« на головну 21.01.2021
Архів номерів  •  Актуальний номер » (1086)
24
Грудень
 
Інтерв’ю
 
Як себе проявили в цьому кризовому році профспілки? Що вдалося у відстоюванні прав трудящих?

Як себе проявили в цьому кризовому році профспілки? Що вдалося у відстоюванні прав трудящих?


РУБРИКИ


Передплата





Статті Різне

Хризантеми гожий цвіт

Хризантеми гожий цвіт

«Чуден-дивен світ... / Та невже я вже прожив / Аж тисячу літ? / Не струсив іще й роси / Хризантеми гожий цвіт» (з антології «Кокінсю», поч. Х століття, переклад з японської Ми­коли Лукаша).

Спочатку поясню, чому обрала саме цей початок для статті. Хри­зантема – національна квітка Япо­нії, її традиційно зображують на мо­нетах і державній емблемі; одна з найвищих нагород Країни Сонця, що сходить, – орден Хризантеми; жовта квітка зображена на офіційно ухваленій 1889 року імператорській печатці Японії. До слова, японською мовою хризантема називається «кіку», тобто сонце, обидва поняття позначає один і той самий ієрогліф. Власне, японці й вважають себе ді­тьми сонця, а найгарніших дівчат, пише portaltravi.ru, величають «о-кіку-сан» з думкою, що кожна з них сяє, мов сонце, й водночас ніж­на, як хризантема.

У день «кіку» в імператорському палаці придворні милувалися квіта­ми, пили особливе вино, слухали музику й писали вірші. Хризантема була символом високого становища, й право носити одяг із тканини з ма­люнком хризантеми мали тільки ім­ператор та члени його родини. За порушення цього закону страчува­ли. У ХVIII столітті рослина потра­пляє до Франції й зрештою підкорює всю Європу.

Тепер про те, чому красуня-рослина потрапила на сторінку для гурманів. Виявляється, її пелюстки – основний компонент неповторного за смаком квіткового десерту, гідно­го, як переказують, навіть імпера­торського застілля. Щоправда, не достоту зрозуміло, хто перший ви­гадав таку страву – Японія чи Ки­тай, бо джерела суперечливі. При­міром, segodnya.ua повідомляє, що ідея створювати квіткові десерти прийшла до нас із Країни Сонця, що сходить. Один із київських кондите­рів щороку влітку приїздить до Ялти, аби потішити відпочивальни­ків вишуканим частуванням. Він бере різнокольорові пелюстки хри­зантем, що їх виростили у Нікіт­ському ботанічному саду, занурює у киплячу олію, й коли вони вкрива­ються золотавою хрусткою скорин­кою, поливає пелюстки карамеллю – й подає до столу.

Інше джерело наполягає, що стра­ва з пелюстків хризантем – старо­винний китайський рецепт солодо­щів, що за смаком нагадують тістеч­ко. Свіжу квітку старанно обмива­ють, відділяють пелюстки й уміщу­ють у суміш зі збитих яєць та борош­на. Після цього пелюстки обмаку­ють у гарячу олію (в сучасному ре­цепті пропонується півхвилини про­варити пелюстки в олії), виклада­ють на кулінарний папір (паперо­вий рушник), аби видалити надли­шок жиру, й насамкінець щедро об­сипають цукром. Страва готова.

Але йдемо далі! Деякі види хри­зантем – а всього налічується двад­цять дев’ять видів і кілька десятків тисяч сортів садової хризантеми (наша улюблена ромашка – один з її різновидів) – в Японії та Китаї спо­живають як овочі. Адже листя чудо­вої квітки має не лише пікантний за­пах і смак, а й містить вітаміни С, В1, В2, РР, каротин, кальцій, натрій, фос­фор, залізо та інші мікроелементи. Ба й більше: це листя багате на біо­логічно активні речовини, котрі упо­вільнюють старіння організму, зни­жують ризик виникнення пухлин.

Тож недаремно на Сході віддавна вірять у те, що хризантема має магіч­ні властивості й реально здатна подо­вжити людське життя. За переказа­ми, один даоський чернець прожив сімсот років, бо щоранку пив росу з хризантем. Вважається, що коли на­слідувати його приклад, можна на­довго зберегти молодість і сили, а можливо, й стати безсмертним. Тож якщо ви тепер іще раз поглянете на епіграф, то зрозумієте сенс сказаного давнім японським поетом.

І це ще не все! В Японії виготов­ляють вино, настояне на пелюстках хризантем, а також спеціальний на­пій із цих квітів, приємний на смак і цілющий: добре допомагає при го­ловному болю, підвищеному тиску, набряках, порушеннях травлення.

 

Дещо про магію

Дев’ятого числа дев’ятого місяця за східним кален­дарем, у день Свята хризантем в одно­му з токійських храмів духовна особа проводить спеціальну «заупокійну службу з хризантемами» (portaltravi.ru).

Прихожани приносять квіти й кладуть їх на ол­тар біля статуї Будди. По закінченні відправи вони знову проходять повз ол­тар і забирають квіти із собою додому, причому не обов’язково ті, котрі принесли самі. Цілий рік потому люди зберігають ці квіти, загорнувши їх у бавовняну тканину: вва­жається, що це відводить від помешкання всі біди й хвороби.

Завдяки здатності рос­лини виділяти в повітря бактерицидні речовини хризантема очищує пові­тря у квартирі на кшталт хвойної живиці, поліп­шує мікроклімат, нато­мість краще за хвою ви­тримує сухість і запиле­ність міських помеш­кань. Окрім усього іншо­го, за приписами фен-шуй, хризантема вста­новлює здоровий ба­ланс розуму й почуттів господарів, робить жі­нок жіночнішими, а чо­ловіків – більш мужніми.

Вважається також, що пе­люстки хризантеми охоро­няють мандрівників, котрі вирушають у довгу путь. Аякщо хризантемою витер­ти губи свого обранця піс­ля того, як він випив келих вина, це гарантуватиме ві­чне кохання.

Тканиною, змоченою в росі з хризантем, східні дівчата зазвичай обтира­ють обличчя, аби надов­го зберегти молодість шкіри й юну красу.

 


Хоч і півень, та морський!

У ресторанах приморської Балаклави (segodnya.ua) для гурманів готують справ­жній ексклюзив – рибу-півня. За смаком стра­ва нагадує сьомгу. «Півень» (цю довгохвосту рибу ще називають тригла (trigla)) запікається в маринаді разом із плавниками-крилами, й це надзвичайно смачно. Французькі й ту­рецькі рибалки від м’яса тригли у захваті, за­певняють, що воно найбільше нагадує свіжу курятину, пише natureworld.ru. Може, звідси й назва?

Хоча, чесно кажучи, рибалки й кулінари вчи­няють негуманно, а з погляду захисників тва­рин, мало не злочинно, адже морський півень – вид, що зникає, його занесено до Чер­воної книги.

Тригла зовні лише віддалено нагадує всім нам знайомого півня. Але, з іншого боку, морський півень має чимало цікавих власти­востей, і свою назву дістав недаремно. При­міром, на відміну від решти риб, тригли здат­ні «розмовляти»: вони бурчать, гурчать, по­хрюкують, й ці звуки поширюються на доволі далеку відстань! За це давні вчені прозвали триглу морською зозулею. Такий ось «спів» дратував моряків під час Великої Вітчизня­ной війни, бо заглушував інші звуки й зава­жав вирахувати локацію ворожих суден.

Найвідоміший представник тригл – морський півень, що літає (курка). Пишуть, що такий політ – вражаюче видовище! Риба вискакує з води й, розпускаючи крила, мчить понад плесом, а пролетівши метрів із двадцять, гуч­но падає у воду, створюючи фонтан бризок.

Морські півні – хижаки, полюбляють активне полювання й здатні довго чатувати на здо­бич. Шукають їжу, переступаючи по дну час­тинами плавників, що нагадують... ноги. Коли трапляється щось підходяще, тригла кидаєть­ся з блискавичною швидкістю, реакція – не­перевершена. Наситившися, відпочиває се­ред водоростів, а ближче до вечора спливає на поверхню погрітися.

Важить морський півень у середньому п’ять кілограмів, і в нього напрочуд гарні – різно­кольорові – грудні плавники.

Їй-право, коли вдуматися в усе це – хочеться негайно перейти на овочі-фрукти. Акрасуню-рибу придбати хіба що для домашнього акваріума.

 

Пісня іспанської душі

У телесеріалі «Полювання на Попелюшку» за ві­домим детективом Вікторії Платової героїня потрапляє до розкішного нічного клубу, де знайомий грайливо запитує її: «Яку страву за­мовити – естрібо чи паелью?». Вона навмання відпо­відає – естрібо, оскільки не розуміється на іспанській кухні, а незнайомі слова однаково заворожують му­зикальністю. Проте дівчина мимоволі стає жертвою розіграшу, бо естрібо – це металеве стремено піка­дора. Аот паелья...

Як писала Анна Папченко (vokrugsveta.ru), на Всесвіт­ньому гастрономічному конгресі в Іспанії місцеву кухню репрезентували сімнадцять автономних спіль­нот. Іза величезного розмаїття страв головною одно­стайно було названо паелью – рис із м’ясом, море­продуктами та овочами, що готують у спеціальній пласкій пательні. Одне слово, паелью визнали візи­тівкою Іспанії, що неймовірно потішило серця вален­сійців, оскільки саме Валенсія вважається батьківщи­ною цієї страви.

Попервах паелья була звичайною їжею валенсій­ських селян, бо саме в тих місцях Піренейського пів­острова завойовники-араби ще з VIII століття виро­щували рис – значущий компонент їхнього раціону. Через п’ять століть, вигнавши мусульман зі своїх зе­мель, королі-християни почали боротьбу з цим зла­ком, вважаючи рисові поля джерелом інфекцій. Од­нак на цей час рис устиг завоювати серця валенсій­ців, посісти чи не найпочесніше місце в їхніх гастро­номічних пріоритетах. У рис додавали те, що було під рукою, – квасолю, слимаків, рибу, м’ясо, мідії, кре­ветки. Рис чудово поєднував смаки різних інгредієн­тів страви, щоразу «створюючи» нову і напрочуд смачну. На початок ХIХ століття паелью обожнювала вся країна, хоча саме у Валенсії (мабуть, традиційно) вона, за словами іспанського письменника Хуліо Камби, викликає таку ж бурхливу любов, як-от фут­бол, карнавал і Діва Марія.

Четвер у Іспанії – паельний день. Як у нас колись – рибний. Особливого чи офіційного розпорядження з цього приводу немає. Анна Папченко, котра навчала­ся в цій країні, вважає: день обрано тому, що рибал­ки виходять у море по понеділках, і морепродукти доставляють у віддалені від моря райони не раніше четверга. Крім того, виявляється, саме четвер вва­жався традиційним вихідним для прислуги, тож за­можні іспанці обідали у ресторанах, а кухарі, намага­ючись догодити клієнтам, готували й подавали най­популярнішу страву. Традиція «паельного четверга» збереглася донині: майже в кожному закладі гро­мадського харчування вдень пропонують паелью як першу страву (якщо в ній більше рису, ніж решти продуктів) або як другу (якщо навпаки). Не випадко­во один іспанець висловився так: «Коли я у четвер їм паелью, то відчуваю свою єдність з десятками тисяч співвітчизників, котрі в цей момент роблять те саме».

09.02.2014


Тетяна МОРГУН спеціально для «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР 2000
Ваше ім'я:
Коментар:
  введіть цифри на картинці
УВАГА!

З метою підвищення попиту на газету "Профспілкові вісті" редакція прийняла рішення припинити практику розміщення повного чергового номеру у pdf-форматі на власному сайті. Натомість обмежитися публікацією першої сторінки та анонсів найрезонансніших матеріалів. Пропонуємо читачам передплачувати видання. З умовами передплати можна ознайомитися у розділі ПЕРЕДПЛАТА.

НОВИНИ

02.01.2021 15:47

02.01.2021 15:46

20.12.2020 22:38

20.12.2020 22:37

20.12.2020 22:37

20.12.2020 21:58

27.11.2020 13:53

27.11.2020 13:52

21.11.2020 00:04

21.11.2020 00:03

Усі новини


Опитування

Якою б Ви хотіли бачити улюблену газету "Профспілкові вісті" надалі?

Традиційною паперовою, друкованою
- 0 %
Новітньою електронною (виключно в інтернеті за передплатою)
- 0 %
Змішаною (відкриття передплати на електронну версію при збереженні паперово-друкованого формату)
- 0 %
Усього: голосів






 

Профспілкові ВІСТІ, 1990-2019©

01042, Украіна, м. Київ
Майдан Незалежності, 2
Тел/факс: 528-70-49
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання