Гірко! Солодко! Це і є задоволення
Тетяна МОРГУН
оглядач «ПВ»
На початку своєї історії шоколад був відомий лише як напій,
приготований із зерен какао. На землях давніх ацтеків цих зерен було досхочу. Тож,
заварюючи їх, вони помітили, що напій знімає втому й поновлює сили. Відтак люди
вірили, що какао-боби потрапили на Землю з неба, а какао почали називати священною
рідиною. Тим часом з’явилася й назва: choco (гіркий) і atl (вода) – «чоколатль».
«Рідину» вдосконалювали, намагаючись уникнути надмірної гіркоти: з добре смаженого
зерна готували какао, змішуючи його з гарячою водою, маїсовим борошном і медом.
Щоправда, виключне право насолоджуватися шоколадним напоєм мала
лише верхівка туземної аристократії. Вождь ацтеків Монтесума випивав близько п’ятдесяти
чашок шоколаду на день. Як говорить легенда, він був переконаний, що цей напій
«омолоджує тіло та прояснює розум». Відтак і «шоколадне дерево» вважалося найгарнішим
з усіх, «райським», тому ацтеки шанували його як божество. Наші давні предки високо
цінували какао-боби та навіть використовували їх замість грошей.
До Європи какао привіз Христофор Колумб, який 1519 року повернувся
з Америки. Ще 1502-го він дістав какао-боби в подарунок від островитян. Та в Європі
на них не звернули особливої уваги, адже Колумб привіз з-за океану таку кількість
очевидних скарбів! Тож попервах європейці не оцінили гіркуватий напій, і лише
через багато років іспанські кулінари вдосконалили шоколад: додали до нього корицю,
мускатний горіх, цукор і прянощі. До того ж напій неодмінно подавали гарячим. Отоді
нова гастрономічна знахідка дістала небачений успіх й стала настільки дорогою,
що за неї платили золотом. Про багатіїв, котрі досхочу насолоджувалися шоколадом,
казали: «Вони п’ють гроші!»
Перші шоколадні фабрики з’явилися саме в Іспанії 1585 року.
Відомо, що іспанці ревно оберігали секрети приготування напою й не поспішали поширювати
шоколад за межі країни. Та хоч би там як, а надто довго зберігати таємницю неможливо.
Згодом шоколад потрапив до Франції – радше за все, завдяки дочці
іспанського короля Філіппа III інфанті Анні. Ставши дружиною майбутнього короля
Людовіка ХIII, вона привчила до шоколаду французький двір. Перша крамниця, де
можна було поласувати божественним напоєм, з’явилася у Парижі 1671 року (а до
1705-го їх у столиці налічувалося вже близько півтори сотні). Щоправда, у романах
Анн і Сержа Голон про пригоди Анжеліки викладено іншу версію: спершу героїні запропонував
шоколадний напій її чоловік, тулузець Жофрей де Пейрак, згодом, потай діставши
рецепт, не лише прекрасна, а й далекоглядна Анжеліка зробила «улюблений напій
королеви» власним успішним бізнесом.
Тріумфальна шоколадна «хода» тривала: він потрапив у палкі
обійми Амстердама, а невдовзі перший шоколадний магазин з’явився і в Лондоні.
Тут шоколад, як не дивно, став «партійним» напоєм. Річ у тім, що партії, які ворогували
між собою – торі й віги, запровадили для своїх членів особливий кодекс поведінки
й споживання. Відтак кава виявилася офіційним напоєм вігів, а елітарний шоколад
– пріоритетом торі.
Однак усе найцікавіше й найважливіше трапилося з шоколадом у
ХIХ столітті – епоху промислової революції, винаходів і вдосконалень. Спершу було
винайдено гідравлічний прес, за допомогою якого з какао-бобів вичавлювали масло
какао, зменшуючи гіркоту шоколаду. Згодом англієць Джозеф Фрай відлив першу шоколадну
плитку, а 1876-го швейцарець Даніель Петер додав до какао сухе молоко й дістав
молочний шоколад. Його одразу ж назвали швейцарським і пишалися цим винаходом не
менше, аніж своїми сиром, годинниками та банками. Ось тільки винахідникові не пощастило:
замість нього в історію потрапив фармацевт Анрі Нестле. Шоколад почали змішувати
з подрібненими лісовими горіхами, додавати до нього коньяки, лікери.
Донині голландці зберігають вірність горняткові теплого шоколаду,
приготованого на основі гіркої пудри, англійці віддають перевагу шоколаду в плитках,
австрійці більше полюбляють пористий шоколад, а швейцарці –молочний.
Шоколад – друг, товариш
і... сват!
Хто не знає славетної
картини Ж.-Е. Ліотара «Прекрасна шоколадниця» (техніка – пастель на пергаменті)?
Легенда розповідає, що 1745-го року австрійський аристократ князь Дітрихштайн завітав
до віденської кав’ярні, аби спробувати новий шоколадний напій, про який точилося
так багато розмов. Його офіціанткою виявилася Анна Бальтауф, дочка збіднілого дворянина.
Князь не міг намилуватися чарівливістю дівчини, її витонченими рухами та одразу
закохався. Попри незадоволення своєї родини, він одружився з дівчиною. Картина
«Шоколадниця» виявилася весільним подарунком молодій княгині: щасливий наречений
замовив її модному швейцарському художнику Ліотару. До речі, саме портретист вирішив
зобразити молоду красуню у вбранні офіціантки ХVІІІстоліття, підкресливши все
те, що стало початком великого кохання. Просто-таки історія Попелюшки!
Цілюща парасолька
Античні поети оспівували кріп у віршах, дарували букети з нього
коханим жінкам: важко повірити, але запах кропу колись був серйозним суперником
пахощів троянд.
Одна з основних речовин, які містить кріп, це ефірна олія. До
того ж вона не тільки у листях, а й у насінні. Крім того, кріп містить аскорбінову
кислоту, причому такої значної кількості вітаміна Снемає в жодному овочі! Додайте
ще каротин, вітаміни групи В, залізо, калій. Тепер уявляєте, який кріп корисний?
Устаровинних медичних трактатах і народних «травниках» багато
уваги приділяється цілющій силі кропу. Приміром, японський ботанік Одо у поемі «Про
властивості трав» стверджує, що кріп «допомагає очам, котрі застилає темрява»,
а насіння знімає біль у животі. Що таке кріпна водичка і як вона допомагає немовляті,
знає кожна матуся. Адорослі, мабуть, помітили, що настій трави кропу сприяє зниженню
артеріального тиску, розширює судини, стимулює серцеву діяльність. Може статися,
аромат кропу такий приємний, аби людина, навіть не відаючи, який же це великий лікар,
інтуїтивно та із задоволенням вживала його?
Друже мій, авокадо!
Цей тропічний плід охрестили
«грушею алігатора», адже його колір і структура шкірки справді нагадують крокодилячу
шкіру. Авокадо – фрукт (і нехай ботанік кине в нас велику кісточку від авокадо,
якщо це не так), хоча соковитості й солодкого смаку фруктів екзотична «груша»
не має.
Авокадо ще називають «пакетиком із вершковим маслом, який спакувала
сама Природа». Йсправді: консистенція м’якоті нагадує масло, а смак – лісовий горіх.
Доводилося читати, що нашим солдатам, котрі свого часу служили на Кубі, видавали
авокадо замість масла, й молодці-вояки цілком справедливо намазували м’якоть
на хліб. По-перше, вона містить 85% дуже корисних ненасичених жирних кислот, по-друге,
вона примножує чоловічу силу. Та головне, що авокадо містить запаморочливу кількість
вітамінів і мінералів, а в його білкових речовинах учені знайшли аж 17 амінокислот,
у тому числі всі, особливо цінні, які медики вважають незамінними.
...Цей екзот привозять здалеку, тож збирають у недозрілому вигляді:
він дозріває дорогою. Тож як правильно вибрати плід? Якщо під час натискування
лишається вм’ятина, то сміливо купуйте авокадо, а якщо ж плід твердий і пружний
– так само сміливо загортайте його в газету і нехай полежить два-три дні при кімнатій
температурі.
«РУДІ» ПОЧИНАЮТЬ І
ВИГРАЮТЬ
Назва «оrange» давніша
за санскрит і означає «запашний, духмяний». Авже аналогічне визначення відповідного
кольору апельсинів – похідне.
Вепоху Відродження вірили, що людина, у якої в руках апельсин,
здатна відігнати чуму, тому кращі європейські медики намагалися створити диво-зілля
з апельсинової витяжки.
Усередньовічній Європі апельсини вирощували більше не для їжі,
а задля декору: дуже оригінальний і привабливий вигляд мали яскраві плоди на блискучому
зеленому листі. Загалом багато століть цитрусові були доступні лише коронованим
особам. Тим більше, що Європа стикалася із труднощами під час вирощування «сонячного
плода»: клімат більшості європейських країн виявився до нього надто суворий. Іот
наприкінці ХV століття, за велінням французького короля Карла VIII, збудовано першу
оранжерею: скляну галерею для захисту помаранчевих примхливців. Тож і слово «оранжерея»,
як бачимо, безпосередньо стосується апельсинів.
22.11.2012
|