« на головну 05.06.2020
Архів номерів  •  Актуальний номер » (1055)
28
Травень
 
Інтерв’ю
 
Марія Яцейко: «Потреба в профспілці посилюється»

Марія Яцейко: «Потреба в профспілці посилюється»


РУБРИКИ


Передплата





Статті Профпанорама

Світлої пам’яті Віри Іванівни Сиволоб

Світлої пам’яті Віри Іванівни Сиволоб

Дивні властивості люд­ської пам’яті. Здебіль­шого пригадуєш або щось приємне і цікаве, або те, що вразило: по­дії чи людей, зустрів­шись з якими в житті чи по роботі, отримуєш не­забутнє враження. Саме такою людиною була Віра Іванівна Сиволоб.

Е нергійна і завжди принципова секретар Укрпрофради. Вона обіймала цю – одну з найвищих профспілко­вих посад – протягом 16 років по­спіль. Отже, була по-справжньому віддана профспілкам, вірила в бла­городну справу боротьби за соціаль­ну справедливість.

Цими днями виповнюється 40 днів відтоді, як завершився життє­вий шлях Віри Іванівни Сиволоб. У ньому закарбувалося багато віх сто­річчя, що минуло. Адже Віра Іванів­на прожила тривале, насичене поді­ями життя, плідне на здобутки та сповнене добрими справами.

Змолоду ця невисока на зріст, струнка й тендітна жіночка була наділена просто унікальними риса­ми характеру. З одного боку, рішу­чість у вчинках та наполегливість у досягненні мети, а з іншого – лю­дяність і здатність співчувати, а ще нездоланне бажання допомогти тим, хто цього потребує.

В усі часи такі якості цінилися особливо. Тому Віра Іванівна в дале­кому 1942 році, ще 18-річною дівчи­ною стала комсомольським органі­затором на будівництві залізниці, а згодом у школі робітничої молоді. У тому ж буремному році втратила батька, який загинув на фронті, за­хищаючи мир та краще майбутнє для своєї родини і Вітчизни.

Тоді Віра, як старша сестра, дала собі обітницю: ніколи не поли­шати маму. А також взяла на себе турботу про своїх молодших брати­ка і сестричку. Свого слова вона до­тримала. До кінця свого життя мама Віри Іванівни прожила разом з нею, тому родинні цінності для Віри Іванівни Сиволоб завжди були на першому місці.

Свідчення цьому – чудова роди­на, яку вона цінувала понад усе. Це і рідний чоловік, Володимир Ілліч, з яким познайомились ще за часів студентства, коли разом навчалися у Новосибірському інституті інже­нерів-залізничників, а відразу після закінчення вишу одружились і про­жили разом без малого пів сторіччя. Мали двох синів Юрія та Андрія, які надалі стали докторами наук.

І все це відбувалось буквально у вирі незчисленних життєвих подій. А ще – нескінченної роботи. Завжди напруженої, відповідальної і пере­важно на керівних посадах.

Із 40-х років минулого сторіччя Віра Іванівна в трудовому строю: спочатку працювала інженером за­лізничного транспорту на Донеч­чині, згодом у партійних органах мм. Харцизьк, Красний Лиман. І скрізь від неї вимагались твер­дість та рішучість, наполегливість у прийнятті рішень.

І у неї виходило!

Як керівник Віра Іванівна за­вжди діяла енергійно, як кажуть, «з вогником». Будь-яка аудиторія під­давалася впливу її інтелігентності, ерудованості й потужній позитив­ній енергетиці. Вона вміла повести за собою колег, підняти людей на загальну справу. Рішення знаходи­ла швидко, але діяла завжди проду­мано і доцільно, а також неодмінно задля поліпшення життя і умов праці, заради захисту прав трудів­ників.

З 1969 року Віра Іванівна Сиво­лоб працює на посаді секретаря Української республіканської ради професійних спілок. Тоді в структу­рі Укрпрофради заступників Голо­ви не було, лише секретарі. Віра Іва­нівна була єдиною жінкою серед се­кретарів. Вона опікувалась органі­заційними питаннями і мала серед своїх колег такий авторитет, що її вважали першим помічником і фак­тично «правою рукою» тодішнього керівника українських профспілок Віталія Олексійовича Сологуба.

Варто згадати, що Віра Іванівна була дуже чутливою до прекрасно­го. Любила поезію, обожнювала творчість Олександра Блока, бага­то читала, робивши нотатки, а під час виступів перед аудиторією ци­тувала вислови, що її збентежили.

З профспілковою діяльністю Віра Іванівна Сиволоб поєднувала і ве­лику громадянську місію: обира­лась депутатом Верховної Ради УРСР, була членом Радянського ко­мітету захисту миру, двічі очолюва­ла українську делегацію на сесії Ге­неральної Асамблеї ООН тощо.

За багаторічну працю відзначе­на орденами і медалями, Почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР, званням «Заслу­жений працівник профспілок Укра­їни». Після виходу на пенсію Віра Іванівна також тісно співпрацюва­ла з ветеранськими організаціями ФПУ й України.

Онука Віри Іванівни Ася Сиво­лоб розповідає, що як і на роботі, так і в родині Віра Іванівна була найму­дрішою людиною. Завдяки цьому в одній квартирі уживалися чотири покоління родичів. З доброю душею вона прийняла до сім’ї дружин своїх синів. «Я народилася вже тоді, як ба­буся пішла на пенсію, – пригадує Ася. – І мені дістались уся її безмеж­на турбота, любов і розуміння. Вдяч­на, що у мене було щасливе дитин­ство, люблячі батьки, але бабуся Віра мені була найріднішою душею, моєю опорою, прикладом в усьому. І лишиться такою назавжди. Я дуже вдячна долі, що вона була із мною 33 роки поспіль та встигла побути пра­бабусею для моїх синочків, яким нині 3 і 4 рочки. Вони її також дуже любили, як і я».

Голова первинної профспілкової організації апарату ФПУ Марія Гри­ценко згадує: «Я познайомилася з Вірою Іванівною у 2001 році, коли очолила первинну профспілкову організацію апарату ФПУ. Віра Іва­нівна на той час уже перебувала на заслуженому відпочинку. Але при­ходила на всі зустрічі, які організо­вував профком з ветеранами проф­спілкового руху. Під час цих зустрі­чей завжди з вдячністю говорила про Віталія Олексійовича Сологу­ба, Людмилу Карпівну Шендрик, Михайла Ігнатовича Селіхова, ін­ших колег в Укрпрофраді. Читала свої вірші, зверталася до молодого покоління із закликом гідно нести й надалі звання профспілковця – за­хисника трудового люду. Частень­ко ми з нею спілкувалися в теле­фонному режимі… Запам’яталося, як болісно Віра Іванівна сприйняла звістку про знищений пожежею Бу­динок профспілок, і як плакала на радощах, коли я повідомила їй, що ми повернулися до своєї домівки після 5 років поневірянь».

Ветерани-спілчани з незмінним захопленням говорять про Віру Іва­нівну Сиволоб як талановитого ке­рівника, людину енергійну та яскраву особистість. За спогадами колишніх колег та учнів, її голов­ною рисою завжди була щира лю­бов до людей і повага до людини праці. Силою власного авторитету, як представника профспілок, вона завжди могла переконати в непра­воті чиновника будь-якого рангу, якщо той був неправий і поводився несправедливо або нечесно стосов­но трудівника.

Повага до цієї прекрасної жінки, матері і бабусі, Людини «з великої літери» не згасне в серцях усіх, хто її знав та пліч-о-пліч працював на профспілковій ниві.

Світла Вам пам’ять, Віро Іва­нівно!

ОЛЕКСІЙ КОРЕЦЬКИЙ,

ПРОФКОМ ППО АПАРАТУ ФПУ

  • ПРЯМА МОВА

Григорій Осовий, Голова Федерації профспілок України:

«Таку віддану своїй справі, таку принципову і працездатну лю­дину не так часто можна зустрі­ти серед тих, хто займається професійною діяльністю. Віра Іванівна Сиволоб була залізо­бетонним заступником. Ніколи не підводила Віталія Олексійо­вича і завжди виконувала дору­чення, інколи надскладні за­вдання, чого б це не коштува­ло. В ній поєднувались риси професійності, наполегливості і відданості справі. Така була ге­нерація керівників. І ще: вона була дуже скромною людиною, совісною «в квадраті».

 


Профспілка: кроки в майбутнє

31 жовтня відбувся форум профспілково­го активу «Профспілка: кроки в майбут­нє», на якому обговорювалися стратегічні питання подальшого розвитку профспіл­ки як організації, що рухає країну вперед та стає на захист прав своїх спілчан.

З агалом форум об’єднав понад 185 учасників.

Урочисте відкриття заходу розпочали з вітан­ня Голови Федерації профспілок України Григо­рія Осового, голови Профспілки працівників дер­жавних установ України Юрія Піжука та голови Профспілки державних службовців Швеції Брітти Лейон. Ві­тання символічно підкреслило, що саме в об’єднанні галузе­вого, національного та міжнародного рівнів – запорука ефек­тивного та сучасного профспілкового руху, що здатен вплива­ти на прийняття рішень та захищати своїх членів.

Важливі стратегічні питання профспілкового руху обгово­рили під час засідання трьох дискусійних панелей: «Профспіл­ковий рух: стан, виклики, перспективи», «Соціальний діалог: вибір між партнерством чи протистоянням», «Профспілка працівників державних установ України: кроки в майбутнє».

З метою подальшого розвитку кооперації та співробітни­цтва між галузевими профспілками, покращення захисту прав державних службовців, проведення спільних заходів було під­писано Угоду про співпрацю між Профспілкою працівників державних установ України та Галузевою профспілкою пра­цівників державних, банківських установ та громадського об­слуговування Республіки Казахстан. З української сторони угоду підписав голова Профспілки Юрій Піжук, від Республіки Казахстан – голова Профспілки Міроблат Жакіпов.

ОКСАНА ГУЗЬ,

ПРОФСПІЛКА ПРАЦІВНИКІВ

ДЕРЖАВНИХ УСТАНОВ УКРАЇНИ

 

Шляхи співпраці з об’єднаними територіальними громадами

Поглиблення співпраці з об’єднаними те­риторіальними громадами – нині один з пріоритетних напрямів роботи профспі­лок Закарпаття. Саме про це йшлося на зустрічі керівників Закарпатської облпрофради та обласних організацій галу­зевих профспілок з директором Закар­патського Центру розвитку місцевого самоврядування Іваном Дем’янчуком.

В ідкриваючи зустріч, голова облпрофради Во­лодимир Фленько підкреслив важливість співпраці профспілок з ОТГ, оскільки процес їх утворення останнім часом у Закарпатській області значно активізувався.

Іван Дем’янчук у своєму виступі акцентував увагу на сьогоднішньому стані та перспективах розвитку ОТГ у За­карпатському краї, формуванні їх бюджетів, розвитку інфраструктури, покращенні надання місцевих адміністра­тивних послуг громадянам, консультаційній підтримці ОТГ з боку Центру розвитку місцевого самоврядування.

У форматі «запитання-відповідь» відбувся конструктив­ний діалог Івана Дем’янчука з керівниками галузевих профспілок, у ході якого було порушено чимало проблем, які виникають при утворенні нових ОТГ, зокрема забезпе­чення належного функціонування первинних профспілко­вих організацій різних галузей, недопущення скорочення профспілкового членства, вдосконалення співпраці проф­спілок з органами місцевого самоврядування тощо.

СЕРГІЙ БАРАНЧИКОВ,

ЗАВІДУВАЧ ВІДДІЛУ ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛПРОФРАДИ

 

15.11.2019



ДОДАТИ КОМЕНТАР 2000
Ваше ім'я:
Коментар:
  введіть цифри на картинці
УВАГА!

З метою підвищення попиту на газету "Профспілкові вісті" редакція прийняла рішення припинити практику розміщення повного чергового номеру у pdf-форматі на власному сайті. Натомість обмежитися публікацією першої сторінки та анонсів найрезонансніших матеріалів. Пропонуємо читачам передплачувати видання. З умовами передплати можна ознайомитися у розділі ПЕРЕДПЛАТА.

НОВИНИ

01.06.2020 17:50

16.05.2020 23:47

20.04.2020 01:07

20.04.2020 00:19

06.04.2020 03:13

06.04.2020 03:12

09.03.2020 02:27

09.03.2020 02:27

29.12.2019 00:52

29.12.2019 00:48

Усі новини


Опитування

Якою б Ви хотіли бачити улюблену газету "Профспілкові вісті" надалі?

Традиційною паперовою, друкованою
- 0 %
Новітньою електронною (виключно в інтернеті за передплатою)
- 0 %
Змішаною (відкриття передплати на електронну версію при збереженні паперово-друкованого формату)
- 0 %
Усього: голосів






 

Профспілкові ВІСТІ, 1990-2019©

01042, Украіна, м. Київ
Майдан Незалежності, 2
Тел/факс: 528-70-49
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання