ВОЛОНТЕРСЬКІ БУДНІ МАКАРІВСЬКИХ «СВАШОК»
У червні 2022-го,
рівно два роки тому, Олена Ярошенко, завідувачка сільського клубу, запропонувала
учасницям фольклорного ансамблю «Свашки» плести сітки для фронту.
Валентина
Репік, Марія Тарасенко, Ольга Ільніцька, Марія Ярошенко і Любов Прижибиток
погодились одразу. Жінки знайшли основу сітки, збирали старі речі, постільну
білизну й різали їх на клаптики. Якраз у червні й сплели перше камуфляжне
покриття.
Відтоді
до клубу с. Мала Макарівка щодня, крім вихідних, приходять лише шестеро
«свашок» та час від часу доєднуються Тетяна Петренко і Марія Коваль. Жіночки,
більшість з яких у віці 60+, збирають гроші, самі постійно донатять на
матеріали для сітки й власноруч їх плетуть. Безоплатно. П’ять-шість днів на
тиждень. За два роки створили їх майже 370 штук!
В
Малій Макарівці Вишгородської територіальної громади й досі ціпеніють,
згадуючи навалу російської військової техніки, яка колонами рухалась їхніми
дорогами на Київ. Як пережили ті пекучі 37 днів страху, люди воліють не
згадувати. Бо живуть з біллю в серці. Син Валентини Репік воює на харківському
напрямі. В кожній родині чоловіки, молодші 60-ти, мобілізовані на фронт... У
Ольги Ільніцької загинув зять на фронті. А іменем Олександра Іваненка, який
повернувся додому на щиті, названо одну з вулиць села. За мужність Сашко
посмертно нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеню.
І як в
цій ситуації сидіти, склавши руки? Цього «свашки» не розуміють, тому
долучились до волонтерської роботи. Цікаво, що в громаді волонтерів доволі
багато. Наприклад, Анна Фещенко, Наталя Нечипоренко, Тетяна Онопрієнко,
Тетяна Артеменко, Ірина Самородська, Олена Олексієнко, Світлана Давиденко...
Вони, як невтомні мурахи, отримують і передають захисникам допомогу з
-
за
кордону, її надсилають до Іванкова організації і окремі благодійники з Великої
Британії, Канади, Польщі, Америки, роблять окопні свічки, випікають
смаколики, закуповують енергетики, питну воду, речі повсякденого вжитку та
багато
-
багато іншого. А ще волонтерки проводять благодійні ярмарки
та лотереї, збираючи кошти на дрони, РЕБи, зарядні станції, авто, камуфляжне
покриття...
Отже,
промайнуло два важчих роки, і буденного червневого дня, прийшовши плести
сітки, «свашки» на сюпризи не очікували. А дарма! Першими до клубу завітали
іванківські волонтерки. З квітами і подарунками.
– Ви –
наші невтомні «павучки», ви неймовірні жіночки, і ми завітали, щоб не
привітати, а щиро подякувати за вашу працю, за ваш вклад у наближення
Перемоги. Ви є надійним тилом для наших захисників, – підкреслила Тетяна
Онопрієнко, звертаючись до учасників колективу «Свашки».
На
столі миттєво з’явились кава і чай, тортики і печиво, фрукти. Хтось грайливо
підбурив «свашок»: «А що, й заспіваєте?» І полились клубом пісні про рідне
село, українське сало, річку нашу Тетерів, солов’я на калині, про молитву за
Україну...
Приїхав
привітати «свашок» і їхній надійний друг, партнер і волонтер Іван Слухай. Його
тут завжди чекають з особливим нетерпінням, бо він одним із перших розпочав
допомагати майстриням і забирати в місця бойових дій маскувальні вироби. Він
привіз жінкам квіти, військову каску з побажаннями і підписами воїнів, а також
Подяку від командування і всього особового складу інженерного батальону в/ч
А4728. Серед інших важливих і значущих слів у тексті подяки зазначено:
«Прийміть від нас слова щирої вдячності за надану допомогу та підтримку у
скрутний для нашої Батьківщини час».
Того
дня до жіночок зазирнула й Надія Чехівська, староста Макарівського округу.
Надія Іванівна теж завітала не голіруч. Вручила майстриням торт і Подяку від
Іванківської селищної ради. Доречно сказати, що Надія Чехіська на спогад про
загиблого на фронті Олександра Іваненка готує меморіальну дошку... А ще
наполягла, щоб двоє селянок стали на облік до місцевого Центру зайнятості.
Отже в Малій Макарівці є кому доглядати за благоустроєм села.
Згодом
завітали односельчани: Олександр Гілевський та Микола Прижибиток. І теж з
приємними подарунками. Зайшов і Юрій Репік, син Валентини. Командування
надало чоловіку коротку відпустку, щоб рідних побачив, перепочив, відіспався,
хоч на хвильку забув про вибухи й небезпеку. Його букет із троянд, смаколики і
схвильований вигляд на певний час розворушив жіночі зболілі серця.
Звісно,
можна було б і не згадувати про подібні будні. Але саме з них складається наше
нинішнє життя. Життя у постійній тривозі через рідних на фронті, нескінчені
повітряні сирени, вибухи і звістки про загиблих. Через неможливість планувати
свій день, місяць і рік. Через стреси і сльози, нерозуміння – навіщо Всесвіт
посилає нам таке жорстоке випробування.
Та,
погодьтесь, відчувши лють і ненависть до ворога, ми здатні перетворити свої
емоції на корисні справи. Ціна їм – захист, оберіг, духовний посил тим, хто
боронить не лише кордони нашої Батьківщини, а й існування цілої нації, ім’я
якої – українці.
НАТАЛІЯ ЧЕРЕШИНСЬКА,
СПЕЦІАЛЬНО ДЛЯ «ПВ»
НІ – ДЕМПІНГУ ЗАРПЛАТ НА РИНКУ ПРАЦІ
УКРАЇНИ!
Актуальний коментар заступника Голови ФПУ Василя
Андреєва: «Ні – демпінгу зарплат на ринку праці України! Винагорода за труд
працівників, вихідців з інших країн має бути такою ж, як і для українців».
Особливо ця проблема, вважає він,
зараз отримала нове забарвлення у зв'язку з тим, що почала з'являтися
інформація про залучення працівників – вихідців з азійських країн на нашому
ринку праці.
Так, приїжджають працівники
-
трудові
мігранти, і вони можуть працювати на нашому ринку, особливо в нинішній
ситуації, коли не вистачає будівельників. Профспілки у всьому світі виступають
за те, щоб не сегрегувати людей за країною походження.
Але, виникає велике «але», яке
полягає в тому, що вони мають отримувати за рівну працю однакову заробітну
плату, як і українські працівники. Рівень заробітної плати за останній рік зріс
у будівельній галузі України, і в інших секторах економіки, і наразі для
робітничих спеціальностей сягає приблизно $1000 на місяць. Водночас
працівники, наприклад, із Бангладешу, які зараз залучаються до роботи в
будівельній галузі, за повну норму погоджуються на зарплату в $450, найбільш
кваліфіковані – $650 доларів. Це підриває саму ідею відновлення економіки
України», – підкреслив Василь Андреєв.
На його думку, там, де з'являється
демпінг на ринку праці, відразу ж ринок праці функціонує таким чином, що
заробітні плати зрівнюються зверху вниз, а не знизу вверх. Тому профспілки
жорстко виступають проти.
Нині компанії платять за дозвіл на
працевлаштування іноземних працівників в Україні приблизно 300 євро на рік.
Крім цього, слід виставити також умову, що заробітна плата працівників для
таких країн має бути на рівні українських працівників.
«Вважаємо, що роль Державної служби
зайнятості, Міністерства економіки, Міністерства соціальної політики, які
опікуються цими питаннями, має полягати в тому, щоб ставити перед українськими
роботодавцям єдині умови щодо найму працівників. Профспілки здійснюватимуть
громадський контроль цього питання, і будуть інформувати своїх членів, а також
все суспільство про те, яким чином відбувається залучення працівників
-
мігрантів
до відновлення України», – додав Василь Андреєв.
ПРЕСЦЕНТР ФПУ
22.07.2024
|