« на головну 21.01.2021
Архів номерів  •  Актуальний номер » (1086)
24
Грудень
 
Інтерв’ю
 
Як себе проявили в цьому кризовому році профспілки? Що вдалося у відстоюванні прав трудящих?

Як себе проявили в цьому кризовому році профспілки? Що вдалося у відстоюванні прав трудящих?


РУБРИКИ


Передплата





Статті Різне

Фрукт корисний, непростий...

Фрукт корисний, непростий...

Коли вже така тема, не можу втриматися, щоб не згадати один кумедний випадок напе­редодні падіння російської мо­нархії. Влітку в міському саду десь на півдні України мав виступати духовий оркестр, відкриваючи про­граму державним (у 1833–1917 рр.) гім­ном Російської імперії «Боже, царя храни». Місцеві хлопчаки, перейняті загальним революційним піднесен­ням, заздалегідь усілися на першій лаві, просто перед сценою. В кожного у кишені був лимон. Щойно диригент змахнув батутою й полилися перші звуки, хлопці повитягували з кишень свої лимони й заходилися демонстра­тивно їх гризти, гучно прицмокуючи. На цьому, звісно, музика перейшла в какофонію, а далі й скінчилася, бо оскома не давала духовикам видобу­ти жодної «живої» ноти...

Лимон – гарний плід. Але кислий. Проте дуже корисний. Але страшен­но кислий. Однак він неймовірно шляхетний – наш головний і неза­мінний друг у десятках випадків, пов’язаних передусім із здоров’ям, а також багатьма побутовими ситу­аціями.

Одна кавказька легенда розпові­дає (phenomenonsofhistory.com), що якось улюбленець-слуга одного з міс­цевих царів у чомусь завинив, і роз­гніваний володар наказав ув’язнити його й годувати лише одним і тим са­мим видом їжі. Вартові запитали: яким саме? Цар, уже трохи охолонув­ши, відповів: «Нехай сам обирає». Й тоді опальний слуга попросив дава­ти йому лише... лимони. Всі були здивовані, однак той пояснив: «Аро­мат лимона звеселятиме мої думки, шкірка й зерна будуть корисні для мого серця, в м’якоті знайду собі їжу, а соком тамуватиму спрагу». Доволі цікавий урок, що оповідає нам про чималі знання далеких пращурів і про те значення, якого надавали вони згаданому фрукту.

Лимон – фрукт загадковий, пише Н. Зеленьова (там же). По-перше, ніх­то й ніколи не бачив цієї рослини в «дикому» вигляді, в неї немає бать­ківщини (думається, все ж таки є – Індія або Китай, тихоокеанські тро­пічні острови), по-друге, лимони в сиву давнину називалися «індійські яблука». Власне, це воїни Алек­сандра Македонського з-поміж іншої дивини за­везли з Індії до Європи цікаві жовто-зеленкуваті плоди, яких тут досі ніхто й ніко­ли не бачив. Отже – індійські яблука, так було зрозуміліше. А в скандинавських ле­гендах згадуються «золоті яблука без­смертя»: кому пощастило поласувати ними, той не знав хвороб старості, жив довго й почувався мо­лодим. Принагідно згадаймо й деякі російські народні казки: «Почув цар, що десь ростуть молодильні яблу­ка...» – ну й, звичайно, послав синів знайти, набрати, привезти. Думало­ся: й справді яблука, а йдеться, отже, про лимони!

Судячи з усього, слідом за самим лимоном (насінням, паростками, плодами) із Сходу в Європу потра­пляли певні фрагменти його історії. Тому не випадково, починаючи з Іс­панії ІХ століття, а далі в усіх євро­пейських країнах лимони вважалися суперцінним продуктом і коштува­ли шалено дорого, розкіш мати влас­не лимонне дерево, зокрема в Росії, могли дозволити собі лише дуже за­можні люди. Йшлося передусім про його цілющі й омолоджуючі власти­вості. Адже, приміром, китайці ще 4 тис. років тому згадували лимон у своїх літописах, згодом рекоменду­вали пити чай неодмінно з лимоном, ще згодом розробили низку особливих ку­лінарних рецептів на його основі. Далі почали застосовувати лимон як засіб для ліку­вання ран та легеневих захворювань, зрештою, за чимало століть до відкриття вітаміну С саме китайці за допомогою лимона вилі­ковували цингу. Однак лише у ХVIII столітті в англійському флоті було введене обов’язкове щоденне при­ймання 30 г лимонного соку, й відто­ді британських моряків почали на­зивати «лимонниками».

Авіценна називав лимон кращи­ми ліками при серцевих захворюван­нях, давні египтяни переконувалися, що лимон знешкоджує отруєну їжу, запобігає багатьом тяжким хворо­бам, давні греки, які захоплювалися ароматом і кольором лимона, зроби­ли його емблемою своїх веселощів; а в період середньовіччя вірили, що цей фрукт рятує від чуми.

Ну, а ми з вами пам’ятаємо, що коли після важкого фізичного наван­таження випити сік із трьох лимонів, змішаний із трьома столовими лож­ками меду, можна швидко поновити сили й дістати заряд бадьорості.

  • «Лимонні» притчі

Якось королева Велико­британії Єлизавета ІІ(phenomenonsofhistory.com) запросила на чай Дмитра Шостаковича. Допив­ши, композитор ложечкою ви­тяг із склянки шматочок лимо­на й з’їв його. Етикет цього не передбачав, і всі присутні роз­губилися. Тоді королева вирі­шила виправити становище: вона теж дістала із своєї склянки лимон і з’їла його. Після того вся країна взяла собі за звичку неодмінно на­самкінець їсти той шматочок лимону, що був у чашці.

Авідомий американський ав­тор у галузі нового мислення й один із створювачів літера­турного жанру «самодопомо­га» (self-help book) Наполен Хілл писав: «Коли життя про­стягає вам лимон, не нарікай­те, – зробіть із нього лимонад. Я не знаю фрукта, кориснішо­го за лимон. Щоразу, йдучи до крамниці, я неодмінно ку­пую чимало лимонів, удома викладаю їх на гарну тарелю, й вид цього цитрусу завжди підносить мені настрій».

Зрештою, як відомо, фран­цузьке місто Ментон, осно­вний виробник цитрусових на континенті, є всесвітньо ві­домим «майданчиком» для проведення славетних цитру­сових фестивалів. Лимон став символом міста й прикрашає місцевий герб. Усе це, звісно, відповідає легенді, за якою «Єва, таємно зірвавши лимон у райському саду, закопала його там, де згодом і виникло місто Ментон». Виходить, наша прародителька зналася не лише на яблуках...

 

Гамбургер як символ «нового мислення»

Багато хто претендує на роль винахідника цього, вже культового, продукту. Щось схоже на бургер «майстрували» ще всере­дині ХІХ століття. Проте вважається, що американський гастроном Луї Лессінг, уродженець німецького міста Гамбург, першим зробив бургер саме таким, яким ми його знаємо: дві круглі булочки, зма­щені томатним соусом, між ними гаряча котлета й неодмінний листочок салату. Й від 28 липня 1900 року, продавши пер­ший гамбургер у своєму місті Нью-Хевен, він почав заробляти на цьому немалі гро­ші. Уявляєте, ще на самому початку ХХ століття один з найдалекоглядніших пред­ставників громадського харчування збаг­нув, що темп життя дедалі прискорюєть­ся, і його ділові співвітчизники, постійно кудись поспішаючи, потребують легкої їжі «на ходу» більше, ніж тривалого перебу­вання в ресторанах, тим більше довгої ме­тушні на власних кухнях. Через чотири роки, 1904-го, гамбургери взяли участь у Всесвітній виставці у Нью-Йорку, справи­ли враження, але мусили й далі, приблиз­но років 30, боротися за пріоритет у сер­цях американців. Виходить так, що бурге­ру справді пощастило якраз у роки Вели­кої депресії.

Попри визнану шкідливість «чисто чолові­чої їжі» (як стверджують експерти) і навіть судові процеси, що не раз сколихували мережі фаст-фуду, гамбургер, так само, як і джинси, досі є символом Нового Світу, розповідає nechtoportal.ru. До слова, кун­жутом булочки почали посипати на почат­ку 60-х років минулого століття, коли дієто­лог Уеслі Пондс, схваливши поживність гамбургера, довів, що він є дуже важким для людського шлунку. Акунжутне насін­ня поліпшує й полегшує процес травлення.

 

Славетний кулінар Микола Васильович

Гоголь і кулінарія нероздільні ще більше, ніж Россіні й кулі­нарія. Микола Васильович був, як відомо, людиною зде­більшого похмурою, іпохондрич­ного складу. Але радо приймав у себе друзів, і для них у нього за­вжди був прекрасний чай та якісь немислимі солодощі, які сам обо­жнював і які решта людей навіть не бачили в крам­ницях. Аяк похвалиш господаря, здається, подаруєш йому найвищу в світі насолоду!

Від щирого хлібосольства, читаємо в kulina.ru, народи­лася в Гоголя звичка урочисто відзначати свої іменини – 9 травня, в розпал весни. Був він такого дня надзви­чайно приязний і дотепний – неперевершений співроз­мовник! Один з його сучасників згадував подібний при­йом: «Гоголь безупинно піднімав кришки з каструль та нюхав аромати, що струмували з них. Слідкував за тим, як смажилися перепели й каплуни, як закипали варе­ники з вишнею, а в духовці шипів масний багатошаро­вий пиріг. Давав безліч високоавторитетних порад. За­прошений шеф-кухар популярного московського трак­тиру почувався кухаренком-початківцем. Обід видався на славу! Сергій Тимофійович Аксаков адресував Гого­лю знаменитий тост: «Читаючи вас, я завжди відчував, що в змалюванні малоросійських страв ви фантазуєте. Асьогодні, скуштувавши ваші кулінарні шедеври, кажу відверто: ви ще пом’якшили барви».

Коли Микола Гоголь повернувся з Італії, слава про його кулінарні таланти багаторазово примножилася. В пам’ять про свою другу батьківщину Гоголь привіз не­відому в Москві, але вже улюблену ним страву – мака­рони із сиром (спагеті). Підстав для такої прихильності мав немало: спагеті легко приготувати (надто за його холостяцького способу життя), вони самі по собі дуже смачні, а головне – за всієї простоти дарують надзви­чайний простір для фантазії! Приміром, можна при­трусити їх пармезаном, можна приготувати найрізно­манітніші соуси. Авже кулінарної фантазії геніальному письменникові не бракувало! Гоголь буквально чаклу­вав над своїми макаронами, додавав то спеції, то пря­нощі, то вершкове масло абощо. Й ніхто не міг за один раз з’їсти їх стільки, скільки він.

Навіть в Італії, за тим же джерелом, письменник при­мудрявся диктувати рестораторам свої правила при­готування. Тож кожна поява синьйора Ніколо в трато­рії перетворювалася на маленьку виставу: моторні хлопчаки, camerieri, котрі звикли до нього, дивляться Гоголю у вічі й очікують на вказівки, типу «макарон, сиру, гірчиці, оцту, цукру, броколі...». Все швидко ви­конується, далі Гоголь педантично додає до страви ще чогось необхідного в чітко визначених ним самим пропорціях і – прошу до столу! Чимало його тамтеш­ніх друзів навіть спеціально приходили слідом до ресторану, аби потішитися. Той же Аксаков з цього приводу зауважував: «Він так від усієї душі опікував­ся цією справою, наче то було його улюблене ремес­ло». Можна інакше сказати: все, що він робив, – ро­бив професійно, з любов’ю!

02.03.2014


Тетяна Моргун спеціально для «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР 2000
Ваше ім'я:
Коментар:
  введіть цифри на картинці
УВАГА!

З метою підвищення попиту на газету "Профспілкові вісті" редакція прийняла рішення припинити практику розміщення повного чергового номеру у pdf-форматі на власному сайті. Натомість обмежитися публікацією першої сторінки та анонсів найрезонансніших матеріалів. Пропонуємо читачам передплачувати видання. З умовами передплати можна ознайомитися у розділі ПЕРЕДПЛАТА.

НОВИНИ

02.01.2021 15:47

02.01.2021 15:46

20.12.2020 22:38

20.12.2020 22:37

20.12.2020 22:37

20.12.2020 21:58

27.11.2020 13:53

27.11.2020 13:52

21.11.2020 00:04

21.11.2020 00:03

Усі новини


Опитування

Якою б Ви хотіли бачити улюблену газету "Профспілкові вісті" надалі?

Традиційною паперовою, друкованою
- 0 %
Новітньою електронною (виключно в інтернеті за передплатою)
- 0 %
Змішаною (відкриття передплати на електронну версію при збереженні паперово-друкованого формату)
- 0 %
Усього: голосів






 

Профспілкові ВІСТІ, 1990-2019©

01042, Украіна, м. Київ
Майдан Незалежності, 2
Тел/факс: 528-70-49
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання