ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

ДО ПИТАННЯ УКРАЇНСТВА ПРОФСПІЛОК

(Продовження. Початок – у №8..)

У середині травні 1918 року у Києві відбувається ІІ-й Всеукраїнський робітни­чий з’їзд, який, крім тради­ційних питань про поточ­ний момент, розглянув та­кож проблеми профруху і форми будівництва профе­сійних організацій, про за­водські комітети та контр­оль над промисловістю, бо­ротьбу з безробіттям і т.п.

21 травня 1918 року у Києві було скликано Всеукраїн­ську конференцію профе­сійних спілок. За рівнем представництва конферен­цію можна прирівняти до з’їзду, оскільки на ній було репрезентовано 311 місце­вих професійних організа­цій із 105 населених пунктів з усіх (на той час) губерній України, а також області Війська донського, делега­ти районних, крайових об’єднань, центральних ро­бітничих профспілок, 27 міжпрофспілкових об’єднань. Разом 443 делега­ти представляли 497 064 чле­нів профспілок.

Всеукраїнська конференція професійних спілок схвали­ла Статут Всеукраїнського центру професійних спілок, обрала керівний орган про­фесійних організацій – Уцен­тропроф у складі 25 осіб.

У політичному плані Кон­ференція переважною біль­шістю підтримала гасла де­мократичної Української держави, відкинула вста­новлення влади рад, а та­кож Уцентропроф заявив про свою незалежність від ВЦРПС, яка була підпоряд­кована більшовицькій пар­тії. Таким чином, Конфе­ренція обрала шлях неза­лежності українського профспілкового руху від влади, розробила стратегію профспілкового руху в умо­вах Української держави, на відміну від І - го Всеукра­їнського з’їзду профспілок у Харкові (27 квітня – 4 травня 1919 р.) під керівництвом більшовицької партії, на якому «делегаты сьезда ре­шительно осудили меньше­вистский лозунг «независи­мости» профсоюзов от Со­ветского государства и Ком­мунистической партии», а також «Съезд выразил не­доверие Уцентропрофу и вынес решение о его ликви­дации», що згодом призвело до повного одержавлення профспілок.

Із вищенаведених матеріа­лів періоду відродження Української держави на по­чатку ХХ ст. вже є достат­ньо аргументів про те, що профспілки у своїй державі мали національну складову приналежності до свого на­роду, своєї країни – України.

Навіть подальша, з 1919 року до 1948 рік, більшови­зація, комунікація, русифі­кація та радянізація не змі­нили підходів українських профспілок до визначення їх статусу і назв, як органів так і організаційних зі­брань, зазначаючи яких працівників вони представ­ляють і якої країни, навіть якщо вона є колонією чи частиною будь - якої форми імперії, російської чи ра­дянської. Підтвердженням цьому є створення Україн­ської республіканської Ради професійних спілок. Так, 29 - 30 листопада 1948 року у м. Києві відбулася І-а Українська республікан­ська конференція профспі­лок. У роботі Конференції взяли участь 473 делегати, від 32 республіканських ко­мітетів профспілок, 11 цен­тральних комітетів проф­спілок та 25 областей Укра­їнської РСР, які представля­ли 4 378 369 працівників – членів профспілок. Конфе­ренція прийняла рішення про створення Української республіканської Ради про­фесійних спілок. Наголо­шую, створення Україн­ської республіканської Ради професійних спілок, а не загальносоюзної громад­ської організації. Конферен­ція визначила напрями ро­боти та завдання її член­ських профорганізацій, об­рала керівний орган – Укра­їнську республіканську Раду професійних спілок у кількості 55 осіб, обрала кандидатів у члени Україн­ської Ради профспілок у кількості 20 осіб та обрала членів Ревізійної комісії у кількості 9 осіб.

30 листопада 1948 р. відбув­ся І - й Пленум Української Ради профспілок, на якому було обрано Голову та за­ступника Голови Укрпроф­ради, членів Президії Ук­рпрофради, секретаря Ук­рпрофради. Затверджено за­відувачів відділами Україн­ської Ради профспілок.

(Далі буде.)

ЄВГЕН ДРАП'ЯТИЙ, ЗАСТУПНИК ГОЛОВИ ФПУ

10.07.2024

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини