих потрапити на капусник. Тож театр і почав продавати квитки цікавим глядачам. Невдовзі майже всі театри перебрали звичай відзна­чати закриття сезону саме в такий спосіб, а від них – і чимало різних колективів, у яких були кмітливі й до­тепні люди, в тому числі молодіжних та студентських. А от про традиційний капустяний пиріг, на жаль, було забуто.

27.07.2014

Тетяна МОРГУН спеціально для «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини