Хризантеми гожий цвіт
«Чуден-дивен світ... / Та невже я вже прожив / Аж тисячу
літ? / Не струсив іще й роси / Хризантеми гожий цвіт» (з антології «Кокінсю»,
поч. Х століття, переклад з японської Миколи Лукаша).
Спочатку поясню, чому обрала саме цей початок для статті.
Хризантема – національна квітка Японії, її традиційно зображують на монетах
і державній емблемі; одна з найвищих нагород Країни Сонця, що сходить, – орден
Хризантеми; жовта квітка зображена на офіційно ухваленій 1889 року
імператорській печатці Японії. До слова, японською мовою хризантема називається
«кіку», тобто сонце, обидва поняття позначає один і той самий ієрогліф. Власне,
японці й вважають себе дітьми сонця, а найгарніших дівчат, пише
portaltravi.ru, величають «о-кіку-сан» з думкою, що кожна з них сяє, мов сонце,
й водночас ніжна, як хризантема.
У день «кіку» в імператорському палаці придворні милувалися квітами,
пили особливе вино, слухали музику й писали вірші. Хризантема була символом
високого становища, й право носити одяг із тканини з малюнком хризантеми мали
тільки імператор та члени його родини. За порушення цього закону страчували.
У ХVIII столітті рослина потрапляє до Франції й зрештою підкорює всю Європу.
Тепер про те, чому красуня-рослина потрапила на сторінку для
гурманів. Виявляється, її пелюстки – основний компонент неповторного за смаком
квіткового десерту, гідного, як переказують, навіть імператорського застілля.
Щоправда, не достоту зрозуміло, хто перший вигадав таку страву – Японія чи Китай,
бо джерела суперечливі. Приміром, segodnya.ua повідомляє, що ідея створювати
квіткові десерти прийшла до нас із Країни Сонця, що сходить. Один із київських
кондитерів щороку влітку приїздить до Ялти, аби потішити відпочивальників
вишуканим частуванням. Він бере різнокольорові пелюстки хризантем, що їх
виростили у Нікітському ботанічному саду, занурює у киплячу олію, й коли вони
вкриваються золотавою хрусткою скоринкою, поливає пелюстки карамеллю – й
подає до столу.
Інше джерело наполягає, що страва з пелюстків хризантем –
старовинний китайський рецепт солодощів, що за смаком нагадують тістечко.
Свіжу квітку старанно обмивають, відділяють пелюстки й уміщують у суміш зі
збитих яєць та борошна. Після цього пелюстки обмакують у гарячу олію (в
сучасному рецепті пропонується півхвилини проварити пелюстки в олії), викладають
на кулінарний папір (паперовий рушник), аби видалити надлишок жиру, й
насамкінець щедро обсипають цукром. Страва готова.
Але йдемо далі! Деякі види хризантем – а всього налічується
двадцять дев’ять видів і кілька десятків тисяч сортів садової хризантеми (наша
улюблена ромашка – один з її різновидів) – в Японії та Китаї споживають як
овочі. Адже листя чудової квітки має не лише пікантний запах і смак, а й
містить вітаміни С, В1, В2, РР, каротин, кальцій, натрій, фосфор, залізо та
інші мікроелементи. Ба й більше: це листя багате на біологічно активні
речовини, котрі уповільнюють старіння організму, знижують ризик виникнення
пухлин.
Тож недаремно на Сході віддавна вірять у те, що хризантема
має магічні властивості й реально здатна подовжити людське життя. За переказами,
один даоський чернець прожив сімсот років, бо щоранку пив росу з хризантем.
Вважається, що коли наслідувати його приклад, можна надовго зберегти
молодість і сили, а можливо, й стати безсмертним. Тож якщо ви тепер іще раз
поглянете на епіграф, то зрозумієте сенс сказаного давнім японським поетом.
І це ще не все! В Японії виготовляють вино, настояне на
пелюстках хризантем, а також спеціальний напій із цих квітів, приємний на смак
і цілющий: добре допомагає при головному болю, підвищеному тиску, набряках,
порушеннях травлення.
Дещо про магію
Дев’ятого числа дев’ятого місяця за східним календарем, у
день Свята хризантем в одному з токійських храмів духовна особа проводить
спеціальну «заупокійну службу з хризантемами» (portaltravi.ru).
Прихожани приносять квіти й кладуть їх на олтар біля статуї
Будди. По закінченні відправи вони знову проходять повз олтар і забирають
квіти із собою додому, причому не обов’язково ті, котрі принесли самі. Цілий
рік потому люди зберігають ці квіти, загорнувши їх у бавовняну тканину: вважається,
що це відводить від помешкання всі біди й хвороби.
Завдяки здатності рослини виділяти в повітря бактерицидні
речовини хризантема очищує повітря у квартирі на кшталт хвойної живиці, поліпшує
мікроклімат, натомість краще за хвою витримує сухість і запиленість міських
помешкань. Окрім усього іншого, за приписами фен-шуй, хризантема встановлює
здоровий баланс розуму й почуттів господарів, робить жінок жіночнішими, а чоловіків
– більш мужніми.
Вважається також, що пелюстки хризантеми охороняють
мандрівників, котрі вирушають у довгу путь. Аякщо хризантемою витерти губи
свого обранця після того, як він випив келих вина, це гарантуватиме вічне
кохання.
Тканиною, змоченою в росі з хризантем, східні дівчата
зазвичай обтирають обличчя, аби надовго зберегти молодість шкіри й юну красу.
Хоч і півень, та морський!
У ресторанах приморської Балаклави (segodnya.ua) для
гурманів готують справжній ексклюзив – рибу-півня. За смаком страва нагадує
сьомгу. «Півень» (цю довгохвосту рибу ще називають тригла (trigla)) запікається
в маринаді разом із плавниками-крилами, й це надзвичайно смачно. Французькі й
турецькі рибалки від м’яса тригли у захваті, запевняють, що воно найбільше
нагадує свіжу курятину, пише natureworld.ru. Може, звідси й назва?
Хоча, чесно кажучи, рибалки й кулінари вчиняють негуманно,
а з погляду захисників тварин, мало не злочинно, адже морський півень – вид,
що зникає, його занесено до Червоної книги.
Тригла зовні лише віддалено нагадує всім нам знайомого
півня. Але, з іншого боку, морський півень має чимало цікавих властивостей, і
свою назву дістав недаремно. Приміром, на відміну від решти риб, тригли здатні
«розмовляти»: вони бурчать, гурчать, похрюкують, й ці звуки поширюються на
доволі далеку відстань! За це давні вчені прозвали триглу морською зозулею.
Такий ось «спів» дратував моряків під час Великої Вітчизняной війни, бо
заглушував інші звуки й заважав вирахувати локацію ворожих суден.
Найвідоміший представник тригл – морський півень, що літає
(курка). Пишуть, що такий політ – вражаюче видовище! Риба вискакує з води й,
розпускаючи крила, мчить понад плесом, а пролетівши метрів із двадцять, гучно
падає у воду, створюючи фонтан бризок.
Морські півні – хижаки, полюбляють активне полювання й
здатні довго чатувати на здобич. Шукають їжу, переступаючи по дну частинами
плавників, що нагадують... ноги. Коли трапляється щось підходяще, тригла
кидається з блискавичною швидкістю, реакція – неперевершена. Наситившися,
відпочиває серед водоростів, а ближче до вечора спливає на поверхню погрітися.
Важить морський півень у середньому п’ять кілограмів, і в
нього напрочуд гарні – різнокольорові – грудні плавники.
Їй-право, коли вдуматися в усе це – хочеться негайно перейти
на овочі-фрукти. Акрасуню-рибу придбати хіба що для домашнього акваріума.
Пісня іспанської душі
У телесеріалі «Полювання на Попелюшку» за відомим
детективом Вікторії Платової героїня потрапляє до розкішного нічного клубу, де
знайомий грайливо запитує її: «Яку страву замовити – естрібо чи паелью?». Вона
навмання відповідає – естрібо, оскільки не розуміється на іспанській кухні, а
незнайомі слова однаково заворожують музикальністю. Проте дівчина мимоволі
стає жертвою розіграшу, бо естрібо – це металеве стремено пікадора. Аот
паелья...
Як писала Анна Папченко (vokrugsveta.ru), на Всесвітньому
гастрономічному конгресі в Іспанії місцеву кухню репрезентували сімнадцять
автономних спільнот. Іза величезного розмаїття страв головною одностайно було
названо паелью – рис із м’ясом, морепродуктами та овочами, що готують у
спеціальній пласкій пательні. Одне слово, паелью визнали візитівкою Іспанії,
що неймовірно потішило серця валенсійців, оскільки саме Валенсія вважається
батьківщиною цієї страви.
Попервах паелья була звичайною їжею валенсійських селян, бо
саме в тих місцях Піренейського півострова завойовники-араби ще з VIII
століття вирощували рис – значущий компонент їхнього раціону. Через п’ять
століть, вигнавши мусульман зі своїх земель, королі-християни почали боротьбу
з цим злаком, вважаючи рисові поля джерелом інфекцій. Однак на цей час рис
устиг завоювати серця валенсійців, посісти чи не найпочесніше місце в їхніх
гастрономічних пріоритетах. У рис додавали те, що було під рукою, – квасолю,
слимаків, рибу, м’ясо, мідії, креветки. Рис чудово поєднував смаки різних
інгредієнтів страви, щоразу «створюючи» нову і напрочуд смачну. На початок ХIХ
століття паелью обожнювала вся країна, хоча саме у Валенсії (мабуть,
традиційно) вона, за словами іспанського письменника Хуліо Камби, викликає таку
ж бурхливу любов, як-от футбол, карнавал і Діва Марія.
Четвер у Іспанії – паельний день. Як у нас колись – рибний.
Особливого чи офіційного розпорядження з цього приводу немає. Анна Папченко,
котра навчалася в цій країні, вважає: день обрано тому, що рибалки виходять у
море по понеділках, і морепродукти доставляють у віддалені від моря райони не
раніше четверга. Крім того, виявляється, саме четвер вважався традиційним
вихідним для прислуги, тож заможні іспанці обідали у ресторанах, а кухарі,
намагаючись догодити клієнтам, готували й подавали найпопулярнішу страву. Традиція
«паельного четверга» збереглася донині: майже в кожному закладі громадського
харчування вдень пропонують паелью як першу страву (якщо в ній більше рису, ніж
решти продуктів) або як другу (якщо навпаки). Не випадково один іспанець
висловився так: «Коли я у четвер їм паелью, то відчуваю свою єдність з
десятками тисяч співвітчизників, котрі в цей момент роблять те саме».
09.02.2014
Тетяна МОРГУН спеціально для «ПВ»
|