ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Страва пісна, усмішка – ясна

Великий піст у розпалі, й усі ви, звісно, традиційно обізнані або добре начитані стосовно іс­торії та сенсу подорожі до справжнього духовного і ду­шевного піднесення та чистоти, до Божої благодаті. Великий піст, ствер­джують духовні наставники, це час, коли слід забути про себе й змінюва­тися по-справжньому. Кілька років тому журналістка Наталя Сухініна написала про дивовижну книгу – пра­цю старця Паїсія Святогорця «З бо­лем і любов’ю про сучасну людину». Біль – він спочатку, бо автор акцен­тує на найголовнішій, найінтелігент­нішій людській якості, якої декому, на жаль, бракує. Це совість, інакше – «найперше Святе Письмо, дане Бо­гом... Як людина не притлумлювала б свою совість, вона однаково викри­ватиме її зсередини».

Незаплямована совість важливі­ша за гастрономічні побажання, не­випадково православні священики наполягають на тому, що в цей пері­од головне – гідно протистояти мо­ральним спокусам. А пісна їжа – на другому плані. Більше того, на запи­тання «Чого не можна їсти у Вели­кий піст?» багато хто з них відпові­дає цілком недвозначно: «Один од­ного їсти не можна!». Тож чисте сер­це й чиста совість – поняття не емо­ційні, а морально-етичні, саме це і є кінцевою метою всіх зусиль, чесно витрачених за час Великого посту. Й уже принагідно, слідом за досвідче­ними лікарями й священиками, на­гадаю: в жодному разі не плекайте образи, не носіться з ними, намагай­теся не думати про них по ночах. Це неймовірно руйнівна енергія! Вона призводить до недуг, часом невилі­ковних. Існують техніки прощення. Серйозно. Їх варто вивчити й послу­говуватися ними. В такий спосіб ви подбаєте передусім особисто про себе.

Нині наближаємося до свята, яке святий Іоанн Золотоуст не випадко­во називав «коренем празників», на­чалом усіх християнських свят. 7 квітня – Благовіщення Пресвятої Богородиці. В усій історії людства було, мабуть, два найважливіших для нього повідомлення: про те, що Христос народився й про те, що Він воскрес. Але ще раніше Архангел Гавриїл приніс Діві Марії благу вість про майбутнє народження в Неї Спасителя. Тож ми й кажемо: Благовіщення. Цього дня дозволено їсти рибу.

Зрештою, піст – не дієта й не пока­рання, а лише шлях до очищення. Їй-право, варто б замислитися над по­двійним сенсом сказаного! Найпо­ширеніша помилка стосовно умов Великого посту полягає в тому, що багато хто вважає його виснажли­вим голодуванням. Ажніяк. І хоча чимало продуктів, справді, нале­жить виключити з раціону, зате на перший план виходять овочі, фрук­ти, рослинна олія, гриби, компоти, горіхи, мед тощо. І, до слова, найкра­щою господинею завжди вважалася не та, чиї страви складні й оригі­нальні, а та, котра, зваживши на всі заборони та обмеження, вміє нагоду­вати щедро, смачно й різноманітно. Одне слово, не слід почуватися не­щасним, бо існують сотні страв, при­готованих з обмеженого набору про­дуктів, котрі за смаком цілком здат­ні «дати фору» м’ясним.

Приміром, саме час відкривати традиційні домашні заготовки – «консервацію». Намагайтеся вико­ристати все розмаїття яскравого за­барвлення овочів, фруктів та ягід, тоді страва буде ошатною, святко­вою, привабливою. Більше яскравої зелені, продуктів, що містять ефірні олії, – цибулі, часнику; разом з аро­матними приправами вони нададуть їжі більш пікантного смаку.

 Рататуй та багато іншого

  Щойно подумала, чого б такого гарного вам порадити, а послуж­лива пам’ять тут як тут: пригадай чудовий муль­тик «Рататуй», що мав широ­кий розголос по всьому світу! Назва страви здавалася заворожуюче-незвичною, трохи чарівною, майже таєм­ничою, а насправді рататуй – традиційна й дуже смачна овочева страва прованської (французької) кухні з перцю, баклажанів та кабачків чи цу­кіні, яка дещо нагадує угор­ське лечо. Саме ж слово «ра­татуй», що звучить мало не як заклик, означає в перекладі «змішана їжа». Нічого осо­бливого. Страва виникла по­первах неподалік сучасної Ніцци, містила ще й помідо­ри, ріпчасту цибулю й часник та була їжею незаможних се­лян. До речі, виявляється, Фе­дір Шаляпін, живучи у Фран­ції, часто й залюбки пригощав рататуєм своїх гостей і ствер­джував, що це, мовляв, татар­ський салат. АОлександр Вер­тинський, який дружив із сла­ветним «басом», заперечу­вав: у дивовижній назві «са­лату» вчувається відгомін чо­гось «волзько-камського», чим, між іншим, охоче послу­говувався Шаляпін, хоч ніхто його достоту не розумів.

«Тільки досита не наїдайся, лишай місце для Святого Духа», – казав преподобний Серафим Саровський. Тож будьмо сильні духом, добрі й милосердні, аби за всього те­оретичного знання благодать власне посту нас не оминула.

 Радість душевна й тілесна

  Чи любите ви картоплю – за­питання, мабуть, риторичне. Ачи знаєте, що в м. Брюгге (Бельгія) було врочисто від­крито Музей картоплі? Тут від­відувачі дізнаються, що перші картопляні поля з’явилися 8500 років тому й що нині на планеті налічується понад 7 тис. видів картоплі; якої довжини й ваги має бути кар­топля фрі й які існують незви­чайні способи смаження. Вмузеї зібрано тисячі рецептів – від звичних до доволі екзо­тичних, є картини відомих ху­дожників, присвячені цьому овочу. Більше того, виявляєть­ся, картоплі присвячувалися вірші, балади, пісні, оповідання й навіть серйозні музичні твори.

Пам’ятників теж не бракує. Приміром, у Польщі, в містеч­ку Бесекеж: бульба, наколота на виделку. Недавно бронзова картоплина з’явилася й у Мін­ську, бо вона – така сама, все­народно визнана, головна їжа в білорусів, як от в українців сало. Найбільш, сказати б, ви­разний пам’ятник, здається, у Росії, в м. Маріїнську Кемеров­ської області, на батьківщині світового, досі ніким не подо­ланого, рекордного врожаю. Цей пам’ятник було відкрито 2008 року, який ООНсаме й оголосила Міжнародним ро­ком картоплі.

 Поважний добродій дерун

  Млинці з сирої картоплі присутні в кухнях ба­гатьох народів світу й під різними назвами. Приміром, у ірландців вони називаються «боксті», й навіть існує віршоване прислів’я: «Якщо не вмієш готувати боксті, ти ніколи не вийдеш заміж».

ВУкраїні кажуть: «терті пляцки», «терчаники», «тер­тюхи» або «драники» й «драчаники». Хай там як, а го­ловна складова страви в кожному випадку, як зрозу­міло, – картопля. Вважається, що до української кухні деруни прийшли з білоруської, а туди – з німецької через єврейську. Одне слово, назв чимало й геть усі готують смачно – при тому, що інші (крім картоплі) ін­гредієнти додаються відповідно до традицій даного регіону або за перевіреним домашнім рецептом. Йдеться про ріпчасту цибулю, борошно, часник, яйця, сіль тощо. Українці зазвичай вживали деруни пере­важно в неділю, фактично зробивши страву святко­вою й такою, що неодноразово опинялася «у фокусі» уваги митців. Читаємо, приміром, у Платона Воронь­ка: «Він за стіл не вміє сісти/Дерунів не хоче їсти...».

Не всім відомо, що мер Коростеня Житомирської об­ласті Володимир Москаленко запровадив цікавий проект: щорічний Міжнародний фестиваль дерунів. Ітой уже традиційно, починаючи з 2008 року, розпо­чинається опівдні в місцевому Центральному парку ім. Островського.

На першому фестивалі українці випекли найбільший у країні дерун: він важив 118 кг та був занесений до Книги рекордів України. Під час другого в міському парку було урочисто відкрито пам’ятник Деруну. Його автори – коростенський художник Володимир Козиренко, скульптори – брати Олександр та Ігор Прищепчуки. На третьому фестивалі випекли ще більший дерун – вагою 140 кг! Цей рік не виняток, й у вересні планується провести вже шостий Міжна­родний фестиваль дерунів. Отже, людинолюбний за­хід набуває дедалі більшої популярності.

Кухарі з різних країн демонструють свою майстер­ність у приготуванні дерунів, а всі охочі можуть голо­сувати за той дерун, котрий сподобався найбільше. Урамках свята проводяться «навколодерунові» кон­курси: на кращий плакат, рецепт, готову страву, піс­ню, вірш, анекдот, комічну історію. Аще додайте ко­мічні змагання з «дерунярського триборства». Крім того, на фестивалі, як правило, проводяться різнома­нітні вікторини, відбуваються виставки, виступи фольклорних ансамблів, дегустації місцевих напоїв.

Так само традиційно в центрі уваги – особлива кате­горія почесних гостей: чоловіки, жінки й діти з пріз­вищем Дерун. Вони залюбки приїжджають на Корос­тенський фестиваль з усіх куточків України.

Якщо ж казати про пісні деруни, то вони, звісно, готу­ються без яєць і, кажуть, від цього лише смачніші. Ащоб не розпадалися, половину картоплі радять нати­рати на крупній тертці, іншу половину – на дрібній. Добре віджати вологу. Додати борошно, трохи соди, сіль. Усе належить швидко перемішати й одразу сма­жити на добре розігрітій пательні.

03.04.2013

Тетяна МОРГУН оглядач «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини