ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Гірко! Солодко! Це і є задоволення

Тетяна МОРГУН

оглядач «ПВ»

На початку своєї іс­торії шоколад був відомий лише як напій, приготова­ний із зерен какао. На землях давніх ацтеків цих зерен було досхочу. Тож, заварюючи їх, вони помітили, що напій знімає втому й поновлює сили. Відтак люди вірили, що какао-боби потрапили на Землю з неба, а какао поча­ли називати священною рі­диною. Тим часом з’явилася й назва: choco (гіркий) і atl (вода) – «чоколатль». «Рідину» вдосконалювали, намагаючись уникнути надмірної гіркоти: з добре смаженого зерна готували какао, змішуючи його з га­рячою водою, маїсовим бо­рошном і медом.

Щоправда, виключне право насолоджуватися шоколадним напоєм мала лише верхівка туземної аристократії. Вождь ацте­ків Монтесума випивав близько п’ятдесяти чашок шоколаду на день. Як гово­рить легенда, він був пере­конаний, що цей напій «омолоджує тіло та прояс­нює розум». Відтак і «шо­коладне дерево» вважало­ся найгарнішим з усіх, «райським», тому ацтеки шанували його як боже­ство. Наші давні предки високо цінували какао-боби та навіть використо­вували їх замість грошей.

До Європи какао привіз Христофор Колумб, який 1519 року повернувся з Аме­рики. Ще 1502-го він дістав какао-боби в подарунок від островитян. Та в Європі на них не звернули особливої уваги, адже Колумб привіз з-за океану таку кількість очевидних скарбів! Тож по­первах європейці не оціни­ли гіркуватий напій, і лише через багато років іс­панські кулінари вдоско­налили шоколад: додали до нього корицю, мускат­ний горіх, цукор і прянощі. До того ж напій неодмінно подавали гарячим. Отоді нова гастрономічна знахід­ка дістала небачений успіх й стала настільки дорогою, що за неї платили золотом. Про багатіїв, котрі досхочу насолоджувалися шокола­дом, казали: «Вони п’ють гроші!»

Перші шоколадні фа­брики з’явилися саме в Іс­панії 1585 року. Відомо, що іспанці ревно оберігали се­крети приготування напою й не поспішали поширюва­ти шоколад за межі країни. Та хоч би там як, а надто довго зберігати таємницю неможливо.

Згодом шоколад потра­пив до Франції – радше за все, завдяки дочці іспан­ського короля Філіппа III інфанті Анні. Ставши дру­жиною майбутнього коро­ля Людовіка ХIII, вона при­вчила до шоколаду фран­цузький двір. Перша крам­ниця, де можна було пола­сувати божественним на­поєм, з’явилася у Парижі 1671 року (а до 1705-го їх у столиці налічува­лося вже близько пів­тори сотні). Щоправ­да, у романах Анн і Сержа Голон про при­годи Анжеліки ви­кладено іншу версію: спершу героїні запро­понував шоколадний на­пій її чоловік, тулузець Жофрей де Пейрак, згодом, потай діставши рецепт, не лише прекрасна, а й дале­коглядна Анжеліка зроби­ла «улюблений напій коро­леви» власним успішним бізнесом.

Тріумфальна шоколад­на «хода» тривала: він по­трапив у палкі обійми Ам­стердама, а невдовзі пер­ший шоколадний магазин з’явився і в Лондоні. Тут шоколад, як не дивно, став «партійним» напоєм. Річ у тім, що партії, які ворогу­вали між собою – торі й віги, запровадили для сво­їх членів особливий кодекс поведінки й споживання. Відтак кава виявилася офі­ційним напоєм вігів, а елі­тарний шоколад – пріори­тетом торі.

Однак усе найцікавіше й найважливіше трапило­ся з шоколадом у ХIХ сто­літті – епоху промислової революції, винаходів і вдо­сконалень. Спершу було винайдено гідравлічний прес, за допомогою якого з какао-бобів вичавлювали масло какао, зменшуючи гіркоту шоколаду. Згодом англієць Джозеф Фрай від­лив першу шоколадну плитку, а 1876-го швейца­рець Даніель Петер додав до какао сухе молоко й діс­тав молочний шоколад. Його одразу ж назвали швейцарським і пишалися цим винаходом не менше, аніж своїми сиром, годин­никами та банками. Ось тільки винахідникові не пощастило: замість нього в історію потрапив фарма­цевт Анрі Нестле. Шоколад почали змішувати з по­дрібненими лісовими горі­хами, додавати до нього коньяки, лікери.

Донині голландці збе­рігають вірність горнятко­ві теплого шоколаду, при­готованого на основі гір­кої пудри, англійці відда­ють перевагу шоколаду в плитках, австрійці більше полюбляють пористий шо­колад, а швейцарці –мо­лочний.

Шоколад – друг, товариш і... сват!

 Хто не знає славетної картини Ж.-Е. Ліотара «Прекрасна шоколад­ниця» (техніка – пас­тель на пергаменті)? Легенда розповідає, що 1745-го року ав­стрійський аристократ князь Дітрихштайн завітав до віденської кав’ярні, аби спробува­ти новий шоколадний напій, про який точило­ся так багато розмов. Його офіціанткою вия­вилася Анна Бальтауф, дочка збіднілого дворя­нина. Князь не міг на­милуватися чарівливіс­тю дівчини, її витонче­ними рухами та одразу закохався. Попри неза­доволення своєї роди­ни, він одружився з ді­вчиною. Картина «Шо­коладниця» виявилася весільним подарунком молодій княгині: щас­ливий наречений замо­вив її модному швей­царському художнику Ліотару. До речі, саме портретист вирішив зо­бразити молоду красу­ню у вбранні офіціант­ки ХVІІІстоліття, під­кресливши все те, що стало початком велико­го кохання. Просто-таки історія Попелюшки!

 Цілюща парасолька

Античні поети оспівували кріп у ві­ршах, дарували букети з нього ко­ханим жінкам: важко повірити, але запах кропу колись був серйозним суперником пахощів троянд.

Одна з основних речовин, які міс­тить кріп, це ефірна олія. До того ж вона не тільки у листях, а й у насінні. Крім того, кріп містить аскорбінову кислоту, причому такої значної кіль­кості вітаміна Снемає в жодному овочі! Додайте ще каротин, вітаміни групи В, залізо, калій. Тепер уявляє­те, який кріп корисний?

Устаровинних медичних трактатах і народних «травниках» багато уваги приділяється цілющій силі кропу. Приміром, японський ботанік Одо у поемі «Про властивості трав» ствер­джує, що кріп «допомагає очам, ко­трі застилає темрява», а насіння зні­має біль у животі. Що таке кріпна водичка і як вона допомагає немов­ляті, знає кожна матуся. Адорослі, мабуть, помітили, що настій трави кропу сприяє зниженню артеріаль­ного тиску, розширює судини, сти­мулює серцеву діяльність. Може статися, аромат кропу такий приємний, аби людина, навіть не відаючи, який же це великий лікар, інтуїтивно та із задоволенням вживала його?

 Друже мій, авокадо!

 Цей тропічний плід охрестили «гру­шею алігатора», адже його колір і структура шкірки справді нагадують крокодилячу шкіру. Авокадо – фрукт (і нехай ботанік кине в нас велику кісточку від авокадо, якщо це не так), хоча соковитості й солод­кого смаку фруктів екзо­тична «груша» не має.

Авокадо ще називають «пакетиком із вершковим маслом, який спакувала сама Природа». Йсправ­ді: консистенція м’якоті нагадує масло, а смак – лісовий горіх. Доводило­ся читати, що нашим сол­датам, котрі свого часу служили на Кубі, видава­ли авокадо замість мас­ла, й молодці-вояки ціл­ком справедливо намазу­вали м’якоть на хліб. По-перше, вона містить 85% дуже корисних ненасиче­них жирних кислот, по-друге, вона примножує чоловічу силу. Та головне, що авокадо містить запа­морочливу кількість віта­мінів і мінералів, а в його білкових речовинах учені знайшли аж 17 амінокис­лот, у тому числі всі, осо­бливо цінні, які медики вважають незамінними.

...Цей екзот привозять здалеку, тож збирають у недозрілому вигляді: він дозріває дорогою. Тож як правильно вибрати плід? Якщо під час натискуван­ня лишається вм’ятина, то сміливо купуйте авока­до, а якщо ж плід твер­дий і пружний – так само сміливо загортайте його в газету і нехай полежить два-три дні при кімнатій температурі.

 «РУДІ» ПОЧИНАЮТЬ І ВИГРАЮТЬ

 Назва «оrange» давніша за сан­скрит і означає «запаш­ний, духмя­ний». Авже ана­логічне визначення відповідного кольору апельсинів – похідне.

Вепоху Відродження ві­рили, що людина, у якої в руках апельсин, здатна відігнати чуму, тому кра­щі європейські медики намагалися створити диво-зілля з апельсино­вої витяжки.

Усередньовічній Європі апельсини вирощували більше не для їжі, а задля декору: дуже оригіналь­ний і привабливий вигляд мали яскраві плоди на блискучому зеленому листі. Загалом багато сто­літь цитрусові були до­ступні лише коронованим особам. Тим більше, що Європа стикалася із труд­нощами під час вирощу­вання «сонячного плода»: клімат більшості європей­ських країн виявився до нього надто суворий. Іот наприкінці ХV століття, за велінням французького короля Карла VIII, збудо­вано першу оранжерею: скляну галерею для захис­ту помаранчевих при­мхливців. Тож і слово «оранжерея», як бачимо, безпосередньо стосується апельсинів.

22.11.2012

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини