ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Спливають години, роки і століття...

 Більшість із нас завжди гадала, що Біг Бен – це го­динник на високій башті Вестмінстерського пала­цу (Парламенту) в Лондо­ні. Виявляється, ні! Біг Бен – це дзвін, розміщений на циферблаті цього го­динника. Він важить майже 14 тонн, заввишки по­над два метри, а в діаме­трі близько трьох. Он як!

 А звідки взагалі взялася ця ку­медна назва – Ве­ликий Бен? Зда­ється, ніхто, включно з англійською ко­ролевою, не може точно відповісти на це запитан­ня. Проте ім’я Бенджамін у всіх версіях таки присут­нє. За однією, повідомляє 2uk.ru/interest, дзвін було названо на честь сера Бен­джаміна Холла, який керу­вав роботами з відливання дзвонів. Він був такий огрядний, що й дістав пріз­висько Великий Бен. За ін­шою – на вшанування Бен­джаміна Каунта, популяр­ного за часів королеви Вікторії боксера-важковика: нібито це робітники, що доставили дзвін із ли­варних цехів Вайтчапела до будівлі Парламенту на возі, який тягнули 16 білих коней, саме й охрестили його, давши ім’я свого ку­мира.

Назагал про необхід­ність годинника на башті Парламенту першим заго­ворив Чарльз Бері, архітек­тор, який будував Вестмін­стерський палац. У 1844 році саме він зробив запит на субсидію для спору­дження такого годинника. Однак перший проект ка­тегорично відхилив коро­лівський астроном Дж. Ейрі, який наполягав на абсолютній – до секунди – точності механізму. Тож урешті-решт Біг Бен було відкрито лише 31 травня 1859 року. А по радіо куран­ти вперше пролунали 31 грудня 1923-го.

Парламентська башта з годинником, за яким хова­ється Біг Бен, теж має ім’я: башта Святого Стефана. Вона простягається в небо майже на 100 метрів, усе­редині – вузенькі сходи з 334 східцями.

Славетний годинник Об’єднаного Королівства чутно в усьому світі. Мі­крофони служби BBC що­години передають його бій. І, скажімо, за міжна­родним часовим стандар­том, саме з першим ударом Біг Бена в ніч з 31 грудня на 1 січня планета офіцій­но вступила в нове тисячо­ліття. Кожні два дні меха­нізм піддається ретельній перевірці та змащуванню, при цьому неодмінно вра­ховуються денна темпера­тура, тиск тощо. Циферб­лати Біг Бена розташовані за чотирма сторонами сві­ту. Їх виготовлено з бірмін­гемського опалу, годинни­кові стрілки попервах було відлито з чавуну (а потім замінено на більш легкі сплави), а хвилинні – з мід­ного листа. Підраховано, що мідні стрілки за рік проходять 190 кілометрів!

Знаючи, наскільки ан­глійці схильні до точності, послідовності та консерва­тизму, можна не сумніва­тися, що Біг Бен перебуває в надійних руках! Та все ж, як і будь-який інший меха­нізм, годинник на башті Святого Стефана може від­ставати або поспішати. Що­правда, похибка в подібних випадках зовсім незначна: лише півтори-дві секунди. Але неприпустима! А спо­сіб, за допомогою якого ста­новище виправляють, як на мене, цікавіший за всі «біг­бенівські» легенди. Виявля­ється, потрібна лише одна монета – старий англій­ський пенні (одна сота фун­та стерлінгів). Кому першо­му спала на думку така ідея, тепер ніхто не знає. Але вона спрацювала. Якщо покласти на чотири­метрової довжини маятник згаданий старий пенні, він прискорить його рух на дві з половиною секунди на добу. Отже, доглядач або додає, або прибирає монету з маятника, і в такий спосіб досягає граничної точності годинника. Хай там як, а дивовижний механізм, створений півтора століття тому, попри свою надмірну вагу працює пречудово. Втім були й тимчасові ока­зії. Перша – під час другої світової війни, коли в ба­шту Святого Стефана влу­чила бомба, й годинник утратив свою ідеальну точ­ність. Друга – коли 1946 року на хвилинну стрілку Біг Бена всілася пташина зграя, спричинивши відста­вання на цілих 5 хвилин.

Біг Бен уже давно діс­тав – і успішно утримує – неймовірну популярність в Англії. Тому в Лондоні поступово з’явилося чима­ло «Маленьких Бенів», тоб­то зменшених копій башти Святого Стефана з годин­ником нагорі. Такі башти – щось середнє між архі­тектурною спорудою й го­динником, що стоїть на підлозі у вітальні, почали встановлювати чи не на всіх перехрестях. Найвідо­міша серед них розташова­на біля залізничного вок­залу. Що ж, Біг Бен – справ­жній символ і яскрава прикмета свого часу!

 КЛЕПСИДРА ТА ІНШЕ

 Чи знаєте ви, що таке клепсидра? Це дуже давній годинник із використан­ням води (грецькою мовою «клепсо» означає ошукувати, викрадати, хова­ти, а «юдор» – вода). Найпростіша клепсидра – посудина з водою, що витікає з неї через невеличкий отвір. А залежно від місткості посудини й діаметра отвору давні клепсидри призначалися для обчислення доби, годин і навіть хвилин. За допомогою таких годинників у Стародав­ніх Греції та Римі підраховувався час виступу орато­рів у судових та інших державних установах.

...Славетний багдадський каліф Гарун аль Рашид (ІХ ст.) подарував Карлу Великому водяний годин­ник із дамаської позолоченої бронзи. Встановити час можна було за допомогою залізних кульок, що падали (удари годинника) на металевий лист. Вод­ночас відкривалися 12 віконечок, з яких виходили озброєні лицарі, кількість яких відповідала числу ударів. Через мить лицарі ховалися за віконцями, що негайно зачинялися до наступної години.

А син згаданого каліфа мав годинник у формі дере­ва із золотими та срібними гілками, на яких сиділи птахи, теж змайстровані з коштовних металів. Щого­дини дерево починало злегка колихатися, а птахи – щебетати.

(За матеріалами 1interesnoe.info)

 ПОЇЖ – І ВИРУШАЙ!

 Женевське озеро, що за обрисами скидається на Байкал, є об’єктом ретельного дослідження в рамках масштабного проекту географічних то­вариств Швейцарії, Франції, Росії, Великої Бри­танії та США.

 Річ у тім, що це озеро – го­ловне джерело питної води чималого регіону, адже на його берегах мешкає не менш ніж півтора мільйона людей. Однак вода в ньому – вельми специфічна, не­прозора, і не зовсім зрозу­міло, якого ж характеру гли­бини водойми і як це впли­ває на ЇЇ екосистему. При­наймні забруднення поволі дається взнаки.

Господарі досліджуваної те­риторії запросили до нау­кової роботи з дослідження озерного дна працівників Інституту океанології РАН, які на глибоководних апа­ратах «Мир-1» та «Мир-2» (до речі, вони брали участь

 у зйомках фільму Д. Каме­рона «Титанік») вперше в іс­торії зануряться у водойму. Там, повідомляє rus.ruvr.ru, їм належить зробити фізич­ні, хімічні, геологічні та мікробіологічні дослідження.

А поки науковці заглиблю­ються в своїх батискафах у тривожне озеро, всі, хто на березі очікує їхніх висновків, можуть тим часом помилу­ватися незвичайним пам’ятником. Це величезна нержа­віюча виделка, встановлена корпорацією Nestle в прибе­режній зоні Женевського озера – містечку Веве. Інста­ляцію названо «Пам’ятник їжі». Символ, так би мовити, глобалізації.

 НАЙСАМОТНІШИЙ ВЕЛЕТЕНЬ

 Це нещасливий кит, якого прозвали 52-герцевим. Річ у тім, що він видає сигнали на частоті 51,75 Гц, а всі решта китів у світі спілкуються на час­тоті 15–25 Гц. Тож почути його ніхто з них ніколи не зможе, пише paranormal-news.ru.

 Вчені давно вже знають про самотнього кита: вперше його помітили ще 1992 року фахівці Національного управління з дослідження океанів та атмосфери. До речі, знайшов велетня осо­бливий прилад – гідрофон, розроблений інженерами американського військово-морського флоту для вияв­лення ворожих субмарин. У 2004 році стаття про нього з’явилася в New York Times. Із того часу науковці сте­жать за його сумною подо­рожжю і вважають, що са­мотній кит без упину надси­лає сигнали в простір-порожнечу в надії знайти подібних собі. Але біда в тім, що він не пересувається шляхами міграції інших ки­тів, тож не має найменшого шансу зустрітися з кимось із них. А щодо вчених, то вони мусять лише фіксувати те, що є доступним для їхнього спостереження, й вислов­лювати припущення. А ось розгадати феномен 52-герцевого кита вони поки що не в змозі. Й ніхто не знає, чи зустріне він колись свою подругу і як довго три­ватиме самотній шлях цього бідолахи в безкрайньому просторі океану.

 Сторінку підготувала Тетяна МОРГУН, «ПВ»

19.07.2012

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини